Переміна. Стоячи зі своїми друзями в коридорі, я перекидався з ними фразами і водночас продовжував думати про важливу справу, якою мав стурбуватися раніше. Звичайно ж, я маю на увазі жартування над Такаґі! Вже півтора тижні минуло, а я так і не продовжив те, заради чого я почав навчатися та тренуватися.
Вже кілька днів я ламаю голову над новим планом, але нічого в мій мозок не спадає. Перечитавши «100% Нерозділене кохання», я відкинув її, оскільки нічого вартого не знайшов і переключився на збірки жартів і розіграшів, але або небеса були не на моїй стороні, або я шукаю не там. З іншого боку, чим продуманіший план — тим краще розіграш, а поспішати не варто, адже коли я поспішаю — я роблю більше помилок і, звісно, жарт обертається проти мене.
Ось так я стояв, думав над нерозв’язним завданням і слухав, що кажуть Такао і Накай, зрідка однозначно відповідаючи на запитання.
— Санає! — прокричала Міна, що підбігла до своїх подруг. — Ось, тримай. Це тобі!
З мого боку було не розглянути, що вона таке дала, і я вирішив підійти. Аж раптом це дасть мені ідею? Минулого разу план здійснився лише завдяки її втраченому брелоку, то може й цього разу допоможе?
Однокласниця з чорним волоссям покрутила те, що їй дала Міна і запитала:
— Що це? Любовний лист?
— Ні звичайно! Найпростіший лист! — обуренню в голосі не було межі. — Зараз модно листами змінюватися, чи не знала, чи що?
— Ні, – просто відповіла Санає.
— Блііін. Я й тобі згодом напишу, Юкарі, — Міна переключилася на другу подругу.
— Дякую, звичайно, але краще б ти в класі вчилася, а не писала листи…
— У дівчаток нова розвага — листи писати? — прокоментував Такао, який також був свідком цієї розмови.
— Схоже, — вставив фразу Накай.
— Може, вони й любовні листи пишуть?
— Дівчата в листи всю душу вкладають, — засміявшись, відповів Накай. Невже він таке отримав від своєї дівчини Мано, якщо так впевнено заявляє про це?
— Могли б сказати просто! Навіщо витрачати час, щоб написати листа? Багато ж у них часу байдикувати, — ох, наривається він…
Нарвався. До нього вже йшла Санає з недвозначним виразом на обличчі. Поки мій друг отримував чесно заслужені стусани я задумався: а чи не пожартувати над Такаґі за допомогою листа? Так, вона знатиме, хто їй лист написав, але ж можна в конверт покласти не аркуш із текстом, а щось інше! Хоча ідея така собі, адже на дотик буде помітно, що в конверті лежить щось об’ємне…
***
Конверт із листом
З рожевого паперу, з наліпкою у формі серця, власник: Такаґі ???
Міцність: 12/12
Значить, не тільки я про це подумав? Але тобі не пощастило, Такаґі, адже мій погляд здатний визначати, хто власник того чи іншого предмета, тож жарт провалився! Я не влаштую сцену на уроці англійської, як би сильно ти цього не хотіла!
Я краєм ока подивився у бік жартівниці, а вона явно чекала моєї реакції, тож я вирішив її не розчаровувати і зобразив шок і зневіру. Дівчинка, переконавшись, що я відреагував на таку подію, відразу перейшла в напад:
— Що таке, Нішиката?
— Н-н-нічого такого! — прошепотів я у відповідь, вклавши у свій голос якомога більше збентеження.
Проникливість +1
Читання невербальних знаків +1
Управління мімікою +3
Якщо я знаю, від кого цей лист, то можна не поспішати. Точно! Пограю з її терпінням, відклавши листа на потім, а поки що відкрию підручник.
Поки я відкривав підручник, мені на думку спала ідея краще. Сховаю я листа в інвентар: нехай вона ламає голову, куди воно поділося, а я насолоджуся її хвилюванням з приводу зникнення ключового предмета жарту!
— До речі, Нішиката, з приводу конверту у твоєму підручнику…
— Конверт? — здивовано запитав я. Знав же, що вона захоче якнайшвидше мене розвести на емоції!
— Це я поклала.
— Пробач, Такаґі, але у мене в підручнику немає жодного листа, — розігруючи ще більше подиву відповів я, подумки потираючи руки. Ось ти й попалася, Такаґі!
— Хммм…
***
До кінця уроку Такаґі так нічого і не придумала, так що я, прямо з інвентарю прочитавши листа, в якому вона просила піти з нею зі школи разом (і що, не можна було це словами сказати?), підвівся і почав збирати навчальні приналежності. Моя сусідка ж швидко поклала свої речі в портфель і вийшла з класу. Невже здалася?
***
Лист
Лист паперу з зошита, складений вчетверо, власник: Такаґі ???
Міцність: 6/7
Мабуть, конверт із серцем у Такаґі був лише один і вона вирішила написати новий лист на чому було. Швидше за все, цей лист із тим самим вмістом усередині, що й минуле. Таке відчуття, ніби вона прямо зараз спостерігає за мною.
Проникливість +1
Гаразд, підіграю. Тремтячою рукою я беру лист, починаю його розвертати.
— Нішиката, що там у тебе? — наскочила вона на мене, явно не даючи сховати листа.
