Дотик вуст
Я пам’ятаю як побачила тебе,
Мов ту діву у сні, що заворожує усе.
Та не змогла зробити подих,
Від твоєї краси.
Вагалась я два дні,
Соромлячись написати в інсті,
Та все ж, на свої страх та ризик,
Відправила сухе “Привіт”.
Надіялась чи я на щось?
Чи думала я про те, що стане потім?
Та ти відповіла мені,
Залишивши лиш дотик
Пишних вуст на моїй щоці,
Від чого серце перестало битись вмить,
Та розігналось потім, мов та машина,
Залишивши рум’янець на лиці.
Ти посміялася тоді,
На те, як я зашарілась.
Я все ще пам’ятаю той сміх,
І навіть зараз, моє серце зупинилось.
Та не казала я тобі
Наскільки ти була мені важлива,
Та всі навколо мене чули,
Про це день у день, мов не було інших
Розмов, які б могли мене задовольнити.
Я просиналась вночі
Червона та у поті
Бо у ві сні приходила лиш ти
Залишаючи на щоці вуст дотик.
Я запитала тебе, чи є в мене шанс
Хоч один, маленький та жалкий
Та ти сказала, що не така,
Обійнявши мене, залишивши дотик вуст на душі.
Я намагалась бути поряд,
І в радості, і в смутку.
Бо я ж найкращий друг.
Та не змогла полишити свої надії
Про дотик пишних вуст на моїх.
І я пішла,
Залишивши тебе на самоті.
А ти непроти
Знайшовши іншу подругу на заміну мені.
Та іноді, я просинаюся вночі,
Та думаю про дотик твоїх вуст.
Питаючи, навіщо ти мені
Відповіла тоді,
Залишивши частинку душі
Навіки собі.
Бо навіть зараз,
Коли сплинув час,
Я залишаюся вірна лише твоїм вустам,
Що так і не доторкнулися
До мого лиця
Додати до улюблених