Десь на пустирі: жінка встала оглянулася, якраві промені дерева прохищали повітря довкола 10 миль. Що й робило повітря безсилим проти застосування будь якого голосу серця, сили тремтіння своєї енергії або будь якої частки праці своєї енергії. Проблема в тому що через яскравість сила енергії розповсюджувалася швидше ніж вплив а отже можна було побачити напрям за час до впливу що робило безсилим нападника. У звичайний час це можна було відхилити – вплив силою вашого одягу адже ж ви не голі зараз ? Вибачте якщо ви так боїтесь цього. Жінка встала та спокійно окинула оком 5 миль довкола, друге око буду закрите ганчіркою із древесини. Світло спокійно генерувало невеличкі іони, що купчилися до хмарок смайликів, проте їй більше подобалась хмара з іонів що цілком реально показувало її око, це було дивовижно, наче іони здатні копіювати здатність огляду того що вони показують, мабуть саме це захищає їх від себе.
Жінка встала, погледіла на своє плече та посміхнулася: аватар світла сидів та зализував її рану. Саме рану, коли вона бігала у пітьмі, наче кролик – маленький та натхнений, її плече було стягнете та збите і потяг до бажання тікатистав падати.Вільна блискавка блискавично – білого стягу: перемішала пітьму та спокійно розрізала простір до її плеча, аватар сяяв на її кінці. Це означало одне – дерево прислало допомогу. Що саме вам подобається у допомозі ? Отож вона біжала до виходу із пітьми – поки аватар не погрузив її у сон та вона піднялась до 20 см над поверхнею та полетіла через каньон суходолу. Він був доволі похмурий проте жвавий з паучками та коконами кохання. Паучки – які робили гарні речі – вони не калічили просто заплутували у кокон та можна було кататися по суходолу, проте кокони кохання дуже погана ідея – вони просто брали до себе та не відпускали – наскільки ви зрозуміли вони не робили тебе поганим, вони просто не брали до уваги що ти хочеш. Прошу не важати що то є кохання як воно є – а відчуття яке люди путають із коханням, коли вони просто у стані не відпускання. Отож. Вона летіла через каньон, проте було лютно, доволі непогано але щось їй заважало, проте вона вже перелетіла. Та аватар почав вести її до дерева. Десять днів зайняв шлях. Проте без аватару джаст орієнтація на шляху займе днів 100. Отож вона була біля дерева 10 днів. Аватар просто робив гарні речі, проте рана ще було на 30 відсотків до витягу. І як ну ви знаєте зараз це зупинити – рука буде не здатна до бою. Отож. Зараз було важко писати про це, проте вона достала лист шкіри й попросила аватар написати коханому що все окей.
Блискавка розрізала небо. Спокійно, наша героїня йшла, поза шляхом. Вітер терпав її обличчя, вона не була суворою. Шляхом їй зустрілися невеличкі тваринки: нікого не узяла на обід. Трохи терпіння, казала вона собі. Після замку є місто з гарними овочами, фруктами та приправами. Отож, аватар літав біля плеча. Було зрозуміло, що він притягнутий. Якщо вона різко біжала уперед – він був на тій же відстані, що й учора. Коли перед сном він поставив 2 вартових біля неї та впав у редим сплячки. Нічого цікавого у цьому режимі не було, він спокійно набирав егергію природи – яка, наприклад, у розпоширеному вигляді могла живити дівчину більше 3 днів, що не використовувалося: адже ця енергія йшла на подолання тварюк темряви у замку. Так само, енергія могла просто знищити замок, але їй потрібно було роізбратись у відносинах, що там творяться. Тому й аватар був невразливим, спокійно йшла жінка та дехто поспішав сказати, що все йде добре. Інколи це було дуже цікаво. Тому й люди трохи боялися історій, які йшли перед замком. У самому замку нічого поганого не було. Вона йшла п’ятий день. Аватар вже міг прокидатися трохи й спокійно балакав із нею на теми – історії атомів, світло атомів, темрява, що її немає, балачки серед атомів. (До речі героїня була не у світі атомів – не рекомендую там виживати).
Потім описується як вона війшла у історію дитинство юність злість сором за свою слабкість, проте все добре коли з’являється хлопець (хахахаха я вас підловив – такого не буде). Коли з’являється її воля до битви із своїми наслідками проте загалом з’являється світло у її житті і це не абстрактно : що це за світло, кого воно уособлює – дзнаєтеся далі, проте це ну знаєте це почуття, зо робить тебе порадним навіть у час великої грози, ти стоїш сповнена люті саме люті – не злості чи негативу – лють – стан коли ти чуєш (бачиш усіма почуттями) подих кожної частинки довкола та спокійно зі злостю на лиці, юністю у серці та силою у дуcі стрибаєш на зустріч до ворога, він б’є з гримасою та знеціненням у тебе, ти бачиш що він знесилений морально йому не важливо ніщо, ти рухаєшься швидше робиш 5 ударів на кожний його один змаз, ось і перемога, це те почуття, коли ти наповнюєся світлом, якого немає у всесвіті, у твоєму всесвіті – проте зараз він з’явився це більше ніж чудо; воно просто ллється до твоєї душі. І у твоєму дусі пронизається новий шлях, галактика зірок – це ти.
Після цього вона йде перші 5 кілометрів та описується як можна взаємодіяти зі світлом та цією яскравістю.
Поки все …
Додати до улюблених
поновлено