Глава 24

Глава 24

24.1

Поки Дельфі та Луціус знаходили таки точки перетину, Ґрейнджер вирішила мислити менш глобально. Вона зрозуміла, що про бал забула не тільки Блек. І що в неї ще досі немає пари. Вона сподівалась, що її покличе Гаррі і вони підуть разом як старі та добрі друзі. Але ні, в нього явно були інші плани на це все. Та і Крум не поспішав робити перші кроки, хоч вони останнім часом часто пересікались.

«А взагалі, чому він має кликати на бал мене?! Мене?!– швидко промайнуло в голові юначки. – А в принципі, чому б й ні? Чи я гірша за когось?»

Герміона вже сиділа за вечерею в залі, але своєї подруги, яка обіцяла повернутись, так і не спостерігала. І як можна бути такою безвідповідальною!!?

« Така різниця в віці, ще й одружений. Невже в усьому світі мало не одружених однолітків. Ну добре, можна й не однолітків, але не одружених і не батьків мого колишнього!»

Занурившись в свої думки, Ґрейнджер навіть і не помітила, як до неї підсів Крум та мовчи спостерігав за її задумливим виглядом.

– Мерліне! Вікторе, я тебе взагалі не помітила.

Побачивши хлопця, Ґрифіндорка ледь помітно посміхнулась та знервовано підсунулась на стільці до столу.

– Так навіть і краще.

– Краще?

– Так, я можу милуватись тобою. Ти вродлива.

Герміона явно не очікувала почути такого від хлопця, тому нервово заправила волосся за вухо.

– Ну.. дякую.

– Підеш зі мною на бал?

– Гарна стратегія. – Опускаючи погляд назад в тарілку промовила Герміона.

– Не зрозумів?

– Ну, підходиш, сідаєш, дивишся, потім кажеш якісь банальні фразочки. І все. Результат гарантований? З усіма працює?

– З усіма достатньо просто сісти поряд.

– А я не всі. – Суворо та ображено промовила вона, встаючи з місця.

І тільки коли Ґрифіндорка прийшла в свою кімнату та плюхнулась на ліжко, дівчина зрозуміла, що була занадто суворою.

Поганий настрій, хвилювання за подругу… І це все ще й Гаррі з Роном. Може Дельфі права?І варто просто їх нарешті відпустити. Ну Рона так точно. Ми колишні, а колишні друзями залишатись не можуть.

«Блін, завтра треба буде вибачитись перед Віктором» – миттєво пронеслось в її голові. Тупо погоджуватись на те, аби піти на бал разом, бо… він крутий, вродливий, сильний, але це все було не тим чого вона жадала. Да і після Мелфоя юначка все ще відчувала себе спустошеною. Не чесно буде приймати увагу Крума, просто аби Драко це побачив.

А ось Лео, яка знаходилась в сусідній жіночій кімнаті, хоч і погодилась на пропозицію Барті, але досі думала про те, що вона помилилась. І чи варто? В її житті не було жодної людини, жодної. Всі, хто мали її любити, ненавиділи.

Брюнетка ненавиділа свою матір за те, що вона народила її. Навіщо? Навіщо народжувати дитину, щоб знушатись з неї все життя? Чому не можна було здати її в притулок для сиріт? Мстити батьку? Да йому було чхати.

І тепер Барті. Якщо він вчинить з нею так само? Якщо вона втратить розум? А якщо завагітніє? Жодне зілля не може гарантувати результату, особливо якщо його варив якийсь телепень. А поряд з ним вона відчуває бажання, особливо коли розуміє скільки життів він згубив. Такий скажений, жорстокий і як би він не ховав це, Лео все відчувала. А той момент в Менорі? Коли він був таким… В його руках була сила, це пробуджувало в її свідомості шалені спалахи.

Ну і як тут не хвилюватися? На справді, Лео бажала його, але це все вкрай не влаштовувало юначку. Тому вона намагалась запевнити себе в тому, що це все брехня.

Дівчина нічого не знала про секс, їй лише з малих років вбивали в голову те, що від нього всі біди. І якщо вона під когось ляже – її чекає неменуче фіаско. Це напевно єдине в чому Лео була згодна зі своєю матір’ю. Якби та думала головою, перед тим як зв’язуватися з Сіріусом, в неї б зараз не було стільки проблем! Немає життя – немає проблем та Кравча.

Але, погодившись на стосунки, вона автоматично погодилась і на інтим. Так, можливо не зараз, але навряд Бартеміусу потрібні чисто платонічні стосунки. Проте втрачати його дівчина не хотіла, колись юначка і мріяти не могла про таке, а зараз…

 Стосунки з Бартеміусом Кравчем Молодшим. Він та вона. Разом.

 Такі дивні відчуття, навіть в голові не вкладається. Але йому про це все точно знати не варто. Брюнетка розуміла, що як тільки Бартеміус дізнається про її почуття до нього, він одразу змінить своє відношення. А цього Лео не хотіла. Їй так подобалась його увага і коли він ставав таким наполегливим.

Ґрифіндорка все розуміла, але сліпо піддаватися своїм почуттям, не хотіла. Треба тверезо дивитись на все, дізнатись його краще і аби він дізнався її.

Але в неї було знову жахливе передчуття і це стосувалось Темного Лорда. Дівчина знала, що Кравч має завтра з ранку навідатись до Володаря. А через всі ці його розмови, вона не сказала про найважливіше. Повертатись знов до нього?

Лео вже починала відчувати себе якоюсь ідіоткою, постійно бігати туди сюди. Але ж це по справі…. До того, може він вже і спить, адже в Гоґвартсі давно пролунав відбій.

Дівчина дуже добре знала всі «ходи» в школі, по котрим вона вже через декілька хвилин була в кімнаті Кравча. Але на її подив, в ній нікого не було. Прислухавшись, Лео почула звуки води, які доносились з ванної кімнати.

Добре, сяду почекаю. – Швидко промайнуло в її голові. Але чекати себе чоловік не змусив – за мить, вода перестала шуміти та з ванної кімнати вийшов він, обмотаний по пояс рушником.

Барті навіть не одразу зрозумів, що в його кімнаті хтось є, бо Лео як завжди була вся в чорному та зливалась з темрявою. Проте він швидко допетрав, що вже зовсім не один в своїх покоях.

– Це вже цікаво. – Промовив Барті, паралельно вмикаючи світло в кімнаті. – Що на цей раз?

– Не блазнюй, Бартеміус. Я по справі.

– Справа о дванадцятій?

Лео підняла свій погляд на чоловіка, але, побачивши його вигляд, швидко опустила очі в підлогу. Підкачане тіло по якому стікали струйки води, рушник, який тримався на поясі чоловіка суто на доброму слові. Да що ж він…

А сам Барті помітив її реакцію та одразу оглянув себе. Його обличчя розплилось в посмішці. Поведінка брюнетки в цей момент чарівника ну дуже забавляла.

Ще з часів Гоґвартсу він звик, що дівчата якщо і не вішались, то довго не пручались точно. До того ж, ця несумісна суміш несамовитої жорстокості та погано прихованої сором’язливості.

– Мала, ти можеш не ховати погляд. Я твій.. як там його – Чоловік почав гучно клацати пальцями намагаючись згадати фразу. – О! Точно, бойфренд.

– Я тобі не мала! І я не ховаю погляд!

– Тоді відшкрібай його з підлоги та кажи чого прийшла. Якщо варіант повитріщатись на мене ми вже відкинули, Ммммм куди? Тоооочно в підлогу.

– Темний Лорд. – Швидко та спокійно промовила дівчина.

