Гівненько – це збірний епітет усього чонгукового життя. З раннього дитинства він перебивався з однієї проблеми на іншу, починаючи з тринадцятого червня, дня, коли його батьки розлучились. Після чого батько повністю зник з їхнього життя, а мати довгий час ходила з гнітючим виразом обличчя, залишивши Чонгуку безмежний простір самостійності. Її він використав для того, щоб задаватися сотнями питань без відповідей і винуватити себе в розпаді сім’ї. В результаті, вдало курсуючи між болячками, безглуздими проблемами в садочку, а згодом і у школі, він став для матері якорем, який не дозволив їй розігнатися у професійному житті. Принаймні, так вона говорила. Часто чуючи, що основною причиною їх безвилазно-скрутного матеріального становища є він особисто, Чонгук намагався зайвий раз нічого не просити і взагалі ніяк не нагадувати про свої потреби.
Болячки, які переслідували його з п’яти років, після п’ятнадцяти зникли з невідомих причин, і їх зв’язок з мамою остаточно розірвався, а спілкування звелося до такого мінімуму, що навіть “добрий ранок” не завжди звучало в квартирі.
“Щасливі і буремні” підліткові роки для Чонгука не видалися дійсно щасливими. Він не міг знайти причину, чому так важко вливається в шкільний колектив, чому з такими сильними внутрішніми перешкодами примушує себе розмовляти з однолітками, а згодом і зовсім перестав шукати… Він завжди залишався осторонь компанії з власного бажання, а з часом його взагалі перестали запрошувати то дружніх посиденьок. Його особу не оминали якось спеціально, не акцентували на ньому увагу, це зовсім не нагадувало умисне цькування – здавалося, Чонгук іноді просто стає невидимим.
Посередні оцінки давали йому змогу бути в достатній мірі непомітним, щоб не маячити ні серед успішних учнів, ні серед найгірших, адже увага і до перших і до других практично однакова по інтенсивності. Свідомо чи ні, але всіма доступними способами Чонгук прагнув залишатися поза соціальним життям.
Ледь дочекавшись закінчення школи, Чонгук… не вступив до вишу, хоча і намагався. І це його зовсім не засмутило насправді, адже такі проблеми, як те, чим платити за навчання, здавалися йому абсолютно нездоланними. Мати чомусь переживала. Дзьобала його кілька тижнів, проте, зрештою, махнула рукою і намагалась не заходити зайвий раз в магазин побутової техніки недалеко від їх дому, куди Чонгук влаштувався на роботу консультантом.
Чонгук намагався не думати, що все його життя – це якийсь тупенький сітком про невдаху, котрий за двадцать років не спромігся виїхати за межі рідного міста. Він взагалі намагався менше думати про своє життя, щоб не порівнювати його з більш успішними однолітками, котрі ще й встигали закохуватися і ставати коханими. Для Чонгука статус “коханої людини” був за межами уяви про закони його всесвіту. Та й, по правді, сам він досі не відчував нічого подібного до закоханості. Дівчата викликали у нього не більше інтересу, ніж стільці у їдальні в школі.
Відповідь, що ж з ним не так, вдарила Чонгука по голові зовсім несподівано – випадково ставши свідком поцілунку двох хлопців, він вперше за все своє життя відчув в тілі божевільне, неконтрольоване, приємно-хвилююче піднесення. Звичайно, він знав, хто такі гомосексуалісти, але особливо не цікавився, а, може… скоріше за все, підсвідомо уникав цієї теми. Тому що саме такої проблеми йому і не вистачало, щоб остаточно визнати себе цілковитим лохом. Можливо, причиною були його вічні хвороби і деяка затримка у сексуальному розвитку? Чонгук не мав близьких друзів, з якими можна було б обговорити свої сексуальні бажання і зрозуміти, чи достатньо часто він займається мастурбацією, порівняно з іншими… Можливо, це усвідомлення своїх бажань було ненормально пізнім? Чонгук не знав, і знову ж – відповідь шукати не збирався. На деякий час він навіть змирився з тим, що ніколи не буде мати пару, так як… Кому взагалі потрібні такі люди, як він?
