Наступним ранком двері на Бейкер-стрит відчинилися, увійшла жінка з чорним густим волоссям, що ще учора була блондинкою. Увійшла вона, широко посміхаючись, з пакетами в руках і в новому чорному пальті. Каблуки її красивих черевичок простукали по коридору. Двері скрипнули, відкриваючись, і Мадлен легкою ходою спустилася у свою квартирку.
Шерлок у своєму кріслі сіпнувся.
– Хто увійшов? – запитав підозріло Ватсона, що попиває каву.
– Може місіс Хадсон? – припустив друг.
– Ні, у неї інша хода, – відмахнувся, встаючи з місця.
– Ема повернулася?
– Це кроки тверді і упевнені, вона ходила інакше, – скривився Шерлок, а після поспішив до сходів вниз.
Підійшов до сусідських дверей і, смикнувши ручку, виявив, що та відкрита. Коротко постукав, перевіряючи, чи є хтось внизу.
– Входь, Шерлок, – донеслося з квартири, що немало здивувало Холмса.
Він, секунду повагавшись, все ж увійшов.
Застав сусідку у вітальні, та сиділа в кріслі з новим випуском газети.
– Ти визначила мене по кроках?
– Так. На відміну від вас, я весь цей час спостерігала.
– Я теж спостерігав, але зараз це виявилося марним.
– Ти спостерігав за Емою. А я не Ема.
Повисла тиша. Шерлок думав, а Мад насолоджувалася тріумфом.
– Тепер працюєш на Майкрофта? – Швидше сказав, ніж запитав.
– Інакше б я не була тут, – усміхнулася вона.
-Докладатимеш йому про мене?
– Я тебе благаю, це давно не актуально. Виконуватиму доручення, житиму як і раніше тут. Але, слава богу, університет відвідувати більше не треба. Тепер-то ми справжні сусіди.
– Та вже, – усміхнувся він як те незрозуміло. – Місіс Хадсон вже знає?
-Знає, що я повернулася, або що я не Ема?
– Все разом.
– Так, мабуть, знає. Майкрофт учора перекинувся з нею слівцем.
– Дивно.
Повисла тиша.
– Чаю? – несподівано запитала вона, відкладаючи газету.
– Не відмовлюся, – усміхнувся, паралельно намагаючись розгледіти яскраві деталі її нової зовнішності.
– Тоді принеси і мені. Чайник на кухні, – Мадлен встала і почала розбирати новопридбані речі.
Холмс мовчки відправився на кухню.
Риючись в дивовижних обновках, властивих її справжній особі і приємних оку, вона згадувала, як на цьому ж місці відкрила вперше валізу Еми.
Того дня вона поглянула на гору нісенітного і немов лялькового одягу. Прийняття прийшло не відразу. Їй хотілося все викинути і не порпатися в чужих тряпках, але стимул не робити цього був куди сильніше. Ох, скільки лайки тоді почула ця золотиста валізка!
Двері скрипнули. Увійшов Шерлок з підносом і чаєм для двох.
– Постав на столик біля каміна, – кивнула Мадлен убік і відклала речі.
Посуд трохи дзвякнув, коли детектив виконав прохання і сів на диван навпроти. Через секунду пані сіла поруч і взяла свою чашку. Зловила пильний погляд Шерлока і широко посміхнулася.
– Навіть не намагайтеся. Одяг на мені увесь новий, телефон теж тільки з магазину. Навіть манікюр переробила. Нічого окрім зовнішніх характеристик і залишків від Еми, які скоро вивітряться, ви не побачите. А що знать належить, ви і так знаєте.
– Так ми на “ви” або на “ти”? – залишивши спроби дедукції, запитав він з долею азарту.
-Как завгодно. – Відпила вона з чашки. – Іноді я звертаюся до вас на “ти”, скорочуючи між нами дистанцію, іноді на “ви”, коли згадую, що захоплююся вами. Великої різниці немає.
Чоловік лише гмикнув, зловивши її на черговому нехитрому прийомі.
Декілька секунд панувала тиша. Обоє пили чай, зосереджено думаючи кожен про своє.
– Ви чудесно граєте, – сказав їй раптом Шерлок.
