Техьон пам’ятає, що діти прокинулися значно пізніше. Вони були мляві, загальмовані наче, і Техьон вирішив, що їх чимось накачали. Тому й не зв’язували.
Солькі відразу кинулася з обіймами і плачами до брата, а тоді й до Техьона. Він зрозумів, що за цей час страшенно змерз і тому обійми дівчинки відчувалися так гостро, ніби ножем.
Опісля він став тремтіти. Казав, що від холоду.
…………………………………..
Техьону зірвали один ніготь.
Палець палає, палає, кричав Техьон, але на його крик ніхто не відгукувався.
Чоловік із татуюванням на всю праву руку гиготів поруч, тримаючи щипці й попахкуючи цигаркою.
……………………………………………………
Техьон пам’ятає, що Мінсок говорив тихо й спокійно, що тато їх неодмінно знайде, що їм нічого не зроблять, бо якби хотіли, то б давно зробили.
Техьон ствердно кивав, прихилившись до стіни й заплющивши очі. Діти його розв’язали й тепер він намагався якось розрухати руки й ноги, а вони не слухалися.
……………………………………..
Техьона роздягнули й кинули голим на підлогу. Він боляче впав на стегно й плече. В очах потемніло.
Загасили в його груди бичок.
Копнули його в обличчя.
– Но, не в обличчя, дивись, яке гарне! – то говорив чоловік із татуюванням на всю праву руку до свого напарника.
Напарник фиркав:
– Шо тобі до того?
……………………………………………………………
Техьон пам’ятає, як Солькі йшла в куток справити свої потреби, а вони з Мінсоком відверталися. Дівчинці було соромно й важче, ніж їм, хлопцям.
Сечею запахло сильніше. Техьон був упевнений, що Солькі червона наче рак.
Техьон обійняв її з одного боку, Мінсок – з іншого. Техьон зашепотів їм пісню. То була колискова. Її колись співала мама.
………………………………………………………………
Техьона прихилили до стіни, бо по-іншому він падав.
А чоловік з татуюванням на всю праву руку проводив ножем по його грудях, і животі, і стегні, і знову животі. А за тими рухами шкіра пекла й пульсувала і стікала кров.
Техьон бачив чорні густі й довгі волосини на руці, вони пробивалися крізь татуювання й лягали пасмами.
Коли рука вимазувалася кров’ю Техьона, волосинки злипалися.
…………………………………..
Техьон пам’ятає, коли двері знову відчинилися. Чоловік із хвостиком кинув їм упаковку їжі й пляшку води. Солькі дьорнулася з ляку й несподіванки.
Мінсок коло неї зачаївся. Техьон обхопив її обіймами сильніше.
– Вставай, нянька! – гаркнув чоловік із татуюванням на всю праву руку.
Але Техьон не рухався.
Його схопили за волосся й просто підняли. Він скрикнув голосно, а Мінсок і Солькі кинулися до нього.
Чоловік із хвостиком дістав із кишені пістолет і наставив його на дітей.
Вони заклякли в якихось дивних, смішних позах.
– Ні, ні, все гаразд, – прохрипів Техьон, востаннє кидаючи погляд на дітей.
– Тато вас врятує! – з останніх сил крикнув уже з-за дверей.
…………………………………………………..
Техьон відповзав якнайдалі від чоловіка з татуюванням на всю праву руку. Відповзати не було куди – за ним стіна. Холодна, липка, шерехувата.
Чоловік дістав зі своїх трусів ерегований член і тикав ним Техьону в обличчя. Член пах нудотно. Техьон відхилився.
Він скавулів і благав. Не чіпати його, відпустити його. Він нічого не скаже, він мовчатиме й не натякне навіть нікому.
Той схопив Техьона за нижнюю щелепу й натиском змусив його роззявити рот. А тоді вставив свій член. По саме горло. Техьон задихався й рефлекторно спробував відскочити. Рука тримала міцно. Техьон плакав, а його трахали в рот.
……………………….
Техьон пам’ятав, як його затягнули в цю кімнату. Вона недалеко від тієї, де зараз діти.
Він думав, що не повинен кричати, що б ці люди не робили, щоб не налякати дітей ще більше.
А тоді його просто вдарили в живіт. Він склався удвоє й застогнав.
У роті відчув солоний іржавий смак крові. То він прокусив собі губу.
Наступні удари були дошкульні, але не такі болючі. Із ним наче гралися.
А тоді знову – удар у спину – наче током до самих кінчиків пальців.
В очах стемніло.
…………………………………………………………
Техьона поставили раком і розтулили сідниці. Він це відчував і не відчував водночас. Часом наче поринав у сон. У сні було добре. Там було темно.
А тоді він знову прокидався від болю, який рвав на частини його таз. Коліна й лікті заніміли зовсім, щелепу судомило, але то було нічого, то було терпимо. Те, що з ним робили зараз, терпіти було несила.
Померти.
– Блядь, вузький пацан, ше мені член защімить.
Померти.
– Такий, сука, тугий. Я його собі заберу й буду їбати, скільки схочу. Люблю слухняних хлопчиків.
Померти.
– Бля, стогни давай, нянька, шоб я чув, шо тобі класно.
