За столом у маєтку Редлів зібралося усе найближче коло Темного Лорда. Звичайно, тут були не всі, адже підданих у Редла налічувалося вже більше тисячі. Гроза всього магічного світу стрімко набирав популярності серед випускників Слизерину, що грало йому на руку.
– Найперше, хочу повідомити вам, що цього року ми змушені будемо захопити Хоґвартс.
– Але.. Мій Володарю, наші ряди не достатньо поповнилися, аби йти у бій.
– Я ціную твою думку, Белатрисо, але часу, аби відтягувати стає все менше.
– Вибачте, мій Лорде.
Місіс Лестранж загнула голову у смиренні, а темний Лорд підвівся зі стільця, на якому сидів.
Бартеміус почув, що щось холодне і не дуже приємне обвивається навколо його ноги. Наджині. Ця зміюка була улюбленицею Темного Лорда, тому відкинути її права він не мав.
– Також, я хочу дізнатися як проходять ваші заняття.
Волдеморт кивнув поглядом у бік Амікуса Керров, на що той відповів:
– Теодор досить здібний, але має проблеми з окклюменцією. Ці три уроки ми провели за повторенням азів з цього предмету.
Пронизливий погляд опустився на Ґойла старшого.
– Як щодо твого учня?
– Драко поки що не адаптувався, йому важко знайти зі мною спільну мову.
– Бо ти погано стараєшся, Амрене,– крикнув “Гроза Англії”, і його голос розітнув залу, ніби блискавка у
темну ніч.
Смертежери по черзі розказували про успіхи своїх учнів, а Барті поринув у роздуми. Через забитий графік вони пропустили ще одне заняття. І що він мусить зараз відповісти?
Мерліне, але ж вона здібна. Про неї є що розповісти.
– Бартеміусе? Як успіхи у Катерини?
– Юна Леді старається, ми вивчили кілька проклятть і паралізуючі заклинання.
– Щож, результат не поганий. Продовжуйте заняття з дітьми, через кілька тижнів я подивлюся на їхній результат. Бартеміусе, залишся будь ласка.
Смертежери трасгресували з будинку, а Кравч так і залишився сидіти.
– Мій Володарю?
Чи пам’ятаєш ти про завдання, яке я тобі дав?
– Звичайно, сьогодні вночі його буде виконано..
– Чому так невпевнено, щось сталося?
– Я хотів з вами поговорити..
На скронях чоловіка виступив піт. І як він має пояснити ситуацію?
– За сьогоднішнім сніданком в мене з Катериною виникнув спір. Вона хоче, аби я взяв її з собою на рейд.
На обличчі Волдеморта з’явився півусміх.
– Щож, вона завжди була активною. Якщо хоче, нехай іде.
– Так, але…
– Що?
– Мені здається, що такі видовища не дуже потішать її.
– Барті, я тебе прошу. Якщо вона сама хоче, нехай іде. Чи вона буде тобі заважати? Ви не знайшли спільної мови?
– Ні, що ви. Ми з Катею нормально спілкуємося, але на мій погляд вона пожаліє про свій вибір.
_ В майбутньому я відправлятиму їх на рейди. Вона має бути готовою до цього морально.
– Дітей? І що такі, як вони робитимуть там?
Подив не сходив з обличчя Барті.
– Ну, багато з них досить здібні. Звичайно, довіри до них у мене поки що немає. Велике враження справляють вчинки їхніх батьків.
–Іларіон і Ліза вірні вам від самого початку.
– Так, але є й такі, що не виправдовують очікуваннь. Кому, як не тобі це розуміти.
– Так, володарю. Вдячний вам за пораду.
– Обов’язково прийди до мене завтра і розкажи про реакцію дівчини.
– Звичайно.
***
– Катю! Ти в кімнаті?
З-за дверей почувся гуркіт. Відчинивши двері чоловік зайшов до своєї колишньої спальні.
– Так, а що сталося?
Дівчина відклала книжку у бік.
– Володар дозволив тобі піти зі мною у рейд.
Брови слизеринки мало не вилізли на лоба від подиву.
– Володар?!
– Ну так, ти думала, що я просто так потягну тебе з собою?
– Взагалі-то, я так і планувала.
Пара залилася сміхом, що не могло не радувати, адже взаємовідносини між цими двома помітно покращилися.
– Що за завдання у тебе?
– Побачиш.
