Еріка зупинилася біля стенду з алкоголем. На Різдво їй хотілося випити вина, проте, її коханий, Гаррет, любив шампанське, і дівчині хотілося його порадувати. Тільки ось у шампанському вона не розбиралася від слова “зовсім”, тому, прихопивши в кожну руку по пляшці різних марок, Еріка попрямувала всередину магазину на пошуки консультанта.
Повз промчало темношкіре дівчисько з пухнастою, немов кульбабка, головою. За нею підстрибом мчав хлопчик поменше.
— Саманта! Мейсон! — долинув збоку жіночий голос. — Не пустуйте!
— Вибач, мамо! — неструнким хором відгукнулися діти і підбігли до молодої мулатки. Та з посмішкою погладила їх по головах і повернулася до вибору мандаринів.
Еріка посміхнулася, дивлячись на них. Вона теж мріяла якось завести дітей і час від часу неслася думками в мрії про таке щасливе сімейне життя. У якому вона з двома веселими карапузами блукатиме по супермаркету напередодні якого-небудь свята і вибиратиме продукти для святкового столу. Тільки її малюки будуть білявими, немов янголятка, бо й самій Еріці, і її бойфренду пощастило зі світлим кольором волосся.
Зайшовши за ріг у пошуках консультанта, дівчина раптово побачила Гаррета. Її хлопець розглядав подарункові набори шоколаду — напевно, заскочив у перерву на роботі, щоби вибрати для неї солодкий подарунок під ялинку. Еріка вже хотіла було гукнути йому, але її випередили. З криками «Тату!» до її бойфренда підскочили вже бачені діти і повисли на ньому, мов мавпи на дереві. Еріка вже приготувалася до вельми незручної сцени пояснень, чому діти, що загралися, обізналися, але Гаррет несподівано підхопив хлопчика на руки і поцілував у щоку, а дівчинку погладив по пухнастому волоссі. Красуні-мулатці, що підійшла слідом, теж дістався поцілунок.
— Що тут цікавого? — грайливо запитала вона, розглядаючи асортимент шоколадних наборів.
У Еріки всередині все обірвалося. Це не могло бути страшною помилкою, хіба що в її бойфренда зненацька звідкись виник неврахований брат-близнюк. Ослаблими руками дівчина поставила шампанське прямо на підлогу, дістала телефон і набрала номер хлопця, сховавшись за ріг і дивлячись звідти, наче шпигун.
Пролунав знайомий рінгтон, чоловік, що так і не спускав з рук малюка, дістав гаджет з кишені, пару секунд подивився на нього і … скинув дзвінок.
— Що там, Гаррете? — обернулася до нього мулатка.
— Нічого важливого, цукерочка.
На очі Еріки навернулися сльози — цукерочкою він називав її. Але якби й цього було мало, щоб її добити, то проти очевидних фактів поперти було важко: її коханий, просто обожнюваний бойфренд мав родину. Дружина, діти та обручка на пальці. Тепер ставали зрозумілими його часті відрядження та раптові відлучки до офісу у вихідні.
Еріка не пам’ятала, як вибралася з магазину, примудрившись не потрапити на очі щасливій родині. Усвідомила себе, коли брела по вулиці і подивилася на телефон, що все ще стискала в руці. Погляд впав на вивіску бару, прикрашену святковою гірляндою. Засунувши телефон у кишеню, дівчина рішуче попрямувала в той бік.
<*>
— …Це так безглуздо! Скільки фільмів знято на цю тему, скільки історій розказано у блогах! Але здається, що це десь там, далеко! І з тобою такого точно не станеться! — Еріка примудрилася накидатися буквально за пару годин і тепер виливала душу бармену, що хмикав з розумінням, витираючи п’яненькі сльози підсунутими терплячим працівником закладу серветками.
— Мені дуже шкода, що з тобою таке сталося, — відповів бармен. — Але все минеться. Через рік ти згадуватимеш про цю історію зі сміхом.
— О-о, банальності на втіху, — розпливлася в широкій усмішці Еріка. — Як мило!
— Банальності ще нікому не зашкодили, — посміхнувся чоловік. — Ось тобі ще одна банальність: сьогодні Різдво, тож з тобою може статися диво. Ти зустрінеш свою долю там, де найменше цього очікуєш.
— То, може, вже зустріла? — комічно округлила очі дівчина.
— Це було б для мене честю, але я гей, — відхрестився бармен.
— І так завжди, всіх принців розібрали інші принци! — пирхнула Еріка і незграбно сповзла з високого стільця.
— Викликати тобі таксі? — співчутливо спитав бармен.
— Не треба, краще прогуляюся, — дівчина потяглася вперед і залишила дзвінкий поцілунок на підставленій неголеній щоці. — Ти чудовий хлопець, Мітчелл! Бажаю тобі зустріти свого прекрасного принца і проводити з ним кожне Різдво!
— Першу частину вже виконано, — підморгнув бармен і почав протирати склянку. — Над другою працюю. Удачі тобі, Еріко. Дивись на всі боки, може, і твій принц десь поруч.
