Сє Лянь ще пів року тому задався питанням, що подарувати Хва Чену цього року. Подарунок гіркий, але важливий навіть для тих, хто допомагає його втілити…
________________________________
Сьогодні у Примарному місті галас і щастя: у Головнокомандувача день народження!
Він вийшов прогулятися вулицями на прохання Сє Ляня, котрий став дбайливим дядечкою демонів, котрий піклується про їх настрій. Лагідний, але суворий, справедливий і мудрий. Демони тепер щиро вважали його справжнім Його Високістю, без насмішки, як було у Небесній столиці.
Сє Лянь задався ще пів року тому чим цього року порадувати свого Хва Чена, котрий має все… Він мучився цим питанням і вивчав його із прискіпливістю, ведучи цілі можливі списки.
Нарешті він пішов на ризик і спитався у Хе Сюаня. Він довго знає Хва Чена, мусить щось , але порадити.
Той не міг відмовити Сє Ляню, бо якщо Хва Чен дізнався б…
– Перша зустріч,- відповів байдуже Хе Сюань.
Сє Лянь задумливо нахмурився.
– Відтворити першу зустріч? Ми тоді їхали на возі і…
– Найперша зустріч. Ваше Високосте, ви з одного королівства, він ваш підданий та один із перших віруючих.
Сє Лянь кивнув.
– Справді… наша перша зустріч була на тому святкуванні Сяньле… Я його спіймав…
Сє Лянь зітхнув, не знаючи що саме можна взяти з того дня. Це було давно і трохи болісний спогад. Але Хва Чен ще з того часу береже його сережку, це має велике значення для нього.
Небожитель вирішив, що для втілення йому знадобиться допомога давніх друзів, котрі були найближче до подій.
Му Цін і Фен Сінь здивувалися такому проханню, але Му Цін тепер сидів у Райському домі, де йому було максимально некомфортно, і відтворював те, що дуже-дуже давно робив і що обіцяв неповторювати.
Фен Сінь тим часом спостерігав за дійством. Всі троє мовчали. Ця вся сцена у кімнаті нагадувала їм про надто далеке юне минуле. Му Цін почав фарбувати Сє Ляня і зупинив пензлик, зупинивши очі на погляді друга.
– Нащо ти це робиш?
– Я хочу подарувати йому щось ціне.
Фен Сінь фиркнув.
– Ми це робимо для цього…
Му Цін закотив очі і наступив на ногу Фен Сіня, щоб той замовк. Він почав розуміти, що Сє Лянь справді дуже любить цього скаженого Демона і така їх поведінка тільки віддалить їх дружбу…
– Ви це робите для мене,- Сє Лянь мило усміхнувся про що пошкодував, бо Му Цін знов закотив очі, зітхнув і почав малювати біля ока щось наново, тільки тепер тримаючи міцно підборіддя моделі.
– Все. Тільки не… не мочи, бо розтечеться.
Навколо була траурна тиша. Але Сє Лянь настольгуюче усміхався.
– Це подарунок і нам, чи не так? Юність років…
Фен Сінь відвів очі і сковтнув.
– Це справді був чудовий день.
Небожителі вирішили скоріше піти, щоб не пересіктися з іменниником. Сє Лянь же тримав у руці меч і дивився на своє відображення у лезі.
Хва Чен усміхався, бо йому повідомили, що його коханий чекає його в одній із світлиць. Він був здивований зустріти Му Ціна і Фен Сіня, котрі оцінюючи на нього подивились і постарались швидше піти. Вони про щось говорили тихо, спокійніше, ніж зазвичай і з ностальгуйочим поглядом, трохи скорботним…
Хва Чен розумів, що їх для чогось запросив Сє Лянь, тому не затягував розмову і відпустив без перешкод.
Іменниник схвильовано взявся за двері і усміхнувся, заходячи у середину…
Там було небагато свічок, котрі освітлювали кімнату і газові тканини різного кольору і оздоблення, звисаючі зі стелі і до самої підлоги. Світло відбивалось від золотистих частин дорогої тканини.
Хва Чену пахло знайомим, але далеким запахом, а у грудях стиснулось від чогось такого сокровенного, що таїться у закутках спогадів.
Божество, одягнуте у дорогі тканини з довгими рукавами і вишуканим королівським оздобленням, рухалось із мечем у руках. У цих рухах не було різкості, ворожості, юного максималізму, але вони були наповнені врівноваженістю і грацією. Рукава піднімались і падали, заколоте волосся тріпотіло разом із дзелегчанням прикрас на голові. Єдине чого тут не було: сережок.
Чоловік і жінка в одній істоті, котра досягає гармонії із світом, часом, коханням, із самим собою.
Сє Лянь дихав розмірено, але інколи його вдих був глибоким і неспокійним.
Хва Чен дивився у захваті, трепеті і його свідомість наповнив жаль.
Рука Сє Ляня лише мить сіпнулась, коли він побачив поруч червоний одяг. Коли він відточував це перед друзями, то у нього не виникало такого нервування.
Хва Чен став поруч з ним, обіймаючи з-заду і беручи його руку, котра тримає меч, у свою.
Демон пригорнув коханого до себе і Сє Лянь повільно обернувся до нього лицем.
– …
– Мій принце?
Сє Лянь гірко усміхнувся.
– З Днем Народження.
– Дякую, Ґе-ґе. Ти неперевершений… я давно мріяв одягти тебе у те, у чому ти гідний бути.
Хва Чен обійняв його і почав гладити по спині.
– Сан Лане, ця тканина… це з тих, що ти мені подарував, тому я залишу цей одяг на майбутнє… вони дорогі, так?
– Не дорогі, вони не гідні Його Високості, я куплю ще і тобі пошиють те, що тобі сподобається носити.
Сє Лянь стримано засміявся і двома руками притиснув його губи до своїх, накриваючи їх лиця рукавами.
Хва Чен взяв небожителя на руки, припіднімаючи трохи над собою, але не розриваючи поцілунок.
– З тобою я щасливий, що мою день народження…
– І я щасливий, що він у тебе є…
Сє Лянь радісно засміявся разом з коханим Хва Ченом.
Додати до улюблених