Гадаю,для того,щоб викрасти її з дому,потрібно не лише прослизнути крізь охоронця,хоч Койнацу з впливової сім’ї,а ще й знайти її кімнату,бо де вона живе я дізнався,а от як туди потрапити – не подумав.Але шо тут думать?Надо брать!
-Наче принцеса.Тьфу.Але ж,згадуючи її посеред дня,в золотих променях сонячного світла,в доброму гуморі і з її привітною посмішкою-прокидається бажання щось робити.Рішення викрасти її з дому посеред ночі,можливо,не найкраще рішення,але це все,що я зміг придумати.
На небі місяць в повні,в траві цвіркуни гомонять,а дикий кабанчик під парканом хрюка.Хоча це радше не паркан,а стіна з каменю.Від часу деінде камені стесались,поросли мохом.Та все ще створюють враження неприступності та могутності-для звичайних людей.
Швидко переметнувшись через стіну і звалившись в зарослі якогось колючого бур’яну,він потрапив у двір.Будинок більше нагадував занедбаний маєток,та кого ж це хвилює.В ясному світлі місяця для Еноске дім здався трохи закинутим.Одразу помітивши відчинене вікно,на другому поверсі,він визначив собі ціль.Ну звісно ж,двері не для чоловіків.Це було більше передчуття ніж здорове мислення,але це вже не важливо.Так,як шляху назад вже нема, кабан починає вскарабкуватись по колонні нагору.
І тут,майнула думка-а що,як Зеницу балалай збрехав про те,що це її житло? Руки почали зслизати по колонні.Та думати про це вже було пізно.Щосили тримаючись, він зрозумів,зараз-або ніколи.
Прутким взмахом ніг,проникає у бажану кімнату. Глухий стук ногами.Підлога заскрипіла,ледь не зламавшись.Все видалось краще,аніж могло бути.Хоч часу розгледіти не було, в темноті помітно,що це точно не кімната Койнацу…
Різкий біль в голові.За мить,він вже на підлозі,зв’язаний по ногах і руках.З чола стікає кров.В кімнаті темно,і вікно вже зачинене.Запах старих дощок,і пилу.Борсаючись,в нерозумінні що його вдарило,були прийняті невдалі спроби встати на ноги.Кімната з себе дуже стара,на стелі висять незрозумілі мотки яйцеподібної форми.В кімнаті є двері і дивна стіна-повністю складена з павутини.
Еноске з відразою зрозумів,в якому місці знаходиться.Це було лігво,чорт його забирай, павука.
-Що за чортівня?Тому хто це зробив зараз буде непереливки!
-Заткнись маленька свинко.
Голос донісся через двері,що були зліва.За мить двері прочиняються.
-А що ти собі думав?Залізеш до мене і тебе жолудями нагодують?
На нього дивилось велетенське створіння з ясравими червоними очима,розгледіти більше нічого не вдається.
-Ааа.Що за чудовисько?Кампато Компоко ряту…
-Сам ти чудовисько!За таку зухвалу поведінку прикрию тобі рота.
І вмить обмотала вязкою речовиною.
За дверима було трохи світла,із змотаним ротом,але Еноске вдалось розгледіти демона.Метри під три ростом,шість пар очей,здоровенне тіло павука,чотири людських руки,і ненормально велетенська дупа.Що чесно кажучи більше вразило Еноске,аніж викликало відразу.Але уявивши що вся ця павутина навкруги,з її…Стало не по собі.
-Чесно кажучи кабанчику,ти перший хто потрапив до мене таким чином,як зробив це ти.Більш безглуздої смерті я вже не побачу.Хі-хі-хі.Маленький кабанчик потрапив в павутинку павучка,ну чи не смішно.Ах-ах-ха.І навіщо тобі взагалі ця дурнувата маска?Але згідна,вона дуже забавляє.
Еноске хотів був щось відповісти але вийшло лише глухе мугикання.Що,ще більше позабавило господиню дому.Вона прив’язала його до стіни,і промовила.
