Здається, в цю мить час застиг на місці. Палке дихання залишилося на шиї гарячою печаткою, а слова повторювалися раз заразом в голові… вибач мені…
Як часто в житті трапляються події, що здатні перевернути все догори дном? Це ті події, що перетворюють життя на хаос, однак буває таке, що цей хаос припиняється так само швидко, як і розпочався. А якщо ж ні? А якщо ти не можеш пригадати коли все пішло не так? Який елемент подій змінив майбутнє так кардинально? З чого усе починалося? З ідеї? З бажання жити щасливим життям? Але на скільки цей задум зробить щасливою саме ту, хто його розпочав? Зараз дівчина лежала під вампіром, що от-от вип’є її кров. Чи цього вона хотіла досягнути? Авжеж ні! Але…чому вона не чинить опір? Чому не намагається відштовхнути від себе хлопця? Страх? Вже й не таке безстрашна? А казала, що знищить усю владу! Як так можна?!..
Різкий біль розповсюдився по усьому тілу, блокуючи будь-яку можливість поворухнути рукою чи чимось іншим. Гострі ікла впилися в шию, тільки-но гарячі губи торкнулися шкіри. Дівчина скрикнула від болю і хотіла-но рефлекторно прикрити рота чи відштовхнути Рейнольда, як зрозуміла, чому саме не може поворухнути руками — їх міцно тримає Рей, притиснувши до дивану. Прикусивши губу Арістія почала відчувати, як більше не може поворухнути руками, що до цього міцно тримали кулачки. Біль засліпив її, змусив пустити сльози…чи вона помре? Ось так…такою несправедливою смертю? На що вона йшла?! Чим вона думала, коли дозволила собі бути такою необачною?…дурепа…
Однак все закінчилося так само раптово як і почалося. Рейнольд, що правда, ще деякий час нависав над шиєю, дивлячись на кров з симетричних ранок на шиї, що бігла цівком по шкіри, однак зміг нарешті взяти себе під контроль.
— вибач мені…я намагався стриматися, але…це було досить складно. Другою умовою про яку я казав буде те, що мені потрібна людська кров, щоб не було ось таких збоїв і я дійсно зміг забезпечити безпеку і тобі, і твоїй організації. Я сподіваюся, ти не передумаєш…ще раз, пробач…Я готовий зробити усе що завгодно, головне погодься. Мені більше нічого не треба. Для мене…кров це найцінніший ресурс. І більш важливий, чим для інших вампірів.. Сподіваюся, ти мене зрозумієш.., – голос Рейнольда був дещо хриплуватим та дуже тихим, через що розчути що він каже допомогла лише повна тиша в приміщенні.
Арістія не поворухнулась з того самого моменту, як хлопець відпустив її шию. Вона бачила його розпатлане волосся, за котрим ховалися його червоні очі, в яких читався сум та…відчуття провини.. Можливо, він дійсно не хотів цього?…Хоча…як можна казати так, коли він сам зізнається, що йому це потрібно…
— про таке…хіба не попереджають одразу?..- прохрипіла дівчина піднімаючись на руках одразу після того, як з неї зліз Рейнольд. І такий підйом виявився поганою ідеєю. Голову різко пробило болем, а в очах попливло.- дідько…я не можу навіть очі розплющити…І що то було за відчуття?…Ніби горло пекло..
Попри загальну блідість своєї шкіри, та виглядала немов біла порцеляна. Дівчина здавалася тою самою порцеляновою лялечкою, з шовковистим рожевим волоссям та блакитними, ніби ясне небо, очима. Здається…їй дійсно було зле після подібного…Рейнольд не квапився відповідати на питання, лише збентежено поглянув на Аристію, підійшовши ближче до неї.
— а ти слабше ніж я думав. Заспокойся, я кажу не про твій характер, а про твоє тіло,- випередив хлопець можливе обурення з боку дівчини.- Я зробив усього-на-всього три невеликих ковтки, а ти вже готова знепритомніти. В тебе все гаразд зі здоров’ям? Тіло дійсно слабеньке, – Рей простягнув свою руку, щоб допомогти Тії, однак та його відштовхнула…що правда досить легенько, вважаючи її стан..