І Техьон стогнав.
Це він пам’ятав, а тоді просто зникнув.
……………………………………………..
Чимін сидів за столиком і тримав руку на склянці з водою. Час від часу підносив її до губів, робив ковток і знову ставив. Обличчя було беземоційне.
– Пан Чжи погодився сплатити викуп. Водночас його люди шукають викрадачів, – говорив якимсь механічним голосом.
– А Техьон? Техьон? – Сокджин впився поглядом у Чиміна. Згадував, скільки він має на рахунку. Якщо треба буде, він ще дістане. У Джуна чи Юнгі з Хосоком.
– Техьон був із дітьми, його теж шукають. Якщо доведеться заплатити, пан Чжи заплатить.
– Я можу теж, я заплачу, скільки буде треба.
Сокджин натиснув на скроні пальцями. Він не вірив, що таке може відбуватися. Наче в кіно, так не буває в житті.
Коли Сокджин телефонував до пана Чжи, щоб дізнатися, чи не знає він, де Техьон, чоловік направив його до Чиміна. А Чимін уже все розповів. Про те, що викрадення відбулося просто в парку, що охоронців застрелили й це бачила купа людей, але ніхто толком нічого й не розповів. Поліція, звісно, справою викрадення займається, але пан Чжи з нею не співпрацюватиме. Своїм людям він довіряє більше.
……………………………………..
Сокджин лежав в обіймах Джуна. Той приїхав за першим зовом. Зачинив за собою двері, щоб Джина ніхто не турбував.
Диван був достатньо широкий, щоб умістити їх двох, але не дуже зручний – затвердий. Джун трохи крутився, щоб знайти собі зручну позу, а тоді просто розвернувся набік й зі спини обійняв Джина.
– Усе буде добре, сонце, побачиш! – шепотів коло вуха Джун.
– Сонце? – слабко усміхнувся Джин.
– Сонце, – упевнено мовив Джун. – Тепле, лагідне…
– Не знав, що ти можеш бути таким романтиком.
– Тільки не розповідай нікому.
Джун цілував Джина у волосся й шию. Якби міг, він би забрав увесь його біль і страх собі.
Джин спілкувався з поліцією, відповідав на купу усіляких дурних запитань, тільки от на його питання: коли повернуть Техьона – ніхто відповіді дати не міг.
………………………….
Чимін танцює в клубі. Його тіло рухається виклично й сексуально. Сильно, щоб витанцювати весь свій страх. Щоб витанцювати безсилля. Щоб витанцювати…
Чиїсь руки обіймають міцно й тулять до твердого тіла. Чимін виляє в танці задом і струшує волоссям. Волосся мокре від поту й видається важким і липким. У голові туман.
– Може, десь інш мені станцюєш, кицю? – чує голос коло вуха й розвертається.
Перед ним високий чоловік у футболці й джинсах. На руках шкіряні браслети, на шиї – товстий ланцюжок. Очі холодні й беземоційні. Та Чиміну байдуже.
Вони йдуть у туалет, чоловік відчиняє дверцята кабінки і впихає в неї Чиміна. Той перечіпляється через свої ноги, ледь не падає.
………………………………………..
Чонгук відпочиває з однокурсниками в клубі вже вдруге за місяць. Він би не йшов, але переживає.
Через сварку з Юнгі-хьоном. Просто його думка для Чонгука дуже важлива.
Через Ім-і-нуну, яка, здається, зустрічається з Хосоком. Просто Хосок-хьон вітряний, не для неї.
Через Чиміна. Який стоїть перед очима. Кожного разу, коли Чонгук збирається подрочити.
Але ж він не педик!
Чонгук бачить Чиміна коло вбиральні. За ним суне якийсь чоловік. На бандита схожий. Великий. Справжнісінький боров! І Чонгук хвилюється. Чонгук іде слідом. А коли боров штовхає Чиміна в кабінку, з усієї сили ногою вдаряє його під коліно, а тоді й у голову.
Боров падає, якимсь сторопілим поглядом дивиться на Чонгука й просто відповзає вбік.
Чимін п’яний. І теж дивиться на Чонгука. Посміхається звабливо. Саме так, як у Чонгукових видивах.
А тоді просто ридає. Спершу кривить пухкі блискучі губи, заплющує густо нафарбовані очі, зітхає протяжно. Раз, удруге. І з очей котяться сльози.
Чонгук розгублений, Чонгук наляканий. Чонгук ступає кілька дрібних кроків уперед у врешті обіймає Чиміна.
………………………………………………..
Сон завмер. Усередині все завмерло. Він тепер машина.
Переживати, боятися, плакати, вмирати він буде потім, коли його діти будуть поруч. У безпеці.
Тепер він механічним голосом розмовляє з офіцером поліції. Ні, викрадачі не телефонували. Ні, жодних листів із погрозами він не отримував. Ні, він навіть не здогадується, хто й чому міг таке вчинити. Ні, він не має ворогів, які були б здатні на таке.
Тепер він сидить на телефоні й контролює кожен рух його людей.
Тепер він виставляє за двері колишню дружину й наказує охоронцям прогнати журналістів з-перед будинку.
Тепер він готовий убивати.
Додати до улюблених