Глава 2
Пакуй штанці, Семмі! Час у дорогу!
Лебаноне, штат Канзас. Бункер «Хранителів Знань». За кілька днів до того
Сем уже кілька годин сидів за ноутбуком у пошуках їм з братом нової справи. Від завершення минулої справи пройшло щонайменше тиждень, за цей час брати встигли і відпочити, і навіть стали нудьгувати. Поки Семмі намагався знайти, хоч якусь зачіпку про надприродні явища, які могли вказати на наступну справу, тим часом Дін спокійно ласував гамбургером, запиваючи пивом.
Старший брат був одягнений у сині джинси, коричневі чоботи та в одну із своїх улюблених фланелевих сорочок темно-зеленого кольору. Він був захоплений своєю трапезою, коли молодший брат перервав його. Сем час від часу поглядував на Діна, через те, що той надто голосно їв, і це трохи відволікало його, і тому вирішив сказати про це брату: «Дін, ти міг би їсти трохи тихіше? – попросив Сем.
– Ні, не можу. – намагався членороздільно відповісти брату Дін, але в нього погано виходило. Тому як він прожував черговий шматок гамбургеру, він повторив: – Ні, Семмі, не можу.
– Можна поцікавитися чому? – запитав Сем у брата.
– Ти мені не даси спокійно поїсти, правда? – з докором глянув він на брата.
Після цих слів Сему зателефонував один з мисливців – Ітан, і повідомив, що в Александрії штат Вірджинія, відбулося вбивство. Тіло жертви було знекровлене та вирване серце. Сем вислухав приятеля та сказав, що вони із задоволенням з братом з’їздять та перевірять. Поклавши слухавку, Семмі переказав новину братові, незволікаючи вони вирішили негайно виїхати, щоб чим пошвидше прибути в місце призначення.
Брати їхали майже 2 доби, по черзі змінюючи, один одного, щоб кожен зміг, хоч трохи відпочити. Приїхавши під ранок, вони вирішили заселитися в місцевий готель та поснідати і вже тоді братися за нову справу. Дін і Сем зайшли у місцеве кафе, сіли за вільний столик та почали читати меню. Семмі досить швидко визначився зі своїм замовленням і вирішив запитати у брата, які у нього здогадки на рахунок вбивці.
– Думаю це вампвульф. – зі впевненістю сказав Дін.
–Вамп…хто? – перепитав Сем свого брата.
– Вампвульф. Це схрещення вампіра та вервольфа. Ну знаєш, коли у вервольфа ікла вампіра або у вампіра здатність перетворюватися на вовка – пояснив Дін брату.
– Дін, я серйозно. – Сем не встиг договорити коли до їхнього столика підійшла офіціантка з їхнім замовленням.
Сем подякував офіціантці, а його брат ніколи не втрачає можливості пофліртувати з офіціантками, що він і зробив цього разу.
– Дякую красуне, ще якби ти залишила свій номер телефону було б взагалі чудово! – сказав Дін білявці, на що дівчина тільки посміхнулася і пішла геть. А Сем лише закатав очі та почав їсти.
Коли чоловіки поснідали, то вони поїхали до поліцейського відділку. Їхали вони приблизно 20 хвилин. Коли зайшли до відділку, вони привіталися з копом на вахті та продемонстрували свої значки агентів ФБР, Дін представився агентом Фредом Янгом, а Сем – Джоном Малькольмом. Після чого Дін відійшов оглядати відділок, а Семмі залишився бесідувати з копом.
– Агенте, ви приїхали аж з Вашигтону, щоб розслідувати вбивство Хенка Рейна? – запитав його коп.
– Так, обов’язок змушує. А вам щось відомо про його вбивство? – сказав Сем.
– Відомо лише те, що його тіло знайшли знекровленим. – відповів коп. – В нашому місті бувало різне, і маньяк був, і вандали, які розмалювали пам’ятник Шекспіру, але такого ще не було. За 12 років моєї служби таке вперше.
– Оу, навіть так. Що ж ми з агентом тут, аби вам допомогти. Чи могли б ви сказати, де я можу знайти шерифа, щоб поговорити з ним? – продовжив Сем.
– Я вас проведу. Прошу за мною. – відповів коп.
Сем і Дін зустрілися вже біля дверей кабінету шерифа, і разом зайшли. За столом сидів лисий чоловік, 45-50 років, трохи із зайвою вагою і розмовляв по телефону. Коли до нього в кабінет увійшли агенти, він сказав, щоб вони зачекали 5 хвилин, поки він закінчить розмову. Завершивши розмову шериф звернувся до чоловіків, які сіли навпроти нього: – Доброго ранку. Шериф Девіс, чим можу допомогти? – запитав він.
