Герміона не часто дозволяла собі лити сльози, тоді в перший рік навчання це ледь не коштувало їй життя, відтоді це траплялося лише кілька разів, коли Драко обізвав її бруднокровкою, коли думала, що Клювика стратили, коли Рон бігав за Лавандою, і коли Беллатриса Лестрейндж катувала її в проклятому Малфой-менорі, до якого вони через дурницю примудрилися потрапити.
І ось зараз, лежачи на бездиханних грудях ненависного зі шкільної лави професора зіллєваріння, який свого часу знущався з неї, принижував, недооцінював, вона більше не змогла стримувати потік сліз, що таїла в собі стільки часу. Плечі, як загалом і все тіло, юної ґрифіндорки здригалися від безсилля. Герміона Ґрейнджер більше не стримувалася й ридала за весь пережитий біль, за смерть Седрика, за смерть Сіріуса, за власноручний Облівіейт для своїх батьків, за смерть Грізного Ока, за смерть Доббі, за смерті всіх, хто сьогодні загинув і гине в цей момент, і, звісно, за смерть неперевершеного шпигуна, якого всі вважають зрадником, за смерть Северуса Снейпа, життя якого Дамблдор розміняв, як щось настільки незначне, як пил.
- Будь ти проклятий, Альбус Дамблдор! – заричала Герміона в тиші брудної кімнати.
Битва була не закінчена, як і війна, втім. Ридати вона буде потім, зараз потрібно знайти хлопчаків і придумати, як врятувати Гаррі, про все інше вона подумає пізніше, коли Воландеморт і вся його зграя передихне.
Із червоними від сліз очима ґрифіндорка підірвалася, зібрала свої речі, підняла паличку, сховавши тіло професора від сторонніх очей за допомогою Фіделіуса, щоб ніхто, окрім неї, не зміг виявити тіло, і твердою ходою вирушила шукати друзів.
Рон сидів на сходах, що ведуть до кабінету директора, битва поки що припинилася, але не надовго, скоро мине відпущений Темним Лордом час і смерть продовжить збирати свої криваві жнива.
Гаррі вийшов за кілька хвилин, за виразом його обличчя Герміона зрозуміла все – йому не пережити цей нескінченний день. Усе ж Дамблдор не придумав, як урятувати цього нещасного хлопчиська, який став їй справжньою родиною. «Будь ти проклятий, Альбус Дамблдор!» – знову промайнуло в її голові, коли до неї донеслося вимовлене щойно речення Гаррі.
- Є причина, чому я чую їх. Ви, напевно, вже й самі здогадалися, – нетвердим голосом промовив він.
- Ми йдемо з тобою! – відчуваючи, як по її щоках знову котяться великі краплі сліз, тихо промовила Герміона.
- Ні! Ви повинні знищити змію і Воландеморта, більше я нікому не можу цього довірити! Ви – моя остання надія! – уже твердо сказав обраний, прийнявши свою долю.
Ще кілька хвилин вони прощалися. Гаррі шепнув Герміоні: «Не плач, сестричко! Ти стала мені сім’єю! Тепер здолай його і живи за нас обох». Обійми і слова, яких ніколи здавалося вже не забути, а далі все було немов у тумані.
Події неслися гірською рікою. Було відчуття, що надії і зовсім немає, але Темний Лорд нарешті був убитий, а Гаррі вижив. Багато хто загинув у цей злощасний день. Багато хто втратив рідних, близьких і друзів, і здавалося б, що дементорам таки вдалося висмоктати всю радість з учнів і захисників Гоґвортса, але життя продовжувалося і потрібно було рухатися далі.
Герміона сиділа в загальному залі, де кожен норовив привітати її з перемогою. Звісно, вона ж дівчинка із Золотого Тріо – «героїня», тільки от ґрифіндорка не вважала себе такою. Їй здавалося, що вона не заслужила всього цього, адже не врятувала ту саму людину, яка більше за всіх заслуговувала на цю перемогу, більше за всіх заслуговувала на ці привітання, адже саме завдяки їй ця перемога їм дісталася, як і можливість жити далі, ось тільки для всіх він був зрадником.
Їй було так гірко, що після чергового привітання, чарівниця просто втекла світ за очі, а ноги самі привели її на сходи, що ведуть до кабінету директора. Герміона сиділа і перебирала спогади один за одним, намагаючись зрозуміти – як вона так схибила, чому не змогла врятувати професора. Аж раптом думка, наче грім серед ясного неба, пронеслася в її голові: «Це не моя вина. Виною всьому – Альбус, будь він тричі проклятий, Дамблдор!»
Дівчина піднялася, озирнулася на стару горгулю і, вже піднімаючись, промовила:
- Ти винен у його смерті, ти її і виправиш!
Кабінет був меншим, ніж у її спогадах, чи це вона нарешті виросла. Дубовий стіл зі стосом паперів, розкиданих усюди, залишене Гаррі – Сито спогадів, що стояло просто на ньому, розбиті стелажі навколо і десятки портретів. Деякі з них були порожніми, на деяких уже з’являлися вчені уми і колишні директори Гоґвортсу.
- Доброго вечора, міс Ґрейнджер! – раптом пролунав голос Дамблдора за її спиною. – Радий бачити, що ви живі!
