Header Image

    Емоції, які відчувала Ліна поруч з Деймоном, вона не могла порівняти ні з чим. Коли вона була людиною, Деймон її хвилював і притягував до себе. Він був справжній красенем, але це ще не все. В нього була якась особлива манера поводження з людьми, харизма і пристрасність. Ліна танула поруч з ним, а коли вона стала вампіром, то всі її емоції стали сильнішими. Вона точно могла сказати, що не шкодує про те, що сталося минулої ночі і якби вона могла змінити хід подій, то вона б не стала цього робити.

    Поруч з Деймоном вона відчувала себе живою і безтурботною. Вона мала впевненість у тому, що біля неї той на кого вона може покластися і в разі її невдачі, він прийде на допомогу, не дасть їй зробити щось жахливе. Він був тим сильним плечем, про яке вона мріяла завжди. Мама завжди казала Ліні, що чоловік поруч має бути сильним і надійним, щоб вона могла на нього покластися. Кожного разу, коли Деймон дивився їй у вічі, коли обіцяв їй допомогти і разом впоратися з її перетворенням, Ліна знала, що їй є на кого розраховувати. Так, у неї були друзі, але у них були свої проблеми. Елейна готується до ритуалу, який забере її життя, і, здається, Гілберт серйозно думала, що іншого виходу немає. Керолайн сама стала частиною надприродного світу і їй зараз так само важко, як і Ліні. Бонні ненавидить її, як і всіх вампірів. Зі Стефаном вони не були близькими і перша їх найдовша розмова була у лісі, коли він вводив її в курс справ у Містик Фоллс і вчив полювати. Тайлер теж не був для неї кращим другом і, знову ж таки, у нього самого зараз серйозні проблеми, адже він втратив батька. А Деймон…з ним було все інакше.

    Саме тому Ліна стояла зараз перед дзеркалом і посміхалася. Вони повернулися у Містик Фоллс із Річмонду майже під ранок. У будинку всі ще спали і Ліна тихенько прошмигнула у свою кімнату і прийняла душ. Спати їй не хотілося. Вона думала про те, що сталося в клубі. Коли Ліна переспала з Джеремі, то після їх близькості у неї лишилося розчарування і відчуття, що так не має бути. Сьогодні ж вона відчувала ейфорію. Ліна була з Деймоном не для того, щоб довести щось собі і не тому, що хотіла розібратися в своїх почуттях. Вона була з ним, бо хотіла цього. Після сексу з Джеремі вона намагалася всіма силами уникати зустрічі з ним, а зараз вона бажала побачити Деймона знову. Ліна заплющувала очі і згадувала час, проведений з ним. Їй хотілося б, щоб це були не останні їх миті разом.

    За цими думками Ліна і не помітила як почало світати. Вона підійшла до вікна і замилувалася першими променями сонця. Погляд Ліни опустився на срібний браслет. Тепер ця, здавалося б, звичайна прикраса оберігає її життя. Дивне відчуття усвідомлювати, що ти безсмертний, але, в той же час, є речі, які можуть тебе вбити.

    Перед школою Ліна поснідала разом з батьками. Мама Ліни була дуже задоволена презентацією книги, а сьогодні вона їхала на кілька днів у Філадельфію, щоб дати інтерв’ю. У батька, як завжди, було повно справ у клініці. Ніхто з них сьогодні не буде присутнім на церемонії прощання з мером. Ліна ж піде після школи аби підтримати Тайлера, адже вона знали один одного з дитинства і було б негарно не прийти. Адам поцілував на прощання Емілію і поспішив на роботу, а за мамою Ліни згодом приїхало таксі.

    Вранці до Ліни мала заїхати Керолайн. Вони ще так і не поговорили після всіх нових, які спіткали обох дівчат. Певно, Керолайн було ще важче. Ліні хоча б могли допомогти Деймон і Стефан, а Керолайн була сама і ніхто не міг їй пояснити всіх тонкощів її нового життя.

    Поки Ліна чекала на Кер, вона почула сигнал машини біля будинку. Невже Керолайн приїхала так швидко? Вона виглянула у вікно, але побачила там машину Деймона. Ліна посміхнулася сама собі і швидко пішла до вхідних дверей. Він вже стояв на порозі і, коли вона відкрила двері, він посміхнувся їй.

