Екстра, що пояснює роль радників і не тільки. Поза часом і реальністю через механіку самих радників, а, точніше, “постійностей”, адже саме цим вони і є.
__________
Чоловік сидів за столом і задумливо дивився на дошку. Те, що було перед його очима, не можна було назвати стандартною грою. Дошка згиналася і, здається, існувала у своєму просторі. Та й набір каменів теж відрізнявся: замість звичних досвідченому гравцеві двох кольорів усі камені на дошці були однаковими і змінювали відтінок лише тоді, коли чиясь рука їх торкалася.
— Дуже цікаво вийшло, — зазначив вголос Мей Нянцзін, дістаючи черговий округлий камінчик зі своєї чаші і дивлячись на поле. У нього була чудова можливість перекрити даме своєму противнику, але натомість долоня милосердно опустила го-ісі в зовсім іншому місці. Гра між ними йде вже досить давно, але поле все ще пустує, і розмінюватися на скороминущі перемоги буде безглуздо у довгостроковій перспективі.
— І все ж таки не поясниш трохи? — подав голос чоловік, який уже опустив палець у чашу для фішок. Він погладжував свій комплект, змушуючи його мерехтіти і сяяти золотом заходу сонця. Мей Нянцзін з усмішкою глянув на друга і засміявся, відкидаючись на стільці і махаючи рукою. Мовляв, продовжуйте грати, а я, так і бути, поясню вам деталі.
— Здогадуюсь, що вас цікавить Се Лянь, так? Чому він був такий схожий на нашого дорогого принца Уюна?
Всі три постаті закивали, згадуючи небожителя, з яким їм довелося зіткнутися колись. Той, хто першим порушив тему розмови, ніяково усміхнувся.
— Ех, не важко здогадатися, що почалося все ще задовго до цього. Віків так за три до народження нашого хлопчика. Я помітив, що ти, Небеса, трохи віддалився від інших,— радник докірливо глянув на співрозмовника, і той, різко зніяковівши, прибрав долоню, воліючи тимчасово відкласти хід. Кожен камінчик, що опускається на дошку, здатний змінити гру. Обачливі рішення тут небажані, так що зараз, у такому стані збентеження, йому не варто нічого творити.
— Та гаразд, не соромся ти так. Небожителі самі відповідальні за свої рішення. Так ось після цього було вирішено провести очищення. Наш дорогий наслідний принц Уюна народився в потрібний момент. Як завжди, дякую нашому дорогому Світу Людей за це.
Третій за рахунком гравець за столом трохи схилив голову, приймаючи подяку. Він умів бути скромним. Вік людський швидкоплинний, але їх вічний біг наввипередки з часом і рухає все вперед. Не можна недооцінювати тих, хто стоїть в основі світів і дарує душі.
— Так ось, він, наш дорогий друг і учень, завжди призначався як Очищувач. Його завданням було спалити всі посіви та виростити на задобреному попелому полі нові родючі культури. Його непримиренний дух і впевненість у своїх силах, ваша, між іншим, робота,— звернувся Мей Нян Цзін до втілень Світів Демонів і Небожителів,— так що ви добре попрацювали. Справа залишилася лише за дрібницями: провести юнака дорогою і виростити.
Створіння закивали. Вони чудово пам’ятали той момент, коли довелося вперше за довгий час натягнути на себе шати з плоті та крові, придумати образи та спуститися у фізичний вимір для того, щоб особисто взяти участь у становленні принца. Тоді Мей Нянцзін нічого їм не пояснював. Він просто запропонував розважитися, а, як відомо, безсмертні етери завжди раді будь-якому руху у своїй нескінченності.
— Звісно, він виріс і провалився. Прошу врахувати, що це був лише його вибір, хай і запропонований долею. Наслідний принц Уюна міг врятувати усіх, відклавши ненадовго здійснення Очищення, але ні, він виявився гідно вихований.
— Та вже, гідніше нікуди, — фиркнув чоловік, який був втіленням Світу Людей. — Кинув нас у жерло вулкана і втік, піджавши хвоста. Це також частина плану? — здається, в голосі навіть звучала образа, немов істота чудово пам’ятала весь дискомфорт, який зазнала, згоряючи вщент. Але Мей Нянцзін заперечливо кивнув.
— Ви ж знаєте, що я відповідаю за те, що справді важливо, а не за деталі. Це був його спосіб відсторонитися від світу і відмовитися від усього, що пов’язувало його з минулим і таке інше.
— Аї? Як вона? Кохання всього життя принца? — спитало втілення Небес, і два інших радники відразу закивали. Вони, як малі діти, забули навіть про своє каміння та партію, присуваючись трохи ближче і слухаючи розповідь Мей Нянцзіна. Він, зрештою, давав відповіді на ті питання, які залишалися підвішеними тисячоліттями. Не так вже й багато для вічних істот, але, погодьтеся, набагато приємніше не чекати віками, ніж страждати, але так і не ризикувати питати.
— Ох, ти, схоже, неуважно стежив за партією, – хитнув головою радник і повернув поле так, щоб продемонструвати фігуру з пофарбованого каміння, що ідеально захопила в полон два інші кольори і позбавила їх можливості «дихати». — Він сам вибрав її не любити. Дівчина була лише звичкою, якої він дотримувався.
— Зрозуміло, — пртягнув Світ Демонів, хоча по обличчю молодика було видно, що тут варто було б підібрати риму. Нічого він загалом не зрозумів, але слухав все одно з цікавістю.
Мей Нянцзін засміявся. Іноді йому здавалося, що його партнери за вічністю — малі діти навіть через тисячі й тисячі років, проведених разом. Небожителі народжувалися і зникали в забутті на руках постійностей, але ті самі так і не дорослішали, завмерши в розвитку та емоціях, які були доступні їхнім світам. Але це не робило їх поганими гравцями в го, не варто так вважати!