— Та так, нічого, — почервонівши, відповів я.
— Мммм? А мені здається, що це лист! — як завжди посміхаючись, вона відповіла. На її обличчі можна було побачити легке нетерпіння.
Читання невербальних знаків +1
— Раз бачила — то навіщо питаєш?! — з невдоволенням у голосі підіграю я її грі, водночас кладучи листа собі в кишеню.
— Що, не читатимеш? Це терміновий лист, — бешкетні очі не дають мені спокою.
— А може, не термінове!
— Звичайно, термінове, адже я його написала, — виклала останню карту Такаґі.
— Ну гаразд, гляну.
Я почав повільно розвертати його, радіючи в душі. Їй тільки здається, що вона виграла, але все це лише моя гра! Отже, що тут у нас? Розігруючи хвилювання, я розгорнув листа і почав читати:
«Дорогий Нішиката, підемо додому разом? Такаґі»
Ну от, а я чекав чогось іншого. Наприклад, лист про те, що в минулому листі, який зник з мого підручника, було написано щось ДУЖЕ важливе. Виразивши на обличчі непідробне розчарування, я перевів погляд на автора листа і сказав:
— Могла б просто спитати.
— Писати листи зараз модно, — повторила слова Міни дівчинка. Мабуть, вона теж у той момент бачила розмову, що відбулася на переміні, і теж вирішила пожартувати з мене листом, — А ще, я хотіла подивитися на твою реакцію.
— Ось! Гаразд, пішли!
Ідеально! Роль повністю відіграна, Такаґі випробувала бурю емоцій, я залишився неушкодженим і ця підколка не зараховується як та, що заслуговує на покарання! Файно ~
***
“Сьогодні буде перерозподіл місць у класі” — прочитав я на шкільній дошці, ледве увійшов до свого класу. Ця новина ме…
— Ранок, Нішиката! – і ось знову!
— Доброго ранку, Такаґі. Досить підкрадатися до мене зі спини! — я невдоволено привітав її. Як вона примудряється щоразу мене заставати зненацька?
— Хммм… Я подумаю, — усміхнувшись, відповіла вона. Щось із нею не так, — Ти вже знаєш, Нішиката?
— Ти про зміну місць?
— Ага, — підтвердила вона, йдучи до свого місця, — воно буде під час класної години, а значить — прямо зараз.
Так, ця новина мене не тішить. Якщо мені не пощастить і я сидітиму далеко від Такаґі, то це разом зменшить шанси на вдалі розіграші в майбутньому, чому мені було сумно і боязно одночасно. Схоже, те саме зараз відчуває Такаґі, через що вона була незвичайно тихою в цей момент.
Читання невербальних знаків +1
Проникливість +1
Система в такі моменти допомагає підтверджуючи мої сміливі припущення, чому я дуже радий. Але цього разу моя радість була не такою яскравою, адже шанси на те, що я сидітиму поряд з Такаґі, дуже мізерні.
***
— Усі взяли номери? — голос Танабе. — Так, тепер пересувайте парти на нове місце за номером.
— Нішиката, який у тебе?
— Двадцять дев’ятий. А у тебе? —- момент істини.
— Четвертий, — з неприхованим смутком відповіла вона, — сидітимемо далеко один від одного. Я пішла.
— Давай… — лишилося мені сказати.
На новому місці на мене чекала сумна Мано, і я розумів, у чому причина — Накай, її хлопець, був через чотири парти від неї в тому ж ряду, а отже, ніяких можливостей поговорити з ним під час уроку. Тим часом на весь клас пролунав відчайдушний крик:
— Люди добрі, поміняйтесь зі мною!
Я пошукав очима джерело крику і ним виявився мій друг Кімура, великий любитель поїсти. У його руках був затиснутий папірець з номером 3.
— Як мені їсти обіди на уроці, якщо я сидітиму прямо перед учителем?! — необачно голосив він, забувши, що той самий учитель стояв неподалік від нього.
Поки Танабе вичитував ненажеру, у мене в голові вималювався план, як допомогти одночасно Кімурі, Мано з Накай і собі. Зачекавши, коли вчитель закінчить догану і піде з кабінету, я підійшов до Накай.
— Я чув, що в тебе поганий зір?
— Так, Нішиката, саме так, — трохи здивовано відповів він.
– Поміняйся з Кімурою. І ти будеш перед дошкою, і Кімура буде задоволений.
Переконання +1
— Думаю, це може спрацювати. Спасибі за пораду!
Поспостерігавши, як Накай з Кімурою обмінялися місцями, я звернувся до такої ж похмурої Мано:
— Мано, ти ж хочеш сидіти з Накаєм?
— Так, – вона подала ознаки життя, – А в тебе є план?
— Звичайно, інакше б і не питав. Все просто — обміняйся місцями з Такаґі, вона зараз поряд із твоїм хлопцем і сидить.
— О, чудово! Дякую тобі, Нішиката! — вона почала в метушні збиратися, але тут зупинилася і з усмішкою сказала, — Хочеш із Такаґі сидіти? А ви близькі.
— Нічого подібного! — ну ось, і вона туди ж. Благо, вона не стала продовжувати і підійшла до Такаґі, яка явно зраділа такому результату.
***
— І ось ми знову разом… сидимо. Ти радий? — я вже почав шкодувати про своє рішення.
Додати до улюблених