Але потім трапився Чімін. Ні, він не став його захопленням, але приклеївся до Чонгука з абсолютно незрозумілих причин.
Він був одним з хлопців, поцілунок яких Чонгук підгледів ввечері біля роботи, а заодно і сином власника мережі магазинів, в одному з яких Чонгук працював. Другим хлопцем був незнайомець, який доволі швидко зник, помітивши Чонгука, і більше в його житті не з’являвся. (В житті Чіміна, як пізніше зрозумів Чонгук, також). Зніяковіле витріщання один на одного тим вечором і переросло в раптову дружбу.
Чімін був причепою. Надміру товариською та балакучою, але доброю. Чонгук ніколи не питав, але якось само собою ставало зрозумілим, що ніякими друзями в житті Чіміна теж не пахне. Згодом Чонгук перестав відбиватись від його уваги і прикидатися, що йому не цікаві розповіді хлопця про його набіги на специфічні нічні клуби міста.
Чіміну було дев’ятнадцять, він навчався в університеті на перекладача, мріяв переїхати в США і дуже очевидно любив чоловіків. Як і секс з ними. Його основною проблемою було те, що кидався він на привабливих хлопців без детального вивчення їх натальної карти і біографії, керуючись виключно зовнішніми даними, і дуже часто попадав на покидьків. А іншою проблемою було те, що Чімін дійсно цікавився астрологією і, якщо зустрічався йому більш-менш нормальний хлопець, він прискіпливо шукав його недоліки в тій самій натальній карті, і, безсумнівно, їх знаходив. Зрозумілим навіть Чонгуку було те, що справжніх стосунків Чімін боїться та уникає, проте не може відмовити собі в тілесних радостях життя. Батьки його не надто сильно контролювали, давали достатньо грошей та свободи, от Чіміна і носило від одного бовдура до іншого, в обіймах яких він ніяк не знаходив ні спокою, ні ситості.
Незрозуміло, що саме здалося йому цікавим у похмурому Чонгукові, але приклеївся Чімін надійно. Однак, інтересу саме в сексуальному плані не показував. Можливо, спочатку такий інтерес і існував, але за весь той час, який Чонгук пручався їх дружбі (а це тривало не один місяць), він мабуть розвіявся, мутувавши в чисту дружбу.
Чімін щедро ділився враженнями про свої нічні походеньки, астрологічні прогнози, які він клепав самостійно, використовуючи якусь програму в інтернеті, і передбачення, які йому продавала знайома ворожка за немаленькі гроші. Багато з цього Чонгук вважав безглуздям і не приховував свої погляди, але виражав їх без агресії.
Згідно з цими передбаченнями, вже через рік Чімін повинен був зустріти велике кохання і переїхати до Америки. Можливо, його мрії про переїзд з’явились саме завдяки ворожці, а постійне уникання стосунків було пов’язане з очікуванням того самого принца на білому коні.
Вірив Чонгук в усе це чи ні, але невеликий острах втратити єдиного товариша підло отруював життя, яке завдяки Чіміну стало значно цікавішим.
***
– Маю для тебе подарунок! – заявив Чімін одним вечором, з’явившись біля магазину, коли Чонгук вже збирався вирушити додому. – Безкоштовний сеанс у моєї ворожки!
– Навіщо це мені? – щоб відмовитись, Чонгуку не потрібні були роздуми. По-перше, він не збирався хапати чужі подачки, а по-друге, в усе це зовсім не вірив.
– Не відмовляйся, це ж весело! – Чімін повис на його плечах, закинувши руку, поки Чонгук повільно рухався в напрямку дому.
– Не зовсім розумію, що саме веселить конкретно тебе, якщо ти вже більше року очікуєш на появу невідомого кохання, – буркнув Чонгук.
– Принаймні, я вірю в своє щасливе майбутнє. І це, знаєш, додає сил жити, а не просто існувати.
