Під’їжджаючи до місця падіння небесного тіла, на затонованих вікнах автомобіля виблискувало світло прожекторів. Місцевість огороджувала вже не стрічка, а колюча сітка, встановлена на зразок високого паркану. Навколо того, що відбувається, утворилося непрохідне стовпотворіння, що шумно обговорювало, що сталося кількома годинами раніше. Перед чорним Volkswagen’ом Golf незграбно розходяться люди, зрідка вигукуючи нецензурні скарги у бік водія. Вимикаючи фари, авто зупинилося за півметра від огорожі через попередження людини у формі, що вказує рукою: “Стоп. Далі проїзд заборонено”. Роза та Доктор у повному збентеженні залишили салон, з обережністю захлопуючи двері. Озираються навколо себе, перекидаючи погляд на ту людину щоразу, як знаходять щось нове, немов намагаються пов’язати ситуацію, що трапилася, з тим типом, або, можливо, запитуючи очима: “Що за нісенітницю ви тут влаштували?!”
– Це закрита територія, підконтрольна міською владою. Попрошу розвернутися і піти геть для вашої безпеки.
Доктор скривив здивовано-обурливе обличчя, тоді як Роуз обтяжено полізла за своїм посвідченням.
– Нам можна, – розкриває документ і мало не тицяє прямо в обличчя сторожому, – Торчвуд, офіцер.
– Агенте, шановна. І ФБР немає жодної справи до вашого інституту. А тепер попрошу піти, – низькорослий пухкуватий чоловік помахав руками, ніби відмахуючи їх.
– ФБР? Що федерали взагалі забули в Британії? Та ще й над метеоритом тремтять, коли ЦЕ справа вже явно стосується організації, що спеціалізується на космічних загрозах, – парирувала молодша Тайлер.
А Тайм Лорд тим часом лазив своїми кишенями, намагаючись намацати якусь річ.
– Мем… – не встиг фараон домовитись, як його перебила дівчина.
– Міс. – суперечливим тоном виправила блондинка.
– Міс… – роздратовано почав речення, а потім так само посміхнувся, – востаннє, по-хорошому прошу, покиньте територію. Інакше наступне попередження виявиться … – І знову його перебили, тільки вже “занепалий” галліфреєць.
– Ага! Ось ти де! – Метакриза витяг з кишені свій нещодавно придбаний паспорт, нервово розкрив його, де красувалася сонцезахисна лінза, і показав агенту ФБР.
Той недовірливо подивився на нього, потім на Доктора, потім знову в паспорт, і знову на Доктора. Через кілька секунд повернув власнику, сказавши:
– Піду уточню. Чекайте тут, – ніяково видавив із себе слова і пішов геть.
Як тільки чоловік середніх років відвернувся, Роуз в ту ж секунду нарешті подала збентежний вигляд. Намагаючись знайти хоч якісь правильні слова, вона почала рухати губами, як риба, а очі бігали в різні боки, намагаючись хоч на чомусь сфокусуватися.
– Бачила? Мені тепер не потрібний твій нещасний папірець, – задоволений собою вимовив прибулець, який нещодавно став людиною.
І нарешті дівчина вимовила хоч щось:
– Це що зараз н***р було?!
– Як я і сказав 19 хвилин і 52 секунди тому – сюрприз для Бондів, – бешкетно посміхнувся, витяг з волосся супутниці пару невидимок, а потім через секунд 10 розкрив навісний замок, відкриваючи двері огорожі з фразою “прошу, міс”, яскраво акцентуючи останнє слово.
Вони заходять на територію, закриваючи за собою вхід і швидко віддаляються до гущавини дерев.
Зупинившись за одним із стволів, спостерігаючи дюжину спецназівців, Роза знову поставила питання, тільки вже без фанатизму та пошепки:
– То що це було?
– Та нічого особливого. Імпровізований психопапір, тільки тут скоріше шматок пластику з нанодисплеєм. Ввів деякі дані в окуляри доповненої реальності, причепив одну з лінз до паспорта, відбив роботу проекції і тепер можна додати будь-яку картинку на папір і вона буде виглядати для всіх, як натуральна, – Док також пошепки відповів, потужно жестикулюючи.
– Це ж геніально. Можна і без психопаперу обходитися.
– Ну, не сказав би. Ця річ хоч і виглядає натурально, але не переконливо. Бачиш, психопапір показує те, що хоче побачити той, кому показуєш. Ти не вибираєш, ким тобі представлятися, людина вирішує за тебе, псипапір показує те, у що повірять. А цей недоаналог просто щось на зразок мобільного надреалістичного проектора.
