Це була найнудніша вилазка за всю мою історію життя. Я називаю це вилазкой за інформацією, та те що було після гри просто не можна так назвати. Кожного разу, коли я підбиралась до інтригуючого питання, по типу “Руки сильно печуть, коли використовуєш ману?”, в кадр влазив Рік. У мене складається враження, що це було навмисно, аби Артеміс не відповідав. Не можна випустити те, що зайвою була я. Звичайно, на поверхності питання відповідь мені дали, але оглядаючи ці документи в себе на ліжку і мої нотатки, я не розумію, як ця інформація мені допоможе. З таким провалом не хотілось йти до Анастасії. Максимум оце питання “Як проходив екзамен та відбір?”, відповідь на нього реально варта уваги.
Я записувала все до купи, що вдалось вияснити, що ще доведеться. Друга частина в рази більша. Мене вже в сон клонило, коли різкий стук по стеклу мого вікна не підбодрили мене. Або вітер, або вітряний пацанчик. Судя з того, що стук повторився, на підвіконнику сидить нетерплячий Даніїл. Я б відчинила йому відразу, але не можна аби він побачив документи данні мені Анастасією. Мої руки трішки тремтіли від хвилювання, я вже не сортувала папери, просто збивала їх до купи. Як на зло, папірці часто завертались, скдадались і їх доводилось розправляти.
– Підставити мене хочеш? Аби оце хто помітив мене! – він робив так одного разу – сам відчиняв вікно. Та тоді я сказала, що це занадто, що йому слід почекати поки я сама відченю. Сьогодні я довго не відчиняла, тож він почав хвилюватись, що його помітять. Його то не помітили, а от мене, стоячою біля шафи, що хаотично запихує жамакані папери.
– Це твої дослідження?
Рудий зістрибнув з підвіконня і направився до мене. Обличчя у нього було повне цікавості та рішучості. Я підхопила папери до грудей та відступалась назад.
– Та нічого такого, просто папери, – моє хвилювання не приховати і він його почув. Він чого став ще напористим.
– Що дізналась? Може довжину хуя у Ріка? – питання застало мене в розплох. Особливо його дразливий тон я кому чулось трішки злості.
–Що за маячня! Я не для того там була! – затуманена хвилюванням я спотикнулась через власну п’яту та гепнулась на підлогу, розгубивши всі папери. Даніїл навіть не намагався мене підхопити. Коли я вже трішки піднялась і почала збирати бумали він присів напроти мене та сунувся ближче до моїх очей, не відриваючи свої злих очей.
– Давай ти задасиш мені декілька питаня, аби дослідити ману факультету Мари.
– В-вже пізно і я…- зараз я схожа на кролика, якого лис загнав в кут. Сама собі не вірю, що йому вдалось довести мене до стану де я равіть слова не можу прямо сказати без заминки.
– Мені також такі питання будеш задавати, – підняв він папір, де записані ті самі питання відповіді на які не отримали. Ті самі “дивні” питання. Коли він встиг їх прочитати і зрозуміти?! Моє серце било таку чічітку, що ні один професіонал такого не зможе повторити. Мені страшно, що він мене викриє, розповість іншим учителям, бо подумає що я якась терористка.
– Чи мені дечого не варто знати? У тебе секрети, ще й якого маштабу!
Даня потряс одним із листвів, що входив до складу секретних документів. На цьому зображені графіки контролю сили.
– Через це Артеміс цікавіший за мене? А він про це знає? Знає, що немає ніякого дослідження всіх факультетів?! – голос хлопця ставав твердішим, в ньому бринів метал, такий гіркий, що аж на своєму язику його відчуваєш. У мене починається приступ нудоти від хвилювання. Я розумію, що я підвела не саму Настю а всю школу, ректора. Я хочу втекти. Хочу вдарити його та вибігти із своєї ж кімнати, аби він не кричав на мене, не говорив так грубо і так страшно. Але не можу, руки не слухаються, ледь дихаю. Якщо і встану, впаду на першому ж кроці.