Здалося, Чімін зараз дорікає Чонгуку його вічною похмурістю, але починати дискусію не було жодного бажання. Зрештою, в чому Чімін був не правий? Чонгук дійсно не жив, а лиш тягнув своє тіло з одно дня до іншого, підгодовуючи їжею, щоб не здохло на межі доби. Так. Він був правий, нехай… Проте, це зовсім не підігрівало бажання бігти до ворожки та слухати речі, в істинність яких не віриш.
Здихавшись Чіміна лише під дверима під’їзду, Чонгук дозволив собі відчути неприємну гіркоту пригнічення на повну. Зазвичай він намагався не розкопувати дуже сильно обставини свого життя, адже ці розкопки ні до чого радісного не призводили, але сьогодні було особливо тоскно. Він вже більше року працював в магазині консультантом і чудово розумів, що ніякі кар’єрні просування йому тут не світять. Зрештою, маючи цей мінімальний досвід, він міг би підшукати якусь іншу роботу, проблема була не в відсутності варіантів. Головна проблема Чонгука полягала у тому, що він і приблизно не усвідомлював, чого хоче і що йому взагалі подобається! Зазвичай способи його самовираження полягали у стратегії бути непомітним: меньше проблем для матері, меньше виділятися у школі, намагатися нікуди не втрапити. Єдиною річчю, яку він впевнено міг назвати улюбленою, – було бананове молоко. Він трохи цікавився відеоіграми, дивився якісь серіали, міг прочитати книжку – та все це робив більше для того, щоб згаяти свій час, не відчуваючи дійсно глибокого емоційного занурення. Чи збирався він все своє життя прожити, працюючи на рандомній невизначній роботі, а у вільний час втикаючи у телевізор? Так, цілком імовірно… Але була і ще одна проблема – Чонгук усвідомлював, що це жахливо. Можливо, якби він був трошки менш амбітним, такий сценарій життя сприймався б як цілком нормальний. Люди так живуть і кого це взагалі обходить? Не всім бути крутими… Але Чонгук відчував, що щось з його життям не так. А разом з тим відчував непереборний страх щось змінювати. Він не вірив у себе, не вірив, що навколишній світ хоч трохи надасть йому підтримку, не вірив, що хтось зможе його полюбити. А Чімін каламутив своєю прихильністю всі завмерлі води Чонгукової депресії.
Відчинивши двері, Чонгук відразу натрапив поглядом на чиюсь куртку, що опинилась на вішалці поруч із маминим пальто. Велику. Чоловічу. Незнайому. Від цього вже зробилось якось не по собі. А через мить із маминої кімнати вийшов чоловік. Практично голий, лише в спідній білизні! І витріщився на Чонгука незадоволеним поглядом. З-за його плеча визирнула мама:
– Ти вже повернувся? – проговорила без емоцій, констатуючи факт. – Можеш ще годинку погуляти? Якось ніяково…
Двічі Чонгука просити потреби не було. Він вискочив з квартири, грюкнувши дверима, і полетів сходами донизу… В кінці кінців, нічого неймовірного не сталося – мати була жінкою ще не старою, могла мати свої інтереси і своїх друзів-чоловіків, та й не повинна була надавати Чонгуку звіти про особисте життя. Але було якось дивно… Досі здавалося, що в цьому човні для нещасливих вони пливуть разом. А тепер… Чонгука ніби і тут викинули за борт.
Вилетівши з будинку, Чонгук побачив недалеко фігуру Чіміна, який крокував без поспіху вздовж вулиці, розмовляючи з кимось по телефону. Спочатку захотілось зупинитись і сховатись, щоб не показувати другу свій знервований стан, але через мить Чонгук вже біг за ним. Можливо, сподіваючись забути все, що щойно сталось.
– Я передумав! – мало не крикнув він, опинившись з Чіміном поруч. – Хочу відвідати твою ворожку.
– Ооо, – протягнув Чімін, відразу ж скидаючи дзвінок. – Це правильне рішення! Повір, тобі буде весело!
– Сподіваюсь, – видихнув Чонгук. – Сьогодні ми це зможемо зробити? Куди потрібно їхати?
– Сьогодні точно ні, вже пізно, а вона живе на іншому боці міста. Зможу домовитись на завтра.