Помахавши рукою на прощання, Еріка покинула бар. Надворі пролітав рідкий, дрібний сніжок, устилаючи тротуари білим покривалом. Дівчина підняла комір пальта і попрямувала до свого будинку, намагаючись сильно не гойдатися. Втім, перебування на морозі потихеньку зводило нанівець весь п’янкий ефект алкоголю, який Еріка так старанно вливала в себе. На веселих, святкуючих людей вона дивилася з огидою, а щасливі парочки, що обіймалися, викликали заздрість і глухе роздратування. Щоб не дивитися на радісних людей зайвий раз, дівчина звернула в бічну алею і пішла якимись задвірками. Тут було набагато тихіше, в очах не мерехтіло від мільйона лампочок і надто яскраво одягнених людей. І, може, через те, що сюди майже не долітав людський гомін і різдвяні пісеньки, надривний писк, схожий на плач, Еріка почула особливо виразно.
Спочатку дівчині здалося, що плаче дитина, але звук змінився, наситившись тими особливими інтонаціями, завдяки яким безпомилково можна було визначити — його видає кошеня. Еріка закрутила головою, намагаючись зрозуміти, звідки чується писк, підняла голову і вражено витріщилася: над ґратами кондиціонера, зачепившись за якісь ганчірки, опинилося зовсім крихітне звірятко. Воно висіло на ганчірках, немов дитина в слінгу, посмикувало лапками і відчайдушно верещало, але через його вік і розмір звук не виходив гучним. Мабуть, якби не тиша провулка, дівчина б його нізащо не почула.
Повертівши головою і не помітивши нікого, до кого можна було б звернутися за допомогою, Еріка зітхнула і полізла на пожежну драбину, що так вдало проходила поряд із злощасними ґратами. У розмитий алкоголем мозок не пробилася думка зателефонувати тим же пожежникам або в службу вилову тварин, а не намагатися врятувати малюка самостійно. Піднявшись на потрібну висоту, дівчина перелізла через перила. Їй потрібно було пройти лише пару метрів по карнизу до потрібного вікна і дотягнутися до тканинного мішечка, що смикався.
Сказати це було простіше, ніж зробити. Висоти Еріка ніколи не боялася, кілька разів навіть з парашутом стрибала. Але, дивлячись на ледве присипаний снігом асфальт унизу, вона відчувала, як шлунок гидко стискається. Втім, перспектива впасти з третього поверху недостатньо її налякала, тож, притулившись спиною до обмерзлої стіни, дівчина дрібними кроками рушила до своєї мети. Каблуки модних чобітків ковзали, вітер тріпав розпущене волосся і заважав погляду, до того ж, Еріка зачепилася подолом пальта за якийсь штир, що стирчав прямо зі стіни, і роздерла його, намагаючись звільнитися.
Кошеня перестало смикатися і пищати, — дівчина сподівалася, що просто втомилося, а не щось гірше. До кондиціонера залишалося кілька кроків, коли знизу пролунав крик:
— Леді, гей, леді! Зупиніться! Не робіть цього!
Еріка подивилася униз: на асфальті підстрибував якийсь чоловік, одягнений у смішну шапку з помпоном та строкатий шарф. Він махав їй руками, в одній із яких був затиснутий телефон.
— Зупиніться та зачекайте! Я викликав пожежників, вони приїдуть із хвилини на хвилину! Що б у Вас не сталося, воно того не варте!
— У мене нічого не сталося! — крикнула у відповідь Еріка, не розуміючи, що від неї хоче ця дивна людина. Вона вже мала намір продовжити свій шлях, коли ситуація буквально за кілька хвилин змінилася, починаючи нагадувати якийсь театр абсурду.
У вузький провулок насилу протиснувся яскравий пожежний автомобіль, внизу зібрався невеликий, але галасливий натовп. Хтось просто перемовлявся, занепокоєно поглядаючи на дівчину на карнизі, хтось знімав її на телефон. До Еріки, як до жирафа, почало доходити, що відбувається. Її прийняли за самогубця та зібралися рятувати. Що звучало досить неправдоподібно, адже впавши з третього поверху, можна було серйозно покалічитися, але вбитись треба було постаратися. Однак, і натовп унизу, і пожежники, що приїхали, здається, сприймали ситуацію вкрай серйозно.
— Мем, будь ласка, залишайтеся на місці! — прокричав чоловік у чорно-жовтій формі в гучномовець. — Зараз наш співробітник підніметься до Вас і допоможе спуститися!
Еріка застигла, втиснувшись у стіну, і почала спостерігати, як у спеціальному металевому кошику один із пожежників піднімається до неї. Кошик завис майже у карниза і пожежний, плечистий темношкірий чоловік простяг до дівчини руки.
— Будь ласка, не хвилюйтесь, — промовив він. — Хапайтеся за мене, я допоможу перебратися.
— Спочатку його, — мотнула головою Еріка і мало не втратила рівновагу.
