В свідомий стан Сандру привів чийсь гострий ляпас, вириваючи її з потойбічного блаженства. Вона майже шкірою відчувала лють людини, яка трясла її за плечі і тому завзято намагалась не розплющувати очі, проте різке усвідомлення останньої ситуації, супроводження ще одним тривалим вибухом, змусило дівчину підскочити. Біла пелена перед очима потихеньку спадала, відкриваючи кругозір на перекошене від гніву обличчя Редла. Але щось з ним було не так, наче звична холодна відчудженість спала, проявляючи на світ… страх? Його плечі ледь помітно трусилися, а в очах застигло невдоволення тим, що Сандра його так зухвало обвела. Він зашипів.
— Що ти, в біса, тут забула?!
Вона не відповіла. Сандра не могла думати ні про що інше, як про згусток темної магії, який наче ламав їй ребра. Хотілось кричати, але з уст вирвався лиш стогін болю. Все здавалось нереальним, ніби вона зараз прокинеться у своїй кімнаті і посміється від абсурду сновидіння, але панічна метаморфоза, яка відбувалась з її тілом, нагадувала про праведність дій. Дівчину трясло, коли химеродь приростала, змушуючи її зжатись. Вона краєм ока помітила, що по лобі Редла стікає піт, хоча він досі нависав над нею. Чи відчуває він те саме? Сандра щиро надіялась, що так.
Вона закашлялась, ривком сідаючи. Довгі пальці хлопця вп’ялись у плече, від чого дівчина скорчилась. Боляче.
— Надіюсь ти усвідомлюєш твоє становище тепер?
Знову мовчання. Спроба підвестись зазнала краху і Вишневецька лиш приземлилась на коліна. В далині чулись голоси. Вона схопилась за волосся, смикаючи його, щоб привести себе до тями. Спрацювало. Редл хапнув її, піднімаючи з підлоги так, наче вона була якоюсь річчю. Можливо, відтепер так і є. Голова кипіла, але концентрація помалу поверталась. Палички ніде не було, отже залишався тільки…
Раптовий звук гепаня дверей привернув увагу їх обох і завмерлий чоловік на порозі діловито вишкірився. Він був вбраний у дивний шкіряний комплект, як у мисливців, а світле волосся було зав’язане на потилиці. Його голос звучав, мов грім.
— Bernardzie, dziewczyna tu jest!¹
Том, який все ще тримав Сандру за плече, приголомшено підняв брови. Тут же наставив паличку. Чоловік, названий Бернардом, що Сандра розібрала з іноземного мовлення, з’явився за спиною іншого через долю секунду. Він же був короткострижений, і в такому ж мисливському костюмі. Його обличчя було прорізане давнім шрамом.
— W końcu,² — він ненаситно провів по темному волоссі, — А це ще хто такий?
— Шмаркач якийсь, прибиремо його? Нам лишні свідки ні до чого, і так вже цирк влаштували.
— Гайда, — він ступив до них і тут же був раптово відкинутий до стіни, скидаючи картину. Інший атакував миттєво і Сандра пригнулась, ринувши в сторону. Почалась справжня бійня, а дівчина була без палички. Треба діяти швидко, але чиєсь болюче шипіння на мить затримало її, доки вона повзла до протилежної стіни. Десь позаду тріщали зламані меблі. Її схопили за волосся, відтягуючи в бік, але утиск одразу припинився і дівчина, скориставшись нагодою, витягнула клинок. Сукня заважала нормально пересуватись, але вона хоча б була достатньо закритою і зручною, щоб не спадати. Піджак відігравав суто практичну цінність. Спалахи заклятть линули через всю вітальню, тому вставати було надто небезпечно. Один з чоловіків, здається, той Бернард, впав навколішки, тримаючись за горло, поки блідими губами намагався промовити слова якого-небудь прокляття. Його обличчя жахливо посиніло, це, безумовно, чорна магія. На якийсь час він був знешкодений Томом. Інший як раз відходив, повернувшись спиною до Сандри, коли вона ривком встромила ножа, куди дотягнулась — сіпнувшись від болю у плечі, той ледь не загарчав. Тепле кров потекла по шкіряній куртці.
— O kurwa!
Він розвернувся, наче хотів помститися за болючий спалах, але тільки криво пошатнувся. Брудно вилаявшись він схопив спільника за руку і вони спішно зникли, користуючись Явленням.
У вітальні знову запанувала тиша. Сандра безсило опустилась додолу, притримуючись за підлокітник крісла. Вимазаний у крові ніж Боуї вилинув у неї з рук. За цей вечір сталось занадто страшних подій навіть для неї. За кілька хвилин почулись тихі кроки Тома і вона побачила його в тьмяному світлі — навіть після бійки він виглядав ідеально, лише насуплені брови і міцно стиснута щелепа видавали в нього того Тома Редла, якого вона знала.