– Шкода, – Чонгук похнюпився, почав хаотично перебирати в голові варіанти, куди б подітись цієї ночі, щоб не повертатись додому.
– У тебе дома щось трапилось?
Можливо, в Чонгука збентеження було на обличчі намальовано досить яскраво, а можливо, Чімін був просто хорошим другом і людиною… Як би там не було, і як би Чонгук не відмовчувався, але тим вечором він вперше дозволив затягти себе до чімінової квартири.
Сказати, що було ніяково – це нічого не сказати. Чонгук не знаходив собі місця, з усіх сил намагаючись не заважати, хоча і сам Чімін відразу сказав йому відчувати себе як удома, і батьки його прийняли Чонгука без зайвих питань. Скоріше за все, намагатися бути непомітним – це і було для нього “як удома”. Але мама Чіміна виявилась дуже схожою на свого сина, всю товаристкість він успадкував точно від неї – вона з неабияким ажіотажем розпитувала Чонгука про все на світі, а декілька разів йому навіть здалося, що вона намагалася вияснити, чи не будуть вони з Чіміном проводити цю ніч в одному ліжку! Чімін, який в цей час спокійно надував матрас, вирішив абсолютно ніяк не реагувати на інтимне питання, а Чонгук так сильно покраснів, що мама могла зробити зовсім невірні висновки.
Зрештою, Чонгук на деякий час вийшов на балкон “подихати” з метою трохи заспокоїтись і припинити мусолити в своїй голові питання – наскільки сильно він заважає цим людям. Але й там не зміг усамітнитися – заслінка між балконами була сконструйована таким чином, що сусід Чіміна, котрий в цей час стояв на своєму балконі з тліючою цигаркою у руці і спирався на перила, без перешкод міг дивитися на Чонгука. І навіщось це і робив! Витріщався, ігноруючи димок, який між його пальцями підбирався все ближче до шкіри.
– Привіт, – зрештою промовив він.
Чонгук завмер, ніяково шліфуючи поглядом підлогу під своїми ногами. Розвернутися та втекти дуже хотілося, але як би це виглядало з боку?
– Привіт, – тихо відповів він, піднімаючи голову, щоб зустрітись з чіміновим сусідом поглядами.
Ох, він був гарним.
Мабуть, це вперше в своєму житті Чонгук міг безапеляційно охарактеризувати іншого хлопця таким словом. Чімін теж був симпатичним, проте… Цей хлопець – чи молодий чоловік, поки що не було зрозуміло – він був саме гарним. Кожна окрема риса його обличчя здавалася ідеальною, а все разом примушувало Чонгука втрачати контроль над власним диханням. Він задихався він чужої краси, таке з ним ставалося у житті уперше, пояснити він це не міг, зупинити відчуття неконтрольованого прагнення поклонятися – теж.
– Ти друг Чіміна? – запитав хлопець.
Голос його запускав табун мурах по спині. Чонгуку здавалося, якщо він зараз заговорить – то заскавчить як цуценя, тому у відповідь він лише кивнув. Незнайомець, не дивлячись, опустив недопалок у попільничку, яка була прикріплена до перил.
– Палиш? – запитав він, дістаючи ще одну цигарку з пачки, все ще невідривно дивлячись в очі Чонгуку.
– Мгмм, – Чонгук похитав головою зі сторони в сторону.
– Я теж. Колись палив, недовго. Тепер, коли нервую, просто запалюю цигарку і дивлюсь на дим… – незнайомець дістав із кишені спортивних штанів запальничку і, нарешті, перевів погляд, зосередивши його на спалаху біля цигарки. – Є у цьому щось естетичне… – промовив він.
– Але смердить, – вилетіло з Чонгука раніше, ніж він встиг обдумати, навіщо взагалі відкриває рота.
– Важко переносиш запах диму? – сусід спохмурнів, а за мить вже затушив цигарку в дно попільнички. – Астматик?
– Хто, я? Ні-ні, просто… – Чонгук не міг знайти слів у своїй голові, вони кудись зникли, всі думки були засмічені відчуттям захвату.