Почувши це, з обличчя Барті одразу ж пропала вся комічна іскринка і він сів на своє ліжко навпроти Лео.

– Цей план, який він реалізовує.

– Він геніальний. – Вперто перебив її Кравч.

– Так, Бартеміусе. Але ще й геніально небезпечний. Справа в тому, що він хоче поєднати два матеріальних тіла, при цьому всьому вбивши одну свідомість. Клітини тіла можуть відторгнутись, почнеться руйнація і тоді він загине.

– Звучить песимістично. На скільки ти впевнена в цьому всьому?

– До нього цього ніхто не робив. Яка впевненість? Все це може обернутись крахом ще на початковій стадії. І питання ще в одному: чи зможемо ми стримати його тіло, яке повернеться до життя і в великій вірогідності не захоче віддавати його навіть собі. Я читала багато книжок з цього приводу, але всі в один голос кричать, що навіть на стадії смерті сосуду все зривалось.

– Так, але фактично поєднуватись з тілом Візлі буде не матерія, не фізичне тіло. Але з приводу подальшого…

Чоловік явно задумався над словами брюнетки. Всі дії Волдеморта були невимовні та виконувались не обговорюючись.

– Занадто багато але, щоб не повідомити про них Володаря. На другій фазі ми отримаємо два фізичних тіла. Які Володар буде поєднувати. Зараз він осліплений своїм поверненням та вдосконаленням, але він може втратити все.

Кравч глибоко видихнув та різко відвів погляд від дівчини.

– Він і так все втратить, його тіло руйнується і не є повністю людським, набір клітин змії та набір ДНК людини. Ризики є. Але не зробивши нічого, Темного Лорда не стане через декілька років.

Лео все так само сиділа напроти чоловіка зі звичним для неї виразом обличчя. Але її очі казали все.

– Ти розумів ці наслідки?

– Лео, – Сміючись відповів Кравч. – Я ж не першокурсник, аби цього не розуміти. Володар не стане нікого слухати. Я не бачу сенсу шукати вихід в замурованій кімнаті.

– Я не буду сидіти склавши руки!

– Розклади і сиди. Володар не стане слухати тебе, поки ти не прийдеш з вирішенням проблеми. Іншого варіанту немає. Дореееечі – Кепкуючи додав чоловік. – Лео це твоє повне ім’я?

– Ти в шкільний журнал взагалі заглядав? Там все написано.

– Бл*****… Тоооочно. Ну все ж таки.

– Леона. – Відповіла та, спостерігаючи за реакцією чоловіка.

– Ах###єєєнооо. Мені здається, тобі навіть більше личить. Леона. – Задумливо промовив він, розглядаючи брюнетку.

– Ну вітаю тебе, дізнався ім’я своєї дівчини.

Барті знервовано облизав свої губи та задумливо почухав підборіддя.

– Пр#йоб, погоджуюсь.

Раптово його очі наче загорілись, він почав метушитись по кімнаті та щось вишукувати. Схопивши та понюхавши чорну водолазку, чоловік одразу натягнув її на себе та повернувся до Лео, яка мовчки спостерігала за ним нічого не розуміючи.

– Чекай мене. Я вдягнусь.

– Навіщо? – Спантеличено перепитала вона.

– Тобто тобі все таки подобається, коли я роздягнутий?

– Я зараз піду спати.

– Значить чекай поки я вдягнусь.

Чоловік зайшов в ванну кімнату, гучно зачиняючи за собою двері. Він, звичайно, міг перевдягтись в присутності Лео, але подумав, що напевно достатньо на сьогодні незручностей для неї.

Барті натягнув свої речі та вийшов назад. Побачивши, що Лео все ще тут, він щиро посміхнувся та схопив своє шкіряне пальто.

– Вставай та йди до мене.

– Що ти придумав!? – Абсолютно не задоволеним тоном, буркнула вона.

– Ми домовлялись, що ти будеш мені довіряти. – Чоловік простягнув свої руки на зустріч та стояв очікуючи на неї. – Я хочу виправити деякі помилки. Ну давааай, топай вже.

Брюнетку охоплювала дика цікавість, але в той же час настороженість.

Він одягається, а значить ми кудись підемо, я люблю все контролювати. Я звикла все знати точно, аби спланувати будь-який вихід подій. А тут йти не зрозуміло куди в невідомість , да ще й з чоловіком. Але ж це наче мій чоловік, хлопець. Да щоб його, хто він там мені?

Що я втрачу, якщо спробую? А якщо не спробую, я можу втратити його. Він дав чітко зрозуміти, що без моєї довіри нічого не буде. Я не хочу втратити все, навіть фактично нічого не здобувши.

Після роздумів, вона все таки встала та швидко підійшла до Кравча, стаючи прямо напроти нього та дивлячись в очі.

– Обніми мене.

– Навіщо?

– Обніми сказав! – Вже більш роздратовано повторив він.

І Лео таки зробила те що він попросив.

За мить вони опинились в лісі, на схилі якоїсь гори. Яскраве світло, яке здавалось сліпило їх двох, було першим, що вони побачили, але трохи звикнувши, Лео широко розплющила очі таа розгледіла, що позаду цього світла є прозорий бар’єр, що нагадував кордон.

– Де ми? – Остовпівши спитала вона.

– Це кордон між двома світами.

– Він існує? Я думала це байки. Там світ маглів? Чому саме сюди?

– Ага. – Відповів чоловік, кидаючи погляд то на нього, то на Лео, обличчя котрої було неймовірно захоплене, здивоване. – Ти маєш побачити, за що ти борешся. Кордон, котрий має бути зачинений. Хоч це і дивовижне місце.

– Невже ти думаєш, що хтось захоче переступити його? Потрапити в світ маглів.

– Так.

– А магли так само можуть потрапити в наш світ?

– Ні. – Сміючись відповів він. – Звичайно ні.

– Значить в книгах писали правду. Про те, що якщо через нього пройде магл, його пам’ять зіреться.

– Ну, чи він помре в страшних муках, блюючи кров’ю.

– М. Прикольно.

– Мгггг. Все не було б так проблематично, якби в цьому всьому уснував баланс. І з чарівниками ставалось те саме. Але ми можемо його перетинати без жодної небезпеки.

– Тут дуже гарно. – Несподівано перевела тему Лео. – Нікого немає, мені подобаються такі місця.

Чоловік посміхнувся, притуляючи її до себе за плече.

– Значить я обрав правильне місце для побачення.

Дівчина опустила погляд на своє плече, оглядаючи руку чарівника.

– Чого? Побачення?

– Ага. Ну я ж сказав що пр#єбався.

– Ти привів мене подивитись на кордон маглівського світу!? І назвав це побаченням?

– Але ж тобі сподобалось, ти вражена.

Чоловік несподівано прибрав свою руку та присів на каміння, яке з виду навіть нагадувало невелике крісло. Плескаючи своїми долонями по колінах він промовив:

– Сідай.

Але Лео лише недовірливо з-під лоба дивилась в його сторону.

– Сідай кажу.

І вона так само мовчки сіла йому на коліна. Брюнетка була дуже напружена, в голові було багато думок, опасінь і страхів. Барті це дуже добре відчував. Та просунув свої руки, обнімаючи її за живіт. А його підборіддя, дуже зручно опустилось на плечі юначки.

 Чоловік продовжував мовчати, просто милуючись краєвидом, намагаючись відчути справжню її.

– В тебе колись були стосунки? – Перервавши мовчання, поцікавилась дівчина.

– Так. Вона була з Рейвенклов, навчалась зі мною в одному класі.

