Вони їдуть у інше місто на концерт. Цього разу беруть із собою Тімура, який просто у захваті від перспективи поспати в готелі і погуляти зранку містом перед міроприємством. У нього в очах загоряється щось підліткове. Те почуття, яке охоплює коли в старших класах їдеш у подорож з класом. Наче передчуття пригод. І у грудях завʼязується теплий вузол та хочеться посміхатися і кричати “Я живий!”.
Володимир дивиться на радісного Тимура і собі посміхається.
” Хоч відпочине трохи малий. Позитивні враження підуть йому на користь” думає і повертає голову на Сергій, який сидить поряд. Вони їхали машиною і за кермо визвався сісти Гоц. Тімур вибрав переднє сидіння біля водія і усю дорогу дивився у вікно, а Володимир із Сергієм вмостилися ззаду. Останній, доречі, сидів схрестивши руки на грудях і закривши очі та слухав музику в навушниках. А Петрова була прекрасна можливість порозглядати розслабленого чоловіка. Кожен був зайнятий чимось своїм, тому на Володимира ніхто уваги не звертав.
Чоловік відкинувся на сидіння і повернув голову до Сергія. За вікном автомобіля швидко проносилися краєвиди, а Іванов в противагу сидів непорушно, але розслаблено. Спокійно і розмірено дихав. Чомусь Петрову в голову прийшла аналогія цієї картини з життєвою позицією Сергія. Що тільки не ставалося за ті роки як вони знайомі: мінялися люди, політики, мода і заголовки жовтої преси, але здавалося, що цей чоловік завжди залишався стабільним та непохитним. Він дарував почуття надійності і Володимир цінував це. Цінно та приємно знати, що щоб не сталося — завжди є людина яка підставить плече і допоможе, підтримає.
Можна сказати, що ця підтримка і надійність була для Сергія мовою кохання. Він міг не говорити про це вслух, але Володимир знав це.
” Не знаю кому, але я вдячний, що зустрів його” думає Петров і переводить погляд з чужого профілю на дорогу за вікном. Їм їхати ще десь півтори години, може все ж варто трохи поспати?
Вже підʼїхавши до готелю команда “Ісландії” виходить з машини і трохи розімʼявши затікші за час подорожі мʼязи та спини гуртом йде до стійки адміністрації. Вони забирають ключі від номерів і піднімаються на другий поверх разом із багажем. Володимир подбав про те, щоб кожен отримав окремий номер. Це зручно, та й вони без проблем можуть собі це дозволити. Усі номера знаходяться поряд по коридору і перекинувшись кількома фразами чоловіки розходяться по номерах.
Сергій заходить в кімнату і зачинивши двері голосно видихає. Як же ж він втомився… Знімаючи верхній одяг кидає погляд у вікно. Вечоріє.
” А виїжджали ж зранку” думає роздягаючись. І справді, виїхали вони ще зранку близко десятої, а зараз стрілки настінного годинника вже рухаються до цифри шість. Варто було піти чимось повечеряти, адже крім сніданку він перехопив лише хотдог на “Окко”, але єдина бажання яке у нього зараз було — це душ. Хотілося здерти з себе запах дорожного пилу, машини та поту. Натерти шкіру до червоного кольору і дозволити струменям гарячої води розслабити мʼязи. Відлежана під час поїздки рука віддавала неприємним поколюванням аж в плече.
Іванов залишається в одній лише білизні, витягує з валізи сумочку з засобами гігієни і свіжий одяг. Останній він розкладає на ліжку і прямує у сторону ванної кімнати. Заходить, відкладає все що має у руках в суху раковину і заходить душову кабінку. Слава Богу, що поміщається у ній зі своїми габаритами і навіть не має пригинатися. Він прокручує кран з гарячою водою і підставивши обличчя чекає на… нічого? Душ шипить, але не з нього не витікає ані краплі води. Сергій хмуриться, закриває кран з гарячою водою і відсторонившись трохи вмикає холодну. Ефект аналогічність. Це змушує Іванова роздратовано видихнути і повторити спробу ще раз — нічого. Він мало не гарчить, але залишає душ в спокої і йде назад у кімнату. Вдягати одяг з дороги неприємно, але бруднити чистий він не хотів, тому все ж натягнувши на себе кофту і штани спускається на ресепшт.
Там він пояснює молодій дівчині, що у його номері не працює душ, а йому б дуже хотілося ним скористатися.
— Мені дуже шкода, ми зробимо усе, щоб якнайшвидше переселити вас у номер з робочою душовою кабіною, але на жаль сьогодні усе зайнято. Я зарезервую для вас перший же номер, який звільниться зранку. А поки, готель приносить вибачення за дискомфорт — промовляє вивчений текст білявка та записує щось про це у компʼютер. Сергій хмуриться і ледь стримується, щоб не нагрубити адміністраторці, але все ж дякує сціпивши зуби і крокує назад до себе.