– Просто смердить, зрозуміло, – незнайомець всміхнувся. – Не хотілося б для тебе смердіти, – він розслаблено сперся ліктем на перило, повернувшись всім тілом до Чонгука, а того остаточно заціпило.
Чонгук відчував себе маленьким та нікчемним, переляканим та дурним перед цим дивовижно гарним хлопцем. Хоча, весь набір цих відчуттів він переживав завжди… Але зараз, під впевненим поглядом людини, від якої у нього трусилися коліна, всі неприємні відчуття загострились, вони ніби розбухли, а чийсь голос всередині кричав – тільки не думай, що такий симпатичний хлопець заговорив з тобою, тому що ти йому сподобався! Ти нікчема, не забувай!
Якби тієї миті Чімін не відчинив двері позаду, Чонгук цілком міг провалитися кудись донизу. Принаймні, ментально.
– О, привіт, – Чімін почав усміхатися, виходячи на балкон. – Не знав, що ти повернувся.
– Вчора, – скупо відповів сусід.
– Як там Юнгі? – в голосі Чіміна прозвучало щось високе і трохи перелякане. Перевівши на нього погляд, Чонгук побачив вперше за майже рік їхньої дружби, що Чімін уміє червоніти, наче помідор.
– Нормально, працює, – без особливих емоцій промовив хлопець на сусідньому балконі.
– Він… еее… Як з особистим життям? – Чімін переминався з ноги на ногу і скуб низ своєї футболки.
– Повний застій з особистим життям, – твердо відповів сусід. – Можливо, якби ти не надсилав йому свої фото, ситуація зрушила б з мертвої точки. Але на разі з “іншими” для Юнгі виникли певні проблеми.
– Правда?! – Чімін аж підскочив.
– Я не жартую, – кивнув хлопець. – Хоча, він сам тобі цього ніколи не скаже.
Сусід повернувся до своєї квартири, не бажаючи продовжувати розмову, хоча Чімін явно хотів би почути більше подробиць. Очі його загорілись, а тіло аж затремтіло від збудження.
– Хто такий Юнгі? – поцікавився Чонгук, коли вони повернулись до кімнати.
– Друг Техьона, нашого сусіда. Він живе в Лос-Анджелесі. Декілька років тому він приїжджав до нас, жив у Техьона… І… Так вийшло, що ми посперечались на одну тему. Я намагався переконати його, що він в будь якому випадку рано чи пізно закохається у мене, – Чімін усміхнувся і сів на краєчку ліжка, по-дитячому опустивши долоні на коліна.
– І? У вас щось було?
– Нічого не було. Мені було шістнадцять, а йому – двадцять один. Він сказав, що я – ще дитина. Але я ж вже виріс… – було помітно, що Чімін смакує якусь солодку думку, Чонгук не був упевнений, що хоче знати деталі.
– Почекай, – згадав він. – Але хіба ти не чекаєш якогось заморського принца і велике кохання? Тобі ж ворожка саме це наворожила?
– Якщо Юнгі і не підходить на роль принца, то на роль заморського – цілком, – без роздумів відповів Чімін.
– А натальну карту його ти теж вивчав?
– Звичайно.
– І? Як результати?
– Жахливі, – все ще посміхаючись відповів Чімін. – Але це ж Юнгі, йому можна… – через деякий час додав. – Я впевнений, що це саме він. Знаєш, чому? – він знову замовк, очікуючи, можливо, що Чонгук почне відгадувати.
– Не знаю.
– Ворожка дала мені талісман, – Чімін поліз рукою під подушку і дістав маленький мішечок з червоної тканини. – В першу ніч, коли я поклав його під подушку, мені наснився Юнгі. З того часу я впевнений, що, рано чи пізно, але ми будемо разом.
– А не міг він тобі наснитись лише тому, що сподобався?
– Міг, – легко погодився Чімін. – Але набагато приємніше жити, коли віриш у диво.
Чонгук не сперечався. Вклався спати на матрасі, намагаючись не думати про останню отриману від матері смс-ку, в якій вона дякувала, що Чонгук не повернувся додому.