– Це була твоя перша дівчина?

– В плані чого?

– Ну..

Лео намагалась вичавлювати з себе слова, але виходило в неї це дуже і дуже не вдало. Один його поряд змушував тремтіти все в середині, а тут… Таке тепло поряд, всюди. Все нове: відчуття, почуття, аромати.

– Аааа… – Усміхнено відповів він, не прибираючи підборіддя з її плеча. – Ні, якщо ти про секс, не перша. В неї була місія набагато важливіша в моєму житті.

– Перше кохання? Чи розпач? Зради? Я не знаю, що там буває, коли як кажуть, розбивають сердце, стільки дивних метафор. Наче сердце може розбитись.

– Вона була першою, кого я вбив.

І цієї відповіді навіть не очікувала сама Лео, повернувши голову та зустрівшись з ним обличчями.

– Вона була розумною, доброю, рятувала всіх навколо. І мене хотіла врятувати. Вона мені подобалась, я вже був смертожером. Темні часи починались, всі навколо відчували та розуміли, що я змінююсь. Вона не вірила в це все. Думала, що зможе мені допомогти.

– Чому ти вбив її? За допомогу?

– Це було б цікаво. – Видихаючи відповів чарівник. – Вона прийняла пропозицію від Ордену та вступила в їх ряди. Я вагався, мені було з нею добре, я був закоханий. Вона була сонцем, руде довге волосся, жовті очі. Емілі знала все в цьому грьобаному світі. Вона дізналась, що я Смертожер. Спочатку ревіла, просила мене залишити ряди, потім зовсім билась в істериці. Я розумів, що маю позбутись її. Але я сподівався до останнього, що вона прийме мене таким який я є. Але коли всі її доводи, шмарклі, сльози не змінили мого рішення, вона сказала що буде вірною Ордену до останнього подиху. І я виконав її бажання – це була перша Авада в моєму житті. Досі пам’ятаю, як вона падає, з її очей ще течуть сльози, але тіло вже кам’яніє.

Лео слухала це все з неприхованим захватом, її очі горіли і Ґрифіндорка сама не помітила як повністю розслабилась та навіть обперлась об чоловіка.

– Вражаюче. Я розумію, чому Володар так цінує тебе.

– Він мені як батько. Я з ним як раз до свого останнього подиху. Ти більш вражаюча, навіть не задумалась вперше вбивши чарівницю.

– Я дуже довго думала і вагалась занадто довго.

– Було не помітно. Трелоні полетіла ще до того, як я встиг сказати, що не треба їб#шити її тут. – Кепкуючи промовив той.

– Я вбила свою матір.

Між парою повисла натяжна пауза. Навіть Барті було важко сприйняти це, але ні, він не засуджував, він все розумів. Але вона така юна і наважилась на це.

– Засуджуєш? – Не дочекавшись відповіді, спитала брюнетка.

– Скоріше захоплююсь. Ти дивовижна, Леона.

– Не називай мене Леоною. Леона слабка, Леона не могла наважитись на волю стільки років. Матір ненавиділа Леону, била, закривала в кімнаті на місяці, щоб Леона думала над своєю поведінкою. Леона обов’язково мала понести їй в подолі виродка, бо по своїй натурі повія як її батько. Я Лео, яка сама звільнила себе з цих кайданів. Я не чекала поки мене хтось врятує, в цьому світі ніхто і ніколи не буде піклуватись про мене та захищати, тому я зробила це сама. Я сама, я завжди сама, все життя.

– Ну… тепер зі мною. – Не давши договорити, промовив Кравч. – Без Леони не існувало б Лео, такої, якою ти є зараз. Ви одна людина.

– Я не пробачу зради, Бартеміусе. Я не зможу бути на стільки живою, на скільки це потрібно тобі, якою є Дельфі. Можливо, ти зараз захопився чимось дивним та незвичним для себе. Але я інша, я не можу зараз дати тобі всього, чого тобі треба. Я не можу просто так. Я не можу впустити в своє тіло когось..

– Я не намагаюсь проникнути в твоє тіло. Може поки дозволиш хоч постукати в двері твоєї свідомості?

– Ти впевнений?

– Ну якщо не дозволиш, я можу винести її, не відкидаю варіанту, що це станеться з ноги.

– Слова звучать занадто красиво, аби бути правдою.

– Добре.

Чоловік зняв з себе пальто та накинув на плечі юначці.

– Навіщо?

– Ти змерзла.

– Думай про себе.

– В Азкабані було холодніше.

24.2

Цей вечір підходив до кінця. Двоє молодих людей вже стояли посеред кімнати та мовчки дивились одне на одного.

 – Дивно, що в мою кімнату проводиш мене ти. Я думав, що чоловік має проводити свою жінку.

– Не в нашому випадку, Бартеміусе. Я ходжу де хочу, коли хочу і можу залишатись непоміченою. А в твоєму випадку…

– В моєму випадку що? – Огризнувся той у відповідь.

– Ти навіть ходиш як кінь, цокаючи своїми кінцівками.

Чоловік облизав свої губи, розпливаючись в посмішці.

– Тоді залишайся.

– Що?

– Залишайся в мене. Зі мною.

Барті одразу ж помітив, як очі Лео забігали по кімнаті, а її тіло не контрольовано усувалось від нього.

– Залишитись на ніч – не значить те, про що ти подумала.

Тепла рука чоловіка обережно торкнулась її щоки та він сам підійшов ближче. Дівчина не помітила, як потягнулась аби поцілувати його. Хоч та і продовжувала стояти, не наважуючись навіть доторкнутись до чарівника.

– Дякую за вечір. – Промовила вона, розриваючи їх поцілунок. – Для мене ніхто подібного не робив.

– Ти підеш на бал?

– Оооо… ні….

– Чому ні? – Здивовано перепитав він.

– Це все не моє. Сукні, зачіски, танці. Нініініні.

– Тобі б пасувала сукня. Ніколи не бачив тебе в ній.

– Я також не бачила. Мені вони не личать і взагалі я їх не маю. Та і йти мені ні в чому, ні з ким. Тому все.

Кравч на мить замислився та його обличчя раптово замайорило яскравими фарбами. Наче в його «геніальну» голову прийшла ідея.

– А якщо б в тебе була сукня, яка б тобі неймовірно пасувала?

Бартеміус в цю ж секунду зловив на собі невдоволений та категоричний погляд.

– Такої не існує. Скажи мені, в чому я маю спати?!

– Тобто залишаєшся?

– В чому я буду спати?!

Цим часом, не зважаючи на опасіння Герміони, в своїй кімнаті вже дуже і дуже давно знаходилась Дельфі. І варто зазначити те, що настрій в неї був вкрай кепський. Бо, як виявилося, грати на нервах вміє не тільки вона. І, після влаштованої нею вистави, Луціус вирішив не продовжувати це дійство, а майже виставив її за двері, аргументуючи це тим, що в нього багато справ та роботи!

Він був обурений її витівками і, як би вона не старалась розтопити сердце коханого, чоловік все таки взяв себе в руки, бо з ним так себе вести не дозволено навіть його Дельфі, якій він постійно все пробачає.

Але все таки зранку відкривши очі, Дельфі побачила величезний букет червоних троянд. Невже знову?

Дівчина зістрибнула з ліжка та ліниво підійшла до букета, адже побачила прив’язаний до неї лист. Але яким було здивуванням Блек, коли як тільки вона взяла його в руки, букет червоних троянд перетворився на зв’язку величезних різноманітних квітів. Зеленоока в цю ж мить посміхнулась та швидко відкрила послання, в якому було написано:

« Будеш погано себе поводити – наступні квіти будуть трояндами, чекаю на тебе в нашому будинку сьогодні після 22:00 ».