– Ну Баааарті
– Добре, добре. Лише не ний.
Сьогодні у будинку маглонародженої чаклунки з Міністерства має зібратися кілька осіб, що не зовсім добре впливають на політику магічного світу. Моя справа – прибрати їх.
По шкірі дівчина пробігли сироти. В цей момент до неї доцшло на що вона підписалася.
*Та я ж ніколи навіть мертвого тіла не бачила. Що я робитиму там, коли він вбиватиме маглонароджених?
Ні, Катерина їх не жаліла, але думка про вбивства відгукнулася в її голові німим криком.
– Катю? Ти поблідла.
– Все нормально.
– Катерино.
– Все нормально.
– Я бачу, що ти ще не готова. Цього разу тобі доведеться залишитися вдома.
– Ні!!
– Я сказав, що ти залишся вдома.
–Але я не хочу залишатися самою в цьому будинку! Не хочу ходити в ньому з кутка в куток і заламувати
руки в тривожному очікуванні тебе, знаючи, що я могла бути корисною у цій справі і просто дізнатися щось нове для себе.
Здавалося,крик дівчини пролунав усім маєтком.
– Мордреде і Моргано, добре! Типова слизеринка.
–Ввічливий спосіб сказати, що я невблаганна,– на лиці дівчини з’явилися переможна усмішка, яка зникла, щойно в очі кинувся незадоволений вираз обличчя Кравча.
–Ми вирушаємо близько до одинадцятої вечора, будь готовою.
Смертежер мовчки підвівся і, не дочікуючи відповіді, вийшов на коридор.
***
Годинник пробив опів на одинадцяту. На вулиці уже стемніло і на небі з’явилися перші зорі.
Дівчина лежала в ліжку, уже зібрана, читаючи книгу і очікуючи на прихід свого наставника.
Двері скрипнули, і Барті, залетівши до кімнати мовив:
–Коли не зайду, ти завжди читаєш.
– Ми вже вирушаємо?
– Так, пора.
Вітер пронизливо свистів між деревами, а хмари збиралася до купи. Схоже, погода планувала змінитися у гіршу сторону.
Катерина і Бартеміус уже прямували до точки призначення.
– Скільки там людей?
– Біля семи.
Катя замовкла на півслові й ковтнула слину, силячись проштовхати шмат страху в горлі. Пара вже підходила до будинку, коли пальці Бартеміуса ледь торкнулися тильної сторони руки.
– Не переживай, просто тримайся за мною увесь час.
– А якщо хтось…?
– Хтось що?
–Спробує.. вбити мене?
Чоловік швидко став на місці й повернувся до брюнетки, яка повторила дії наставника.
– Катерино, з тобою буду я. Просто довірся мені і роби все, що я скажу тобі.
– Добре…
На порозі будинку смертежер ще раз кинув швидкий погляд на неї і на тиснув ручку. Хол був пустим, та про присутність людей у будинку свідчили десяток пар взуття різних розмірів та голоси, що ледь чутно лунали з вітальні.
Чоловік різким рухом чарівної палички зкинув статуетку з верхньої полички платтяної шафи. Голоси вмить стихли і почулося тихе чоловіче “Я гляну що там”. Боязкими кроками невідома особа просувалася ближче до коридору. Брюнет уже був напоготові і тримав у руках магічну паличку.
Щойно Аврор вийшов з-за кута, в нього одразу прилетіло кілька паралізуючих.
– Що ви?…
Та ця репліка перервалася глухим “Авада Кедавра”, що вилетіло з вуст смертежера.
–Мінус один. Кравч самовдоволено усміхнувся та кивнув у бік входу.
– Вони ж уже напоготові.
– Їм це не допоможе.
Швидкою ходою Бартеміус пішов до залу, в якому на нього вже чекали.
В смертежера цілилися не один і не два аврори, але роки смертежерського стажу і добра вдача дали про себе знати.
З льоту він кинув в одну з аврорів Конфундус, яке змусило її забути хто вона і що тут робить.
–Петрифікус Тоталус,– заклинання вилетіло з вуст молодого аврора, який, здається не зовсім розумів що тут твориться
– Каве інімікум. Щит, який створив Барті захистив їх від дії заклинання.
– Ґлаціус. Заклинання, які вилітали з чарівників миттєво анулювалися смертежером
– Катю не стій!
Очі дівчини розгублено забігали по купці людей із міністерства.