***
А прокинувся від дуже дивного, надзвичайного інтенсивного відчуття – гарячого, трохи болючого, але разом з тим солодкого клубка нижче спини… Поштовх – і Чонгук мусив визнати, що між його сідниць щось рухалось… дуже глибоко…
Він збирався закричати, натомість вдалося лише пискнути. Чужі сильні руки притисли його, Чонгук відчув спиною чиїсь тверді груди, а через мить його підборіддя обережно підхопили пальцями і розвернули голову трохи назад, щоб накрити вуста мокрим і гарячим поцілунком. Спочатку Чонгук здригнувся від поцілунку, а згодом від того, що чужа долоня нагло і з натиском провела по внутрішній частині стегна, а потім хтось, продовжуючи пхати язика до його рота, схопився за це стегно з такою силою, що на мить стало боляче, а глибина поштовхів значно виросла.
Чонгук пискнув знову, в чийсь рот. А наступної миті відчув чужі пальці на члені, лише тепер усвідомлюючи, що той перебуває в збудженому стані.
– Давай, зайчик, – пробурмотіли йому в губи, починаючи інтенсивно рухати рукою по всій довжині.
“Зайчик?!!!” – встиг подумки прокричати Чонгук, а вже через секунду його тіло самовільно вигнулось в неприродній позі, і він кінчив в нахабну руку.
Поки Чонгук приходив до тями після солодкого шоку, тіло позаду відкотилось, рипнуло ліжко. Між сідницями стало мокро, рука несвідомо потягнулась туди, щоб зрозуміти, що відбувається… Чонгук не міг бути впевненим, але схоже було на те, що з нього витікала сперма.
– Якого біса? – пробурмотів він.
– Пару хвилин тому ти сам дозволив кінчити в тебе! – обурився хтось позаду.
Повільно розвернувшись на ліжку, Чонгук вирячився на того самого чімінового сусіда, котрий стояв поруч зовсім голий і розглядав його теплим поглядом.
– Я? Як я взагалі тут опинився?
– Так як завжди, зайчик, – усміхнувся хлопець. – Так би й дивився на тебе цілий день, але мушу бігти в душ. Сам пам’ятаєш, у мене сьогодні завал на роботі! Коли вже ми закриємо цей бісів проєкт? – він вийшов з кімнати, безсоромно демонструючи своє тіло з усіх боків, на яке Чонгук старався не дивитися, але насправді не міг навіть примусити себе кліпнути очима.
Першою думкою було зовсім не те, що це якийсь сон – відчуття в п’ятій точці були реальними! Спершу Чонгук подумав, що чімінів сусід переліз через балкон і…
Ні, навіть подумки промовити слово “виїбав” у Чонгука не виходило! Але факт залишався фактом… Запхав у нього свій член.
Потім, оглянувши незнайому кімнату, Чонгук вирішив, що його… викрали? Витягли через балкон? Це здавалося безглуздим, але іншої причини того, що знаходився зараз у незнайомій кімнаті, Чонгук не бачив.
Хаотичні думки трошки починали збиратися до купи, коли десь поруч почав вібрувати телефон. Озирнувшись, Чонгук побачив його на підлозі, на дисплеї світилося задоволене чімінове обличчя. Той телефонував у месенджері по відеозв’язку, через мить на Чонгука з екрану дивився вже справжній Чімін.
– Ти голий? – відразу запитав він.
Не випускаючи телефон з рук, Чонгук навіщось оглянув себе, хоча і без цього знав відповідь. Йому здалося, що з тілом щось не так… Виглядало воно якось по іншому, але Чонгук не міг зрозуміти, що саме змінилось.
– Одягнись. Наскільки я розумію, розмова буде довгою, – порадив Чімін.
– Я можу до тебе прийти? – запитав Чонгук, все ще вважаючи, що перебуває у сусідній квартирі.