                                           Твій. Л

Ну не міг він дуже довго сердитись на неї. Да і час занадто швидко плинув, аби втрачати такі важливі моменти. Звичайно, Мелфой планував бути з цією жінкою залишок всього свого життя, але скільки залишилось того життя комусь відомо? Ні. Отже, треба вдосталь насолодитись ним. А насолоджуватись життям без Дельфі чоловіку було важко. Бо всі емоції йому дарувала вона.

«Чекай-чекай – Швидко промайнуло в її голові. – Я тобі влаштую! І вечір і ніч і ранок!!!

Від думок Дельфі відволік гамір за дверима, всі кудись метушливо бігли, щось кричали. Блек швиденько накинула форму, та вибігла слідом за натовпом.

– Дельфі! Дельфі! Я так злякалась – Викрикувала Герміона як тільки побачила подругу – Я подумала, що це ти!

Ґрейнджер міцно обняла її, а сама Слизеринка нічого не розуміючи випучувала свої очі, поки не помітила накритий труп, з-під ковдри котрої виднілись кучеряві чорні локони.

– Гермі. Тихо-тихо. Зі мною все добре. Я просто спала. І майже весь вечір провела в кімнаті.

– Я тебе не бачила, я думала це ти. Дельфі , Мерліне… Я думала я тебе втратила!

«Вбити їх, вбити їх всіх, скоро вони всі помруть».

– Герміоно? Що ти сказала?

Ґрифіндорка нічого не розуміючи втупилась очима на панянку.

– Я сказала, що я думала, що тебе втратила.

– Більше нічого? – Недовірливо та розгублено перепитала та.

– Ні. Більше нічого. Дельфі, з тобою все добре?

– Так. Просто здалось. Де Снейп?

– В Директора Дамблдора. Загинула Слизеринка…

А у відповідь вона почула лише вгасаючий голос Блек, яка вже кудись неслась.

– Пробач, Гермі. Мені треба бігти. Побач. Це правда важливо.

Дельфі дочекалась, коли він вийде з кабінету Дамблдора та перехопила Северуса прямо посеред коридору.

– Ви знали, що по Гоґвартсу шляється велетенський змій-вбивця!!!!!?

– Ви не маєте ніякого бажання співпрацювати зі мною, Місс Блек. Пам’ятаєте??

– Значить знали! Знову знали і нічого не зробили. Ви навіть мені не сказали!

Снейп різко зупинився та окинув Дельфі грізним поглядом.

– Ви вигладаєте так, наче вас хтось пожував і виплюнув. На все добре.

Блек була явно приголомшена таким «компліментом» і вперше за довгий час абсолютно не розуміла, що йому відповідати.

На цьому «приємні» сюрпризи для Блек не завершувались. І на уроці Захисту вона отримала найнижчий із можливих балів за свою роботу. А цей йолоп постійно те й робив, як витріщався на цю Лео.

Дочекавшись закінчення лекції, Дельфі підійшла до чоловіка, аби влаштувати розбір польотів з приводу своїх балів, адже вона вважала їх не справедливими.

– І як це розуміти? М? Професоре Муді?!

Чоловік гучно зітхнув та продовжив коперсатись на своєму столі.

– Місс Блек, в мене немає часу на ваші істерики. Покиньте мою аудиторію.

– Ммм.. виміщати свою жовч на мене через мої оцінки. Браво, Професоре Муді.

Кравч продовжив перебирати роботи і дуже швидко знайшов потрібну йому, тобто ту, яка належала Дельфі. І вона в цю ж мить полетіла в неї

– Подивись сама і не їб# мені мозок.

Дельфі зім’яла роботу у велику кульку та викинула її в сторону. Також вона помітила, що в Барті це не викликало жодної емоції.

– Я б на твоєму місці, Блек, не скандали влаштовував, а підтягнув свою майстерність.

– Я достатньо майстерна. – Огризнулась вона у відповідь.

– Достатньо майстерно ти лише істериш та тр#хаєшся. Ні перше, ні друге у війні тобі не допоможе.

– Знаєш що, Кравч….

Але чоловік мовчки розвернувся та пішов геть, навіть не намагаючись її почути.

– Огидний хробак!! – Промовила та вже сама до себе.

Дівчина була впевнена, що все це він зробив спеціально. Але насправді ні. Барті все ще відчував ту жахливу порожнечу, яка поглинала його після їх «стосунків» з Дельфі. Але вона ставала все менш вагомішою, коли він був поряд з Лео. Круто дізнаватись її, круто, коли вона намагається дізнатись тебе.

Засмучена та геть перелякана Ґрейнджер нарешті почала приходити до тями. Так, її несказанно заспокоїло, що та бідолашна виявилась не її кращою подругою, але це другий труп за такий короткий час.

– Ґрейнджер, ми можемо відійти? – Роздався до жаху знайомий голос в неї за спиною.

– Мелфой?

– Будь ласка.

– Вважай, що однією бруднокровкою стало менше. Ти ж радів смерті такої як я.

– Я б ніколи не радів твоїй смерті.

Герміоні було дуже важко прийняти правильне рішення. Після всього цього розмовляти, вислуховувати. Який сенс витрачати свій час на це все? А з іншої сторони, кожен має шанс хоча б бути вислуханим. Чи не так?

Ґрифіндорка мовчки пішла коридором, обертаючись та поглядом даючи хлопцю зрозуміти, щоб той йшов за нею.

Вони прийшли в те саме місце, в якому колись все починалось. Дивний вибір, але Герміона вирішила, що варто все завершити там, де це починалось. Така символічна крапка.

Драко мовчки оглядав все навколо, такі змішані відчуття. Наче все і не закінчувалось.

– Заручини розірвані.

Герміона ледь помітно посміхнулась, хитаючи своєю головою в сторони.

– Мені вітати тебе чи співчувати? Для чого мені це все?

– Я хотів, аби ти це знала.

По вигляду юнака було помітно, що він страшенно хвилюється. Він не звик починати розмову першим, він не звик просити пробачення чи казати, що він був не правий. Все в житті завжди йшло йому в руки, а тут…

– Тепер я знаю. Я можу йти?

– Ні , Герміоно! – Знервовано викрикнув він, намагаючись зупинити дівчину. – Я все ще тебе кохаю.

– Ааааа… Ось в чому справа. Ти знову почав мене кохати, коли залишився один. Чому ти не кохав мене до цього всього? Чому? Було кого кохати? Так?

– Ти про що взагалі? – Спантеличено спитав аристократ. – Я не міг інакше. Я писав тобі про це, про те, що все складно, і я.. Я не знаю як це все пояснити. Я не знав, що батько так швидко вирішить одружити мене. Але зараз все не так. І я хочу бути з тобою.

– Мерліне, Драко. – викрикнула Ґрифіндорка, її голос трусився як і всі кінцівки. – Зі мною. Да ти не можеш бути зі мною! Не можеш!

– Ми можемо спробувати. Ну якщо ми не спробуємо. Ти не будеш шкодувати про це?

– Спробуємо, спробуємо . – Наче заворожена повторювала, чарівниця. – Спробуєш запросити мене на бал? Аби всі побачили, що ми разом. Може, ти спробуєш йти зі мною за руку по коридору? Можливо, ти спробуєш поцілувати мене на очах в своїх друзів і представити як свою дівчину хоча б? – Вона істерично наближалась до Мелфоя, проговорюючи це все майже йому в обличчя. – Ти зможеш зізнатись, що твоя дівчина не… да навіть не напівкровна? Що скаже твій батько? Мати? М? Ну чого ти мовчиш?! Не спробуєш!