- Та не вже? – злісно, наче змія прошипіла Герміона. – Дякую, що не вирішили мене принести в жертву, Дамблдор! А то з Вас не стане!
- Міс Ґрейнджер, звідки стільки злості до мене? – раптом здивувався колишній директор.
- Звідки? – ричить ґрифіндорка, виправдовуючи свій левовий факультет. – Ви – мерзенний, старий інтриган, який маніпулював життям Гаррі, який маніпулював життям усіх учнів у Гоґвортсі та всіх членів клятого Ордена Фенікса! Ви просто взяли й послали Гаррі, як свиню на заклання Воландеморту!
- Але ж він живий? – відповідає Альбус, усміхаючись краєчком губ. – Адже все вже добре, привіт…
- Не смійте мене вітати з перемогою, – Герміона перебила директора, шиплячи, наче кішка, наслідуючи свого декана – професора Макґонаґалл. – Ціна, яку ми заплатили за цю перемогу, надто дорога і не всі зможуть насолодитися світом без Темного Лорда.
- Северус? – уже тихо запитує Дамблдор.
- Мертвий, – підібгавши губи відповідає Герміона, а потім із похмурою впевненістю вимовляє, – поки що мертвий.
- Міс Ґрейнджер, чи Вам не знати, що звідти не повертаються?
- О, директоре, – хижо протягнула дівчина, – це я прекрасно знаю, але його мені врятувати вдасться, і в цьому Ви мені допоможете!
Дамблдор втупив погляд на свою колишню ученицю, немов на божевільну, але вона продовжила, не звертаючи уваги на погляд директора.
- Мені потрібен Маховик Часу! – твердо заявила Герміона.
- О, моя люба, мушу Вас засмутити, всі Ма…
- Досить пудрити мені мозок, Дамблдоре! – знову перебила старого чарівниця, яка зараз більше нагадувала злісну відьму. – Я знаю, що Міністерство їх усі знищило, але я також надто добре знаю Вас! Ви не могли не приховати один для себе. Тож годі вдавати з себе ідіота! Ви винні професору Снейпу! Ви прирекли його на роль зрадника! Ви прирекли його на смерть! Але ви це й виправите!
Дамблдор замовк, свердлячи дівчину своїми крижаними очима, після чого холодно промовив.
- Ви – справді найрозумніша відьма, яку я зустрічав за своє довге життя, – на комплімент це не було схоже від слова зовсім, скоріше нагадувало роздратування, що його – Найвидатнішого чарівника – таємницю розкрила якась ґрифіндорська всезнайка. – Ви маєте рацію, один Маховик уцілів, і він перебуває в Гоґвортсі, але перш ніж я назву Вам його місце розташування, дайте відповідь і ви на одне запитання.
- Що ж, – протягнула дівчина, – справедливо. Валяйте Ваше запитання!
- Чому Ви так прагнете його врятувати? Тільки чесно, міс Ґрейнджер! Наскільки я пам’ятаю, Северус не входив до списку Ваших улюблених викладачів, він завжди з Вами був суворий, навіть несправедливий, то навіщо Вам це? – очі старого чарівника усміхалися.
- О, тут Ви помиляєтеся, директоре. Професор Снейп завжди входив до списку найбільш шанованих мною професорів, так, він не вихваляв мій розум, моє бажання вчитися, але це й не дивно, він завжди був практиком і вважав, що моє захоплення теорією – марне витрачання часу, і в чомусь він мав рацію. Та й не злюбив він мене з іншої причини, я подружка Гаррі, а з ним у нього свої непорозуміння, до того ж, можливо, але це тільки моє припущення, він хотів би, щоб я потрапила на Слизерин, а не на Ґрифіндор, – дівчина на хвильку замовкла, начебто збираючись із думками, а потім утомившись і тихо продовжила. – Що ж до Вашого запитання, я просто втомилася від смертей – це раз, а два – навіть подвійні шпигуни з кепським характером заслуговують на другий шанс і краще життя. Тим більше, які були позбавлені його через Вас! Я була того вечора під дверима Вашого кабінету і чула, як ви просили його Вас убити. Це було жорстоко! Тому ви зобов’язані спробувати дати йому ще один шанс на життя.
- О, міс Ґрейнджер, – уже м’яко, тепло і якось із сумом промовив директор, – я знаю, що ви все тоді чули. Ви мали скеровувати Гаррі, адже він усе ж таки імпульсивний хлопчисько, якому потрібна була Ваша підтримка і розвинена не по роках мудрість. Маховик часу захований під моїм портретом за табличкою з ім’ям. Використовуйте його з розумом. Думаю, трьох обертів має вистачити.
Дівчина підійшла і мовчки забрала крихітний предмет зі схованки, тим часом обмірковуючи все почуте, після чого ще раз глянула на старого і кивнула.
- І, міс Ґрейнджер, – Альбус гукнув ґрифіндорку, яка вийшла з кабінету і зупинилася біля виходу. – Я хочу, щоб ви знали, мені й справді шкода, що вам усім довелося це все пережити. Врятуйте його! Адже ви маєте рацію, він справді заслужив на другий шанс.
- Зроблю все можливе, сер! – твердо відповіла Герміона і залишила кабінет.
Додати до улюблених