    – Я не думала, що ти зараз приїдеш, – Ліна була приємно здивована.

    – Ауч, ти не хотіла мене бачити? – Деймон виглядав глибоко ображеним.

    – Та ні, навпаки, я рада, що ти прийшов, – відійшла вона вбік, пускаючи його в будинок. – Просто мені скоро в школу і я чекаю Керолайн.

    – Так, знаю, тому я ненадовго. В мене дещо є для тебе, – тільки зараз Ліна побачила в його руках невелику сумку і дістав звідти невеликий термос. – Можеш взяти це з собою в школу. Не переживай, я нікого не вбивав, – Деймон помітив на її обличчі сумнів. – Це кров за пакету. Я думаю проблем з контролем в тебе не буде, то ж можеш заїжджати до мене додому, в мене таке собі міні сховище крові.

    Ліна взяла термос з його рук, на кілька хвилин задумалася, а потім посміхнулася:

    – Намагаєшся заманити мене до себе додому?

    – Можливо, – задоволено посміхнувся Деймон. – Але в мене виключно добрі наміри.

    Ліна не стрималася і підійшла до нього як можна ближче. Якийсь час вони мовчки дивилися один на одного так, ніби без слів говорили про свої почуття. Потім Ліна міцно обійняла його і Деймон обійняв її у відповідь. Зараз її переповнювали емоції і вона не хотіла ховати їх. Їй хотілося, щоб Деймон знав як сильно вона потребує його в своєму житті.

    – То ти не шкодуєш про те, що сталося вчора? – Ліна відчула як кожен мускул його тіла напружився.

    Вона відірвалася від нього і подивилася йому у вічі. Те, як Деймон дивився на неї, вразило Ліну. Він дивився на неї з такою надією і таким виразом обличчя, ніби від її відповіді залежало його життя. Ліна любовно провела рукою по його щоці.

    – Ні, я не шкодую.

    Після цих слів Деймон враз розслабився, обійняв її ще сильніше за талію і впився своїми губами в її губи, вкладаючи у цей поцілунок всю пристрасть, яка була між ними. Ліна тихо застогнала і ще сильніше обійняла його.

    Зараз їй здавалося, що вона може вічність провести у його обіймах. Їх поцілунок перервав сигнал авто. Мабуть, приїхала Керолайн.

    Вони розірвали поцілунок і посміхнулися один одному.

    – Зустрінемося сьогодні? – спитав Деймон.

    – Так, після школи я піду на церемонію прощання з мером. Можемо зустрітися там, якщо ти будеш або після.

    – Добре, – Деймон все ще тримав її руку.

    Ліні так не хотілося іти до школи і розлучатися зараз із Деймоном хоч і на кілька годин, але, все ж, вона сказала:

    – Кер чекає на мене.

    Деймон кивнув і вони вийшли на вулицю. Ліна поспішила до машини Керолайн, а Деймон сів у своє авто і поїхав.

    Як тільки Ліна сіла в машину, Керолайн вибухнула питаннями:

    – Ліно Міллер, що це Деймон робив у твоєму будинку з самого ранку?

    – Він просто привозив мені кров, – намагалася спокійно відповісти Ліна і не показувати емоції. Тримати в секреті від Керолайн її стосунки з Деймоном Ліна не хотіла, але потримати подругу в напрузі все ж вона могла собі дозволити.

    – Так, Деймон же у нас любить допомагати всім і просто так він вирішив завезти кров тобі. Просто одна із супергеройських справ у його щоденній рутині, – Керолайн не вірила словам Ліни.

    – Добре, – не витримала Ліна. Їй дуже кортіло поділитися з подругою тим, що сталося між нею і Деймоном, хоч Ліна і переймалася тим, як до цього всього поставиться Керолайн. Якийсь час вона зустрічалася з Деймоном, а зараз вони майже не спілкувалися. – Дещо сталося, – Ліна затамувала подих.

    – Ну, кажи вже, я згораю від нетерпіння! – вигукнула Керолайн. – Останні кілька днів я взагалі в суцільній напрузі. Емоції такі сильні і я ніби ходяча бомба.