Раптом під ними хруснула гілка, на що одразу ж відгукнувся спецназ. Двоє з них попрямували до укриття непроханих гостей. Запанікувавши, Доктор знову спробував використати звукову викрутку на деревах, забувши про те, що на даному матеріалі вона не працює, через що триста разів прокляв і її, і себе, бо ніяк не візьметься за її вдосконалення. Роуз вихопила прилад зі словами “Оргх, дай сюди!” і використала на прожекторі. Лампочка вибухнула, тож специ помрямували в той бі.
– О-о-о! А ти молодець, – похвалив дівчину, хитро посміхнувшись, схопив її за руку і побіг геть, користуючись нагодою.
Пробігши крізь нещодавно горілий парк, при цьому старанно уникаючи посіпак федералів, шикарна дорога сукня, як і босоніжки, давно канула в Лету. Від вбрання залишився лише шматок тканини, що прикриває інтимні місця, та босі ноги. А хто казав, що ховатися від спецназу буде так просто? Хоч такий маневр і влетить у копієчку, але ж зручність понад усе. Було б сумно тікати від “солдатика” і потрапити в руки тільки тому, що сукня зачепилась за гілку, або каблук по саму основу забився в ґрунт.
Нарешті, у цілі! Навколо і біля кратера блукають люди в захисних протирадіаційних костюмах з різними приладами, які випромінюють мерехтливе світло і звукові імпульси. Скільки пробігли наші порушники громадського порядку? Імовірно кілометрів зо три. Але відчувалося, як п’ять метрів. Так нестися босоніж по голій, нещодавно розпеченій землі, корінням дерев і колючим кущам Пимликових Садів та з палаючою дупою. Страшно, однак! Особливо коли все життя мав здатність перероджуватися, а тут бац, один кривий крок – і ти труп у канаві. Вантажонесучий підйомний кран раптом дав про себе знати. Заскрипіли троси, і з кратера визирнув метеорит. Людина в білому вказує миготливими прапорцями кранівнику і опускають туди брилу. З неї виходило тьмяне синє свічення, що було досить дивно, адже раніше такого не було помічено.
– Що відбувається? – спитала Роуз, дістаючи з волосся дохлого жука.
– Хотілося б знати… – відповів напарник, з хвилюванням розглядаючи оточення та рохуючи потенційні цілі для відправлення в нірвану.
– Ти можеш подивитись, що там? – дерлася Тайлер, як мавпа, по спині Дока, намагаючись краще розглянути те, що відбувається вдалині.
– Я тобі що, Соколине Око? – пошепки обурився галліфреєць.
– Окулярами скористайся! У тебе ж лишилася одна лінза на місці.
– Не можу… – зніяковіло відповів Доктор, відчуваючи, як створив ще одну дурість, будучи геніальним генієм у всесвіті. Хоча, тут швидше, чого не зробив.
Роуз одразу зрозуміла, в чому річ. Але лише з принципу запитала:
– Ти не вкрутив камеру? – Монотонно, знесилено, ледве стримувалася, щоб не тріснути себе ж по обличчю.
– Ні, – відчуваючи власний фейл, саркастично посміхнувся Метакриза.
– Це ж окуляри доповненої реальності! – розлютовано обурилася дівчина, тримаючи власний сміх у їжакових рукавицях, намагаючись не видати себе.
– Саме так! Вони не малися на увазі, як записуючий пристрій!
Роуз приречено глянула на нього, а потім натягнуто посміхнулася і повільно підняла руку з жестом “Клас!”.
– Гаразд, спробуємо так… – вона дістала з кишені телефон Доктора, увімкнула камеру і направила її з-за дерева у бік метеорита, відчайдушно сподіваючись, що буде хоч щось видно.
– Е-е-ем, ти ж в курсі, що слабка світлочутливість і не особливо велика роздільна здатність камери не дасть тобі хоч трохи розбірливу картинку в зумі?
– Відчепись, і без тебе знаю.
Вона поклала телефон назад, виглянула трохи з-за ствола, озирнулася і навшпиньках підбігла до іншого дерева, стаючи трохи ближче до мети.
– Ти що твориш?! – стурбовано і не чекаючи такої поведінки, розпалено, але так само пошепки запитав Доктор.
