Джульєтта, моя Джульєтта.
Як ти жила, в цьому світі брехні?
Чи була ти заглиблена в думах,
У той час, коли всі брехали тобі?
О, Джульєтта.
Що ж ти відчула, від цих романтизованих поглядів, фраз?
Які так глибоко засіли в душі.
Можливо вірші, ті що були присвячені там;
Ще не винесли вирок судді?
Ах, Джульєтта.
Скільки ж страждань, перенесла ти там?
Від того інфантильного дива;
Суспільство, все ще то пам’ятає.
Ніби, як наказ, від бога, в єдино.
Ой, Джульєтта.
Скільки поезій було тоді.
Всі вони є в твоєї душі.
І до досі літають в повітрі,
Ті, що були так хороші.
Мм, Джульєтта.
Чому ти мовчала завжди?
Мовчала навіть тоді, коли очі стеклянні були;
До самої застиглої крові,
Що унесла з собою всі муки твої.
Додати до улюблених