— а як.. думаєш, яке в мене може бути здоров’я, якщо ми живемо в таких умовах? Ні їжі нормальної, ні ліків. Що тут й казати! ауч..– здається кричати зараз не вийде. Намагаючись видати гучний звук в голову знов ніби вдаряв біль, із більшою силою.
— дивно, але ж я бачив серед інших людей у твоєму штабі досить здорових людей, здається вони навіть не голодували ніколи. Ти сама нормально їси? – в голосі дійсно чулося хвилювання, однак здається воно було доповнено втомою…Так, дійсно. Якщо глянути на Рея, можна було побачити його втому, якої взагалі видно не було до цього. Не вже він все ж таки так довго тримався? Навіть в оточенні людей?
— як доведеться…і взагалі, годі розмовляти про мене, як про їжу! Що то взагалі було? Це таку безпеку ти гарантуєш? – Тія підскочила на свої дві ноги та в ту ж хвилину почала падати, однак її вчасно підхопив Лопест, підтримуючи її під руки.
— спочатку я хочу тебе нормально нагодувати. Ти бліда й втомлена, а ще й досить худа. Це може погано відобразитися на твоєму здоров’ї, перш за все. Й не роби зараз різких рухів, це може вплинути на твій стан. Здається ти все ж не їла сьогодні. Я навіть свою медичну техніку застосував, а ти все одно така…слабка. Ходімо, я добре готую. Там все й розповім, там і приймеш остаточне рішення, добре? Ти ж мене через слово слухаєш, либонь,- притримуючи Арістію за плечі Рейнольд відвів до кухні, де всадив за стіл і поставив склянку прохолодної води. А сам хлопець, як вправна домогосподиня, почав готувати їсти.
— знаєш, ти як матір, яка віддає усю їжу своїм дітям. Однак чи не здається тобі, що вони повисли на твоїй шиї? Це не твої родичі чи діти, та й навіть якщо так, чому саме ти голодуєш? Так не можна. Ти розумієш, що так і до наслідків твоє добро приведе. Якщо ресурси обмежені, то вони розподіляються порівну і на дітей, і на дорослих, і вже потім родини вирішують скільки кому дати. Це правило, за яким виживуть усі, бо вже в тісному колі людей завжди дають більше найслабшим. Я не з тих, хто полюбляє стратегію “виживають сильніші”. Ні, усі мають право на життя. В тебе алергія на щось є?– Рей отримав заперечливий кивок головою.- Ні? От і добре. Тримай-но склянку молока та вівсяну кашу. А поки їси, я хочу, щоб ти мене уважно послухала.
Ароматний запах їжі змусив дівчину сквотнути слину. Відчуття голоду знов стягнуло живіт. Арістія дійсно хотіла їсти, і дійсно нічого не їла з самого ранку. Тія відчувала на собі погляд Лопеста, і від цього становилося ніяково. Його очі, що знов повернули звичний колір, хоча й з легким відтінком червоного, уважно спостерігали за Еванс. Таке напруження все ж таки змусило дівчину взяти в руку ложку, та почати їсти. Тендітна ручка трішки тряслась, через що шлях до тарілки, а потім від тарілки до рота, був досить повільний. Однак все ж таки через неабияке зусилля трішки каші потрапило до дівчини, після чого рецептори одразу розпізнали солодкий смак вівсяної каші, розпалюючи апетит й змушуючи знов і знов набирати в ложку каші. На це Рейнольд лише посміхнувся, все ж таки це заспокоїло його.