Роуз же лише приклала вказівний палець до рота, натякаючи на: “Циц! Зара спалиш!”. Підійшла зі спини до найближчої людини і поплескала по спині. Той обернувся, а вона махає рукою, посміхаючись і б’є чоловіка кулаком по обличчю. Однак, як і передбачалося, йому хоч би хни. Дівчина нервово ковтає, коли на неї звертають увагу решта працівників. Вона ще раз нервово сміється і тікає з галявини, закивавши п’ятами. Той самий чоловік погнався за нею, попереджаючи спецназ по рації. Доктор тим часом вважав її витівку марною жертвою. Хотілося вийти з укриття і допомогти безголовій подрузі, але в ті ж секунди за Роуз побігли інші люди в захисних костюмах. Постає питання, з якого біса? Проте ще за кілька секунд пролунав постріл, за ним вибух серед дерев. Доктор, створивши захоплене обличчя, кинувся до метеорита, який зараз ніхто не сторожив. Ось вона – його краса і без охорони. Підійшовши до каменю, знайшов собі знахідку, що перевернула всі останні події догори дриґом. Хотілося б сказати: “Тепер все стало ясно …”, але як би не так, стало все тільки складніше. Метеорит виявився міжзоряною капсулою якогось позаземного організму. Раптом синє сяяння почало з періодичністю згасати, а кабелі, підключені до човна, заіскрилися. Передбачало лихо. Як виявилося, наближається вибух. Доктор намагався зупинити його, але нічого не виходило. Він побіг у гай парку, сподіваючись встигнути знайти причину збою в електроживленні. Кабелі приводять його до генератора, а з ним спецназ, агенти ФБР та Роуз у наручниках, яку міцно тримають руками за плечі. На нього спрямували гармати. Метакриза підняв руки, паралельно кажучи:
– Ось-ось пів міста злетить у повітря. Якщо я зараз не виправлю вами ж влаштовану ситуацію, відповідатимете за тисячі мертвих ні в чому не винних дітей, їхніх батьків, друзів та просто вихованців. – Не чекаючи дозволу, Доктор пішов до генератора. Агенти спершу ламалися, забороняли кудись іти, але цьому хлопцеві на все начхати, коли справа стосується життів людей… життя Роуз.
Він відкрив кришку, звідки пішов густий дим. Прокашлявшись, поліз розбиратися. Тайлер же, яка звикла постійно попадати в пастки Далеків, а як відомо всім у всіх всесвітах, гірше за них нікого немає, не боїться ні агентів із заходу, ні жахливого спецназу, ні гармат з такими ж страшними лазерними прицілами у неї на торсі і лобі. Нахабно в обуренні запитує ФБР’івця:
− Чому ви не допускаєте Торчвуд до метеориту? Позаземні події – наша прерогатива! Як мінімум у Британії.
– Краще помовчіть, для вашого ж блага, – підійшов широкоплечий, високий чоловік років 50. Якщо порівнювати зі зірок Голлівуду, то він би ідеально підійшов на роль Метта Леблана, – відпустіть дівчину.
Агенти послабили хватку і тільки зібралися відкрити холодні пута, як їх зупинив цей тип:
– Але наручники, мабуть, залиште, – дивлячись у вічі дівчині наказав чоловік, усміхнувся, відчуваючи власну перевагу. Явно знущається з неї.
Доктор краєм вуха та ока стежив за ситуацією. Йому зовсім не подобалося те, як поводяться з його коханою, проте все ж таки було і трохи смішно. Роуз спалила глузування партнера, відразу представляючи свою помсту рівня Месників.
− Так, розумно було показати дозвіл від президента. Але не надто. Мені ясно Кемерон дав зрозуміти, що Торчвуд сюди не ногою.
− Ви та прем’єр-міністр за одне!? – Виглянувши з-під обшивки генератора, голосно обурився Доктор.
– Та хто, Ви, чорт забирай такий?! – підтримуюче вигукнула білявка.
– Томас Броуді, голова відділу нацбезпеки ФБР, якщо так цікаво стало, – і знову ця посмішка, на яку Роуз закотила очі.
Неподалік вибухнула батарея, що призводить до ще більшого збою в електромережі. Доктор схвильовано кричить, мовляв, екстрена ситуація, він не може виправити поломку і зараз відбудеться вибух реактора човна. Головнокомандувач перекинув погляд на одного із розумників у захисному костюмі, і той підтвердив догатку. Тоді він наказав згортатися, а порушників відправив у машину з іншими агентами, попередньо звинувативши в тероризмі, від чого галіфреєць та його супутниця неабияк запанікували. Здавалося б, не вперше ховатися від урядів. Однак цього разу ситуйовина трохи інакше. У них немає ТАРДІС.