Драко слухав це все опускаючи свою голову, йому хотілось залізти кудись під плінтус, аби не чути цього всього. Він так довго думав про це, уявляв. І Ґрейнджер озвучує всі його страхи, всі його занепокоєння, думки. Але він хвилювався не тільки через себе, але й…

– А чи зможеш це все зробити ти? М? Ґрейнджер?

Молоді люди зустрілись поглядами і істеричні емоції Герміони раптово кудись зникли. Вона задумалась і замовкла. Натомість, продовжив говорити лише Драко:

– Ти зможеш прийти на бал зі мною? Коли клятий Поттер та щур Візлі будуть дивитися на тебе, на нас. Коли я буду тримати твою руку. Ти зможеш поцілувати мене проходячи повз них? Зможеш? Чи представити мене як свого хлопця. Ти зможеш? Ми будемо тусити всі разом. Та мило посміхатись. Ти собі так це уявляла?

– Ти не розумієш, щоо це інші речі, абсолютно інші! Таким як ти огидно бути з такими як я. Ви кажете про це на кожному кроці!

– Ммм… – Протяжно відповів він. – Чому тоді ти не відповіла, що зможеш? В твоєму колі не огидно бути з такими як я? Чому ти звинувачуєш лише мене.

– Це все не так!!!

– А як?! Як, Ґрейнджер?! – Тепер кричав вже хлопець. Йому було не зрозуміло, чому все так. Чому… – Можливо я огидно вчиняю і моя родина живе по звичаям, які не зрозумілі іншим. Але я люблю їх. Я люблю свою родину. Мої батьки для мене багато чого значать. І так, я не можу зараз відкрити їм це все. Мені так боляче, я не можу втратити їх!! І я не можу втратити тебе. Я наче в прірві, а навколо мене мої рідні люди, які не допомагають мені вибратись, а навпаки кидають мені замість мотузки лопату.

Ґрейнджер не хотіла чути і приймати того, що каже їй хлопець, він зробив їй занадто боляче до того, що вона погодилась на його кончені умови, а він… Що він? Взяв та представив світу свою дружину. Дівчину на стільки переповняли емоції, що здавалось її голова та все тіло вздується та лусне наче повітряна кулька!

– Ти хочеш аби мені стало тебе шкода?! Так?! А тобі мене шкода? Ти нічого не пояснив мені! Я же закохалась в тебе! Я… Мерліне… на що я з тобою погодилась. А ти мені про свою родину? В якої.. ай….

Ґрейнджер розвернулась спиною до хлопця та опустила голову вниз. З її очей крапали сльози.

– Моя родина не ідеальна. Але вони разом проходять стільки складнощів. Воно тримаються разом не дивлячись ні на що. Вони приклад для мене, приклад вічної поваги та любові одне до одного. Я так боюсь їх розчарувати..

– Приклад? Вічне кохання? Та твій батько спить з племінницею твоєї матері!!

– Що? – Ошарашено крикнув хлопець, проковтуючи свою слину. – Що ти сказала?

Герміона швидко закрила свій рот долонею. Вона щойно зрозуміла, що ляпнула. Як це взагалі могло статись? Матінко рідна…

– Щ-що – затинаючимь повторив хлопець. – Що ти тільки що сказала?!!!

– Драко! Послухай, забудь, я не мала. Це… Матінко. Драко!!!

Мелфоя вже було не зупинити. Його очі наливались люттю, щось в середині наче билось в шаленій судомі. Всі його ідеали та цінності в мить зруйнувались. Хто він? Хто його батьки? Що це взагалі за світ його оточує.

– Відійди, Ґрейнджер!!

– Драко! – Кликнула його дівчина, наздоганяючи та обіймаючи сзаду.

– Відійди від мене. ВІДІЙДИ!

– Прошу стій. Я не мала цього тобі казати.

– Ти знала! Бл*ть, ти знала!!! Знала, що мій батько. Да трясця його з ким. – Хлопець застиг на місці та глибоко дихав. Це все не може бути правдою. Не може.. – Я вб’ю цю навіжену!!!

Юначка швидко обійшла парубка та опинилась прямо перед його обличчям. Не вагаючись ні секунди, вона швидко поцілувала його.

– Зачекай. – Ледь чутно промовила вона ще раз.

Драко мовчки дивився на дівчину, не розуміючи що йому робити. Він намагався ковтнути величезний ком в горлі, але нічого не виходило. На його очах почали виступати сльози І Герміона одразу це помітила. Мовчки та міцно його обіймаючи.

Дівчина розуміла, що зараз вона допустилась величезної помилки. Вона зрадила свою кращу подругу. Але як так вийшло, що вона розповіла про них з Містером Мелфоєм… Як? Але шляху назад вже немає…

– Ти не маєш цього бачити.

Хлопець намагався сховати своє обличчя, йому було так соромно. Тепер вона буде думати, що він рюмсало.

– Я мала це побачити. Тепер я знаю, що я не помилилась в тобі тоді. Ти не той покидьок, котрим хочеш здаватись.

Після цих слів Ґрифіндорка жадібно впилась в його губи, намагаючись втамувати, чи хоч якось заповнити порожнечу юнака.

– Скажи.. Герміоно, ти впевнена в тому, що сказала про мого батька? Чи це прийом такий? – Несподівано розриваючи поцілунок промовив хлопець.

– Чи можу я бути впевнена в тому, що бачила на свої очі?

– Який же це… Як взагалі. Да щоб його!!

Драко все ще не вистачало слів. Здавалось він перетворюється в рибу і кинути його в воду буде найкращою ідеєю, враховуючи, що він не вміє плавати. Втопитися краще, ніж дізнатись, що твій батько має коханку. І ця коханка його сестра…

– Пробач мене, Драко, пробач. Чуєш?!

– За що? Просиш пробачення за те, що моя родина… Я не хочу промовляти це вголос….

Хлопець, здавалось, пройшов повз неї, від нього віяло такою страшною енергетикою.

– Я тебе кохаю! – Крикнула Ґрейнджер йому в слід.

Почувши це хлопець обернувся та спантеличено глянув на неї. Але все, що рапотово прийшло йому на розум це:

– Ти підеш зі мною на бал?

– На що??! – Не менш здивовано перепитала вона.

– На бал. Як дівчина та хлопець. Тобто те, про що ти казала.

Це було явно не те, чого очікувала дівчина. Точніше, це було те, чого вона взагалі не очікувала. Вона дійсно задумалась над тим, а як вона це пояснить Гаррі? Єдина, хто знає про їх стосунки з Драко – це Дельфі, але вона тільки що зрадила її дружбу…

«Я так ображалась, що Ді не розповіла мені про їх стосунки, не розповіла таку важливу подію, ми ж подруги, а виходить вона була права. То може і Драко правий»

Замість відповіді Ґрейнджер лише розвернулась та побігла в невідомому напрямку, залишаючи хлопця один на один з своїми почуттями. Після страшенної злості, з якої на землю його повернула Герміона, наступила порожнеча, відчай, страх. Він наче стояв перед величезним натовпом абсолютно голий. А всі тикали пальцем та гучно гиготіли.

24.3

Гоґвартс занурювався в не менш насичену ніч, а це значило, що Дельфі був час відправлятись на зустріч, яку їй назначив Луціус. З початку дівчина думала взагалі не приходити, показавши йому величезну ступінь своєї образи. Але все таки Блек загорілась більш «геніальною» ідеєю, яка ну вже тоооочно змусить його запам’ятати цей момент на вічно.