– Доброго дня, шерифе. Я агент – Мальком, а це мій напарник агент Янг. – вказав Сем на свого брата. Нас направили до вас аби допомогти у розслідуванні вбивства Хенка Рейна. – продовжив Сем.
– ФБР? – здивовано запитав їх шериф.
– Так, сер. Чи могли б Ви надати нам матеріали справи? – сказав Дін.
– Що ж, одразу до справи, добре. Але я вас розчарую. Цю справу розслідує місс Колінз, всі матеріали у неї. Вона має завтра приїхати з рапортом і іншими матеріалами, тому раджу сьогодні почекати. – зазначив шериф Девіс.
Сем і Дін переглянулися і погодилися зачекати до завтра на матеріали справи. Вони попрощалися з шерифом і вийшли з відділку. Сідаючи в автомобіль Дін сказав: – Я зголоднів. Мені потрібні кава і млинці. По дорозі у відділок я бачив кафе, де готують млинці. На вітрині вони здалися ну дуже апетитними, тому пропоную це перевірити.
– Так як нам доведеться чекати матеріалів справи до завтра, тому я не проти. – погодився з братом Семмі.
Дін радісно потер руки і вони вирушили до кав’ярні. Під’їхавши до місця призначення, паркуючись, вони побачили, що до дівчат, які стояли біля кав’ярні приставав хлопець, брати вирішили перевірити у чому справа. Вони підійшли до входу у кав’ярню, де стояли блакитноока шатенка та дівчина з азіатською зовнішністю і блондин. Ситуація між ними очевидно була напружена, хлопець, який стояв поряд з ними, досить дивно себе поводив – хапав за руки одну із дівчат, а точніше азіатку. Дін запитав у дівчат чи все добре у них, але відповів на його запитання блондин, що не дуже сподобалося старшому брату.
Раптом через кілька секунд з кута вийшла струнка брюнетка у чорному брючному костюмі з пістолем в руках. Вінчестери намагалися всіх заспокоїти, але невдало. Коли брюнетка стала погрожувати блондину, щоб той більше не підходив до дівчат, Дін намагався переконати її опустити пістолет, але він тільки розізлив дівчину і у відповідь вона направила пістолет на нього. Хлопець з білявим волоссям не очікував такого розвитку подій і вирішив піти з піднятими руками. Весь цей час Дін уважно спостерігав за брюнеткою. Згадавши, опис дівчини зі слів Сема, яка була у його ведіннях, то Дін здогадався, що це саме та дівчина. І йому ще більше захотілося про неї дізнатися.
Коли блондин зник з поля зору брюнетки, вона запитала у дівчат чи все добре у них. Судячи з почутого, Сем зрозумів, що брюнетка з пістолетом і ті дівчата, знайомі, а Дін вирішив це перевірити і запитати чи це справді так. Як виявилося – брюнетка – старша сестра, яку звати Єлена, а шатенка– її молодша сестра – Ребекка і вона подруга азіатки, яку звали Мей.
Потім Сем вирішив запропонувати допомогу переляканим дівчатам, але він не встиг закінчити фразу, як його перебила Єлена і сказала, що вони розберуться самі, апелюючи, тим що вона розбирається у даній ситуації краще. Після чого Єлена поцікавилася, що у їхньому місті роблять агенти ФБР. Чоловіки намагалися викрутися і відповіли досить туманою фразою, на кшталт, того, що все, що відбувається у 50-ти штатах їх юрисдикція, але дівчина засумнівалася на рахунок того, що вбивство Хенка Рейна їх випадок.
Брати намагалися вияснити, що Єлені відомо про його вбивство, але все марно. Попрощавшись, Ребекка, Мей та Єлена сіли в машину і поїхали. А Дін і Сем ще кілька хвилин стояли на парковці і намагалися збагнути, що щойно сталося.
– Тобі не здалося, що блондин був якийсь дивний. Його трясло, але він намагався це приховати? – запитав Дін у брата.
– Не здалося, я теж це помітив. Але можна припустити, що він наркоман і хотів обікрасти тих дівчат, щоб купити трохи трави чи що він там вживає або він просто маньяк.– припустив Сем.
Вони сіли в машину і поїхали в готель відпочити. По приїзді Сем вирішив переглянути поліцейські зведення, чи немає нових надприродних явищ. А Дін, який щойно вийшов з душу, запитав у Сема о котрій завтра він пропонує бути у відділку. Але брат його був настільки поглинутий у аналіз поліцейських рапортів та зведень, що не почув брата з першого разу. Старший брат, кинув у Сема рушник, щоб той звернув на нього увагу і сказав: – Земля викликає Семмі, прийом. Ти взагалі мене чуєш? Чи ти такий зосереджений, бо на сайті знайомств шукаєш собі нову пасію? Не забудь потім мені показати! – з посмішкою крикнув Дін до свого брата.
