В цей обід Хва Чен вирішував завдання Головнокомандувача Примарного міста. Він думками був біля свого бога, котрий сьогодні виконав кілька молитов і мав би бути вже у Райському домі.
Звільнившись від надокучливих демонів, Хва Чен пішов до їх дому. Такий щасливий, що зараз зможе обійняти свого Сє Ляня. Щасливий з ним у кожному куточку, щасливий давати йому все багатство, котре ніколи і не належало Князю, а здобуте лише задля гідного всього Сє Ляня.
Його око світилось, хоч лице виглядало незворушне, доки на шляху зустрічались слуги.
За закритими дверима зали почувся наймилозвучніший та найвеличніший сміх, такий стриманий, тихий, як личить Принцу Саньле.
Хва Чен усміхнувся.
Сє Лянь сидів на підлозі і гладив Е Мін, вивчаючи ятаган з ніжністю. Його мозолісті, але бліді й тонкі пальці проводили по лезу, але зброя тремтіла водночас від радощів і страху зачепити бога.
– Чому ж ти так боїшся…- Сє Лянь тихо зітхнув, бачачи, що зброя піддатлива, але стривожена. Жо Є теж не залишалась спокійною біля Е Мін і вони двоє мали якусь свою розмову: так здавалось Сє Ляню. Він розуміє, що зброя – це частина власника. І як Жо є частина історії Сє Ляня, так і Е Мін, от тільки він ще й береже у собі частинку Хва Ченової плоті- око.
Хва Чен розширив своє ціле око і знервовано подивився на руки Сє Ляня. Він тільки зараз помітив, що на його поясі не має Е Мін.
Е Мін помітив господаря і затрясся, розширивши у страхові око і звужуючи зіницю. Сє Лянь обернувся здивований. Він вже не вперше бачить таку взаємодію між ними, але не мав право втручатися у стосунки зброї і господаря, однак його непокоїло це: чи така поведінка не є конфліктом Хва Чена із самим собою.
Сє Лянь ніжно поцілував Е Мін і це змусило його радісно прищуритися і знов затремтіти від переживань, натомість Хва Чен почервонів і відвів око. Сє Лянь це помітив.
Він підійшов до Хва Чена і звично привітав його поцілунком у губи: ніжно, але притискаючись так, щоб для них обох це було відчутно. Як куштування солодкого плоду персика.
Хва Чен одразу знов розслабився і обійняв Сє Ляня за талію. Але між ними був Е Мін і Хва Чен різко схопив ятаган і сильно стиснув.
– От негідник! – він випалив це у бік зброї, котра затремтіла і Сє Лянь серйозно подивився на цю сцену. Йому довелось усвідомити дещо неприємне.
– Хва Чен, не будь таким суворим. Невже і мені Жо є насварити?
Жо Є невдоволено стиснулась на руці Сє Ляня, але він провів по ній лагідно долонею, заспокоюючи.
– Авжеж ні, Ваше Високосте. Просто Е Мін не гідний Вашої уваги!
Сє Лянь пристально подивився на Хва Чена, котрий інколи полюбляв знов звертатися до свого чоловіка офіційно. Бог зітхнув і помотав головою.
– Але ж це я його взяв. Тоді це моя провина…
Хва Чен помітив реакцію Сє Ляня на звертання, тому одразу виправився у наступних відповідях:
– Сє Ляне, ні в якому випадку ти не можеш бути винним. Ти можеш брати його, коли заманеться і роби що завгодно.
Сє Лянь подивився в око Хва Чена і побачив там повну покору. Бог не знав чи все ж правильно у це втручатися, але він вже зрозумів джерело проблеми і не міг залишити все як є: його чоловікові боляче. Всередині. Це робить боляче і йому.
Сє Лянь обійняв Хва Чена і отримав обійми у відповідь. Князь Демонів не показує слабкості, бо хоче захистити свого коханого, але небожитель хоче того ж що й Хва Чен: врятувати кохану людину.
– Ти ж знаєш, що я тебе кохаю?
Хва Чен з розчулення, але вдоволеною посмішкою кивнув чоловікові. Тоді Сє Лянь пальцями торкнувся щоки Хва Чена і усмішка демона ставала напруженішою, майже тремтіла, але це було непомітно. Він притулявся до долоні Сє Ляня, хоч розумів, що той хоче зробити і це різало його зсередини. Але він дозволить цьому статися, бо Сє Лянь має право на це.
Неюожитель припіднімає пов’язку і повільно стягує її.
– Я всього тебе кохаю, Хва Чена, розумієш?
Хва Чен до цього часто уникав цього моменту, але зараз він боровся з цим: стискав губи, натягнуто усміхався і намагався розслабити напружені брови, котрі показували його внутрішню біль.
– Ти казав, що тобі важливий я, а не те, який я потвора. Ти справді…
– Хва Чена, – Сє Лянь натиснув на голос, понизив його і подивився на свого чоловіка обурено, тому Хва Чен одразу замовк,- ти мені віриш? Я кажу, що ти гарний. Ти дуже гарний, ти дуже сильний і привабливий. Я жадаю тебе і душею, і тілом, чи це не красномовно?
Хва Чен стало соромно за свої сумніви, тому він кивнув. Але все ж хотів прикрити око і Сє Лянь не міг більше спостерігати за цією мукою, тому сам допоміг йому надягнути пов’язку.
– Пробач, напевно, я переборщив з цим… Я просто так тебе кохаю, Хва Чене, я бачу, що ти прискіпливий до Е Мін, бо вважаєш його потворним своїм боком, котрий не гідний мене. Але це не так! Я дуже кохаю всього тебе… Дозволь собі прийняти Е Мін, дозволь йому вважатися гідним мене.
Хва Чен мовчав, бо відчував всю щирість і біль слів Сє Ляня, котрий переймався ним із почуттів. Це так приємно відчувати себе потрібним і гарним… Хва Чен стиснув його сильніше в обіймах.
– Дякую…- вимовив тихо і хрипло Князь Демонів.
Сє Лянь відсторонився, щоб знов подивитися на Хва Чена через пару хвилин. Вони усміхнулися один одному, дивлячись у вічі.
Цього разу Хва Чен поцілував Сє Ляня, поглиблюючи його, розгортаючи почуття на вустах бога і дозволяючи розтанути їх язикам у жарі їх ротів.
Додати до улюблених