— от і добре, їж спокійно.- зробивши невелику паузу вампір поклав лікті на стіл, й зітхнувши продовжив.- а тепер про важливе. Відповім на усі твої питання поступово й розповім усю ситуацію. Як я вже й казав, друга умова нашого контракту, що стосується крові, не лише моя примха. Ти – друга, з ким я вступаю в такого типу контракт. Десь два століття минуло, а здавалося це було лише вчора…Насправді, я не думав, що контракт так змусить розігратися спрагу. Ми, вампіри, хоча й є самими сильними, але як бачиш немічні, бо маємо плату за силу. Нам потрібна кров. Звісно ж, є заміною кров тварин, але вона менш ефективна, і в моєму випадку зовсім не допомагає, навіть має наслідки. Якщо ти хочеш, щоб я дійсно міг допомагати вам, то мені потрібна кров. Це допоможе не зірватися на твоїх людей, якщо спрага так само зненацька дасть про себе знати. До того ж я пропоную тобі усе що завгодно, навіть якщо це вийде за межі нашого контракту. Окрім допомоги твоїм людям, я згоден допомагати й особисто тобі. Смачна їжа, нормальні умови проживання, одяг і все що тобі заманеться. Мені не складно допомогти вам, але для цього мені також треба допомогти. Це все чого я попрошу від тебе.
Під час цього монологу Аристія встигла доїсти кашу та якраз допивала молоко. Бачачи той погляд, десь в душі дівчині щось зжалося. В очах та бачила не то сум, не то останній промінчик надії, який от-от згасне, якщо Еванс відмовить Рейнольду. Однак відповідь пролунала так швидко, що навіть Тія не очікувала від себе такого.
— гаразд, я вже погодилась на це, тож якщо це допоможе людям, то я погоджуюсь й на другу умову. Контракт підписаний, я мала здогадатись, або ж розглянути усі можливі варіанти подій, перш ніж давати згоду. Але ж, чому ти кажеш, що саме для тебе кров дуже цінний ресурс? Я гадала, що усі вампіри потребують її, хіба ні? – поставивши порожню склянку на стіл Арістія обережно промокнула губи.- дякую, ти добре готуєш. Було смачно…
Чомусь на останніх словах бліде личко дівчини трішки порозовіло. Щічки немов від морозу зарум’янились. Їй було соромно?
— на здоров’я, і чого ти так почервоніла? В цьому є щось незвичне? – Рейнольд тихенько посміхнувся.- добре, ти правильно зауважила. Усі вампіри залежать від крові. Вона потрібна усім. Але як я вже й казав, людська кров хоч і є досить поживною, але не є не замінною. Тваринна кров стала однією з можливостей прокласти мир між вампірами та людьми. Однак мій випадок трішки відрізняється. Бо…гей, чуєш? Чи нормально, що я ось так тобі все розповім про себе? Якщо я пом’якшав після усього що сталося, це не означає, що мене можна допитувати. Ні, всієї інформації потрошку. Я навіть твого ім’я не знаю, а вже почав розповідати про те, чого не треба усім знати. Ні, не хочеш тепер ти про себе розповісти? Ти так і не представилася.
Шатен невдоволено склав руки на грудях, хоча й посміхався. Здається той знов повернувся до свого немов жартівливого стану. Однак Рей був досить здивований, що на такому милому обличчі дівчини, не відобразилася жодна емоція, хоча він сказав багато чого, що мало викликати різну реакції, принаймні так повинно було бути в нормальної людини. Не те щоб він вважав Арісті. ненормальною, але емоцій в дівчини або взагалі не було, або з’являлися якось неприродньо, немов та ховала все в собі, та іноді контроль на мить виходи з-під контролю. це хвилювало Рейнольда, особливо вважаючи на те, що після підписання контракту між ними з’явився зв’язок, що допомагав відчувати те є саме, що й інший. Наприклад, коли Тія запитала про дивне відчуття спраги вона відчула в якомусь сенсі те, що відчував тоді Рей. А коли Аристії стало зле, Рейнольд й сам непомітно змінив вираз обличчя. відчуваючи дискомфорт. Тож зараз, коли шатен намагався розібратися що відчуває дівчина, знаходив це дуже складним. Що ж на справді є причиною цьому?