    – Як ти взагалі? Ми так і не поговорили, – Ліна відчула укол сумління за те, що одразу вони почали обговорювати особисте життя Ліни, а не те, що сталося після аварії і їх перетворення.

    – Та годі вже! – розсміялася Кер. – Поговоримо про мене пізніше. Я слухаю тебе. Що ж сталося?

    – Вчора я їздила разом з Деймоном у Річмонд в один з клубів. Він вчив мене контролювати себе і пити кров нікому не завдаючи шкоди, – випалила Ліна.

    – Деймон возив тебе і вчив контролю? – здивовано дивилася на подругу Керолайн. – Ми говоримо про одного і того ж Деймона?

    – Так, – розсміялася Ліна. – Ми пили кров, танцювали і в мене все добре виходило. Потім все так закрутилося і ми почали цілуватися, а потім, – Ліна зробила паузу.

    – Що потім? – стиснула міцніше кермо авто Керолайн. – Відбулося те, про що я думаю?

    – Ми з ним зайнялися сексом, – Ліна прикусила губу, очікуючи реакцію подругу.

    – Що ви зробили? – Керолайн виглядала шокованою і Ліна вже почала хвилюватися, що та не зрозуміє її і образиться. – Ліно, ти вмієш дивувати! – розсміялася блондинка.

    – То ти не злишся на мене? – подивилася на неї Ліна.

    – Чому я маю? – здивовано спитала Кер.

    – Ну, ви ж зустрічалися, – почала Ліна, але Керолайн перебила її.

    – О, я тебе прошу, це було несерйозно, – відмахнулася Кер. – Він хотів бути ближче до Стефана і посварити їх з Елейною, тому і був зі мною, але він, до речі, попросив вибачення за це. Спочатку я злилася, а потім мені стало байдуже. Тим паче, ми всі не зовсім нормальна компанія, як виявилося, тому ви з Деймоном не така вже і несподіванка чесно кажучи.

    – Чому це? – здивувалася Ліна.

    – Ой, я може і блондинка, але не така дурна, – весело сказала Керолайн. – Думаєш я не пам’ятаю як ви танцювали на Дні Засновників, а те, як він дивився на тебе, коли ми потрапили в аварію вдруге, – почала згадувати Керолайн. – Поки ти спала, до речі, я думала він вб’є Елейну, так сильно він за тебе хвилювався і за те, як ти сприйматимеш все це. Він тоді ходив по кімнаті, наче розлючений лев. Стефан ледь зміг хоч трохи заспокоїти його. Те, яким ти бачила його, коли проснулася, був вже майже його спокійний стан. То ж тоді я остаточно переконалася, що він закоханий у тебе по самі вуха.

    – Думаєш? – Ліні хотілося, що Кер повторила всі ці слова знову.

    – Так, – сказала це Керолайн з таким виразом обличчя, ніби говорила якийсь загальновідомий факт. – Ну а ти? Що відчуваєш ти, Ліно?

    – Коли я прокинулася і дізналася, що я вампір, на мене звалилося стільки інформації, що я не знала як з цим впоратися. В моєму організмі відбулися зміни, від яких в мене голова йшла обертом, а він… З ним все це здається не таким вже і складним. З ним я відчуваю, що зможу впоратися і що все буде добре. Я ніколи ще такого не відчувала, – Ліна задумалася. – Ніби все так і мало бути.

    – Ти теж закохана в нього, – це було не питання, а ствердження.

    – Так, – кивнула Ліна. – І я хочу бути з ним.

    – Я рада за тебе, – просто сказала Кер.

    Ліна їй посміхнулася. Вони вже приїхали до школи і йшли шкільним подвір’ям.

    – То як ти, Кер? – спитала Ліна.

    – Я розповіла мамі про все, – сказала Керолайн.

    – Що? – шоковано перепитала Ліна.

    – Батько Тайлера був перевертнем і, очевидно, хтось перевертень і в моїй родині. Я мусила знати і, до того ж, я довіряю мамі.

    – І що вона сказала? – спитала Ліна.

