Дівчина

Дана робота є перекладом іншомовного твору, здійсненим за наявності дозволу від автора. Оригінал.

Події даного твору відбуваються у всесвіті короткометрівки(?) Legend of Avatar Country: A Metal Odyssey.

“Що б сказала твоя дівчина, якби знала, що ти зараз робиш?”
Вони лежали на підлозі брудної занедбаної квартири, в котрій вони троє знайшли притулок, наданий Опором. З меблями тут було туго: всього лише кілька подушок та ковдр розкиданих довкола, газова лампа, що зігрівала їх, але жодного ліжка чи якої-небудь канапи…

Вони лежали на підлозі, Тім спирався на стіну, доки Генрік був на його колінах, а Тімовий член був повністю в ньому.

Питання було прошіптане прямо йому на вухо. Якби це було сказано будь-як інакше, переривчате дихання Генріка чи плескіт шкіри до шкіри просто заглушили б його. Хватка Тіма на його оголених стегнах відчувалася теплою в порівнянні з холодом кімнати, теплою та бажаною. Попри провину в його голосі, ці руки допомагали йому рухатись. Попри почуття провини, ці руки змушували його стогнати.

Це питання не потребувало відповіді. Це було запитано лише аби полегшити почуття провини, котре, певно, стискало Тімовий шлунок. Генрік не міг розповісти йому всього; він не хотів розповідати нічого. Він не міг сказати йому, що був загнаний у пастку власних помилок, що проїбався, зачавши їй дитину, і мав визнати це. Він не міг сказати йому, що був ідіотом, котрий намагався змусити працювати непрацююче, бо хтів почуватись нормальним у цій пекельній дірі, аби просто не йобнутись. Він не хотів казати йому, що тепер йому байдуже, що “провина” тепер для нього — лише чергове беззмістовне слово, доки він може знаходитись тут, оповитий руками Тіма, потопаючи в його запахах й теплі якогомога довше, невинний, повноцінніший і щасливіший, аніж будь-коли з нею. Це була найближча до щастя річ з усього, що йому міг дати цей Богом забутий світ.

Генрік був близько.

— Вона назвала б мене лярвом, — промовив він, рухаючись швидше, жорсткіше, змушуючи Тіма також наближатись до кінця, — і вона була б права.