Шляхом до магазину супроводжував Венті тепер не тільки вітер, а ще й його думки про незнайомця та раптову зустріч.
Чомусь цей хлопчина притягував до себе. Особливо своїми очима.. У них ніби можна було побачити золоте сонце яке ось-ось і зайде за горизонт, залишаючи після себе останні бурштинові променні сонця.
З горем пополам, прибігши до магазину, зеленоокий не встиг зменшити швидкість, залетів в магазин.
За касою стояла молоденька дівчина з каштановим волоссям, із карими очима та ніби розквітаючими квітами зрачками.
-Добрий вечір, вибачте, але ми вже-.., – не відриваючи очей від якихось документів, сказала дівчина, але тільки піднявши погляд, зупинилась, – Ах, Венті, привіт. Що зламав, загубив на цей раз, вітряне ти створіння?
-Привіт, Тао. Взагалі то, це було грубо, – ображено сказав зеленоокий, надувши губу, – Але так, загубив. У тебе є медіатор?
-Вибирай, – сказала брюнетка, поставивши перед носом Венті коробку з плекрами.
-А є такий, який в мене був минулого разу-у?
-Ти думаєш, я знаю, який ти загубив? Наскільки я пам‘ятаю, в мене ти його ще не купляв..
-Ах, так. Це просто подарунок від колись близького друга і я, якимось дивом, йогось загубив.. Хоча все в житті треба міняти, навіть медіатори, хах. В тебе є такий бірюзовий?
-Такий, сякий. Ну ти і пояснюєш, – бурмотіла кареока, шукаючи плектор, який більш менш був схожий на пояснення Венті, – Такий?
-Так-так-так. Ху Тао, ти чудо. Дякую тобі сильно-сильно.
-Нема за що. Приходь, коли ще щось загубиш.
-Як смішно. Заходь в кафе завтра вечором. І так в свято, що робити будеш.
-Що робити? Людей хоронити, хех.
-Жах.. Ну моя справа запросити. До зустрічі.
-Бувай. Дивись там, аби машини не збили. Твої мірки до гробу в мене є.
-Коли ти встигла?!
-Талант.
***
Ху Тао і Сяо – друзі зі школи.
В той час, Ху була новенькою у класі.
Дівчинкою вона була не звичною із деколи дивними ідеями та чорним гумором, через який часом не можеш зрозуміти сміятися чи тікати.
Через це брюнетка була не самою популярною між однокласниками.
Тому знайомитись вона підходила сама.
Після трагедії у дитинстві, Лі закрився у собі та не підпускав когось до себе ні на метр.
Побачивши самотнього хлопця, який сидів у самому кінці класу, Ху Тао поставила перед собою за мету, познайомитись з ним.
Спочатку Сяо йшов рівно ні на який контакт, але згодом, точніше з стараннями дівчини, хлопець почав навіть відповідати короткими словами на величезні діалоги брюнетки.
Друзями вони є по зараз.
Але суворе доросле життя зменшило в рази їхні зустрічі, но хоча би не розкинуло по різних містах.
Зараз Ху Тао мало чим змінилась від дитинства, особливо її чорним гумором.
Але до нього приєдналась не менш чорна робота, консультантка похоронного бюро. Так ця робота темна, але кому як не їй вона підійшла.
Паралельно брюнетка працює у магазині музичних інструментів на пів ставки.
Взагалі це була її робота до того як Тао прийняли в похоронне бюро, але дівчина вже настільки привикла до магазину, особливо до постійних клієнтів, таких як Венті, що не змогла покинути його просто так.
***
Почувши дзвінок дверей Ху Тао вже другий раз за день починає говорити завчену фразу, але двічі ж її не закінчує.
-Ся-явка-а, скільки літ, скільки зим.. Якою долею?, – запитала дівчина, летячи заключити в обнімашки бурштиноокого.
-Привіт, Тао,- це були єдині слова, які зміг вимовити чорнявий, поки його не задушили в обнімках.
-У-у-у, ти так довго не заходив, не писав, я вже думала витягати твої мірки до гробу-у.
-Дуже смішно. Ти чого так пізно ще в магазині?
-Ой, та як завжди, із закриттям припізнюю, через деякого клієнта, який ніколи вчасно не встигає. Хоча і так касу закриваю, і він встигає добігти, купити щось. Ти-и би знав, який він вітряний, просто жах. Постійно-о-о всьо губить або ламає, ну і не біда ходяча? Але через таких завжди виручка велика, хах.