    – Ну, що у Містик Фоллс завжди були надприродні істоти. В принципі, я вже це знала. Дещо мені встиг розповісти Стефан до того, як ти прокинулася і Деймон встиг дізнатися про те, що батько Тайлера був перевертнем. Словом, мама сказала, що мій тато перевертень. Ти ж знаєш, вони розлучилися кілька років тому. Виявилося, таким чином тато хотів вберегти мене від цього світу, що, на мою думку, повна дурня. Я живу у Містик Фоллс серед купи надприродних істот і він думав, що якщо не житиме з нами, то це чимось мені допоможе, – обурено вела розповідь Керолайн. – Вчора ми з мамою зателефонували йому. Він саме десь в Монтані разом зі зграєю інших перевертнів, але до повного місяця він встигне повернутися і допоможе мені при першому перетворенні.

    – То це добре! – підбадьорила подругу Ліна.

    – Так, – погодилася Керолайн. – Я так боялася і уявити не могла, що зі мною буде. Добре, що тато буде поруч.

    – А що у вас із Тайлером?

    – Зараз він розбитий. Ти ж знаєш, у нього були складні стосунки з батьком, але Тайлер зараз дуже страждає. Вчора я була з ним майже весь день. До нього також приїхав дядько Мейсон, який роками не був у Містик Фоллсі. До того ж, він роздратував Тайлера тим, що намагався розпитати про якийсь місячний камінь. Ти уяви, в нього тільки помер брат, а він майже з порогу завів розмову про якусь сімейну реліквію!

    – Місячний камінь? – нахмурилася Ліна.

    – Так, не знаю, що це і для чого. Певно, якась із старих сімейних дрібничок. Знаєш, у Локвудів повно такого добра, – відмахнулася Керолайн.

    ***

    На церемонію прощання з мером прийшло майже все місто. Ліна і вся компанія також були тут. Коли всі традиції були дотримані, люди почали потиху розходитися. Керолайн сказала, що хоче побути трохи з Тайлером, Елейна була зі Стефаном, а Ліна, нарешті могла провести час з Деймоном.

    Коли вона попрощалася з Кер та Елейною і вже йшла до Деймона, який чекав на неї трохи далі біля маєтку Локвудів, хтось заговорив до неї.

    – Ліно, я правильно пам’ятаю? – вже знайомий їй чоловік у елегантному костюмі підійшов до неї і з цікавістю дивився на неї, ніби на незвичайний експонат.

    – Так, а ви Елайджа, – Ліні стало моторошно. Так, він вилікував її, але при цьому переслідував свої інтереси і, судячи з усього, від нього не слід було очікувати нічого доброго.

    – Просто хотів познайомитися із ще одним членом мого родоводу, – загадково посміхнувся Елайджа.

    – Родоводу? – не зрозуміла Ліна.

    – Так, всі вампіри належать до певного родоводу, залежно від того хто зробив їх вампірами і до якої лінії належить. Всі перші вампіри є сірами для своїх вампірів. Твої друзі цього не знають, – Ліна відмітила, що перше враження про цього чоловіка було правдивим. Він був дуже впевнений у собі, тримався спокійно і, здавалося, досить дружелюбно, але від нього йшла така сила, що співрозмовник точно знав, хто головний.

    – А для чого казати це мені? – Ліна готувалася подумки до чогось поганого, якогось підступу.

    – Тому що для цього є причина, – все з такою ж ледь помітною усмішкою сказав Елайджа. – Передай своїм друзям, що завтра ввечері всі ви маєте зустрітися зі мною. Думаю маєток Сальваторе ідеально підійде для цього і обов’язково на цій зустрічі має бути присутня Бонні. В неї буде особлива роль, – Елайджа вже хотів іти, але загадавши щось, зупинився і сказав Ліні: – І я раджу твоїм друзям таки серйозно до цього поставитися і прийти на зустріч, інакше наслідки їм не сподобаються. Я можу розраховувати, що ти донесеш їм цю інформацію?

    – Так, – кивнула Ліна.

    – Чудово, гарного вечора,- посміхнувся Елайджа і зник з її очей.

    ***

    – Що сталося? – схвильовано спитав Деймон, помітивши Ліну, яка виглядала переляканою і розгубленою.

