Осінь цього року видалася напрочуд дощовою і вологою. Раз у раз морозив дрібний дощ, і без парасольки з дому краще не виходити. Крізь запітнілі вікна нічого не було видно, але Джин і не намагався розглянути світ по той бік скла. Він, кутаючись сильніше в плед, ще скуйовджений після сну, намагався навмання відкрити вікно, димлячи сигаретою прямо в кімнаті. Він не любив запаху диму в приміщенні, але звичка курити залишилася від нього… Нарешті вечірня прохолода наринула на Кіма, наче лавина. Він зіщулився, затягуючись знову, видихаючи дим у вікно цього разу. На вулиці в цей час було шумно, люди поспішали додому, знову порошив дрібний дощ, листя потихеньку опадало. Жовта, червона, коричнева, стигла, наче перезрілий плід. Джин прикрив очі, вдихаючи вуличну свіжість, шум машин навіть не дратував його, навпаки. Здавався заспокійливим після кількох днів у тиші та мірного стукоту клавіатури. Сокджин закінчив роботу над книгою, тиха та монотонна робота редактора завжди подобалася йому. Ще в школі він знав, ким хоче знати та старанно вчив усі правила і багато читав, щоб мати гарний словниковий запас. В університеті він завжди відвідував усі лекції, не пропускав жодної пари та ходив на факультативи, доки не зустрів його…
Для Джина ця зустріч не здавалася спочатку чимось особливим, навпаки, він, найкращий студент свого курсу, просто не надавав значення такій людині. Адже кожен має свій шлях, так думав Джин. Поки не зрозумів, що іноді так у житті буває, що чиїсь шляхи іноді перетинаються, утворюючи хитромудрий візерунок долі. Ось і в них все було так. Їхні долі переплелися в міцний, шалено красивий на думку самого Сокджина візерунок, правда цей візерунок все одно порвався…
З Юнгі вони були однолітками, але навчалися на різних факультетах і так іноді буває, що чийсь викладач чи то захворів, чи то звільнився, і хтось там вирішив поєднати їхні пари на якийсь час. Ось так вони й зустрілися, погожого осіннього дня, в аудиторії на спільній парі. Юнгі тоді здався Джині типовим поганим, який спізнюється на пари, погано вчиться, а ще має купу шкідливих звичок.
Цигарка в пальцях уже майже зотліла, Джин востаннє струшує попіл і, загасивши її, зачиняє вікно. Жовтий колір тепер у більшості випадків викликає у нього відторгнення. Навіть у будинку не залишилося жодної жовтої речі.
Спальня зустрічає його прохолодою і самотністю, не заправленою ліжком і недопитою чашкою чаю на тумбочці. Темні, важкі штори не дозволяють жодному променю світла проникнути в цей імпровізований склеп. Джин залазить під ковдру, на холодне, злегка сире простирадло, він кутається з головою в одяг, сподіваючись тільки, що після двох безсонних ночей, він засне швидше та уві сні можливо побачить його знову… Адже тепер тільки заради цього він і лягати спати. І він справді засинає вже через пару хвилин, йому справді сниться Юнгі. Все такий же, на вигляд суворий і вічно з відчуженим виразом обличчя, все такий же ніжний і теплий поряд з ним, а його усмішка зігріває краще за будь-який вогонь. Вогню, в якому Джин згорів…
***
Вперше вони заговорили теж випадково, після пари Джина раптом гукнув хтось, коли він уже збирався переступити поріг аудиторії. Він обернувся на голос і побачив того самого хлопця, Юнгі. Той тримав у руках кофту Джина, схоже, що вона випала у нього з сумки, а він і не помітив. Юнгі за кілька кроків подолав відстань між ними, простягаючи йому кофту, і без зайвих слів пройшов повз. Наче це не він сам тільки, що хвилину тому гукнув його, причому на ім’я.
– Гей, почекай. – Сокджін вибігає слідом за ним, незграбно врізавшись хлопцю в спину. – Ти знаєш, як мене звуть?