« Поведінка в мене погана. – Промовляла про себе брюнетка. – Я тобі влаштую погану поведінку!».

Почати Блек вирішила з запізнення на годину і з «дуже особливого наряду». Ну, якщо минулий не вразив чоловіка, то цей… Ооооо.. він буде ну просто в захваті.

В цей час Луціус нервово ходив по їх будинку, періодично поглядаючи на годинник. Як же він ненавидів, коли хтось запізнюється. Правда, все, що робила Дельфі зазвичай – це як раз запізнювалась.

Але Блек вирішила не змушувати свого коханого чекати ще та занеслась в їх дім, озираючись навколо.

Як тільки Луціус почув гуркіт дверей, він одразу покрокував у вітальню. Чоловік готувався аби висказати цій прекрасній особі все, що він думає про цю ситуацію, але побачивши її все, що той зміг вичавити з себе це:

– Мерліне, Зоре моя, що з тобою?

– Тадааааам. – Гучно промовила вона у відповідь піднімаючи руки до гори. – Тобі подобається?

Чоловік ще раз окинув її своїм поглядом: старе затаскане пальто, яке, здавалось, вже років триста їла величезна моль; під стать йому в’язана довжелезна сукня, яка більше походила на мішок з-під мандрагори; до всього, Дельфі вирішила підібрати масивні чоботі, які робили її ногу в разів п’ять більшою. Ну і куди ж Леді без капелюшка? Завершила свій образ дівчина, пухнастою шапкою з улюбленого штучного хутра чоловіка, на секунду, яскраво рожевого кольору.

Мелфой старший лише підняв свої брови, намагаючись підібрати якісь слова.

Але панянка пройшла повз нього високо задерши свого носа та залишаючи по собі сліди бруду з взуття.

– Дельфі! – Гучно крикнув він їй вслід, але та продовжувала йти, легенько пританцьовуючи. – Не випробовуй моє терпіння!

– Ммммм.. – Кокетливо промуркотіла вона, повертаючись обличчям до коханого. – А то шооооо?

Аристократ продовжував щось там суворо гарчати, але Дельфі не бажала слухати його занудства та пройшла в прохідну кімнату, де вони з чоловіком часто проводили час.

В очі Блек, одразу ж кинувся стіл, над яким явно працювали цілий вечір. Запалені свічі, багато різноманітної їжі, її улюблене вино, квіти, камін. На мить на її обличчі з’явилась посмішка і так захотілось закінчити всю цю виставу та нарешті обійняти його.

Але нііі…. Так просто ця аристократична дупа не відбудеться. Тому дочекавшись поки він пройде слідом, панянка показово всілась за стіл в всьому верхньому одязі, ще й бонусом закинула бруднющі ноги прямісінько на стіл. Від чого око чоловіка почало помітно сіпатись. Звичайно, він зрозумів, що це все її черговий показовий виступ. Але дратувати аристократа це все, звичайно, менше не стало.

– І який привід для такого дивовижного марафету?

Дельфі опустила голову, оглядаючи свої речі та широко посміхнулась.

– Подобається? Ну я подумала, якщо тобі так не сподобався мій наряд вчора, що ти мене виставив за двері… Ну, може тобі це сподобається?

Блондин все ніяк не міг відвести погляд від цих жахливих чоботів, з яких крапав бруд на білосніжну розшиту скатертину.

Дельфі продовжувала «стріляти» поглядом в сторону Мелфоя та паралельно тягнути свою руку в сторону стола – сильно їй пригляділась полуниця, яка знаходилась неподалік. Довго не думаючи вона закинула ягоду собі в рота та жуючи промовила до чоловіка:

– Що, не подобається прикидон?

Чоловік розумів , вона просто робить те, що його дратує. ТЕ, ЩО ЙОГО ДРАТУЄ. Він повторював це все подумки, аби заспокоїтись.

 Глибоко дихати та ігнорувати – в цій ситуації іншого варіанту немає. Він дуже добре знав її. І, з минулих досвідів грандіозних концертів імені Дельфії Блек, єдиний варіант – це мовчки спостерігати за цим безкоштовним шоу. Рано чи пізно вона зрозуміє, що все це не працює і згорне цей театр.

Але брюнетка не здавалась, хитро прищурюючись та все ще жуючи. Дівчина дістала з внутрішнього карману верхнього одягу магічну паличку, а слідом і цигарку, яку тут же потягнула до рота.

Спостерігаючи за цим, чоловік вже не міг стояти осторонь. Він швидко наблизився та вирвав її з рота, одразу ж відкидаючи предмет в сторону. На що Дельфі лише мовчки дістала другу цигарку та проробила повторну «операцію».

– Досить! Дельфі!!

Але замість того аби зупинитись, чарівниця підпалила цигарку та зробила глибоку затяжку, видихаючи густий дим в його сторону.

– Ну все! – Викрикнув ще раз аристократ, забираючи цигарку з її рук.

Чоловік потушив її промо об пусту тарілку, яка знаходилась неподалік та підняв Дельфі зі стільця підтягуючи до себе.

– Оооо… – Кокетливо видала Блек у відповідь.

Дівчина зазирнула в його очі та усміхнено продовжила :

– Ти коли злишся, в тебе на лобі пухирець вискакує.

– Зоре моя. – Здавалось повністю втамувавши свої відчуття промовив він. – Такі дрібниці не можуть мене злити. Я давно хотів найняти сюди покоївку. Прибере все. Полуничка сподобалась? М?

Дельфі тримала на обличчі натягнуту посмішку, але її очі видавати крайнє занепокоєння. Сукупність цих дій мала вивести цього астронавта з себе! І що це він там собі?!

– Ну я тоді може все таки спалю свою цигарку?

Блек дуже добре знала, що Мелфой ненавидить, коли вона це робить.

– Я не думаю, що це гарна ідея. Враховуючи, що я планую зайняти твій ротик на цілу ніч.

– А нічого не відвалиться? – Ошарашено переспитала вона.

– Я мав на увазі поцілунки, а ти про що подумала? М?

– Я подумала, точніше відчула, що в твоєму кабінеті смердить цигарками. Ти перейшов на важку артилерію?

Мелфой скриви обличчя від огиди та в цю ж мить відповів.

– В моєму кабінеті апріорі не може смердіти цигарками. Тобі здалось, люба.

Нарешті Луціус поклав свою долоню на щоку дівчини та поцілував. Але вона швидко відскочила. І блондин одразу зловив на собі хитрющий погляд.

– Мені набридло ховатись.

– Мила, ну перестань, ще трохи. Я не можу втратити весь статок своєї родини. Я і так порушую всі можливі правила і порядки.

– У вас порядки в родині не заводити коханок?

– В нас порядки на них не одружуватись.

Дельфі насуплено поглянула на коханого, але за мить швидко посміхнулась. Та потягнула його за руку слідом.

– В мене є ідея!

– Що за ідея і куди ти мене тягнеш?

– В нас же в другій кімнаті є камін телепортації?

– Нуууу…??

– Пішли.

– Деееелььфіііі! – Протяжно та збентежено відповів чоловік.

Він явно не довіряв фантазії Блек, але діватись було вже нікуди, адже панянка вчепилась в нього мертвою хваткою.

Виконавши потрібний «обряд» телепортації. Двоє опинились в темному приміщенні, до якого доносились різноманітні не дуже приємні для чоловіка звуки. Чи то був дзвін тарілок, чи якийсь скрегіт звірів – важко було розібрати.

