У затінку розкішних палацових парків прогулювався принц. Відтоді, як він привів Квітку до палацу, він більше не бачив його. Слуги говорили, що він днями і ночами возиться в оранжереях і навіть їсть мало. Стурбований станом здоров’я свого судженого принц попрямував у сади.
Біля постарілих статуй старі архітектори чухали довгі бороди, гадаючи, як виправити тріщини. У клумбах сиділи травники, збираючи рідкісні рослини, щоб зробити заготовки ліків. Принц усміхався й чемно вітався, але серце його хвилювалося, бо все ніяк на очі не попадався юнак із рожевими очима.
– Ну де ж ти? – Тихо запитував принц сам себе, потираючи долонею змоклу шию.
– Ви не мене шукаєте, ваша високість?
Принц загальмував і обернувся. Він подивився через плече на ледь помітного хлопця, який сховався в кущах. Його обличчя все було перемазане засохлою землею. Шматочок вологого бруду прилип до брови. Сам юнак сидів у траві так низько, що тінь ховала чарівний колір його очей, перетворюючи на бляклий і зовсім непомітний.
– Квітка?
– Так, ваша високість.
– Ти чого там?
– Я їм… – Невпевнено зізнався Квітка.
– Їси? – Брови принца поповзли вгору. – Можу я дізнатися що саме?
Квітка зніяковів і почервонів:
– Енергію землі.
– Що-що? – Насупився принц.
– Хочете, навчу? – Незграбно посміхаючись тремтячими губами, запитав Квітка.
– Їсти землю?
– Енергію, – опустив очі Квітка. – Ідіть швидше сюди.
Принц став на траву в черевиках, а Квітка замахав руками:
– Ні-ні! Ваша високість, ви маєте роззутися.
– Для чого? – Принц здивовано вигнув праву брову.
– Щоб відчути справжню любов природи.
– Але тут же повзають усілякі черв’яки та жуки… – Принц пірхнувся.
– Тоді ви не відчуєте. – Зник Квітка.
Принц зам’явся:
– Добре…
Але все-таки він не зміг ризикнути. Останнім часом, коли він виконував накази, спочатку батьків, потім охоронців випробувань – він отримував лише перепустку на наступний рівень, але аж ніяк не відпочинок, який так обожнював принц:
– І що я маю відчути? – Обережно запитав принц.
– Кохання, – просто відповів Квітка, знизуючи плечима.
– А що таке “кохання”?
– Це те, що не можна помацати і те, чому неможливо втілитися в матеріальній формі. Кохання – це вибір свідомості.
– Якщо кохання – це вибір, то хіба можна отримати її від землі?
– Треба пробувати, – м’яко усміхаючись, відповів Квітка.
Принц зняв взуття і ступив на зелену траву.
За кущем відкрилася цікава картина: Квітка притиснув кінчики пальців до землі, і золоті іскри оточили його руки, передаючи енергію вгору та вниз. Принц немов дивився на роботу вен і артерій, але це не було моторошно, а дуже навіть красиво.
– Оце так! – Захопився принц.
Квітка щасливо заплющив очі й посміхнувся.
– Рослини живляться від кореня, тож мені доводиться добувати їжу таким шляхом. Якщо раніше мені доводилося докладати багато зусиль: тягнутися вниз до води і вгору до сонця, то тепер я пізнав силу любові. Мені варто було просто попросити про допомогу, як уві сні прийшов образ. Потім, я вибрав це місце.
– Але хіба ти тепер не людина?
– Ні, принц. Я людина лише тілом, а мій дух завжди буде квіткою. – Квітка відкрив очі.
– Тоді що я можу для тебе зробити? Чи нудишся ти у палаці?
– Зовсім ні. Бо я став вашим партнером, другом, соратником… коханцем, – червоніючи, пошепки додав Квітка. – І мені це до душі, адже пройшовши складні випробування, ви обрали мене, і ми разом можемо навчитися кохати одне одного.
– Хіба після складних випробувань для героя не вже готове кохання – нагорода?
– Звісно ні, принце, з якого ви століття? Це раніше вибору не було. Зараз я залишаюся тут, бо ви гарненький, а не тому що я кохаю вас.
– Тому ти ховався від мене?
Квітка опустив очі вниз.
– Насправді, я думав, що моя рідна стихія – земля, покаже мені, що таке кохання до людини, але матінка лише сказала, що я не зможу навчитися цього без вас. І я ховався, бо боявся, що потяг буде непереборним…
– Потяг?
– Те, що ви назвали “нагородою героя після випробувань” є потяг. Це не кохання.
– Тоді що ти маєш на увазі під “потягом”?
– Пристрасть. – Квітка підібгав губи і навіть крізь вії соромився поглянути на принца, – сексуального характеру… – Ледь помітно прошепотів він.
– Ти соромишся бажати мене?
– Адже це непристойно. – Ніяково усміхнувся Квітка, все ще не дивлячись на принца.
– Ти хочеш спочатку покохати?
– Так, ваша високість.
– І коли ти зможеш мене покохати?
– Коли ми разом навчимося цьому.
– Квітка, – принц сів на коліна перед нею, – хочеш, я скажу тобі щось, що знають тільки мої батьки й особисті слуги?
Квітка підняв очі:
– Навіщо?
– Можливо, від цього виникне довіра. Не впевнений, – принц почухав за вухом, – але в книжках пишуть, що це чудовий фундамент для кохання…
– Тоді скажіть, – присунувся ближче Квітка, не відриваючи рук від землі.
– Моє ім’я підійде? Я не сказав своє ім’я жодному з господарів випробування.
Квітка лише посміхнувся і повільно моргнув:
– Спочатку, притисніть пальці до землі.
Принц доторкнувся до землі:
– Тепла, – посміхнувся він, дивлячись прямо в рожеві очі.
Земля була суха, але жива, тепла, зігріваюча. Від неї віяло такою стабільністю і спокоєм, що тривожне серце почало сповільнювати ритм, дихання принца вирівнялося. Він заплющив очі й дозволив собі не аналізувати, а відчувати: подих вітерця, пісню птаха, дихання Квітки, яке чомусь наближалося.
Чмок.
Принц розплющив очі, коли відчув на своїй щоці такий м’який поцілунок, радше схожий на дотик.
– Лоренцо. Мене звати принц Александр Лоренцо. Але перше ім’я належить моєму батькові, тож називай мене тільки другим.
______
Ім’я персонажа саме “Александр”, як “Але”. У нас все ж таки казка, нехай звучить магічно 🔮
Додати до улюблених