Намджун стояв посеред своєї вітальні й дивився на Джійон. Вона зносила сумки з верхнього поверху. Трохи задихалася: сумок було вже п’ять і, вочевидь, то було не все. Та Намджун не поспішав допомагати. Сподівався, що вона передумає?
Вибачиться?
Юндже стояла на нижній сходинці. Розтулила губки й дивилася круглими очима на маму й дядька. Не розуміла, що відбувається. Вона й питала в мами вчора увечері, але та не відповіла. А в дядька питати Юндже не сміла: мама наказала з ним не говорити.
– Джійон, подумай про малу.
– Я й думаю, – видихнула злісно Джійон. – Думаю, що вона не повинна спілкуватися з тобою.
– Та серйозно?! – Намджун загрозливо схилився вперед. І жінка, і дитина наче зібгалися. Чоловік узяв себе в руки і спробував заспокоїтися. – Джійон, ти моя сестра. Ви з Юндже – єдині мої родичі. Ми стільки часу не спілкувалися нормально, нащо так себе поводити? Коли все ніби налагоджується – нащо?
Намджунів голос ледь затремтів.
– Це ненормально. Ти ненормальний! – Джійон похитала головою так сильно, наче намагалася з неї витрусити спогади про брата й Джина.
– Я якраз нормальний. А от щодо тебе мене беруть сумніви. Без роботи, без гроша, з дитиною. Куди йдеш? Ти роками жила з чоловіком, який гамселив тебе. Дитину твою калічив. Я ненормальний? Та я просто Джина люблю.
– Люби. Люби Джина. Десь подалі.
Джійон намагалася не дивитися Намджунові в очі.
Стала поруч зі своїми сумками. Смикнула Юндже, щоб дівчинка опинилася поряд. Дістала з кишені джинсів телефон і набрала номер. Викликала таксі.
Намджун бачив, що в неї тремтять руки.
Відчував, що в нього теж.
– Джійон, я прошу тебе… Подумай, що ти робиш.
– Я подумала. Я сподіваюся, що ніколи більше тебе не побачу.
………………………
Насправді Джійон не відчувала аж такої ненависті, але вона свідомо її розпалювала.
Брат розбещений, казала вона собі.
Він, тільки він Джина звабив, казала вона собі.
Джин прекрасний, добрий, лагідний і розуміючий. Він уважний, і галантний.
Так підходив їй, казала вона собі.
Із ним її життя перетворилося б на казку.
Але все найкраще знову дісталося Джуну.
Джійон йому заздрила. Багатому, успішному, коханому.
Вона спробувала так пожити: у розкішному будинку, з купою грошей, із багатими й успішними знайомими. Щоб урешті зрозуміти: УСЕ це належить Джуну.
І Джин.
…………………………………………………………
У ліжку було тепло. І на душі було тепло. Слова, і вираз обличчя, і поза Джійон, які жалили й кололи Джуна, наче розчинялися в цьому теплі.
Джун поклав голову Джинові на плече. Зітхав тихо під його великими долонями, які пестили, і ніжили, і гладили…
– То злість і подив. Коли емоції обсядуть, вона пожалкує, і ви помиритесь, – шепотів Джин Джуну на вухо.
– Я не хочу з нею миритися.
– І в тобі говорить злість й образа, – Джинові губи ковзнули Джуновою скронею.
– У мені зараз говорить бажання: я хочу тебе.
Джун обережно вклав Джина на подушку і поцілував у губи.
Джин просунув язик у його рот: теж його хотів.
……………………………
Техьон сидить у подушках і п’є гарячий шоколад. Йому тепло й радісно. Сокджин-хьон вмостився в кріслі коло вікна. Його чашка з шоколадом стоїть на підвіконні. Він якийсь легкий і замріяний, не зовсім схожий на себе колишнього, такого ділового й зібраного начальника.
Чимін присів на краєчку Техьонового ліжка. Тримає чашку в обох долонях, ховає очі за парою. Він сумний, але посміхається Техьонові.
– … І сказав, що він ніколи не мав бажання сходитися з хлопцем, та й досі його не має. Сказав, що шкодує, що ввів мене в оману.
Чимін розповідав тихо й спокійно, так, наче вже переплакав свій біль.
– Досі не вірю, що Чонгук спав із тобою, – буркнув Сокджин й аж головою похитав. – Він же такий… правильний хлопчик?
