—Ще довго?—нудно промовила дівчина,намагаючись сісти зручніше на не надто зручному дерев’яному стільці.
У відповідь лише мовчання і тихий скрегіт від дотику олівця до паперу.
—Детлафф?—і знову нічого.Юниця,зрозумівши,що її просто ігнорують,подумки вимовила декілька лайливих слів та трохи нервово смикнула головою,через що хвиля довгого чорного волосся упала на тонкі дівочі плечі.—Та ти з мене знущаєшся…—мученицьки завила брюнетка,після чого на її персону нарешті звернули увагу.
Погляд сірих глибоких очей неохоче відірвався від паперу,на якому вже можна побачити незакінчений портрет дівчини,яка незадоволено сидить навпроти,закинув ногу на ногу, схрестивши руки на грудях і тим самим демонструя свії поганий настрій.Чоловік ледве чутно вздохнув і відклав олівець.
—Майже все,—спокійно відповів Детлафф,—потерпи ще трохи.
—Вкотре ти мені це вже кажеш?—заперечила довговолоса,незадоволено цокнув язиком.Ніякої реакції від чоловіка не послідувало,через що вугільні очі дівчини засяяли таким собі вогнем злості.—Я не розумію,якого біса тобі знадобився мій портрет?
В кімнаті почулося тяжке дихання.Чоловік стиснув свої безбарвні губи в тонку лінію.Він явно не бажає відповідати на це питання.
Йому ще надто важко в повній мірі проявляти власні почуття.
Побачивши,що брюнет продовжив водити олівцем по папіру,юниця не вигадала нічого кращого, ніж просто змиритися з власним положенням.Знову прийняв потрібну позу,вона,аби хоть якось скоротати час та розвіяти нудьгу,поглинула у власні думки.
Але вугільні очі сабі по собі прикувались до пустої стіни біля вікна,де ще зовсім недавно красувався портер декого іншого.
Ренаведд…Сіанна…від одної лише згадки про цю чортівку дівчину буквально нудило.Всередині неї розросталася злість та бажання власноруч завдати болю княжій сестрі,даже не дивлячись на те,що та вже і так отримала по заслугах.
Та для неї смерть—це занадто мала плата за все те жахіття,що вона наробила,за все те нещастя,що вона принесла багатьом…і Детлаффу також.
«Коли я вперше його зустріла,він був таким покинутим та одиноким,таким недовірливим та озлобленим…таким розчарованим у самому житті.
І все через неї!
Коли він розповів мені свою історію, всередині мене щось обірвалося.У мені кипіли різні емоції,суміш яких важко описати.Здається,я ще ніколи не була такою злою.
Но більш за все я хотіла допомогти йому.Хотіла хоч якось полегшити його біль і загоїти ті душевні рани,що мучили його.
Я хотіла показати,що життя не настільки погане,як він думає.
Но чому?
Я ніколи не була великодушною людиною,що бажає допомогти абсолютно всім.Ні.У більшості випадків,мені було байдуже на других та їх проблеми.Все своє життя мене турбувала лише я сама,лише мої турботи та переживання.Інші люди не мають для мене ніякого значення.
Але Детлафф…з ним все було інакше.Він з самого початку став для мене в якомусь сенсі кимось особливим.Цей загадковий мовчазний вампір с перших же секунд нашого знайомства запав мені до душі.Та чому?
Я не знаю,але…»
—Ліз,—оксамитовий чоловічий голос розвіяв тишу у кімнаті,від чого довговолоса в буквальному сенсі вийшла із трансу,—поверни голову.
Вугільні очі відірвались від споглядання стіни і повільно прикувались до обличчя вампіра.Дівчина, зустрівшись з трохи здивованим поглядом Еретайна,посміхнулася лише краєчками губ,після чого піднялася і покинула колишнє місце.У декілька кроків вона опинилася біля чоловіка та,не чекаючи ні секунди,доторкнулася своїми губами тонких губ художника.Той,доречі,здивувався ще більше і навіть не встиг відповісти на поцілунок,як дівчина відсторонилася та ніжно його обійняла, акуратно обвивши шию руками.
—Детлафф,—солодко протягнула Ліз,лоскоча своїм диханням шкіру вампіра,—я кохаю тебе.
Олівець з глухим стуком звалився на підлогу,закотившись кудись під стіл.Довгі пальці трохи нервово стисли папір,а їх володар в буквальному сенсі випав із реальності від подібних дій дівчини.Всі думки Еретайна в один момент закрутижляли в бурхливому вирі,в якому досить важко знайти відповідь на одне важливе питання:що йому потрібно робити?
Здавалося б,досить зрозуміле рішення:просто розслабитися та обійняти у відповідь,піддатися власним почуттям і не побоятися проявити їх,але…для Детлаффа подібне все ще надто незвичне і чуже.
Щось зовсім нове і незвідане.
Рен…Сіанна ніколи не була з ним настільки ніжною та ласкавою,вона ніколи не показувала свої справжні почуття.Навпаки,вона завжди дурила та використовувала його,гралася ним,наче лялькою,яку з часом і зовсім викинули.
Сіанна поламала його всередині,через що він…
—Хах,—прозвучав тихий дівочий сміх,після чого довговолоса відсторонилася від чоловіка та,легенько стукнув того по носі,щиро посміхнулася,—не хмур брови,—Ліз спритно підняла впавший на підлогу олівець і вложила його в прохолодні пальці художника.—Давай продовжимо?
Натурниця розвернулася,аби повернутися на місце ,але її швидко зупинили,схопивши за тонке зап’ястя.До цього мовчазний чоловік піднявся і,трохи засумнівавшись,притягнув дівчину до себе.
—Пізніше,—тихо мовив Детлафф,вирішивший піддатися своїм почуттям.Зараз він лише хотів насолодитися моментом.
Насолодитися нею…
Додати до улюблених