Серце билось як божевільне, несамовито підкреслюючи збуджений стан від вибуху адреналіну в крові. Стопи пекли від сильного тертя об сиру землю, вкриту колючими гілками, що випадали із високих дерев. Дихання збилось, а темрява все насувалася, наближаючи таку болісну смерть. Добігти, не зустріти, вижити.
Зіниці світлих очей розширились, як тільки-но позаду почувся тихий металевий смішок, що виділявся серед шуму старого лісу. Хлопець різко розвернувся, втрачаючи рівновагу через корінь, об який заплуталась його боса нога.
Він знову рванув, більше не оглядаючись. Важкі крона били його по обличчю, рани кровоточили темним слідом, а сил залишалось все менше. Десь збоку чулось копошіння ворона в деревині злісної сосни. Не зупинятись, не звертати увагу.
Кудись в плече прилетіла гостра гілка, рвучи світлу шкіру і хлопець завив від болю, прикриваючись од вітряного пориву, що миттєво долав відстань між деревами. Ворон переслідував його з повітря, не маючи змоги сісти на землю, вкриту довгим кров’яним слідом парубка.
Він сходив із розуму, щоразу знаходячи ті самі кущі і пеньки, які проходив кілька хвилин тому, кашляючи від нестерпної муки. Ідол катував його безкінечним танцем, водячи по колу нічним лісом. Божевільний хоровод, що з кожним разом все швидше просувався, розганяючи туман надій.
Не піддаватись, не піддаватись.
Куди не глянь: одні й ті ж стовбури, вкриті вишкрябаними очима, що не зводили із нього важкого, пронизливого погляду.
Раптом гострі кігті ворона вчепились в глотку хлопця, притискаючи до одного із таких дерев. Він закричав, але це скоріше походило на здавлений хрип безсилої людини. Простір кружляв, ілюзійно то приближаючись, то віддаляючись. Сльози бризнули із почервонівших очей, коли видимість стала зовсім плавкою, розмитою нечистим. Він зрозумів, що це кінець, повільно відраховуючи секунди в помутнівшому розумі. Один-два, Три-чотири.
Але раптом птах різко відлетів від хлопця, змушуючи того впасти додолу на коліна, проколюючи долоні гострими гілками. Понівеченими кистями він абияк розвернувся, випльовуючи кров’яну масу. Здавалося, ліс насміхався із нього: за долю секунди потемнішало на кілька тонів, а буйний вітер здіймав покоцані листки у вихрі. Але це було не найстрашніше. Тепер він точно бачив, хто бажає йому смерті.
Навколо ледь живого парубка водили хороводи нечисті. Вони кружляли, поривчасто рухаючи кінцівками, піднімались й опускалися, створюючи знудливий ефект, від чого гуділа голова. Він не усвідомлював створінь було кілька чи розум грав із ним злий жарт. Смішки лунали зі всіх куточків хащів, поєднуючись в одну нестерпну мелодію, створену пекельними мучениками. Він божеволів, щоразу, коли вони зачіпали його своїми хвостами або чорними пазурами, посилаючи колючі розряди току, обпалюючи його тіло своєю бісовою владою.
Він заволав, вкладаючи весь свій біль і моральний жах в шалений крик, після якого горло почало пекти ще дужче.
Це був початок кінця. Початок охмурення Блудом його тіла і кінець його душі. Навіть молитва, яку хлопець шепотів давлячись власною кров’ю, не допомогла йому.
Додати до улюблених