    – Я тільки що бачила Елайджу, – сказала вона, підходячи до нього.

    – Елайджу? Що йому від тебе потрібно? – Деймон почав оглядати все довкола, шукаючи будь-які ознаки небезпеки.

    – Поки нічого, але він сказав, що всі ми маємо зустрітися з ним завтра ввечері у вашому зі Стефаном маєтку і він переконливо дав зрозуміти, що краще нам його послухати.

    – Що ж, побачимо, чого він хоче, – Деймон явно не був у захваті від майбутньої зустрічі з Елайджею, але і виходу у них не було. – А сьогодні подаруй цей вечір мені. Я хочу повечеряти з тобою.

    – Із задоволенням, – щиро посміхнулася йому Ліна. Завжди в його компанії вона відчувала дивовижну легкість і безтурботність, ніби з ним немає нічого неможливого.

    Вони прийшли у один з ресторанів у Містик Фоллс. Так, це містечко не могло похвалитися великою кількістю закладів, але, все ж, був тут цілком затишний ресторан італійської кухні.

    – Ти знаєш, в мене є італійські корені, – сказав Деймон, коли вони обирали страви з меню.

    – Прізвище Сальваторе дає про це знати, – посміхнулася Ліна. – Предки моєї мами були виходцями з Італії, якщо вірити історіям.

    Ліна насолоджувалася вечором. Вони їли смачну їжу і Деймон розповідав їй більше про себе і свої смаки. Як він сказав, йому хотілося, щоб вона краще його знала. Як виявилося, він обожнював Нью-Йорк, а жити йому подобалося у 1970-х роках. В нього були складні стосунки з батьком у дитинстві, а їх зі Стефаном мама померла від туберкульозу. Ліна уважно слухала його і була неймовірно вдячна за те, що він захотів поділитися з нею тим, яким було його життя до неї, але одне питання хвилювало її найбільше і, нарешті, вона наважилася його спитати про наболіле.

    – Деймоне, а як щодо Кетрін? Ви зі Стефаном її кохали, як я розумію, – Ліна справді хвилювалася через те, що почуття Деймона могли ще не згаснути до цієї дівчини.

    – Кетрін з нами вміло грала, – почав Деймон. – Коли я був людиною, то думав, що закоханий у неї, а коли став вампіром то стало зрозуміло, що це просто сила навіювання. У них зі Стефаном була особлива історія і я пізніше це зрозумів. Знаєш, я чудово живу без неї вже більше ста років і зустрічати її я не горю бажанням.

    – То чому у вас зі Стефаном такі натягнуті стосунки?

    – Я не хотів ставати вампіром, але Стефан не прийняв цей вибір і напоїв мене кров’ю. Якийсь час я на нього злився за це і думав, що ненавидітиму його вічність. Справа була в тому, що я не міг його ненавидіти і намагався зробити йому боляче, знайти ненависть в собі і коли не міг, то своїми вчинками я намагався викликати ненависть у ньому. От тільки я ніколи насправді не хотів, щоб ми ненавиділи один одного. Мені знадобилося багато часу, щоб це усвідомити. Я приїхав у Містик Фоллс, щоб налагодити стосунки з ним, а коли побачив, що він з Елейною, то розізлився на нього і хотів їх посварити. Так, Елейна не така, як Кетрін, але я думаю, що Стефан до сих пір має якісь почуття до Кетрін і уявляє себе ближчим до неї, коли знаходиться з Елейною. Не знаю, можливо це і не так, але коли я дивлюся на них, то ніби опиняюся в 1864 році. В будь-якому разі я вирішив не лізти більше у їх стосунки. Я не хочу сварок зі Стефаном, тому нехай робить, як вважає за потрібне.

    Ліна була вдячна Деймону за чесність. Також вона відчула полегшення, коли дізналася, що Деймон не має почуттів до Кетрін і що все це залишилося у минулому для нього.

    Після вечері вони ще гуляли містечком, тримаючись за руки. Потім Деймон провів Ліну додому. Судячи з того, що у неї вдома горіло світло, тато був вже вдома. На прощання вони з Деймоном поцілувалися і в чудовому настрої Ліна пішла в дім.

     

    0 Коментарів