– Ні, Дін, я не на сайті знайомств. Я переглядаю поліцейські рапорти і зведення. – відповів йому Сем і закатав очі.
– Дуже жаль. – розчаровано сказав Дін. – І що? Є нові випадки одержимості, засухи чи велика кількість вимершого скоту? – запитав Дін.
– Ні одного, взагалі. Нуль. Це дуже дивно. – підозріло пробубнів Сем.
– Може через те, що ми такі круті та винищили всю нечисть. – припустив старший брат.
– Ні, Дін. Не через це. – з докором проказав Сем.
Раптом серед кімнати з’явився Король Пекла – Кроулі. Він був у чорних брюках, чорній сорочці та у чорному пальті довжиною до коліна, яке підкреслювало його густу бороду та темно-шоколадні очі.
– Привіт, хлопчаки! – з усмішкою привітався чоловік з братами. – Як справи? – продовжив він.
– Чого тобі, Кроулі? – неприязно запитав у нього Дін.
– Я теж радий тебе бачити, більченя. У мене все добре. Дякую, що запитав. – театрально проговорив Кроулі.
– Кроулі, ти ж не для цього тут, правда? – запитав у чоловіка Сем.
– Оу, лосяра, ти як завжди правий. Я тут по одній делікатній справі. Як дізнався, що ви теж тут, вирішив провідати вас. – проказав Кроулі та вальяжно сів у крісло.
– Ти справді думаєш, що ми повіримо у цю маячню?! – здивовано та одночасно зі злістю запитав Дін.
– Чесно? Сподівався до останього, що ви повірите. – розчарованим тоном відповів Кроулі. – Взагалі мене не дуже цікавить чи, ви повірили чи, ні. В мене є для вас завдання. – продовжив він. – мені потрібно, щоб ви знайшли дещо моє. – пояснив чоловік.
– Ми тобі хлопчики на побігеньках чи що?! Та пішов ти! – обурено сказав Дін. – В тебе вкрали – ти і шукай. – сідаючи за стіл сказав Дін.
– Кроулі, зрозумій, ми не можемо кожного разу, як нас покличиш, бігти до тебе і виконувати твої накази. В нас є важливіші справи. – пояснив йому Сем.
Король лише мовчки дивився на них з прищуром. Пізніше він зазначив, що це в їх же інтересах знайти цю річ. І ця річ, яку поцупили у нього немає опинитися в не тих руках. Після чого Сем запитав у Кроулі, що саме у нього вкрали, але у відповідь почув лише те, що їм про це знати не обов’язково, апелюючи тим, що «менше знаєш – краще спиш».
– Що ж доведеться робити все самому. – сказав чоловік і зник.
Брати ще довго намагалися зрозуміти, про що говорив демон. І з цими думками лягли спати
Ранок. Першим прокинувся Сем, заварючи собі каву він вирішив, що треба перевірити поліцейські зведення, але нового так нічого і не було. Згодом прокинувся і Дін, пививши кави вони вирушили до відділку.
Тим часом, у передмісті Александрії, на 13- ій вулиці жила Єлена Колінз. Її невеличкий двохповерховий будиночок під номером 333, був темно-сірого кольору через каміння, яким він був обкладенний, з великими вікнами, маленькою террасою, яка виходила у внутрішній дворик, де Єлена любила проводити вечори, читаючи чи слухаючи музику, або ж працювати за ноутбуком. На першому поверсі була кухня, одна ванна кімната, вітальна, яка виходила на террасу, одна кімната для гостей та гардеробна. А на другому поверсі було 3 спальні, одна з яких була її, ванна кімната, невеличкий кабінет та таємна кімната – арсенал та місце це вона зберігала документи.
Цього ранку Єлені довелося виїхати з дому набагато раніше, ніж зазвичай, бо сьогодні потрібно заїхати у відділок віддати матеріали справи про вбивство містера Рейна та відзвітуватися перед шеріфом. Вона була одягнена у сині джинси із чорним паском, і в білу сорочку, чорний оверсайз жакет, також вона нанесла легкий макіяж, підресливши нюдовим олівцем губи.
Приблизно через 30-35 хвилин вона була у відділку. Дівчина зайшла у відділок привітавшись із своїми колегами, вона попросила одного з них допомогти їй з коробками – допоміг їй поліцейський на ім’я Джаспер. Він був зростом 180 см, худорлявої статури, з русявим волоссям, яке він збирав у пучок для зручності. Хлопець вже досить давно відчував до Єлени симпатію, але ніяк не міг себе змусити їй про це зізнатися, тому допомогаючи їй він сподівався, що вона здогадається про його симпатію. Так сталося і цього разу.
– Оу, Джаспер, привіт. Як в тебе справи? Як провів вихідні? – привіталася Єлена з хлопцем.