— І що це було? Хто це?
— Я не знаю.
Він на мить прикрив очі для заспокоєння, щоб не кинутись на неї з голими руками. В цей момент її хотілось придушити, як ніколи раніше. Мало того, що вона зіпсувала йому обряд. Мало того, що тепер його дорогоцінний шматочок душі був одним цілим із Сандрою. Так її щойно ще й ледь не вбили. Або гірше — ледь не забрали кудись, не знати куди. Хлопця тіпало від злості. Він встав перед нею, поки дівчина втомлено сперлась на стінку крісла, розмістившись на підлозі. Він схопив її за підборіддя, стискаючи до почервонінь. Вона здригнулась, коли підвела погляд: їй здалось, наче очі Редла виблискують червоним.
— Сандра, що це в біса було? Відповідай!
— Я не знаю, чесно! Я бачу цих людей вперше і поняття не маю, що вони від нас хотіли!
— Нас?! Сумніваюся, що вони прийшли за мною, ідіотка!
Вона мотнула головою, прибираючи його цупкі пальці зі свого обличчя. На силу піднялась, щоб хоч трохи порівнятись із слизеренцем зростом. Її душа все ще була травмована Горокраксом, але хоча б тіло жодне із заклятть не зачепило. Том про це подбав. Вона гнівно глипнула на нього і побрела до виходу, на ходу підбираючи мокрий клинок.
— Куди це ти зібралась?
— Тебе це не стосується, кретин.
— Від сьогодні мене стосується все, що стосується тебе, Сандра, — він матеріалізувався ззаду, але дав їй помалу вийти. За кілька хвилин вона вже оговтається, це точно.
— Щоб тебе Мерлін побрав.
Відповіді не послідувало, лише скрип дверей оповістив про те, що хлопець повернувся у будинок. Сама ж Вишневецька побрела назад у село, в сторону маєтку Кравчів. Вона знала, що там відбулось щось страшне, але не думала, що настільки. Палаюча садиба виднілась з далека, поки уламки колишніх стін досі падали, піднімаючи пил. У чорноті ночі це виглядало справді моторошно. Люди стовбичили поряд. Хтось верещав, хтось плакав, а хтось вже був неживий. Сандра відчула, як в горлі пересохло, поки на тремтячих ногах вона змушувала себе робити кроки вперед. Дівчина намагалась не думати про батьків, які зараз були десь там, але мозок навмисне генерував найстрашніші картини подій. А що як вони поранені? А що як вони вже мертві? А що як..?
Ззаду почулись кроки, але вона навіть не повернулась, знаючи, хто слідує за нею. Холодні руки висмикнули клинок і вона піддалась. Натомість пальці відчули рідну деревину, яка наче випромінювала тепло. Паличка знову у неї, але радості не було. Як і інших емоції. Сандра протиснулась через натовп, шукаючи знайомі обличчя. Голоси змішалися у кашу, створюючи пекельний гуркіт. Напевно вона мала б відчувати якийсь негатив: паніку, страх, біль. Але не було нічого, крім поглинаючої пустоти. І дівчина нетямуще заглибилась у власні роздуми.
Отямилась, коли її силоміць притиснули до грудей, знову запалюючи біль у ребрах. Вона насилу вдихнула запах батька, притискаючись до нього ближче. Почувся здавлений схлип матері і дівчину передали іншим рукам. Знову відчуття, наче вона лиш чиясь річ. Але їй було байдуже.
— Де ти була, Сандра?!
— Мені стало недобре і я вийшла подихати свіжим повітрям в сад, — голос дівчини звучав відчуджено і здавлено, — А коли почула крики, то впала у паніку і спустилась в село.
— Чорт би тебе побрав! Ми з твоєю матір’ю ледь не посивіли! — Радаман знову пригорнув її, на цей раз менш гнівно.
— Вибачте, я не думала, що так станеться. Надіюсь ви в порядку. Мамо?
— Так, нас це не зачепило по більшій частині. Найгірше прийшлось тим, хто був у північній стороні будинку. Що.. що все означає? Хто були ці люди? — Лінда намагалась втримати самовладання, але її тонкий голос безжально тремтів.
— Аврори прибули хвилину тому — вони нам і розкажуть. Згодом. Бо я попропоную забиратись звідси. Думаю Кравчі з Блеками впораються і без нас… — чоловік краще справлявся із приборканням емоції, але око, яке інколи сіпалось, видавало його хвилювання. Сандра і Лінда мовчки погодились.
* * *
1 — «Бернарде, дівчисько тут!»
2 — «Ну нарешті»
Додати до улюблених