– Ти питаєш чи стверджуєш? – примружив очі Чимін, а тоді поспіхом додав: – Тільки хоч не обмовся, що я розповів. Для нього це ударом буде.
– Ні, я… – Сокджин розгубився. Він би ніколи не вліз у чужі справи!
– Це так егоїстично! – вигукнув Техьон.
Чимін здивовано підняв брову. Сокджин напружився.
– Я маю на увазі, що Чимін не повинен бути експериментом для нього. Для будь-кого, – юнак зіщулився від спрямованої на нього уваги.
– Дякую, Техьоні, – посміхнувся Чимін і потягнувся до Техьонової щоки. Погладив її кінчиками пальців. – Але я теж винен. Я напосідав на нього. Це я йому запропонував секс. Я запропонував йому себе. Сам.
– Як? – запитав із цікавістю Техьон.
Сокджин фиркнув:
– Техьон-і, ти теж себе пропонувати комусь збираєшся?
– Ні, я, ні, – юнак почервонів й опустив очі.
Сокджин знервовано всміхнувся: спершу злякався, що це запитання налякає Техьона, та ніби обійшлося.
– Запросив його до себе в квартиру. Зробив йому мінет. Стягнув труси. У мене була анальна пробка. Запропонував йому дістати її з мене і вставити свій член. Тільки без слів запропонував.
Чимін зареготав, коли побачив, як почервоніли Техьон і Джин.
– І він дістав, значить, – констатував Джин. А за мить додав: – Ці іграшки… пробки там… Це… Подобається?
– Мені? Так. Що, Джин-хьоне, хочеш сюрприз своєму Джуну зробити?
– Чому б і ні?
Джин і досі полум’янів щоками, але посміхався відкрито й виклично.
– Зараз у Джуна складний період, тож думаю, як його відволікти.
Техьон подумав, що Джин прекрасний. Бувають гарні чоловіки, бувають не дуже. Бувають сексуальні до не можу – он як Чимін. Він, може, навіть не розуміє, наскільки він сексуальний. А є Сокджин-хьон – він прекрасний. І закоханий. Або тому прекрасний, що закоханий. Виявляється так теж буває, щоб чоловік і чоловік отак любили одне одного.
А ще є пан Сон. Він гарний, але більше добрий. А ще лагідний, він його тримає в обіймах і розмовляє з ним так, наче йому справді не байдуже.
І є Техьон.
…………………….
Техьон теж закоханий.
Хотілося б, щоб пан Сон думав, що й прекрасний.
…………………………………………………..
Навун тішиться й носиться то у вітальню, то на кухню. На столі купа страв, а жінка все бідкається, що якби знала, що діти приїдуть усі, то вона б більше наготувала.
Сьогодні вдома Ім із Хосоком, Джин-і й Джун-і. Звісно, було б добре, якби хлопчики врешті привели гідних дівчат до них додому, та нехай, вони ще молоді, можуть погуляти.
Хосок он як в’ється коло Ім. Хороший хлопчик: і гроші має, і бізнес має, і квартиру з будинком, і вік хороший. Добре діток робити буде.
Навун би хотіла, щоб вони тут жили, але нехай. Молоді, хочеться удвох побути.
Сокджин якийсь блідий трохи. Він із тим рестораном забігався вже.
Намджун теж. Тож живуть удвох, хай би дбали одне про одного, так ні. Тільки про роботу ту й думають.
Хьонбом усівся в кріслі. Навун йому накидала в тарілку й навіть слова не мовила, що він за стіл з усіма не присів. Не буде вона сьогодні настрій собі псувати.
– То що там, дітвора? Як життя-буття? У Хосока й Ім-і, бачу, все гарно. А ви, хлопчики? – Навун по черзі поглядала то на Джина, то на Джуна, посміхалася.
Чжонім зиркнула з-під лоба на Хосока, той поклав заспокійливо долоню їй на коліно. Стиснув його.
Джин коротко зиркнув на Джуна, а тоді подивився впевнено на матір.
– Мамо, тату, я хочу вам дещо сказати, – промовив він. Вигляд мав спокійний і зосереджений.
Джун так точно не почувався. Джун думав, що його зараз виверне від нервування: він відразу зрозумів, що Джин-і задумав.
Навун нашорошилася. Невже таки знайшов дівчинку?