– Дурість. Я грала посередньо. Не вкладаючи в мелодію ні думок, ні техніки. Грала так, як це зробила б вона, Ема.
– Зіграєте по-своєму? Я хочу почути різницю.
– Тільки якщо складете мені дует, – відставила вона чашку на піднос.
– Не проблема. Я сходжу за скрипкою.
Повернувшись з інструментом, він вже застав її сидячи за піаніно.
– Що бажаєте зіграти? – запитувала його, розминаючи пальці.
– Залишу вибір за вами.
– Я знала, що ви так скажете. – Посміхнулася Мадлен і почала грати.
Мелодія відразу здалася йому знайомою, а через пару секунд він зрозумів, що це за мелодія. Вона награвала знамениту “Por una cabeza”. Чоловік посміхнувся її вибору і, упіймавши потрібний момент, торкнувся струн смичком. І вони знову заграли дуетом. Тільки цього разу інакше. Її гра дійсно відрізнялася від гри її фальшивої особи. Але тільки Шерлок доки не міг визначити, чим конкретно виражалася відмінність. Молоді люди грали, ніби востаннє. Піаніно ледве витримувало натиску свого гравця. Струни на скрипці погрожували у будь-який момент лопнути.
Шерлок і Мадлен захопилися цією грою і віддалися їй повністю. Знову це був якийсь лютий поєдинок, що змінюється мелодійним перемир’ям, яке у свою чергу змінювали грайливі і легкі нотки. На кожен фатальний програш скрипка плакала і скиглила, підживлювана ніжним піаніно.
Клавіші і смичок. Рухи рук і пальців. Шерлок прикрив очі, граючи вже інтуїтивно, граючи так, як вимагала того мелодія, а не його техніка. А музика вимагала все більше і більше. Більше пристрасті, більше душі і почуттів. Ніхто, заворожений цим дійством, не наважувався припинити гру, йдучи по наростаючій і долаючи свої межі. Голосніше! Швидше! Яскравіше!
Водночас на високій ноті струна на скрипці все-таки порвалася, залишивши поріз на пальці Холмса. Піаніно тут же замовкло.
Холмс опустив руки, дивлячись на Мадлен. Мовчки, не вивчаючи. Із захопленням і… вдячністю?
– Ви поранилися. – Вимовила Мад, дивлячис на кривавлячу руку із смичком.
– А. так, мабуть. – Він витер кров об халат.
– Спасибі за дивний дует. – Сказала раптом вона і встала з місця.
Мадлен дістала з кишені пачку сигарет і одну протягнула Шерлоку.
– Будете?
– Буду. Спасибі, – відклав убік скрипку і підніс сигарету до губ.
Так вони і залишилися стояти мовчки, з сигаретами, біля своїх інструментів. Після такого варто було перевести дух.
Коли вогники загасили об попільничку, Шерлок, узявши свій інструмент, зробив крок до дверей, Мадлен його окликнула.
– Надалі не намагайся застосовувати до мене свою дедукцію, я помічаю, коли ти це робиш, і спеціально створюватиму неправдиві деталі.
– Залишу це Майкрофту. – Усміхнувся той, обертаючись.
У їх вітальні Холмса з нерозуміючим видом зустрів Ватсон.
– Що це було, Шерлок?
– Знайомився з нашою сусідкою, – усміхнувся, кладучи скрипку на місце.
– Ви такий концерт влаштували, що вас мабуть і на вулиці було чутно.
– Зате який, Джон! – Шерлок встрибнув у своє крісло і, відкинувшись на спинку, склав пальці будиночком.
– Ця жінка сподобалася тобі, – усміхнувся Джон, дивлячись на друга.
– Що за нісенітниця? Я лише гідно оцінюю її розум і талант, – скривився Шерлок і тут же стер посмішку зі своєї фізіономії.
– Не думаєш, що вона може вбити тебе у будь-який момент?
– Сумніваюся. Вона отримала, що хотіла.
– Отримала що?
– Увага Майкрофта. Увесь цей цирк заради цього тільки і затівався. Вже не знаю, про що вони там домовилися, але обов’язково це з’ясую.
Додати до улюблених