Оповідь плавно продовжилося. Чоловік спокійно діставав з пам’яті світів події, що відбувалися, пов’язуючи в єдиний ланцюжок логіки безліч деталей таких, здавалося, незначних. Наприклад, походження червоних намистин. Адже це не просто камінці, а справжнісінькі перлини, що просочилися кров’ю в процесі створення. Вони – породження жорстоких битв, які проходили на землях, затоплених багато століть тому. Саме вулкан, який раніше зігрівав ґрунт, але згаслий через смерть небожителя, який був його духовним втіленням, став противагою Тунлу, що спалахнула. У світі завжди гасне одне джерело тепла, коли народжується інше. Життя за життя – це обмін, гідний дао.
Звичайно, Очищувач і наслідний принц Уюн сам, особисто приклав руку до того, щоб убити духовне втілення вулкана. І саме з крові єдиного похованого за межами Небес небожителя і з’явилися рідкісні перлини. Їх зібрав бідний рибалка, але обміняв майже одразу на допомогу духа. Дивно, що створення настільки далеке від світу живих, як дух невпокійного воїна, взагалі могло чимось допомогти бідній людині, але ця угода відбулася, а значить, і обмін був здійснений. Саме так браслет із рубінових намистин опинився на руці безіменного воїна.
— О, якраз про нього! Хто це взагалі? — вкотре встряло в розповідь втілення Небес, яке, нарешті, дісталося персонажа, найменш йому зрозумілого і відомого.
— Цк, — невдоволено цокнув язиком Мей Нянцзін і, оскільки хід знову був його, опустив черговий камінчик на дошку. У зовсім новому, здавалося, місці, але по очах досвідченого гравця відразу видно — він уже знає, що робитиме з ним.
— Пам’ятаєш охоронця, який стояв біля спальні нашого наслідного принца? — простягнув він, але одразу продовжив. — Звичайно, ти пам’ятаєш: кучерявий, золотий відлив на локонах, широка посмішка, вічно жартував, кілька разів проносив принцу «контрабанду» у вигляді вишень, коли той залишився без вечері… Так от. Це не він. Це його брат.
— При дворі так і не служив, працював усе життя на батьківській фермі від зорі до зорі, а потім його забрали на службу,— одразу озвалося втілення Миру Людей. Він, може, й не найкрутіший серед усіх присутніх, але теж щось та знає про цю історію.
— І помер безглуздо, — піддакнуло втілення світу Демонів, потягуючись, наче кіт.
— Абсолютно вірно, — підсумував Мей Нянцзін, задоволений тим, що його співгравці та колеги знову активні і вже самі починають розплутувати клубок, що сформував Гордієв вузол. — Він загинув, відмовившись ганьбити статую принца. Забили чоботами п’яні товариші по службі. Досить неприємно. Зі своєю смертю юнак не змирився і вирішив залишитися. Яка мета була у неупокореного духу, чий труп був скинутий у канаву, яка стала через місяць братською могилою для всього загону? Він і сам тоді не знав. Хотів не дати знеславити честь бога, хотів довести, що той ще чогось вартий і безглуздо звинувачувати у своїх проблемах того, хто на них не впливав, не варто. Загалом саме ця його розгубленість та незгода і допомогли зафіксуватися моменту. Тіло залишилося на землях гори Тунлу, а есенція або, якщо вам завгодно, свідомість, вирушила в дорогу. Вже набагато пізніше він знайшов рубіновий браслет, сережки та кулон. Останній був виміняний на іншу послугу.
— Ох, так ось як він повернув собі фізичне тіло! — промовило втілення Небес.
Мей Нянцзін кивнув. Історія, пов’язана з цим, теж була досить цікавою, але занадто далеко відходила від подій, через які розповідь і зажадали його вірні слухачі-постійності.
— Забігаючи вперед, скажу, що Се Лянь і Хва Чен справді виявилися принциповими і виконали останнє бажання хлопця: вони своїми руками запалили пахощі в храмі нашого наслідного принца, — ляпнуло втілення Світу Демонів, за що одразу отримало віялом по голові від втілення Небес. Плошки з камінчиками загрозливо похитнулися, а ситуація різко загострилася, ризикуючи перетворитися на бійку та припинення історії. Мей Нянцзін теж це відчув. Як дао, він не збирався перериватися. Немає нічого більш дискомфортного, ніж нелогічна, незавершена та нерозказана історія. Навіщо ж цвісти, якщо місяць і сонце не здатні побачити пелюсток, якщо дощ не торкнеться ніжного віночка і не оплаче смерть такого швидкоплинного створіння як квітка?
— Так, це так. Але дозволь пояснити, що виконання бажання духу було частиною історії. Браслет, який той носив, возз’єднався через століття із сережками. Залишився лише кулон, щоб комплект знову було зібрано, і перлини могли дати початок новому божеству. Або ви думаєте, що вони, сповнені прихованих духовних сил, пройшли такий шлях тільки для того, щоб красуватися на портретах? О, ні. У них ще велике майбутнє. А поки…
Він поставив черговий камінь, з’єднуючи фігуру і відразу повертаючи дошку в просторі. Треба ненадовго відволіктися. Потім повернуться до цього шматка. Вони ще мають багато часу. Безкінечно багато часу.
_________
Пропоную вам подивитися на роботу. знаючи тепер усі ці факти 🙂 Повірте, жодна деталь не була випадковою, а кожен персонаж чи предмет, що з’явився в тексті, там потрібен і має власну історію.
Додати до улюблених