Надворі стояла темна ніч, морок напав на землю і кругом стояла така тиша, що чути було, як плакала надламана гілка.
Забороненим лісом йшла постать у темному плащі, капюшон повністю закривав обличчя незнайомця.
Бартеміус отримав завдання від темного лорда. Цього разу чоловік мав перехопити двох аврорів, які викликалися охороняти Хоґварс під час канікул.
Лорд звільнив з своїх підданих з Азкабану, в їх числі був і Кравч–молодший.
Барті помітив аврорів коли ті йшли до закинутої хатини у хащі Забороненого лісу. Він добре знав цю місцину, в студентські роки юний слизеринець часто втікав з гуртожитку й гуляв по лісу
Чоловік узяв їхній слід легко і невимушено. Так іде за оленем вожак вовчої зграї. Так лис чує під снігом польову мишу. Смертежер йшов за ними дотримуючись такої відстані, що його силует майже розчинився в нічній пітьмі, проте він ні на мить не втратив ворогів з поля зору. Можливо, якби вони і справді боялися та озирались, то мали б шанс помітити темну постать позаду. Але маглонароджені дурні були певні, що про їхнє місцезнаходження ніхто не знає
Бартеміус перехопив їх на перехресті між хатинкою і великим озером, за яким він так любив спостерігати в студентські роки
Кинувши в пару аврорів заклинанням він підійшов до бездиханних тіл.
Бувши смертежером він уже не раз зустрічався зі смертю, тож йому було не звикати. Чоловікові доводилося бачити, як життя повільно покидає очі жерв, як вони стають пустими і скляними.
Йому доводилося бачити, як шкіра набуває землистого кольору, як душа витікає з тіла, ніби кров із рани. Бартеміус повернувся і пішов геть, покидаючи застигаючі тіла мертвих аврорів
“Всеодно їх тут не знайдуть“, – подумав він, і трансгресував до свого будинку
Барті поселився у старому маєтку Кравчів, чоловік не спішно увійшов до своєї оселі.
День видався тяжчим, ніж зазвичай, і Барті ліниво поплівся до входу у ванну кімнату
Вмивши спітніле лице Кравч подивився у дзеркало.Відображення дивилося на нього зацькованим поглядом побитого собаки.
Рушників у ванній не було, тому смертежер абияк розмастив рештки води по обличчю.
Бартеміус відчув, як у ньому скипає, тисне на скроні, заважаючи бачити, давка лють.
Батька він вбив одразу після свого повернення і чесно кажучи навіть не замислювався над своїми діями. Ним керувала бурхлива, неконтрольована лють.
Йому подобалося бачити муки людини, яка принесла йому стільки болю. Сидячи у камері в’язниці він багато думав про батька і помсту.
*У моїй камері холодно. Надворі вирують лютневі вітри, а ще мені сказали, що знову пішов сніг. Я сиджу на своєму ліжку, накинувши на плечі ковдру, і пригадую засідання у залі Візенгаморту.*
Це день мав стати для мене вирішальним. Мав… Та я вірив, вірив у свого Лорда! І він прийшов, він визволив своїх послідовників!
А зараз…
Настав час помсти)
*****
За вікном пролетіла машина, на мить освітивши стіни кімнати Катерини, і знову все поринуло в темряву.
В великій постелі неспокійно спала чорнява дівчина
Кілька ночей підряд в її сон приходив дивний чоловік. Страшний, сивий, з перекошеним від люті обличчям, з виряченими очима, він тримав у руці розпечений до білого залізний прут і цілився ним слизеринці прямо в серце…
Прив’язана шнуром Катерина не могла ні втекти, ні захистити себе. Гострий прут, з якого віялом бризкали голубі іскри, все ближче, ближче підсувався до неї. Вже пашить з нього жаром — ось-ось він увіп’ється в серце, і настане вічна пітьма
Ця ніч не була винятком, він знову прийшов.
Чоло рясно всіялося потом. Вона хоче скрикнути — і не може. Всі м’язи напружилися, шнури врізалися в тіло, і в останню мить, коли залізо, здається, от-от штрикне в серце, вона прокидається.
Катя кліпнула, змахнувши віями серпанок сліз. Страх скував тіло дівчини судомами, вона не могла навіть поворушити ногою. Дивна постать зі сну стояла перед очима, спати вже зовсім не хотілося.
Навколо темрява. Задуха. Чути глухе шемрання ельфів у коридорі та шелест листя липи у саду. Катерина полегшено зітхає, витирає рукавом чоло і вдивляється в пусту білу стелю. Лежить довго з розплющеними очима, силкується заснути знову, але не може. В голові роєм в’ються думки і спогади. Вона згадує матір..
Та, чиє б обличчя вона не уявляла, які б картини минулого не спливали перед її уявою, вона не могла довго милуватися ними, бо зразу ж виникала надокучлива пекуча думка: Що було б якби вона не померла? Невже її матері судилося померти від руки бісових аврорів? Невже не трапилося щасливої нагоди втекти, не залишати єдину доньку сиротою?
Саме та ніч стала для Єлизавети точкою неповернення..
Спогади про найріднішу ринули в голові дівчини один за одним
Маленькими очима спостерігала вона за мамою, яка тримала чарівну паличку у натруджених руках
Ці спогади зігрівали душу Каті, змушували рухатися далі та не здаватися при промахах
Вона ще довго не могла заснути тої ночі, думаючи про те, що жде її завтра на зібранні.
