Звісно, ці декілька днів дались нам нелегко, але коли бачу як мало народу в їдальні, моє серце стискається. Протягом всього навчального семестру багато студентів померло, багатьох старшокурсників перевели на заочне навчання, решта ж хоче забрати документи з цього клятого місця і більше ніколи сюди не повертатися.
Коли заходжу, то на мене одразу звертають увагу всі присутні. Хтось не приховує своєї ненависті до мене, хтось ледве тримається, щоб не заплакати. У принципі я з самого ранку помічаю дивну поведінку всіх студентів, але не надавала значення. До цього моменту. Деякі з них майже кожен день дивляться на мене так, наче я ворог народу номер один.
– Що тут сталось? – Аня дивиться на своїх одногрупників, які виглядають гірше за інших. – Швидко знайди хлопців і чекайте мене на вулиці!
– А ти?
– Залишусь тут і дізнаюсь усе, що вдасться. Тобі потрібно тікати разом з іншими, – Аня віддає мені свій рюкзак. – Не всі документи, тобто докази, згоріли у вогні. Тут їхні копії, що я зробила декілька днів тому. Добре, що про них ніхто, крім мене, а тепер ще й тебе, не знає. Тільки будь з ними обережною. Я надто довго їх збирала.
Аня ризикувала своїм життям, щоб зібрати і дістати ці папери. Ось щойно її надія оприлюднити все це почала танути. Чи вистачить сміливості мені звернутися до газет, якщо з нею щось трапиться? Мені дуже страшно. І в цьому найголовніша проблема. Міцно її обійнявши, біжу на другий поверх, де досі знаходяться Костя та Кирило.
– Швидко збирайтеся! Нам потрібно надійно заховати ось цю річ. – хлопці дивляться на мене здивованими поглядами. – Тут зберігаються докази, які дадуть нам можливість посадити всіх викладачів, крім нових, які ще нічого не знають.
– Це жарт, так? Ви ж бачили як директор спалював докази, – Костя хоче забрати рюкзак, але я не хочу йому його віддавати. – Таню, ти чого? Я просто хочу подивитися на ці “докази”. Чи ти мені більше не довіряєш?
Щось всередині мене підказує, що він бреше. Останнім часом Костя вів себе досить підозріло, та й директор не горить бажанням вбити його. Принаймні, під час того дивного монологу директор декілька разів вставляв зауваження, що найкращим виходом з даної ситуації буде смерть моя і моїх друзів. Усіх, крім Кості.
– Як давно ти перейшов на бік директора? – Костя сміється, але в його очах бачу вогники ненависті. – Думаєш, що від цього тобі буде велика вигода? Ти зрадив своїх друзів!
– Друзі… Ось як це тепер називається. Які ви мені друзі? Ну так, ви врятували мене від смерті, але ніколи не вважались моїми друзями. Директор мені це пояснив чотири дні тому, коли намагався вмовити перейти на його бік. Моя смерть ж така непотрібна, – Костя робить крок вперед, але шлях йому загороджує Кирило. – Не лізь не в свою справу. Тобі ж від цього гірше буде, не мені. Готовий її захистити, правда? А коли вона вела себе як дівчина, що потребує твого захисту? І ще ця вся ситуація. Скажи, тобі правда подобається засинати і не знати, чи ти прокинешся наступного дня?
– Принаймні моє життя не таке нудне. Часом це веселить. Мені хочеться тільки продовження шоу, – Кирило штовхає мене до виходу. Бляха, я натяки і без радикальних методів розумію. – Сьогодні твій найневдаліший день, Костю.
Двічі мені пояснювати не потрібно. Розвертаюсь і біжу до сходів, дорогою зустрівши Колю, який шукає Аню. Свою відсутність і те, що вона не могла його знайти, він пояснює тим, що був у підвалі і стежив за фізруком. Він розповідає також про таємний хід, що веде у підземний тунель, на який раніше вийшов Кирило, коли ми знайшли ту лабораторію.
– Я думаю, що туди відвели Степана. Куди ти так поспішаєш?
– Немає часу на розповіді. Мені довірили врятувати рюкзак разом із вмістом. Костя хотів завадити нам це зробити, тому Кирило зараз з ним розбирається. Він зрадив нас! Він зрадив нас, Колю! Чотири дні тому, коли директор зловив його, – хвиля істерики накриває мене з головою і на певний час я забуваю про важливу місію.
– Отже, ти уже знаєш. Мені про це Аня розповіла. Вона чула розмову Кості й директора. Ми самі були у шоці, коли дізналися про це. Він продав нас, якщо бути чесним. Боїться за свою родину і попросив викладачів про таку послугу. Вони не змогли йому відмовити і просили довести свою вірність вбивством Ані і документами, які він повинен принести їм після цього, тому я й хочу забрати її сьогодні до батьків зниклого Степана і заховати там. Вони як ніхто зрозуміють. – невже все це відбувається саме зараз, коли підтримка друзів мені просто необхідна? Виходить, що й друзі можуть обміняти твоє життя на життя своїх рідних і коханих. Чому я не могла так зробити?
Коля спішить в авдиторію, де залишилися Кирило та Костя. У свою чергу я біжу до виходу. Ніхто й не помічає самотньої дівчини, яка біжить коридорами, щоб захистити документи. На жаль, зачинено. Не розумію таких людей, котрі на час навчання зачиняють двері.
– Чорт! – біжу у перший-ліпший кабінет на першому поверсі і відчиняю вікно. Третій курс проводить мене здивованими поглядами, але не до них зараз. Відкривши вікно, вистрибую на вулицю і біжу до дороги. Як я й підозрювала, її перекриває директор. На щастя, я швидша за нього, завдяки парам фізкультури, тому мені вдається втекти від нього. Краще б я цього не робила.
Вибігши на центральну дорогу, ледь не потрапляю під машину. Водій різко тисне на гальма і навіть виходить з машини заради такого “рідкісного” випадку:
– Ти збожеволіла? Якого дідька вибігаєш на дорогу? Тебе батьки не вчили правил дорожнього руху?
– Пробачте, будь ласка, мені просто дуже додому потрібно. Моїй мамі погано, а вона живе сама. – кричу йому через плече.
Далі мені зустрічається чергова аварія на дорозі біля світлофору. До болю знайома картина. Дві машини з водіями у нетверезому стані, скоріш за все, врізалися одна в одну, коли виїхали з різних вулиць. До цього я вже звикла. Мені доводиться тільки проштовхуватися у натовпі людей, яких ця ситуація сильно цікавить.
– Подивіться на цих молодих хлопців.
– Все життя було попереду.
– За що їм таке?
– Наркомани, напевно.
Що ж, бабусі на лавочках ще тиждень всіх наркоманами обзиватимуть. Це дає їм неймовірний кайф. Декілька разів і я потрапляла під таку “правдиву” характеристику. Слава Богу, їх швидко заспокоюють інші сусіди, які знають все краще.
Приходжу додому і бачу маму, яка щось готує на кухні. Мене вона не помічає, бо вся її увага зосереджена на новинах.
– Сьогодні в місцевому коледжі декілька студентів у їдальні побили дівчину з четвертого курсу. Лікарі поліклініки кажуть, що її життю вже нічого не загрожує. Ну, а ми переходимо до більш серйозних новин. Сьогодні президент російської федерації вперше прокоментує про збитий російський літак на кордоні з Туреччиною. Нагадаємо, що…
Подробиць я не чую. Просто стою посеред кімнати, намагаючись усвідомити, що відбулось.
Додати до улюблених