***
Вже в машині емоції приходили в норму. Ось життя дивна штука. Не встиг і рік прожити на Землі, як звинуватили у тероризмі. Ти стаєш найвідомішим злочинцем у США, Великобританії, її колоніях і країнах, над якими вона має владу: у Канаді, Австралії, Новій Зеландії та ще 12 країн. А паралельно необхідно врятувати світ від неминучої загибелі, не маючи при цьому ні машини часу, ні космольоту, ні навіть надсвітлового “радіо”, яким можна було б подати сигнал SOS. Просто потрійне комбо! Де ці Сантаранці, коли так потрібен їхній бойовий настрій!? Залишається лише сподіватися, що успіх не буде повернений туалетними булочками, і хоча б невгамовні уряди зрозуміють і заб’ють на проникнення і потенційний вибух, здатний віднести добротну частину міста на небеса та під землю. До речі про смажене:
− Як ти перевантажила генератор?! – Вигукнув Док, розмахуючи руками в кайданках.
− Стрільнула у перетворювач. Чесно, навіть не сподівалася, що спрацює.
Обидва заржали, як коні. Всі переживання зникли в небуття. Як казав один тибетський косплеєр, аля аватар Аанг, мудро тицяючи вказівним пальцем у небо*: “Якщо проблему можна вирішити – не варто про неї турбуватися, якщо проблему вирішити не можна, то турбуватися про неї марно”.
− Та як ви можете бути такими холоднокровними?! Безліч народу загине! − Не витримав кріт за кермом
Напарники переглянулись і ще дужче засміялися. Док притулився до ґрат, що відокремлює пасажирське сидіння від водійського зі словами:
− Дорогий, дорогий, агенте. Ніхто не постраждає, лише ваша впевненість у собі.
Водій незрозуміло і підозріло дивився на ув’язненого в дзеркалі заднього виду. Вловивши натяк, Доктор продовжив:
– Човник не вибухне. Це іншопланетна технологія, яку вам, людям 21-го століття, не зрозуміти. Холодний синтез на те й холодний. У перевантаженні він вимикається і всі системи життєзабезпечення переходять в аварійний режим, щоб не підірвати пілота. Єдине, міг вибухнути сам генератор, який вразив хіба що кілька метрів радіусу, тому що енергія була зациклена, але я її вивів, так що… – Метакриза відлип від огорожі, влаштувавшись у колишню розслаблену позу і через кілька секунд продовжив. – А оскільки ваших там уже давно змило, то… – Він одягає окуляри з однією лінзою, що виглядає страшенно безглуздо, а ще більш безглуздо, якщо ти не викуповуєш, чому трясе головою в різні боки, немов синдром Туретта у світі тварин (по менюшці шариться), і це замішання можна простежити у водія в дзеркалі заднього виду.
Через пару секунд почувся високочастотний звук з бардачка автомобіля, і цієї ж секунди стрілка на спідометрі стала йти в нуль, а машина зупинятися.
– Раджу виїхати на узбіччя, агенте, – знову притулився до огорожі Доктор і, пустотливо посміхаючись, дав рекомендацію.
А ФБР’івець так і вчинив, адже йому нічого іншого не залишалося, доки машина не затихла з якогось дідька посеред траси.
– Якого біса відбувається!? – Вилаявся чоловік і вийшов з машини, захлопуючи двері зі словами. – Сидіти тут!
Як тільки агент зник за капотом, Роуз відразу запитала:
– А серйозно, що сталося? Що ти зробив?
– Розумієш, дещо я таки пофіксив у викрутці.
Молодша Тайлер подивилася на нього, мовляв “Продовжуй, Казанова!”
– Пам’ятаєш перший пункт плану Далеків після викурювання нас з ТАРДІС? – говорив Метакриза, складаючи завушники окулярів до купи.
– Забрати твою викрутку?
– Забрати мою викрутку. Всі відбирають мою викрутку, і так жорстоко, ніби зла няня брязкальце у дитини, – Доктор надув губи.
– І до чого ти це?
– А до того, що тепер мені не треба тримати її в руках, щоб вона працювала. За допомогою Одрі її можна використовувати дистанційно.
– Одрі?… – Роза, забарившись, секунду подумала. – Почекай, ти дав окулярам ім’я?
– Окуляри Доповненої Реальності з Інтерфейсом – О.Д.Р.І.
Дівчина засміялася, через що Доктор відчув себе незручно, але потім тільки затишок і тепло, адже вона обхопила долонями його плече, як могла, оскільки заважали наручники, і притулилася до нього, ніби обіймаючи. Як же їм обом бракувало цього азарту, пригод, особливо, як раніше, у тій поліцейській будці, тільки вони вдвох, рятують планету від вимирання чи просто якоїсь людини.
Додати до улюблених