-М-м, вітряний хлопець.. Він часом сьогодні не заходив?
-Я би сказала точніше залітав. А ти звідки знаєш?, – з підозрою глянула брюнетка на Сяо.
-Та так, сьогодні мене збив з ніг.
-Збив з ніг кажеш? Ну якщо подумати, ви дуже гарно виглядаєте раз-.., – не встигла знову досказати речення, як її заткнули рукою.
-Я, так бачу, ти взагалі не міняєшся, Тао. Цей твій покупець буквально збив мене з ніг, так летячи до тебе.
-Хах, ну це похоже на Венті. То він постійно всьо губить, тепер і в людей врізається, жах. Хоча медіатор він ніколи не губив, це подарок від якогось друга, дивно.
-Венті говориш?
-А що, познайомитись хочеш? Можу організувати, – хитро прикривши очі, сказала Ху Тао, – Не влюбився часом, а? Хах. Йой, ся не треба на мене так дивитись, в мене так бажання появляється дістати свій гроб.. До речі, Венті мене завтра запросив в кафе «Світанок» на його виступ в честь свята, не хоч піти? Як раз, поросказуєш, як ти.
-Завтра? Та можна, не зашкодить.
-Ура-а-а. Але зустрічаємось вже там, в кафе. Свято святом, а люди без гробів не лишуться.
-Ок, тоді до завтра?
-До завтра. Тільки не забудь, знаю я тебе.
-Подивлюсь.
Подумки відмітивши в себе в голові зустріч в кафе, Сяо вийшов із магазину.
Останнім часом його соціофобія накривається мідним тазом.
На сьогодні залишається ще одне завдання, стрім.
Бурштиноокий не один раз задумувався над тим, аби закінчити із стрімерством, але кожен раз згадував, що для когось він можливо став цьом самою підтримкою, яка колись потрібна була йому тоді.
Тому, чорнявому просто не підмається рука.
Йому і самому корисно поговорити з кимось хоч і віртуально, але з людьми.
20:00
*Стрім користувача Adeptus*
Під час стріму Сяо навіть не замітив, як почав наугукувати мелодію Вітерця, яка вже скільки часу не може вийти з голови бурштиноокого, хоча він і не хоче.
*Чат*
-СЯО СПІВАЄ ЯКУСЬ ПІСНЮ?
-Як він це миленько роби-и-ить а-а-а
-Що за мелодія, хтось знає?
…
khaenri’ah’scoldwine:
– Це ж мелодія пісні барда бродяжки. Невже його наш Сяо чув?
…
Чомусь тільки за цей коментар в чаті зачіпився бурштиноокий.
-Бард бродяжка? А чому його так називають? І як його найти..?
khaenri’ah’scoldwine:
– Бард бродяжка – він часто виступає на вулицях на гітарі або лірі, тому і назвали так. Але на вулицях його не знайдеш. Більш реально знайти в ролі офіціантів в «Світанку».
-В «Світанку»? Ок, велике дякую, – тепер в Сяо появились хоча би якісь шанси, аби знайти Вітерця.
*Чат*
-О-о, невже нашому Сяо хтось сподобався?
-Святкуємо-о-о
-Запокойтесь, ше нічого не визначено
-Бро, братву на х-й не міняють..
-Подорослішав малий.. Як швидко чужі діти ростуть..
-І не кажи..
…
-Так, ура, ми закінчили гру. Дякую, що допомагали, я би сам не второпав. Вибирайте гру, яку будем проходити далі. Як завжди, до наступного тижня. Бувайте.
*Користувач Adeptus вимкнув стрім*
Заглянувши в телефон, Сяо помітив одне не прочитане повідомлення.
21:38
zhongli:
Привіт, не будеш проти зустрітися сьогодні?
22:05
adeptus:
з якої причини?
zhongli:
Просто, давно не бачились.
adeptus:
де?
zhongli:
В кафе «Світанок», я не один якщо що.
«Щось забагато подій відбувається в одному місці», – подумав при собі чорнявий.
adeptus:
дай вгадаю, ти з тим рижим?
zhongli:
Так, з Аяксом. Ти проти?
adeptus:
раз ти вже з ним, вибору в мене нема. Буду через хвилин 15
Вже збираючись відписав Сяо старшому брату.
Додати до улюблених