– Н-не тр-реба… – я і сама не розумію, чому так його боюсь, через те, що я кролик? Я вже не можу говорити без сліз.
– Не ч-чіпай…
І відчувала, як волого стає у мене на зіницях. Як хочеться закричати, просто почитати ридати. Не розумію, чому, чому я так злякалась! У мене з дитинства такого не було. Побачивши мої сльози, Даня, наче, вийшов з трансу. Він кинув папірці, що тримав в руці, і сам,наче, боїться мене, відскочив назад.
– Ти чого плачеш? Вибач, я не знав, що ти так відреагуєш! – Даня почав збирати папери в стопку, не дивлячись на них.
– Я хотів тебе трішки прилякати, аби ти розповіла мені про це. Вибач, я повний придурок.
Він абсолютно правий. Припалок страху різко відійшов, на його місце прийшла злість. Я сіла на коліна біля нього і вмазала ляпаса, те, що хотла зробити ще давно.
– Якого дідька, Даня?! Прилякати?! У тебе останні клепки від’їхали?! – хотіла ще раз його вдарити, але він перехопив мою руку. Він ніжно взяв мене за долонь, наче, це путон ніжної квітки, пелюстки якої, такі тендітні, що можуть осипатись від найменшого давління. Він опустив голову і тепер вже його голос трішки тремтів.
– Втратив, всі клепки розгубив… Я так розізлився, що не значу для тебе достатньо багато, аби довірити секрет. Розізлився, що якийсь Рік, здавалось, ближчий до таємниці ніж я, – він випустив мою руку і поклав охайну стопку переді мною.
– Мені варто піти?
Я думала, він хоче мені напакостити. Я завжди цього очікувала. “Не можна довіряти рудин халамидникам!”, фраза сказана не мною, але я так довго в неї вірила, що в першу чергу подумала саме про неї. Він же просто не хотів бути осторонь. Чомі я подумала, що він комусь розповість? Він ніразу не підставляв мене, чого зараз мав?
– Краще, розкажи мені про свої наміри, – я взяла стопку бімаг і підсунула їх до себе.
– Я не розповіла тобі, бо не можу довіритись нікому. Я сама мало що знаю, мало знаю, як захищати цю таємницю.
– А ще, моя репутація не найкраща…я мав би це зрозуміти. Ти не мусиш мені довіряти, тим паче ми знайомі лиш декілька тижнів, – Даня різко та глобоко вдихнув. Обома долонями він закинув волосся надаз, дивлячись в стелю, заспокоюючи себе. Вже через мить, він піднявся і подав мені руку.
– Доведеться мені довго заглажувати провину.
– Підеш зализувати її до кінця цього всього, – в знак того, що я не сильно злюсь на нього, я взяла його руку. Але аби він не забував, зжала її масимально сильно.
– Зализувати? Звучить еротично, – посміхнувся Даніїл.
– Ще й як еротично, – якщо я не можу чогось дізнатись, Даня точно зможе. В нього мене до істерики за декілька секунд вдалось довести вибити пару словечок буде легше легкого. Для нього, прекрасного маніпулятора. –
– Буду їбати тебе до тих пір, поки відчуття провини через цей випадок не зникне.
– Ох ні, настали тяжкі часи…
Ми посміхнулись одне одному. Більше змучено ніж радісно.
Я пояснила йому, чому не розповіла, чому і зараз не можу все розповісти. Було помітно, йому не до вподоби те, що це для нього досі таємниця, але насмілитись щось сказати не міг, не після того що зробив. Зараз я розумію, мені варто остерігатись хитрис лисів, та цього мені, здається, вийде приручити.
Дякую @tatarоchka за редагування❤️❤️❤️
‼️‼️‼️Прошу, зверніть увагу на те, що назву фанфіка було змінено‼️‼️‼️
Додати до улюблених