– Так, половина університету знає, ти ж відмінник – один із найкращих студентів. – Юнгі повертається, опиняючись надто близько до обличчя Джина.
Той у відповідь безглуздо плескає очима від цього і тільки каже:
– Дякую за кофту…
А Юнгі вже повільно йде, лише ледь помітно кивнувши у відповідь.
Це не було кохання з першого погляду, як у дорамах, це довга і затяжна історія випадкових і безглуздих зіткнень, в один з яких Юнгі все ж таки не витримав і покликав його на побачення, а Джин знову як і вперше безглуздо плескав очима, але згідно кивнув.
Сталося це вже влітку, наближалися канікули та треба було шукати підробіток на цей час, але здається цього літа Сокджину було не судилося працювати в якомусь невеликому ресторанчику офіціантом. Цього літа йому судилося пізнати своє найсильніше, перше і, на жаль, останнє кохання. Тому, що такі, як Джин жахливі однолюби, а можливо, сам всесвіт хотів, щоб все було так. Тож щастя завжди виявляється надто швидкоплинним, і що після нього обов’язково знову настають дні самотності.
На перше побачення вони пішли просто гуляти, дорогою зайшли до ресторанчика, виявилося у них так багато спільних тем. Юнгі пише вірші, а Джин обожнює поезію, і з того моменту він закохався у поезію Юнгі. Виявилося, що вони обоє люблять ройбуш, а ще люблять рибу, і терпіти обидва не можуть свинину. Виявилося, що їм обом подобається класика, що вони обоє люблять цитувати Паланіка. Тоді щастю Сокджина не було меж, він думав, що знайшов ідеального співрозмовника для себе. А ще Юнгі виявився не похмурим хуліганом, а просто дуже замкненою людиною, яка любить затишок і комфорт, прямо, як і він, Джин…
Вони змогли розлучитися тільки пізно ввечері, коли вже неможливо було вже терпіти настирливих комарів, але всю ніч продовжували перекидатися смс-ками. Джин, заснув уже вранці, обійнявши телефон, зовсім щасливий і закоханий.
Джин повертається уві сні та хмуриться, затискаючи сильнішу ковдру між стегон, за вікном пішла злива, і в кімнаті стало ще холодніше і зовсім сиро.
Наступного дня Джин зателефонував Юнгі першим і знову покликав прогулятися, на що йому відповіли згодою. Вони домовилися зустрітися в другій половині дня і влаштувати невеликий пікнік десь у тихому містечку увпарку. Сонце добре прогрівало землю, і можна було повалятися на траві. Сокджин побіг в магазин за продуктами, на ходу думаючи, що він буде готувати та що треба купити з продуктів, на Юнгі він поклав обов’язок взяти з тобою про всяк випадок плед та напої. Було відчуття, що вони з Юнгі знайомі цілу вічність, просто все як в книгах пишуть, які так любить Сокджин. Поряд з ним Джин почував себе добре, спокійно та в безпеці. Це не могло не подобатись сором’язливому хлопцю, який тільки й міг, що мріяти про кохання, а тепер ось воно раптом само до нього прийшло.
Їхній перший поцілунок стався, коли вони вже сходили разів з двадцять на побачення не менше, і Джин вирішив запросити тепер уже свого хлопця додому. Разом подивитися фільм та почитати один одному. Він готувався грунтовано, бо Юнгі мав залишитися на ночівлю. Прибрався двічі, забив холодильник їжею, виправ усі речі, все погладив і акуратно склав у шафу. Джин дуже нервував, адже до нього додому приїжджали тільки батьки й то кілька разів на рік, а тут прийде його хлопець… Що робити і як поводитися Сокджін не уявляв. Але після приходу Юнгі він забув про все і просто насолоджувався його суспільством, вони годинами могли говорити на будь-які теми або просто сидіти поруч мовчки, це ні скільки обох не напружувало.