— мене звати Аристія Еванс, вибач, що одразу не сказала. А що ти хочеш про мене дізнатися? Хіба імені не достатньо? Й можеш казати про себе лише те, що вважаєш потрібним. Гадаю в нашому контракті не потрібно вставати в якісь дружні стосунки, тож мені досить тієї інформації, яка буде стосуватись справи з моєю організацією, – відповідь дівчини була досить сухою. Вона відповідала спокійно, ніби її нічого не тривожило, й неемоційно, ніби їй дійсно було байдуже на життя Рейнольда.- краще скажи, які ти пропонуєш наступні кроки? Що ми маємо робити задля досягнення мети?
— йой, які ж ми холодні. Чому так сухо? Невже не цікаво дізнатися про того, з ким уклала договір, і від кого залежить життя твоїх людей? – Рейнольд був здивований відповіддю дівчини. Він звісно вже зрозумів, що Аристія не щедра на емоції, але ж не на стільки.- гаразд, Аристіє, якщо ми такі холодні, то й залишимо суто ділові відносини, – зітхнувши Рей взявши брудний посуд пішов до раковини, де миючи тарілку й склянку, почав відповідати на питання Аристії.- оскільки навіть я в одинці не зможу прокласти нам легкий шлях до нашої мети, треба заручитися підтримки. Моя родина, династія Лопест, дуже впливова навіть в ці часи. Вони – перші хто зможуть тобі допомогти. Окрім мене у владі є ще декілька сімей вампірів, окрім інших рас. Дехто з них – мій ліпший друг, тож він нам те ж не відповідь в підтримці. Тож як ти могла вже здогадатися, завтра ми навідаємся до маєтку Лопест. Тобі слід познайомитися з ними обов’язково. Я розумію, що ти не дуже любиш вампірів, однак це потрібно, якщо ти дійсно хочеш здобути права для людей і змінити ваше положення в нашому світі. Ще питання будуть, Снігова Королево?
Останнє звертання Рей промовивши сміхом. Здається ця ситуація хоч і виглядала для нього дивною, все ж таки мала й щось кумедне.
— не слід мене так називати, це дещо образливо. Якщо потрібно зустрітися – я зустрінусь. Але якщо це вже завтра, то мені слід повертатися до штабу,- підвівшись дівчина вже планувала піти, але несподіваний вий за вікном її дещо злякав.- це що таке?
— вовкулаки, нічого незвичного. Сьогодні ж повний місяць. Невже ти вмієш не лише ображатись, а й лякатись? Вже краще,- зітхнувши Рейнольд закрив вікно кухні.- по-перше, я вже казав тобі, що ми біля лісу, і ту повно різних істот. По-друге, куди ти зібралася йти вночі? До траси дуже далеко, та й небезпечно. До того ж я не зможу тебе перенести сьогодні до штабу. Отже пропоную залишитися в мене. Не хвилююсь, чіплятися не буду, – хлопець лишень посміхнувся, як почув заперечливу відповідь.
— ні. І як ти собі це уявляєш?
— та як як? Звичайно. Ти будеш спати в моїй кімнаті, а я на дивані в залі. – перервавши питання дівчини промовив Рей.- я ж тобі кажу, це єдиний варіант. Та й одразу як прокинешся ми відправимося до маєтку. Зручно.
Розводячи руками вампір зітхнув й спрямував до зали. Аристія ж поквапилась й пішла слідом за ним.
— добре, я залишусь, але тільки на сьогодні, – дівчина тяжко зітхнув присіла на диван поряд з Рейнольдом. Здається він ще хотів про щось розповісти.
──────────────────
шановні читачі, запрошую вас до свого телеграм каналу, де публікуються усі частини та ілюстрації до них, а також можливе обговорення глав та спілкування з авторкою! дякую за прочитання.
tg channel – https://t.me/cinnaaxiao
Додати до улюблених