Розділ 1. “Джедай?”
Красиве спокійне місто під синім небом Набу. Звичайна дитина із звичайної сім’ї, з якою час від часу трапляються дивні речі. Сім’я займається виготовленням вина. І ось настав час їхати до місцевого космопорту, щоб відправити нову партію замовнику, але на виході Талику, батька сімейства, завадила мала перешкода…
– Батьку! Ти знову їдеш до космопорту?! Я хочу з тобою!
– Хане, знову будеш до пілотів чиплятися?
– Ні! – Хан відвів погляд від батька – Ну будь-ласка!
– Ех, що з тобою робити, але якщо ти знов полізеш у чийсь корабель то більше тебе не візьму.
– Добре! – “Нарешті, Сподіваюсь що цього разу буде якийсь цікавий транспорт” – Хан був радий, і як і всі діти аж світився радістю та енергією.
– Огов, заспокійся. Йдемо до аерокару, ми вже все погрузили. – Батько теж трохи заразився тією радістю, тож з посмішкою пішов до кару, за вилетівшим з дому хлопчиком.
Коли він дійшов до кару, побачив що біля кару на них вже чекала його дружина.
– Навіть не сумнівалася що він напроситься їхати з тобою. Цього разу знов Том на доставці?
– Так, ти же знаєш, він регулярно літає на Альдераан, тож нам вигідно з ним працювати.
– Знаю, але все ж не подобається мені він. Возить постійно якісь ящики, наче зброю.
– Ну, йому теж треба за щось жити. Не переймайся, все буде добре.
– Угу. Що ж, їдьте вже, бо спізнитесь. І купіть по дорозі додому, ось список. – Мара, мати Хана, віддала чоловіку список.
– Добре, бувай. – Талик взяв список і огукнув сина щоб той залазив до кару.
Їх виноробня і дім були недалеко від Керену, торгової столиці Набу, тож невеличка подорож видалась короткою, тож малому Хану не вистачило цього часу щоб досить намилуватись зеленими Набуанськими лугами, що навіть на вигляд були як ніжний килим, що покриває майже весь видимий простір.
Коли кар доїхав до порту, вони приземлилися у зоні для погрузки. Так система була налагоджена, Талик знав всі процеси, але бюрократія і банальна потреба все ще раз перевірити щоб запобігти помилкам потребували уваги. Тож поки батько займається оформленням товару, Хан займеться своєю улюбленою справою, буде роздивлятися кораблі.
– Хан! Далеко не забігай! Через годину закінчу, і поїдемо ще по місту походимо, може зустрінеш друзів.
– Добре батьку! Я буду десь у космопорті! – Крикнув він батьку, убігаючи щоб не слухати як батько знову буде повчати його, бо той любив пропадати з поля його зору.
Гуляючи космопортом Хан бачив багато транспортників, але більшисть з них була не дуже привабливою, хіба що YT-1000 був наче новий. Хан помітив його коли той заходив на посадку у окремі доки.
“Новий корабель, давно тут таких не бачив”
Доки Хан був відволічений розгляданням корабля, що заходить на посадку, він не помітив як на нього виїхала платформа заставлена якимось контейнерами-тубусами. Водій тієї платформи помітив хлопчика тільки коли майже не наїхав на нього, і від різкого повороту частина контейнерів вилетіла на хлопчика.
Перехожим здалося що його зараз розчавить, але дивом контейнер що летів прямо на Хана пролетів повз. Так здалося усім, окрім самого Хана. Він і раніше помічав що інколи він наче може двигати предмети, але він був не впевнений. Кажуть що у моменти страху – все життя пролітає повз. Ось і він згадав як траплялося те що траплятися не повинно було, але забувалося через вік, коли контейнер що летів в нього, відлетів у сторону вслід за рукою, якою він прикрив себе щоб не бачити як у нього летить загроза.
“Що це було? Я ж. Як?” – такі думки зайняли його голову, і зі стану шоку він вийшов від криків якогось Твілека. Хан не зрозумів і половини його слів, але зрозумів що зараз його будуть бити.
Твілек перевів погляд йому за спину, на рівні дорослої людини.
– Стули пельку! – Хан повернувся і побачив що підійшов його батько, поруч з яким стояв Том, пілот що доставляє батькове вино.
– Через цього покидька, я пошкодив товар, і тепер мені треба буде виплачувати штрафи! Зараз я надеру його дупу і відведу до батьків, з яких спрошу гроші за втрати! – Твілек підійшов до Талика впритул. Здавалося що зараз почнеться бійка.
– Це мій син, і якщо в тебе є претензії до нього – вирішуй їх зі мною. – Батько говорив спокійно, але без апеляційно – Ти сам склав свій вантаж перекриваючи собі огляд. Тож і провина твоя.
Твілек виглядав так, наче його зараз розірве від гніву. Але побачивши патрульних що йшли у їх бік, вигукнув щось не розбірне і почав збирати вантаж. Талик прийняв це як його капітуляцію, і взявши Хана за руку відвів у бік.
– Ти як синку? – Збентеженим тоном він спитав сина, тим часом оглядаючи його на ушкодження.
– Нормально батьку, мене не зачепило. – Хан виглядав налякано, але вже по троху відходив від події – Воно летіло прямо у мене, але коли я прикрився руками, цей контейнер пролетів повз!
На обличчі батька можна було помітити засмученість. Хан не розумів чому.
– Я тобі потім поясню Хан. А поки ідемо, не відходь від мене ні на крок, мені треба закінчити ще деякі справи. Сьогодні спробую впоратись щвидко.
Хану здавалося що він зробив щось не так, і він весь час намагався зрозуміти що саме. За цими роздумами він провів залишок часу що вони були у місті, і навіть не помітив як настав вечір а вони були вже вдома.
Коли вони зайшли додому, їх зустріла мати. Але побачивши їх похмурі обличчя занепокоїлась.
– Хлопці, що сталося? Ви впорядку?
– Так, все нормально. Просто нам треба дещо пояснити Хану. – Родина пройшла до вітальні, Хан не розумів що відчувають батьки, вони були наче засмучені, але хан вже зрозумів що їх засмутили не його дії, а щось інше.
– Тож синку. Ти напевно вже помічав, що як і зараз, інколи несвідомо ти можеш рухати різні речі. Можливо це проявляється ще якось, але ми не спеціалісти в цьому. Але зараз мабуть настав час тобі сказати, можливо, скоро прийдуть Джедаї, щоб взяти тебе до свого Храму.
Цей вечір був складним для всієї родини. Батько розповів сину те що знав про Джедаїв, хоча здебільшого заспокоював свого сина, дружина розуміла, але для неї теж було складно прийняти що скоро їх дитину треба буде віддати казна куди, і ніхто не знає чи побачать вони його знов.
Додати до улюблених