Звичайно, Джин розумів, що вони не діти, і так чи інакше між ними мало рано чи пізно щось статися, далі простих обіймів вони не заходили, навіть цілувалися лише двічі. Це дуже бентежило сором’язливого Джина, а ще йому подобалося, що Юнгі ніколи не тиснув, а терпляче чекав. За два місяці стосунків вони стали хіба що вільно обійматися, точніше це Джин пізнав всю красу тактильних відчуттів і міг годинами не злазити з рук Юнгі, довірливо притискаючись до його грудей. Юнгі на це тільки посміхався і міцно обіймав.
І ось сьогодні Сокджин нарешті зважився… Зажмурився, щосили від страху і збентеження і швидше тицьнувся губами, потрапляючи в самий куточок губ, завмерши. Він почув здивоване зітхання і здається Юнгі посміхнувся.
– Джин, ти певен? – вони з Юнгі довго мовчали, дивлячись фільм, і тепер голос його був трохи хриплим.
Збентеження Джина межі не було, так що він тільки кивнув, продовжуючи жмуритися і стискати в кулаках його сорочку. Юнгі кивнув у відповідь і обережно доторкнувся своїми губами до його, вже наполегливіше, захоплюючи нижню губу, злегка посмоктуючи. І Джин розчинився, здається, у цьому почутті назавжди. Юнгі ще потім довго посміхався із цієї ситуації. З Юнгі у Джина все вперше було. Отже, розкуштувавши всю красу поцілунків, він потім почав все частіше виявляти ініціативу і в цьому. Бувало так, що вони цілувалися годинами, а потім їхні губи хворіли нещадно, але Сокджину, здавалося, це того варте.
Непомітно настав новий навчальний рік, старші курси та завдання, які почали забирати в обох все більше часу, але попри все Юнгі все одно щодня чекав на нього після занять, поки Джин старанно робив домашнє завдання, а потім разом йшли додому.
Жовтень видався напрочуд теплим і можна було ходити ще в легкій куртці, сьогодні в Юнгі було більше пар, ніж зазвичай, тому Джин чекав його в бібліотеці. Бажання вчитися сьогодні в нього було відсутне, всі думки були зайняті лише минулої ночі…
При думці про неї щоки Джина щоразу покривалися рум’янцем. Він так боявся їхньої першої близькості через недосвідченість, але Юнгі шепотів слова кохання і це неймовірно заспокоювало і надавало хоч трохи впевненості. Джин і не знав, що може бути так моторошно, але так чарівно. Кожен дотик Юнгі був дбайливим і обережним. Його руки зводили з розуму Сокджина і він мріяв, щоб це не закінчувалося ні коли. Юнгі на це посміхнувся і сказав, що вони можуть повторити в будь-який час. І, схоже, Джин вважав, що це будь-який час і сьогодні. Так завжди буває, коли нарешті скуштуєш щастя, коли відчуєш смак кохання. Не було й дня, щоб Сокджін не думав про те, що чекає на них попереду, він так боявся втратити Юнгі, а той завжди просто мовчки, міцно обіймав його. Дні йшли своєю чергою, навчання і величезна купа домашніх завдань, забирала все більше часу, непомітно підкрався листопад і темніти стало вже значно раніше, а ще довелося таки діставати з шафи тепле пальто й одягати вже шапку. Юнгі сміявся і кутав його у безглуздий, гірчичного кольору шарф, Джин бурчав, але в душі млів від цієї турботи. Правда він помітив, що його хлопець став більш похмурим і почав більше курити, все частіше йшов пізно вночі, коли Джин засинав. Якось він спробував дізнатися у Юнґі причину, на що отримав у відповідь, що нічого такого, просто підробіток у нічні зміни. І справді, Юнгі став купувати гарну їжу і дарував Джинові всякі дрібнички, але теж пристойні за ціною. Занепокоєння Сокджина не було кінця, він намагався знову поговорити з Юнгі, але той відповість, як і минулого разу.