– Ми з Джуном зустрічаємося.
– Із ким? – запитала Навун розгублено. Озирнулася кімнатою, наче мала в ній побачити дівчат. яких уподобали Джин і Джун.
Хосок опустив голову. Ім зціпила губи.
– Одне з одним, – відповів Джин. – Ми любимо одне одного.
– Що? – Навун хапнула ротом повітря. Геть так само, як рибина на суші.
– То ви типу гоміки? –Хьонбом аж вдавився й закашлявся.
– Геї, – тихо буркнув Джун.
Ім простягнула руку й погладила його долоню.
– Я щось не зрозуміла… – Навун напів привстала з-за столу і втупилася поглядом у Джина.
– Усе ти правильно зрозуміла, ма. Я люблю Джуна.
Ім дивилася на Джина широко розплющеними очима – вона ним пишалася. Тим, як стійко він витримує мамин погляд. Здається, він узагалі не нервується – і це було дивно, бо перед Ім він нервувався.
– Ми живемо разом, спимо разом. І ми щасливі.
– Це ти його напоумив!
Навун рвучко виступила з-за столу й кинулася до Джуна. Схопила його за барки просто через стіл й узялася трусити, як лиш могла з такої відстані.
Чоловік не зробив і поруху, щоб захиститися. Тільки його обличчя скривилося: не те щоб подібна реакція після Джійон була неочікуваною, та все ж боліла.
– Ти, ти, невдячна заразище, я тебе виховала як сина, щоб ти мого Джин-і збезчестив?!
– Ма, – Ім спробувала втрутитися, але жінка на неї не зреагувала.
– Я б мала здогадатися, що яблуко від яблуні, але ж ні, а воно бач, крутилося коло моєї дитини…
– Мамо, – голос Джина прозвучав загрозливо. Навун завмерла: вона його таким не чула.
– Не смій. Я люблю Джуна.
– Та як його можна любити? Він же чоловік.
– Мій, мій чоловік. І я його люблю.
– Я, я не можу, я не знаю, це жахливо, ніколи вам не пробачу.
Навун відпустила нарешті Намджунову сорочку й вийшла з кімнати. Вона бурмотіла собі під ніс оте “не пробачу”, а Намджун горбився й щулився. Джин хотів кинутися до нього, обійняти, затулити від усіх, але й поворухнутися не смів.
– Пробач, я не думав, що мама так зреагує, – прошепотів він. – Я хотів зробити тобі приємне, я хотів показати, що люблю тебе, що готовий усім про це сказати. Пробач.
– Усе гаразд, Джин-і, – Джун дивився йому в очі. Посміхався, хоча посмішка була вимучена.
Ім підійшла спершу до Джина, обійняла його, поцілувала в щоку. Тоді підсіла до Джуна. Пригорнула його до себе, прошепотіла, що любить його дуже. Хосок підсів до Джуна з іншого боку й поплескав по плечі.
Батько піднявся зі свого крісла, гмикнув, дивлячись на дітей, і вийшов із кімнати.
Сімейна вечеря не дуже вдалася.
…………………………………………
Навун зачинилася у ванній і плакала.
Джин-і був її ідеалом.
Матері, напевне, завжди більше люблять своїх синів, навіть якщо вони не первістки.
Вона мріяла, що Джін-і зустріне добру дівчину, вони одружаться, народять дітей і проживуть до старості разом. Що вона з Бомом приїжджатиме до них у гості, бавитиметься з онуками. Своїм сусідам розказуватиме, що її діти купили, куди з’їздили. Фотографії показуватиме в телефоні – які Джин-і їй надсилатиме.
Джин-і її гордість.
Джин-і її надія.
Але тепер кому вона про нього розповість? Чим похвалиться?
Господи, це ж якщо хто дізнається, сорому не оберешся…
……………………………………………………………..
Хьонбом сидів із Джуном і випивав. На душі було кепсько.
– Мені жаль, що вам це доводиться переживати, – мовив тихо Джун.
– Та, – відмахнувся чоловік. А тоді запитав незграбно: – І це типу… він тебе? Чи ти його?.. Хоча нє, це мені не треба знати.
– Не треба, – посміхнувся Джун силувано. А тоді, подумавши трохи, додав: – Я його правда люблю.
– Та знаю я, що любиш. Хіба ж я сліпий? Ви ж із дитинства весь час разом.