– Можеш. Але для цього тобі все одно доведеться одягнутися, поїхати в аеропорт, сісти на літак і прилетіти в Лос-Анджелес. Одяг у вас лежить в гардеробі, двері справа біля вікна, – спокійно говорив Чімін, тоді як в Чонгука від суміші інформації волосся дибилося.
Він діяв по інструкції, так як голос Чіміна звучав дуже впевнено, а сам Чонгук був розгублений. Натягнув спортивки, які перші потрапили під руку, якусь широку чорну футболку, перелякано оглядаючи безліч полиць у цьому чужому гардеробі. Білизну вирішив не шукати.
– Чонгуккі? – пролунало зі спальні тим самим голосом, від якого мурашки на спині Чонгука оживали. – Ти вже одягнувся? – спитав хлопець, зазирнувши до гардеробу. На його стегнах був пов’язаний рушник, але він швидко відкинув його на пуфик, відчинив шухляду, дістав шкарпетки, нагнувся…
Чонгук закрив очі і обіцяв собі більше ніколи їх не відкривати, засунув телефон у карман спортивок. Чімін завбачливо мовчав.
– Ти сьогодні залишишся вдома? – спитали його тим часом. Голос все ще викликав відчуття мурашок. – Нічого не готуй, я замовлю вечерю… Або кудись сходимо? Все таки, не щодня я завершую такі глобальні проекти.
Не встиг Чонгук відповісти, як його вже знову цілували – швидко, але ніжно торкнулися до губ тричі.
– Все, я побіг! – останній поцілунок дістався носу, після чого Тєхьон вийшов з кімнати. Чонгук це почув, але продовжував стояти з закритими очима, боячись поворухнутися.
– Ти можеш мені пояснити якого біса я роблю в квартирі твого сусіда? – тремтячим голосом спитав Чонгук, звертаючись до простору.
– Я не розчув! – прокричали з кишені.
– Чому я зараз знаходжуся в квартирі твого сусіда? – повторив Чонгук, дістаючи телефон.
– Ви живете разом вже більше року, – якось підло всміхаючись, повідомив Чімін.
– Тобто? Як таке може бути? Якщо це розіграш, то пхати члена мені в дупу заради приколу було вже якось занадто! – голос зірвався на писк, в горлі почало дерти, Чонгук прокашлявся і замовк.
Очі Чіміна на секунду розширились, але він швидко опанував себе.
– Це точно прикол! Це ти влаштував? – почав знову волати Чонгук.
– Це не прикол, – більш-менш спокійним тоном заговорив Чімін. – Це мішечок.
– Який ще мішечок? Ви мене наркотиками накачали?!
– Мішечок від мої ворожки… Тобі це все… Ну… Сниться, – не зовсім впевнено промовив Чімін.
Чонгук примружив очі.
– Сниться? Отже, я можу пощіпати себе чи що там… І прокинусь? – не чекаючи відповідь, він почав сильно щіпати себе за передпліччя руки, якою стискав телефон.
– Ні, прокинешся лише після опівночі цього дня, – з великим розумінням справи, проговорив Чімін. – А що – ви справді встигли зайнятися сексом?
– Це все власне і почалось із сексу!
– Нічого собі! Оце тобі пощастило! І як воно?
– Чімін! Мене буквально згвалтували!
– Це зовсім не так. Техьон – твій хлопець. Принаймні, в цій реальності, – Чімін посміхався. Чонгук хотів кричати.
– А ти тоді хто? Моя підсвідомість, яка уві сні виглядає як мій друг? – спробував він якось пояснити самому собі всю ситуацію.
– Я… Можу бути в ролі провідника, наприклад… Ми ж ніби як готувались до цього дня…
– Як готувались?
– Ми домовились, що рівно о восьмій нуль-нуль я тебе наберу. Я трохи спізнився, але не очікував, що ти плюнеш на все і почнеш займатися сексом з Техьоном! Тим паче, він поспішав на роботу. В цей час його взагалі не мало бути на місці…
– Так, я вже не розумію… Ти ж казав, що це сон! – пискнув Чонгук.
– Так, щось схоже, але не зовсім.
– То скажи вже як є!
– Це твоє майбутнє, Чонгук.
Додати до улюблених