Мелфой вдихнув повні груди повітря та, не стримуючи своєї огиди, промовив:

– Це що.. Дірявий Казан? Може все таки повернемося до більш консервативного проведення цього вечора?

– Мене нудить від слова «консерватизм».

– А мене нудить від цього місця.

– Закрий очі і не бубни! В мене сюрприз.

– Не забувай, Дельфі. Нас, точніше мене, тут дуже швидко впізнають.

– Уууу… Луціус, то ти тут таки частий гість? І що тебе так сюди тягне? Дешевий алкоголь чи повії?

– Мене сюди притягла ти.

Почувши це, Дельфі злобно прищурилась та фиркнула схрестивши свої руки на рівні грудей.

– Очі закрив!

– Я тебе попередив! – Не менш суворо відповів той.

Як тільки аристократ закрив свої очі, дівчина знову дістала свою магічну паличку.

– Не підглядаєш?

У відповідь чоловік лише розлючено гаркнув, не розплющуючи своїх очей. Блек швидко взмахнула магічною паличкою та стіна, яка знаходилась прямо перед ними, раптово зникла.

Перед парою з’явилась жвава вулиця, їздили машини, ходили люди, які були зайняті своїми справами. Ніхто не бачив їх. Дельфі швидко заштовхнула в цю місцевість чоловіка, проходячи слідом за ним та змахнула паличкою, аби хід назад був зачинений.

Від нових звуків Луціус несвідомо відкрив свої очі та оглянувся навколо.

– Де ми?!

– Тадааааам! – Гучно промовила вона. – Сюрприз.

Дівчина підійшла до коханого та пристрасно поцілувала його.

– Ти що здуріла!!!! А якщо хтось мене впізнає?

Дельфі лише посміхнулась та відповіла:

– Тут ніхто не знає, хто такий Волдеморт, Луціус Мелфой. Тут ми можемо робити те, що захочемо.

– Почекай но… Ми що..?

– Так – так – таааак . – Відповіла брюнетка обертаючись навколо своєї осі. – Ми в світі маглів.

Приголомшений цією новиною, Луціус ледь тримався, аби не використати декілька заборонених заклять да ще й в забороненому місці.

– Швидко поверни все назад!! Не-га-й-но!!!!

– Я не можу.

– Дельфі! Ти ведеш себе як…

Але панянка на дала можливості чоловіку договорити.

– Як хто? От як хто? М? Ти свого сина так само відчитуєш?

Мелфой швидко пішов слідом за дівчиною,тихо промовляючи до неї:

– Мій син веде себе більш серйозно ніж ти.

– Ой, ой, ой.

Блек зупинилась та повернулась до чоловіка обличчям. Він одразу зловив на собі кокетливий погляд та відчув дві її руки на своїх грудяг.

Дельфі поцілувала його, а потім встала навшпиньки аби прошепотіти йому на вухо.

– Тоді вночі відшмагаєш мене, м? Татусику.

– Я віддам тебе Аврорам!!! Поверни нас назад не-га-й-но!!

– Та я ж сказала, я не можу! Зайти сюдою ми можемо, а назад…

– Якщо ти скажеш зараз, що ми залишимось тут!!!!

– Да не псіхуй ти так. Повернемось ми назад.

Чоловік глибоко видихнув та вдихнув повітря.

– Давай швидко!

– Швидко не вийде. Ти ж не хочеш мене дослухати, перебиваєш.

– Дельфі!

– Так ось. Ми можемо зайти через той вхід. Ну, звідки зайшли ми. А вихід знаходиться в іншому кінці міста, в лісовій місцевості.

– Пробач, що ти сказала?!?!?

Блек знову посміхнулась та швидко розвернулась, починаючи бігти вперед. Аристократ же звичайно швидким кроком попрямував за нею.

Наздогнавши кохану, він швидко притягнув її до себе за руку.

– Скільки часу нам туди йти!?!

– Нуууу…. Якщо йти, я думаю години три.

– Скільки?!

Приголомшений чоловік ладен був закопати Блек замість паркового куща і залишити так на декілька років!

– Ну, може, чотири.

Аристократ озирнувся навколо, розглядаючи людей та не приховуючи своєї огиди спитав:

– Чому ця мерзота так на мене дивиться?!

– Вони не звикли бачити втікші з музею експонати.

Чарівник звів брови до купи та подивився на кохану.

– Ну подивись в що ти одягнений. В цьому світі такого вже не носять з сторіччя сімнадцятого, нуууу…. – Оглянувши з ніг до голови блондина, продовжила: – Може з дев’ятнадцятого, я в цих сторіччях не розбираюсь!

– Це дорогі, ексклюзивні вбрання, з кращих в усьому світі тканин!!

– Це найдорожчий в світі нафталін.

– Почееекааай. Тобто ти хочеш сказати, що тобі не подобається мій чудовий стиль?!

– Я цього не казала. Але якась така нотка старості присутня.

Луціус оглянув абсолютно не зрозумілий йому зовнішній вигляд своєї супутниці.

– Чому вони тоді на тебе так не дивляться?!

– Бо в моєму випадку, Луціусе, це виглядає як персоналіті.

Дівчина підстрибнула та знову рванула вперед. Вона сміялась та намагалась вдихнути повні груди повітря.

– Да вдихни вже ти цей аромат волі. Перестань бурчати, неначе старий дід. Може, вони на тебе дивляться, бо в тебе обличчя, наче тобі в каву хтось брудні справи зробив.

– Досить! Мені це все не подобається!

– Не подобається бути свободним?

– Це не свобода. Це безглуздя.

– Безглуздя робити, що захочеш? – Дівчина підскочила до Мелфоя та взяла його руки до своїх. – Безглуздя триматись за руки посеред вулиці? Абсолютно без страху, що тебе хтось побачить та комусь там розповість. – Слідом вона обняла коханого та дотягнулась до його обличчя аби поцілувати. – Чи безглуздя цілуватись? Луціусе, я так втомилась, я хочу просто бути щасливою.

– Щасливою як гидотні маґли?

– А в чому наше щастя? Ховатись по куткам? Чекати моменту, щоб бути разом, аби ненароком когось не й#бнули? Я хочу обіймати тебе, цілувати. Подаруй мені хоча б ніч волі.

Дельфі дивилась в його очі, очікуючи відповіді, але для Мелфоя це все було занадто. Він намагався якось зібратись з думками, пояснити. Раптово він відвів погляд та зробив крок назад.

– Добре – Промовила дівчина у відповідь на це. – Я зрозуміла.

– І з чого почнеться твоя «вільна програма»? – Абсолютно незадоволено спитав він.

Почувши це, Блек почала гучно кричати та плескати в долоні. Вона швидко підбігла до коханого та міцно обійняла його.

– Спочатку я хочу перевдягтись.

– Де ти перевдягнешся вночі?

Очі Дельфі знову хитро блиснули…

Вже дуже скоро чоловік стояв посеред вже зачиненої крамниці одягу. В його руках було купа речей, на яку з періодичністю в декілька секунд додавались нові.

– Дельфі, я не вірю, що я обношу маґлівський магазин.

– Я зараз знайду тобі костюм жаби! Щоб не квакав!!!

Крізь купу речей роздався незадоволений стогін чоловіка.

Часу було не так багато, тому вже дуже скоро закохані покинули магазин в нових образах.

– Я відчуваю себе ідіотом в цьому костюмі.

– Ти шооооо. Подивись на себе. Ти чудово виглядаєш.

Дельфі вирішила не відмовлятись від класичних вподобань чоловіка, тому обрала йому чорний костюм з звичайною білою сорочкою. Все просто, але вишукано.

