Жо Є пам’ятала…_
_________________________________
Сє Лянь сидів у храмі Пу Ці, котрий став більшим, коли це місце стало їх з Хва Ченом одним із домів. Вони тут бувають для відпочинку, для спілкування з віруючими і виконання їх доручень.
Тут з’явилось кілька додаткових кімнат, щоб не довелося спати прямо біля вівтаря. В одній з таких сидів Сє Лянь.
Сьогодні Хва Чен пішов на поклик одного з молитов, але Сє Лянь отримав ще одну і пішов виконувати, після чого вирішив зачекати на чоловіка.
Тиша і спокій, котрі не завжди можна знайти у Райському домі через вишуканість кожної стіни (Сє Лянь любив той їх дім не менше, ніж цей, як і кожне місце, де вони були з Хва Ченом і де мали спільне, навіть під самим небом на сіні). Так от, тиша і спокій храму Пу Ці підштовхувала на роздуми. Тут був лише небожитель і його зброя, а також минуле, що їх поєднувало.
Сє Лянь думав тепер тільки про те минуле, де був його чоловік, тому у голові виник спогад про Жо Є у пустелі.
Жо Є можна назвати капризною, але також вона не робить чогось просто так. Інколи може піти навіть проти Сє Ляня задля його захисту, тому що саме так вона народилась: пішовши проти волі власника.
Сє Лянь гладив стрічку на руці, а та вигиналась кінчиком, але залишалась спокійною, наче не заважаючи думкам бога. Він часто думав.
– Принеси мені щось надійне.
Жо Є не одразу зреагувала і Сє Лянь вже вирішив, що це справді дуже дивно звучить, але стрічка різко потяглась за двері і справді за щось схопилась, потягнувши у кімнату.
Спокійний, але здивований Сан Лань, стояв зв’язаний білою зброєю свого чоловіка. Сє Лянь не здивований, що Хва Чен в образі юнака. Він усміхнувся і перепросив їх двох, просячи Жо Є відпустити полоненого.
Жо Є відпустила, але не відсторонилась від Сан Ланя, а провела кінчиком по його щоці, лягла на плече, а потім, повертаючись до Сє Ляня, обмотала на мить Е Мін.
Хва Чен був спокійним і просто посміхався, спостерігаючи за зброєю Сє Ляня з теплотою.
– Щось сталося, Ґе-ґе? – Нарешті запитав Сан Лань своїм приязним голосом, котрий розлив у Сє Ляньовому серці тугу за ним. Демон сів поруч з чоловіком, котрий вже хотів встати, але зупинився. І взяв пальці Сє Ляня у свої, наче вони юні коханці.
Небожитель стиснув його долоню хоробріше і поклав собі на коліна, гладячи кісточки. Сан Лань від цього прояснішав і його очі пришурилися від задоволеною посмішки.
– Жо Є тебе пам’ятала постійно і знала ще на початку,ьщо ти надійний. Вона тобі вдячна за те, що було дуже давно, а я навіть й не пам’ятав…
Сє Лянь підніс руку Хва Чена до своїх губ і поцілував, закривши очі. Сан Лань почервонів і уважно подивився на місце дотику губ коханого і своєї шкіри.
– Ґе-ґе, тобі с…
– Пробач мені, Сан Лане…
Демон витягнувся у лиці і потім задумливо нахмурився, маючи внутрішній діалог. Він відчував себе винним за смуток Сє Ляня тепер.
– Не перепрошую, тобі не має за що перепрошувати. Ти для мене все моє життя, моя істинна і шлях,- промовив Сан Лань щиро і захоплено.
Сє Лянь підняв на нього очі і притиснув у свої обійми, цілуючи у лице.
– Я тебе кохаю, дякую, що ти є…
Чоловік обійняв свого коханого у відповідь, доки Е Мін радісно прищурив око, а Жо Є обмотувала їх талії і розмотувалась, на що вони не дуже зважали уваги, чи не були проти.
Додати до улюблених