*****
Перші промені вранішнього сонця щойно почали пробиватися, освітлюючи великий зал.
Прокинувшись від неспокійного сну Катерина підвелася на своїй постелі.
Вона жахливо не виспалася, адже незрозумілий “чоловік” снився їй цілу ніч
Годинник показував восьму ранку, тому треба було поспішитися, аби встигнути на сніданок.
Дівчина поспішила прийняти душ, зробила всі ранкові процедури, та спустилася в обідню залу
– Батьку! Доброго ранку!)
– Доброго, як спалося?
– Чесно? Не дуже добре
– В сенсі? В тебе безсоння?
– Ні, останнім часом кошмари не дають мені заснути
Іларіон занепокоївся станом доньки, приступаючи до сніданку він відповів:
– Я скажу ельфам аби приносили тобі снодійне зілля
– Спасибі, та я сумніваюся що воно мені допоможе
– Розберемося з цим пізніше, ти не забула про зібрання?
Звісно, вона пам’ятала. Вона вперше йшла на такого роду подію, і дуже переживала, аби не сталося чогось, що зіпсує її репутацію на першій зустрічі
*****
Катерина вибрала елегантну чорну сукню довжини міді, одягнувши її дівчина підійшла до дзеркала
– Чогось не вистачає
В її поле зору потрапили золоті сережки та браслет, які Тео подарував їй на Різдво
– Щож, прийшов ваш час
Ще раз поглянувши на себе в дзеркало Катя кивнула, обула туфельки на каблуку, та вийшла до батька
*****
Іларіон трансгресував до маєтку Редлів, за мить вони вже стояли біля його входу, батько похапцем нагадав доньці про правила етикету та повів її за собою
Вони йшли коридором, який, чомусь здавався їй знайомим
Нарешті, в кінці коридору з’явилися великі двері, які вели в бенкетний зал
Батько відчинив двері, пропустив доньку наперед та увійшов сам
Не знайомі дівчині люди кивнули їм, звісно, Катерина знала наближений круг Володаря поверхнево, і змогла впізнати деяких осіб
Ось сидить Рудольфус Лестранж, з жінкою та братом, з іншого боку стола містер Нотт і Мальсибер обговорюють міністерство і закони, вибрані Фаджем
В кінці стола дівчина помітила Драко та Блейза, кивнувши батькові вона вирушила до них
– Привітик)
–Я вже думав що ніхто більше не прийде
Блейз ліниво посміхнувся та кивнув на інших смертежерів
– Батько казав мені що Лорд скликав усіх смертежерів разом із старшими дітьми
Драко виглядав трохи розгубленим, він схилив голову і щоки йому покрив легкий рум’янець.
– Лорд має якісь плани на нас
– Та годі вам, нічого страшного з нами не станеться
Катерина намагалася зберігати спокій та не показувати свого переживання
Згодом за столом вже сиділи всі смертежери, в кінці дерев’яного стола розмістилося вже не троє, а восьмеро підлітків, котрі погано розуміли для чого і навіщо їх сюди привели.
Волдеморт не заставив підданих на себе чекати, він з’явився посеред залу та оглянув всіх присутніх
– Щож, бачу всі вже в зборі
Лорд склав руки на грудях та кинув погляд на Наджіні, яка поповзла у напрямку дверей
– Сьогодні ми зібралися тут, аби обговорити кілька важливих речей
Отож, для початку хочу сповістити вам радісну новину: З Азкабану повернулися мої піддані, завдяки яким я маю змогу стояти тут, перед вами
Кілька людей, що сиділи біля самого Лорда скинули великі капюшони своїх плащів.
Увагу Катерини привернула особа, яка сиділа найближче до Волдеморта
Це був молодий чоловік, років тридцяти на вигляд
*Виглядає так молодо… Невже він справді сидів у в’язниці?*
Катерина добре володіла оклюменцією, тому не переживала, що хтось читає її думки
–Також, хочу представити вам наших майбутніх смертежерів
Лорд кивнув у бік підлітків, вони ж, не знаючи як поводитися в даній ситуації, просто мовчки дивилися на Володаря.
– З найближчих вихідних діти мають розпочати своє навчання, тому я вибрав для кожного з них наставників.
Група підлітків з острахом переглянула ся між собою і продовжила слухати монолог Волдеморта
– Отож, є якісь питання?
Ох, звісно, в Каті був мільйон запитань, та вона розуміла, що задавати їх зараз буде надто тупим вчинком. За подібну наглість вона точно відхопилаби пару-трійку круціатусів.
– Хто саме буде навчати дітей? Вже знайомий дівчині Адам Ейвері задав цілком дурнувате питання, проте отримав на нього відповідь:
– Не очікував від тебе таких питань, Ейвері, – Володар роздратовано подивився на підданого,– наставники вже знають про свою причетність до цієї справи, можеш бути певен, я не помилився у своєму виборі.
Катя буквально шкірою відчувала, як її розглядають, як хтось затримав погляд саме на ній.
Врешті, щось змусило дівчину озирнутися і зустрітися поглядом з тим, хто так пильно вдивлявся.
Дівчина побачила незнайомця, який зацікавив її на початку зібрання.
*Якийсь він дивний, треба розпитати про нього у тата*,–подумки сказала дівчина
– Зібрання закінчено, батьки скажуть вам наступні дії
Останній слова Темний Лорд адресував компанії дітей, які не розуміли що їм робити
Темний Лорд зник так несподівано як і з’явився, а смертежери швидко трансгресували невідомо куди.
Додати до улюблених