– Не сердитесь на нас?
– А що сердитись? Ви хіба розійдетеся, як ми сердитись будемо?
– Ні, – Намджун гмикнув і допив віскі. Колись його Хьонбому дарував на день народження.
– Не переживай. Мати побіситься й перестане. Треба перетерпіти, я то точно знаю. Я он її вазон розбив, то цілий день мені нерви мотала.
– Дякую вам. І за сьогодні, і взагалі.
– Знаєш, я в молодості взагалі дітей не хотів. Не думав навіть… А тоді Навун народила Ім, Джина, тоді ти з’явився. Гука став забігати до Ім, тоді Юнгі з Хосоком. Роки, роки… Ви єдине, що насправді важить. І я хотів би, щоб ви були з дівчатами, як і всі нормальні хлопці, але коли так… То й так. Ви щасливі?
– Так.
– От і я щасливий. Жаль, що внуків не приведете. На Ім із Хосоком тепер одна надія.
……………………………………….
У дитячій Джиновій кімнаті було вузьке ліжко, підліткові ще плакати – із музикантами, автівками, мотоциклами. І два, заховані між шафами – з дівчатами. Закушені яскраві губи, оголені груди – усе, як і слід.
Джин тоді б у житті не повірив, що він трахатиметься не з такими-от дівчатами, а з Джуном. Із яким члени міряли у цій же кімнаті. Дивилися порно й дрочили, та ще й змагалися, хто з них довше не кінчатиме.
Джун умостився на подушці й розгорнув обійми для Джина. Той ліг, але відразу піднявся.
-Джун-а, тато правда нас прийняв?
– Правда.
Я думав, що мама прийме, а тато скандалитиме. Пробач.
– Нема за що просити пробачення. Я радий, що ти розповів.
– Мама так не думає про тебе.
– Я знаю. – Намджун трохи зволікав із відповіддю. Джин це помітив. Схилився й поцілував у губи.
-Я дещо придумав, – сказав, хитро усміхнувшись.
– Ти мене інтригуєш, – водномить Джун на його посмішку зреагував.
– Я хочу спробувати анальні пробки. Ну, знаєш, у сексі. Я дивився на сайті, вони є різні. І металеві там, із такими камінчиками, і з хвостиками цікавими, а ще є кульки анальні…
Джин закусив нижню губу. Його щоки почервоніли, а очі блистіли. Він бачив, що в Джуна вже стояв.
………………………………………………
Чжонім не хотіла йти сюди. Вона слабко знала цих людей, а те, що знала, їй не подобалося.
Але в Хосокового батька День народження, тож Хосок терпить. І Чжонім терпить із ним.
Одягла сукню, яку спеціально купила. Синя, оксамитна, достатньо елегантна. У Хосока мало щелепа не відвисла, а Ім засміялася. Почувалася королевою, допоки не опинилася тут.
У Хосокового батька багатий будинок. Чжонім далеко не з бідної сім’ї, та тут і вона розгубилася: мармурові сходи, серйозно?
Позолочені поручні й колони у просто приголомшливій за розмірами вітальні. Жінка вважала, що це несмак, але він вражав. Або, краще сказати, лякав.
Хосокова матір була в сукні надзвичайно гарній. Мабуть, вона коштувала стільки, скільки Чжонім заробляє за кілька місяців. Чи років.
Жінка гарна, навіть у свої літа, уся така витончена, Хосок дуже на неї схожий.
Тільки Хосок гарячий, пристрасний, а вона холодна, наче рибина. Чжонім натягнула на обличчя посмішку й привіталася з жінкою обіймами. Такими світськими-світськими, мабуть, Чжонім у житті ще так нікого не обіймала.
– Ох, дитинко, ти така мила, – прощебетала жінка. – Чоловіки постійно ведуться на такі милі личка, правда? – запитала, а Чжонім не зрозуміла, чи то вона їй комплімент так сказала, чи образила.
– Любий, глянь, це дівчинка нашого Хосока, – звернулася вона до чоловіка. Той, великий, наче ведмідь, роздивився Чжонім із ніг до голови й нарешті подав руку. Чжонім її потиснула.
– Не дівчинка, наречена, – Хосок відтіснив батьків від Ім.
– Навіть так? – а це вже був Соджун, Хосоків брат. – То мені можна називати тебе сестричкою, Чжонім?