— Кого? — насупився чоловік.
— Он там — кошеня, — дівчина тицьнула в ганчіркову грудку, що не подавала ознак життя. — Заберіть його, а потім повернетесь за мною.
— Як Вас звати? — запитав пожежник.
— Еріка, а Вас?
— Вернон. Але всі звуть мене на прізвище, Бойдом, — посміхнувся чоловік. — Ви за кошеням сюди полізли, Еріко?
Дівчина кивнула і шморгнула носом. Алкоголь майже вивітрився з її мізків і зараз вона почувала себе дуже безглуздо.
— За правилами я маю спочатку доставити Вас у безпечне місце. Але я обіцяю, що одразу повернуся за кошеням, як тільки Ви опинитеся на твердій землі.
Дівчина кивнула і, простягнувши руку, опинилася у міцних обіймах. Пожежник втягнув її в кошик, обернув довкола її талії страхувальний трос і пристебнув до себе. Після чого махнув рукою та їх почали опускати вниз.
— Почуваюся страшенно безглуздо. Стільки людей змусила турбуватися, — Еріка вчепилася в поручні кошика. — Бойде, Ви вірите, що я не хотіла накласти на себе руки?
— З такої висоти вбитися досить складно, — відповів чоловік. — Ось поранитися — це просто. Але чому Ви полізли самі, а не зателефонували до якоїсь служби?
— Тому що я дурепа і випила перед цим, — буркнула Еріка і почервоніла, сподіваючись, що це можна списати на рум’янець від морозу.
На землі до неї одразу ж попрямували два співробітники швидкої допомоги, накинули на плечі ковдру та повели до службового автомобіля, щоб оглянути. Краєм ока дівчина помітила, як Бойд коротко переговоривши з тим пожежником, що спілкувався з Ерікою через гучномовець, і знову поліз у кошик. Заспокоєна тим, що чоловік тримає слово і збирається вирушити за кошеням, дівчина зосередила увагу на «швидкій». Там її оглянули, поміряли тиск та опитали.
Коли Еріка підписала необхідні папери та пообіцяла прийти після свят до лікарні на консультацію до психолога, щоб той точно переконався, що жодних суїцидальних нахилів у дівчини немає, до неї підійшов Бойд, тримаючи в руках ще одну ковдру. Відкинув куточок і продемонстрував кошеня з трохи забрудненою білою шорсткою.
— Ви мали рацію, він справді там був, — пожежник усміхнувся і почухав малюка, що позіхнув, за вушком.
— Спасибі, що повірили мені і полізли ще раз, — щиро подякувала йому дівчина, і теж потяглася погладити звірятко. — Я ж чудово розумію, що мені п’яній могло здатися. Я не… — вона запнулася. — Я зазвичай не п’ю стільки. Просто сьогодні день такий… дурний.
— Все гаразд, у всіх бувають невдалі дні, — запевнив її Бойд. — Головне, все закінчилося добре. Але, якщо Ви ще раз потрапите в подібну ситуацію, краще буде, якщо Ви все ж таки викличете службу порятунку, а не полізете геройствувати самі.
— Обіцяю, — Еріка підняла долоню, як перед клятвою. — Що тепер із ним буде?
— Відвеземо до притулку. Там його оглянуть, нагодують та відправлять відпочивати, а ще розмістять скрізь оголошення. Те, що він не має нашийника, не означає, що він нічийний. Може, він просто загубився, — Бойд насупився. — Виглядало все так, ніби він звалився з карниза або випав з якогось вікна, а потім зачепився за ганчірку, що застрягла у ґратах кондиціонера. Але я не відкидаю варіанта, що хтось міг підвісити його туди спеціально.
— Бідолашний малюк, — Еріка знову погладила кошеня і те лизнуло її палець. — А Ви могли б дати мені адресу притулку, куди збиралися його везти? Якщо його господар не знайдеться, я б могла взяти його до себе.
— А Ваш хлопець не буде проти?
Еріка глибоко вдихнула і твердо відповіла:
— У мене немає хлопця.
Речі Гаррета вона збере завтра і надішле йому поштою.
Бойд усміхнувся.
— Знаєте, це мій останній виклик на сьогодні. Якщо хочете, можете поїхати з нами в пожежну частину, я переодягнуся і ми вдвох відвеземо цього малюка до притулку. А потім я міг би пригостити вас коктейлем.
— Краще какао, — посміхнулася Еріка. — З випивкою я, мабуть, поки що зав’яжу.
Бойд розсміявся і, передавши дівчині кошеня, що затишно засопіло, повів її до пожежного автомобіля.
Не так Еріка збиралася зустріти це Різдво, але спромоглася зізнатися самій собі, що те, як усе склалося, зовсім її не засмутило. Коли дівчина влаштовувалася поряд з Бойдом у кабіні величезної пожежної машини, обережно притримуючи кошеня, загорнуте в ковдру, їй згадалися слова бармена. Хтозна, можливо, вона вже зустріла свого принца.
Додати до улюблених