– Чудово виглядаєш ти. – Нарешті усміхнувшись відповів він.

Мелфой вже почав приймати цю шалену авантюру. Але все таки щось в середині нього все ще протестувало. Але Дельфі не залишала йому вибору. Він не міг встояти під впливом її шаленої енергії.

– Ну що ж, які в цих маґлів є ресторани чи… Що в них є взагалі?

– Ресторани? – Грайливо переспитала дівчина. – Ніііі…. В мене є ідея краща.

Вона знову потягнула аристократа за руку в абсолютно невідомому йому напрямку. І від цього чоловіку знову ставало не по собі.

 Але можливо дійсно варто відкинути все це в своїй голові, якщо ти не можеш змінити ситуацію?

Все навколо здавалось Мелфою такии чужим, але цікавим. Люди ходили великими компаніями, гучно сміялись, випивали. Хтось танцював, хтось взагалі співав. Життя вирувало і на фоні цього всього він бачив як горіла вона. Така жива, несамовита, місцями незграбна, але це зовсім не псувало її. Здавалось, він шукав свою Дельфі все своє життя.

Раптово дівчина зупинилась та перервала своїм дзвінким голосом всі думки аристократа :

– Ми прийшли!

Луціус озирнувся та побачив перед собою невеличкий старий фургон, в якому метушились люди в якихось дивних капелюшках, стояла черга. « О ні…..» – Швидко промайнуло в його голові.

– Ти хочеш сказати, що? Ніііі Дельфі. Я не буду це їсти!

– Будеш! І я буду. Ми будемо! Містер Мелфой. Так, стій тут. Я зараз прийду.

– Дельфі! Не залишай мене одного!? Ти чуєш?! Дельфі!!

Але дівчина повністю його ігнорувала та підбігла до цього самого фургончика.

Він спостерігав як вона обійшла всю чергу та встала на якусь каменюку, щось розповідала молодому хлопцю, який приймав замовлення. Ця розмова чоловіку вкрай не подобалась. Бо, по- перше, всі на неї дивились, а той маґлівський виродок ще й явно пускав на його Дельфі свою токсичну маґлівську слину. Але вона дуже швидко повернулась назад, тримаючи щось в своїх руках.

– На, їж. – Промовила дівчина, протягуючи чоловіку іжу. – Та бери бліна, це смачно.

Кривлячи обличчям, він все таки взяв той клятий згорток невідомо чого. На вигляд це було щось схоже на якийсь згорнутий корж, в середину котрого щось напхали.

– Мені здалось чи ти з ним фліртувала?

– Мг.. – Жуючи відповіла та. – Флірт за їжу. Не будь таким скнарою.

Блондин спостерігав за тим, з яким задоволенням їсть Блек, їй в принципі було вже все одно на те, що їй в рота лізе волосся, в котрому вже знаходився соус. І сам Луціус також не втримався та скуштував запропоноване.

– Дідько, там що, цибуля?!

Блек гучно цокнула та законтила свої очі.

– Ти без мене за весь цей час зовсім дикий став?

– Вона смердить!

– Ну посмердить від нас двох. Що ж ти такий… Не хочеш – не їж. – Додала дівчина, протягуючи руку. – Давай сюди! Я сама все з’їм.

Але не встигла вона забрати нічого з рук чоловіка, як раптово почула звуки музичних інструментів та швидко вручила Луціусу і свою порцію, аби наблизитись до джерела звуку.

Майже всю ніч вони провели в цьому новому для них світі. З часом навіть Мелфой трохи рослабився та, здавалось, почав отримувати від всього цього задоволення. А ось Блек відривалась на повну. Танці та спів, море смачної їжі – вона справді відчувала себе на своєму місці. І як же приємно не ховатись. Цілуватись, коли цього захочете ви, обійматись. Пара весь вечір не відходила одне від одного. Дельфі гучно сміялась, та намагалась змусити чоловіка танцювати разом з нею, але той продовжував пручатись та просто спостерігав за її щастям.

Ось це воно – справжнє відчуття, коли ви дійсно «разом». Як тільки небо почало натякати на світанок, пара швидко покрокувала до того самого місця, куди так прагнув потрапити Мелфой з самого початку. Але, чесно кажучи, такого стрімкого бажання він більше не відчував.

Знову взмах чарівної палички, старий покритий пилом камін, мить – і вони вдома.

Достатньо було одного погляду аби все зрозуміти. Знову поцілунки, дотики, нарешті можна визволитися з цього одягу, який швидко раз за разом падав на підлогу.

Не розриваючи поцілунку, вони прямували до сусідньої кімнати. Чоловік залишив кохану лише в спідній білизні, а вона встигла стягнути з нього лише піджак та сорочку. Пара продовжувала вірно дотримувалась свого курсу. Блондин вправно зняв і бюстгальтер, не оминаючи увагою те, що знаходилось під ним. Ці секунди, які розділяли їх із ліжком, здавались вічністю.

Дельфі потягнула свої руки, аби розстібнути ремінь чоловіка. Але той швидко прибрав їх.

– О… ні-ні-ні. В мене на тебе інші плани.

Зловивши на собі здивований погляд чарівниці, він швидко штовхнув її на ліжко та витягнув зі своїх нових штанів шкіряний ремінь.

– Чудове придбання, не знаходиш?

– Еееей! – Відповзаючи від чоловіка вгору ліжка вскрикнула та.

– А що ти думала? М?

Чоловік швидко заліз на ліжко та підтягнув кохану до себе, розташувавшись між її ногами. Він одразу ж схопив її руки та підняв їх догори та швидко стягнув їх між собою, прив’язуючи чарівницю до ліжка.

 Дельфі намагалась вивернутись, але все було марно. Тому вона одразу насупила свої щічки та ображено подивилась на нього.

– Я маю бути впевненим, що ти мені не будеш показувати, чому ти там навчилась!

– Я зараз буду кричати! – Все так само ображено пробубніла вона.

– Оооо, Зоре Моя. Це я тобі обіцяю.

Мелфой швидко стягнув з дівчини останній елемент її одягу, і те ж саме зробив з собою. Він покривав її тіло поцілунками, пестив, проходив язиком від чого та вигиналась та тяжкіше дихала.

– В нас мало часу – Крізь стогін правила дівчина.

– Якби хтось не знаходив пригоди, його було б значно більше! – Не приховуючи посмішки відповів той.

Але бажання Блек були почутті, різкий поштовх і вона нарешті відчула його всередині. З її вуст одразу ж зірвався гучний стогін. Мелфой не припиняв своїх рухів не на мить. Кімната наповнювалась бажанням та пристрастю. Здавалось що ці двоє бажають лише одного – стати одним цілим. Нарешті чоловік вирішив визволити дівчину з «кайдан» і вона змогла торкнутись його тіла, дряпаючи спину аристократа своїми нігтями, залишаючи по собі червоні сліди.

Не так багато часу знадобилось аби дістатися піку задоволення, брюнетка тяжко дихаючи одразу ж потягнулась за зіллям, аби уникнути можливих наслідків, але її руку було знову перехоплено.

– Давай ти не будеш його пити? – Несподівано промовив чоловік, все ще знаходячись в дівчині.

Почуте приголомшило її, Дельфі швидко вислизнула з під нього, але все ще продовжувала не відводити своїх очей.

– Ти хочеш сказати?

– Так. – Впевнено відповів він. – Давай спробуємо зачати дитину?

Блек опустила голову, та закусила губу, вона так хотіла родину але…

– Ні. – Несподівано для чоловіка ледь чутно промовила вона.

Додати до улюблених