” Ну, не має вільних номерів, що вона зробить? Тут вона не винна ні в чому” розміє і проговорює в слух, але все одно відчуває роздратування. Він, що багато просить? Просто гарячий душ після важкого дня!
Дивиться на ліжко і від перспективи лягати на свіжі простирадла липким від поту кривиться. Бере сумочку з душовими дрібничками, свіжий одяг, рушник та виходить у коридор. Озирається довкола та задумується. Гоц точно в буфеті, Тімур хотів піти оглянути територію та бар і навряд чи був у номері. Остання його надія — Володимир.
Він стукає у чужі двері трохи невпевнено. Володимир відчиняє майже одразу. Петров видно, що тільки з душу, бо волосся у нього все ще вологе, а в руках пухнастий готельний рушник. Він дивиться на Сергія здивовано і питає:
— Щось сталося?
— Та ні — каже Іванов і закусує нижню губу наважуючись на прохання — У мене душ в номері не працює, адміністратор сказала, що завтра мене переселять в інший номер, бо поки все забито. Можна я сьогодні в тебе душ прийму? Не зможу заснути з відчуттям бруду на шкірі — і дивиться винувато.
— Та без проблем, заходь — каже Петров і відходить в сторону пропускаючи чоловіка в приміщення.
Сергій вдячно киває і окидує поглядом кімнату. Аналогічна з його, лише постіль у червоних кольорах, а не синіх.
— Ванна направо — каже Володимир і йде до ліжка. Іванов дякує і тягнеться зняти свою кофту радіючи можливості нарешті(!) змити з себе цей день, коли стикається з поглядом чоловіка, який уважно спостерігав за його діями. Сергій не зупиняється і знімає через голову худі, яке накинув на голе тіло. Потім підхоплює рушник, речі і прямує до ванни.
Повітря там вологе і тепле, а зеркало встигло запотіти. Він роздягається, залазить в душову кабінку і вмикає воду. Блаженно стогне від гарячої води на шкірі. Вони розслабляє мʼязи, зігріває і уносить із собою у водосток весь бруд. Коли він виходить з ванної, то нарешті відчуває себе чистим.
Після душу він встигає витертися і одягнути свіжу білизну та футболку з штанами і стоячи в чужій спальні тре рушником коротке волосся забираючи лишню вологу.
— Освіжився? — питає Володимир посміхаючись і витягуючи щось з міні бару.
— Так, і слава Богу, бо хотілося шкіру з себе здерти — Петров зачиняє невеличкий холодильник і Сергій бачить в його руках скляну пляшко з янтарною рідиною.
— Випʼєш зі мною? — питає Володимир і киває на пляшку. Тягнеться за стаканами.
— Тільки якщо трохи — погоджується Іванов сідаючи на мʼяке ліжко. За хвилину йому протягують стакан і він подякувавши охоплює його долонями. Підносить до носа і вдихає. По запаху відчувається якість алкоголю, що не дивно, бо якийсь шмурдяк Петров би в себе не заливав.
— За наші маленькі гастролі — промовляє Володимир.
— Будьмо — відповідає Сергій і чокнувшись стаканами вони відпивають.
Рідина обпалює горло і приємним теплом розливається по тілу. В роті залишається травʼяний присмак. Смачно, але головне не пити більше склянки, бо тоді примарне почуття розслаблення зникне. Він переживав важкі відносини з алкоголем коли працював в прокуратурі. Не смакував, не насолоджувався, а заливав ним стрес і стараючись хоч трохи забутися. Гробив себе як з собутильниками так і без. Це давно в минулому, зараз не пʼє більше стакана десь раз чи два в рік.
Сергій ставить стакан на підлогу і трохи прилягає спираючись на лікті. Володимир теж відставляє свій стакан і підсовується. Тисне на чужі плечі вкладаючи голову Сергія собі на коліна. А той і не проти зовсім, лягає по зручніше і дивиться на Володимира знизу вверх. Думає про щось своє, а Петров перебирає короткі пасма його волосся і чухає за вухом. Іванов прикриває очі від задоволення.
— Сильно втомився? — питає Володимир. Сергій лише угукає і розвертає голову тикаючись носом в чужий живіт.
Вони сунуться трохи вверх, до подушок, і вмощуються. Серій лягає на плече Володимира і той гладить його по голові та цілує у волосся. Шепоче щось, що не дозволив би собі на людях:
— Можеш тут заснути… Ти так втомився, так важко працював — зачісує обережно чуже темне із сивиною волосся на бік — Ти заслужив на хороший сон.
А Сергій розніжившись після теплого душу так і засинає у нього на плечі обійнявши і закинувши на нього ногу та руку. Петров обережно тягнеться до тумбочки. Добре, що у цьому номері світло можна було регулювати за допомогою пульту. Вимикає лампи і натягую на них плед, що лежав неподалік. Обіймає чоловіка і позіхає втомлено. Завтра у них довгий і важкий день, треба добре відпочити…
Додати до улюблених