-Знаєш,в мене не часто буають гості.З цього світу,звісно,ха-ха.Тому мені було б цікаво поговорити з кимсь окрім мовчазних демонів іншого світу.Тому якщо ти обіцяєш не кричати і не ображати дівчинку,я розклею тобі рота,згоден?
Був ледь помітний кивок головою,і вона зрізала павутиння з рота одним швидким рухом.
-Що ти збираєшся зі мною зробити?Я ж не смачний,жорсткий і з одними лиш жилками!
-Та не збираюсь я тебе їсти таким безглуздим способом. Як захочу з’їсти то введу тобі отруту в тіло і висмокчу усі твої нутрощі,коли вони стануть як желе…
Кажучи це,вона нахилилась над ним і дивилась просто в очі.Побачивши її так близько,Еноске зрозумів що верхня частина тіла у неї від людини,і грудна частина виявилась звичайно ж оголеною.
В цю мить йому стало дуже ніяково,чи то від її лякаючих слів,чи від не прикритої частини тіла,у нього над головою.
-Тому,не змушуй робити це зараз,хоч я давно не їла, і ледь стримую себе.Але я помітила,що ти,не просто людина.Від моєї отрути в такій дозі звичайні люди спали два-три дні,а от ти,лише дві години.Саме тому,лише тобі я розповім,що це за місце.
Кажучи це,вона провела своїми холодними руками по його тілу.В Еноске прослизнули мурашки.
-Розумієш,мій не дуже розумний,та все ж таки живий друже,це не лише мій дім-це,ворота в зовсім інше,зле,старе-відносно цього світу, місце.
Хутко метнувшись в кут кімнати,взібравшись нагору,вона продовжила.
-Те місце,має безліч назв.Та можу поклястись, воно не йде навіть у порівнянні з тими словами.Колись я була як усі,звичайною людиною,зі звичайним життям,зі звичайною сім’єю.Моєю сім’єю.Доки не відбулось дещо незвичайне,навіть-неймовірне.Стіна мого дому просто розплавилась в мене на очах,і на її місці з’явились ворота,ворота в-пекло.Всю мою сім’ю вбили,створіння з того світу.Чоловіка забрали із собою,а мене залишили смертельно пораненою помирати в уламках свого дому.Коли я лежала при смерті,з’явився чоловік.Незнаю,що він зробив зі мною,але я змінювалась,зі мною відбулось щось неймовірне.Я стала такою,яка є зараз.А від таємного чоловіка і слід пропав.З тих пір я стережу цей вихід ціною свого життя,щоб ті потвори не вийшли назовню.Ей,телепню!Ти взагалі мене слухаєш?
Еноске ледь не заснув,атмосфера цьому впливає,і він ледь втримував голову.
-Та що ти верзеш?Ти думаєш я повірю в твої гнилісні балачки,чортів ти демон!
-Якщо ти так говориш,це означає,що я помилилась на рахунок тебе,свин ти смердючий.
І почала стрімко зростати в розмірах.
Еноске відчув себе не в своїй тарілці, все ж таки він ще прив’язаний до стіни.Вже шкодуючи про те,що сказав,одну ногу йому вдалось вирвати з павутин,за деякий час він її розхитав,і тепер уникнув нападу велетенськими кінцівками.
Удар був такої сили,що стіна рухнула мов карткова.
-(Ото в’їб*в!)
Тепер навкруги стало світло,діра в стіні, світанок вже близько.
-Потрібно було з’їсти тебе одразу як вирубила,а ще сподівалась на допомогу. Такий слабак навіть звичайного демона не подолає!
-(Гаразд,визнаю був не правий ,в такій формі вона щей як лякає).Ха, я думав ти мене вб’єш,а ти тільки лякати вмієш.(Сарказм)Дупа багатолапа.Зараз я тобі її надеру по самі гланди!
Не встиг він промовити,як отримав кидок липкої павутини в обличчя.А павучиха вже неслась на нього всім своїм тілом.Зреагувати в цій ситуації було майже неможливо.
Раптовий звук блискавки.Падіння голови…Тіло павучихи рухнуло на Еноске.
Додати до улюблених