Він утупився поглядом холодних очей в її очі. Жінка витримала погляд. Хосок обійняв її за талію, заспокоюючи й захищаючи. Проговорив різко:
– Як рак на горі свисне, так і можна буде, а поки вона для тебе панна Чжонім.
– Хосоку, ми ж одна родина, нащо бути таким грубим, – пані Чон посміхнулася ідеальною посмішкою обом своїм синам, а тоді й Чжонім. – Тим паче, у нас сьогодні гості.
Чжонім опинилася в якомусь абсурді. Незнайомі люди, які на святі ня народження розмовляють про бізнес; лицемірні посмішки, за якими ховаються заздрість і злість; двозначні висловлювання, не лише до неї, а й до всіх навколо й від усіх навколо. Це в таких умовах зростав Хосок?
Не дивно, чому він проводив увесь час із друзями.
…………………………………………………………..
Пан Чон стояв коло свого столу. Масивна фігура, масивний стіл. Усе в цьому кабінеті було масивним.
– То про що хотів поговорити? – спокійно запитав Хосок. Він присів у крісло, закинув ногу за ногу. Уважно глянув в обличчя чоловіка.
– Та й сам знаєш. Ми вже стільки про це говорили.
– Я не хочу працювати в твоїй компанії. Мені й так добре ведеться.
– Я знаю. Думаєш, не знаю? Ти з Чжи контракт маєш.
– Не я, а наша з Юнгі фірма. І саме Юнгі веде всі справи Чжи.
– Юнгі, не Юнгі. Ти знаєш, що це я йому тебе рекомендував? – пан Чон знервовано змахнув руками.
– Здогадався. Мене ж із Чжи Соном планував Соджун познайомити. Та я його вже знав. І ми підписали контракт про співпрацю не через твою нібито рекомендацію, а тому що ми професіонали.
– Так, звичайно, – пан Чон дав задню. Примирливо навіть руки простягнув, та через стіл до сина було не дотягнутися, тож жест виглядав якось дивно.
-Отож, Чжонім – твоя наречена, – він спробував змінити тему розмови. – Що ж, Кіми – гідна родина.
– Гідніша за нас.
– Але вона простий аналітик…
– Старший аналітик. Працює на підрядника військового відомства.
– Так, звичайно, вона дуже розумна жінка. Старша за тебе. Чи зможе вона виносити дитину? Ти як-не-як спадкоємець нашої родини.
Хосок мовчки дивився на батька. Погляд був жорстим і чужим. Пану Чону стало не по собі.
– Дочка мого партнера, пана О, ти, певно, знаєш його… навчається в університеті на дизайнера. Їй 20, вона мила й лагідна дівчинка.
Хосок мовчав і дивився, тому чоловік продовжував. Правда, уже не дивився синові в обличчя.
– Хосоку, ти належиш до нашої родини, – чоловік скривився, але намагався говорити до сина лагідно. – Соджун, звісно, розумний хлопець, і його в компанії всі поважають, але він не має твоєї хватки. А я вже достатньо старий.
– Цікаво: Соджун знає, що ти хочеш не тільки мене переманити, а ще на своє місце плануєш поставити?
– Ні, я ще не казав.
– Правильно. Бо я відмовлюся.
– Це справа мого батька, твого діда.
– Я його не знав.
– Хосоку, ти піднісся високо, але… Я можу й опустити тебе.
– Спробуй, батьку.
– Думаєш, Чжи тебе захистить?
– Я сам себе захищу.
………………………………………………………………..
Із вечірки в честь Дня народження пана Чона Хосок і Чжонім пішли раніше. Насправді відразу після розмови Хосока з батьком.
Сіли в Хосокову автівку, помовчали кілька секунд, а тоді в один момент розсміялися.
Ім так розійшлася, що аж сльози потекли – виходила напруга.
– Мої родичі жахливі, – урешті проговорив Хосок. – Пробач. І дякую, що була там зі мною.
– Ти представив мене як свою наречену.
– Так. Як свою наречену. Що скажеш?
– Скажу, що в тебе порядок дивний. – Хосок не зрозумів. Ім посміхнулася, провела рукою по його щоці й запитала жартівливо: – Ти спершу просиш мене завагітніти, а потім уже вийти за тебе?
Додати до улюблених