– Зложар! З палички дівчини миттєво вилетіло пекельне полум’я.
– Що ти..?
Чоловік, спохватився, та робити щось було вже пізно. Вогонь переслідував своїх жертв, спалюючи заразом усе на своєму шляху. Коли Катя зрозуміла, що вона тільки що втіяла було вже пізно. Вогонь дістався ворогів і вже планував перейнятися на решту будинків.
– Фейдінте ілейні!
Яскравий промінь, що вирвався з палички чоловік зумів впоратися з вогнем.
– Що ти вбіса накоїла?!
Крик Кравча, здається, було чутно навіть на алеї Діаґон, проте дівчина не подала ніяких ознак уваги.
– Катерино!
Та дівчина, очевидно від перенагрузки, вже знаходилася в небезпечній близькості до кафелю. Барті, миттєво зреагувавши, підхопив її на руки та врятував від знайомства з підлогою.
Підхопивши Катю він пулею вилетів з будинку і трансгресував у невідомому напрямку.
– Вінкі! Відкрий двері!
Ельфійка обережно відкрила двері та мало не зомліла вслід за дівчиною.
Побачивши стан слизеринки вона швидко попрямувала за господарем, який майже бігом добрався до сходів.
– Катю, Салазар тебе побери, подай хоч якийсь ознак життя!
Не почувши навіть кивка, Кравч залетів до кімнати і вклав дівчину на ліжко.
Пульс у неї був присутній, отже, не все загублено. Але що робити далі? Що взагалі стало причиною її знепритомлення? Страх, чи може перевтома? Пекельне полум’я відбирає багато сил.
Смертежер кинув швидкий погляд у сторону Вінкі, яка вже почала тягати себе за вуха з жалю.
– Господарю, щ-що з юною міс?
– Юна міс думала, що вона новий кандидат у “чарівники року.”
В очах ельфійки промайнув жаль і відчай.
– Можливо їй треба щось принести?Вінкі зробить все що потрібно,– домовиха невпевнено взяла дівчину за руку, на що Барті лише усміхнувся:
– Запитай у неї.
– Містер Кравч поганий! Не можна зловтішатися на такому! Ваша мати не дуже зраділа би, дізнавшись про це.
– Принеси нашатир.
Жартівливий настрій смертежера зник в ту ж секунду. Згадка про матір завжди гріла його серце, та в цей момент вона здалася йому надто суворою.
Ельфійка принесла ватку, змочену у нашатирі і піднесла її до носа дівчини, на що та, покрутившись важко відкрила очі. Помітивши чоловіка, що сидів у кріслі біля неї і ельфійку, дівчина неочікувано підхопилася, що відгукнулося болем у голові.
– Що ви тут робите?…
Голос Каті був настільки тихим, що смертежер ледь розібрав що вона говорить.
– А ти не пам’ятаєш?
Надія на змістовну розмову випарувалася разом із заперечливим кивком.
– Ти пішла зі мною на рейд, спалила все до чортової матері і зовмліла в мене на руках.
– Мерліне…
– У межах цього будинку Мерліна немає, тож він тобі не допоможе.
*Чорт.*
– Чортів також немає. Не забувай про оклюменцію, це вилізе тобі боком.
На великий подив чоловіка руки Катерини почали трястися, а з очей почали копати сльози.
– Катю…
Крач підвівся з крісла та підсунувся до дівчини, в якої починалася істерика.
– Я вбила їх. Шістьох аврорів. Я…
Розуміння того, що вона не просто попрактикувалася з пекельним вогнем, а вбила цілу делегацію аврорів прийшло в її голову тільки зараз.
–Ти зробила те, що повинна була зробити.
– Я вбила їх, Барті! Я вбивця.
– Катерино, ти майбутня смертежерка.
– Але… Я ще ніколи не вбивала нікого, а зараз…
– Тссс…
Пальці Барті провели по лопадці у заспокоюючому жесті, та це мало зарадило дівчині. Вона з плачем припала до грудей Бартеміуса, а сльози градом котилися з її очей. Міцні руки опустилися на її плечі та легко погладжували, заспокоюючи.
– Скажи мені, як я служитиму мілорду, якщо я боюся завдати шкоди навіть найбільшому ворогові?
– З віком це пройде, не переживай.
– Але.. Мені просто шкода людей.
– Якщо тобі від цього стане легше, це вони вбили твою матір.
Додати до улюблених