Джин закінчував писати лекцію, і думав про те, що приготувати на вечерю, він глянув на вікно, приголомшливий, яскраво-жовтий захід сонця осяяв небо. Такого Сокджин не бачив ще жодного разу у житті. Пара закінчилася і попрямував до виходу він набирав номер Юнгі, але вийшовши вже на вулиці, помітив його фігуру. Юнгі курив і стоячи за парканом університету, розмовляв з якимсь хлопцем, Джин бачив його вперше, тому що всіх друзів свого хлопця він уже давно добре знав. Їхня розмова явно була на підвищених тонах, точніше той хлопець, щось невдоволено говорив Юнгі, він слухав спокійно і помітивши Джина, пішов у його бік, більше не звертаючи уваги на хлопця. Тому це явно не сподобалося, лише кілька миттєвостей. Ніжна усмішка Юнгі, що йде на зустріч Джинові та очі Джина, що розширюються від переляку, ніж у руках того хлопця і здригнувся Юнгі.
Жовтий захід став ще яскравішим, наступав уже вечір, все завмерло, люди, що йшли з університету, застигли з переляку. Джин моргнув кілька разів, Юнгі стояв нерухомо, тільки на куртці його з’явилася темна пляма. Сокджин закричав, хлопець, що стоїть позаду Юнuі, здригнувся і кинувся тікати. Юнuі повільно осів на землю, хрипко задихавши, Джин кинувся до нього, намагаючись на ходу викликати швидку.
Він на все життя запам’ятав побіліле від втрати крові обличчя Юнгі, що стовпилися по коло них людей і власні руки, все в крові. До лікарні вони не доїхали, рана виявилася напрочуд глибокою, і втрата крові була сильною. Юнгі так і не прийшов до тями. Джин плакав, не знаючи, що робити та куди йти, він просто стискав, щосили руку Юнґі, що остигала, і благав прокинутися, а потім темрява, здається, хтось із лікарів вколов йому заспокійливе.
Прокинувшись у спільній палаті, Джин не знав і не розумів, як йому далі жити, що робити. Його життя в одну мить змінилося, і він втратив усе, що в нього було, він втратив свою душу, а без неї яке нормальне життя. А потім почалася низка викликів до поліції та безглуздих допитів, щоразу одні й самі питання. Батьки дізнались, що сталося приїхали відразу, дошкуляючи з без того зовсім втратившого себе Джина дурними й дратівливими порадами та мораллю. Пізніше, коли з’ясувалося, що Юнгі перебував у банді, що займається регулярними пограбуваннями, вони взагалі сказали, як сильно розчаровані у своєму синові. Джин не припиняв плакати практично цілодобово, дуже схуд і став зовсім блідим з постійно опухлими очима. Батьки нарешті поїхали, давши йому спокій, поліція теж відстала, коли зрозуміла, що Джин нічого дійсно не знає.
Сокджин не знав, як жити далі, він узяв академічну відпустку і не виходив із квартири тижнями, бездумно дивлячись у стіну. Через пів року він потроху звик жити зовсім один, повернувся до навчання самостійно, намагаючись наздогнати весь пропущений матеріал і працював за копійки, редагуючи різні тексти в інтернеті, потроху набираючись досвіду. Ще… коли він розбирав речі Юнгі, з однієї куртки випала пачка цигарок і тоді Джин вперше вирішив спробувати, кашляючи та давлячись їдким димом. З того часу сигарети почали замінювати йому Юнгі, він відчував, що той поруч, коли прикурював. Джин тепер ненавидить жовтий, позбувся всього, що могло хоч якось нагадувати той день. Життя, як і раніше, тече своєю чергою і Джин теж навчився жити ось так, тому що по-іншому в нього не вийде, це він знає напевно.
Джин різко прокидається, сідаючи на ліжку і важко дихаючи. Знову цей сон, знову те саме. Цього разу йому не пощастило побачити нічого доброго, знову його смерть… Джин тре долонями обличчя, прикурюючи прямо в ліжку та дивлячись у вікно, він посміхається. Дощ за вікном продовжує йти, наближається світанок.
Додати до улюблених