– Привіт. Все добре, вихідні пройшли досить непогано – сидів трохи вдома за роботою, поки друзі не запросили на озеро. – з посмішкою сказав Джаспер. – Давай я візьму цю коробку, вона надто важка. – запропонував він.
– Дякую. Ти не знаєш містер Девіс вже в себе? – запитала вона.
– Ні, я не знаю. Можливо Мелісса знає. – відповів він.
– Що ж, я тоді піду до себе працювати. Побачимося пізніше. І ще раз дякую, що допоміг з коробками. – попрощалася з Джаспером Єлена.
Не встиг Джаспер сказати і слова, як Єлена вже зникла. Зайшовши до себе у кабінет, вона почала розкладати документи. Після того як вона розклала всі документи по поличках. Вона вирішила зайти до шерифа. Підійшовши до дверей кабінету шерифа вона постукала і заглянула зі словами: – Можна зайти? – запитала вона. Шериф махнув рукою, щоб вона заходила.
–Містере Девіс, Ви хотіли мене бачити? – звернулася Єлена до шерифа.
– Так, міс Колінз, хотів. – почав він. – Мене цікавить що з розслідуванням Рейна? Будь ласка, скажи, що ти щось знайшла! – з надією сказав чоловік.
– Звичайно знайшла. В мене є припущення, що це вбивство не із звичайних. – сказала вона.
– Чорт, значить вони тут не просто так. – злісно проказав шериф.
– Хто «вони»? – з підозрою глянула Єлена на чоловіка та запитала.
– Як хто? ФБР! Хто ж і ще! – емоційно викрикнув шериф вскидуючи руки. – І вони просили надати їм матеріали твоєї справи. Вони скоро будуть або вже тут. Тому, Єлено, без фокусів! – пригрозив їй шериф. І сказав, що ними займеться вона, і щоб дівчина не сперечалася з ними, якщо не хоче втратити роботу, і випровадив її з кабінету.
Єлена в шоці стояла ще кілька секунд, не розуміючи, чому містер Девіс так дивно відреагував, не звертаючи особливо на цьому уваги, потім з цими думками пішла до себе у кабінет. Прийшовши до себе вона сіла за стіл працювати над справою про вбивство містера Рейна. Вкотре переглядаючи та аналізуючи фотографії трупа, вона не могла зрозуміти, якого походження рани на шиї у жертви. І тут вона згадала, що в неї є той, хто може вияснити. Єлена набрала номер свого колеги судмедексперта та друга Френка з яким дружить більше 4 років. Він слухавки не брав, тому вона вирішила піти до нього у кабінет.
Прийшовши до Френка вона застала його в навушниках та за роботою. Вона вирішила налякати його і голосно крикнула: – Пожежа! – від чого хлопець підскочив і зняв навушники і перелякано глянув на дівчину і запитав: – Ти нормальна? Я щойно ледь не зустрівся з Богом.
– Аха-ха-хах. Чи я нормальна – ні. Я думала ти вкурсі. – сміючись промовила вона. – І як він поживає? – вже заспокоївшись запитала Єлена.
– Єлено, давай одразу до діла. – запропонував Френк подрузі.
– А це в нас раптом не Хенк Рейн? – вказала на лежачого трупа на столі у Френка.
– Так, це він. Хороший був чоловік. Мій тато був з ним знайомий. – сказав хлопець.
– В мене питання: що за рана у нього на шиї? – запитала Єлена.
– Вперше, за 10 років моєї роботи бачу такі рани. І я не знаю їх походження, яким чином їх могли нанести. Такого я ще не бачив. – шоковано сказав Френк. – Чорт, ледь не забув! Хочеш ще більше здивую? – запитав у подруги юнак.
– Мене важко здивувати, але ти спробуй. – відповіла вона.
– В нього відсутнє серце. Його вирвали коли він ще був живий. – констактував Френк.
Дівчина здивовано глянула на друга і задумалася. В цей час до кабінету судмедексперта прямували Сем і Дін Вінчестери. Думки Єлени перервав стук у двері кабінету, до якого зайшли двоє чоловіків у чорних костюмах.
– Доброго дня, агенти ФБР Янг і Малькольм. – представив їх з братом Дін.
– Ви? – з подивом і одночасно зі злістю запитала Єлена.
– Привіт, красуне. Як справи? – привітавшись Дін підморгнув брюнетці.
А Єлена лиша зітхнула та закатала очі, але нічого не відповіла.
– Знову цей красунчик. – подумки сама до себе сказала дівчина.
Сем і Дін здивовано переглянулись. А Френк з підозрою глянув то на братів, то на подругу і звернувся до агентів: – Френк Міллер – судмедексперт. Чим можу допомогти? – запитав він.
– Чи могли б ви надати труп Хенка Рейна для огляду? – запитав Сем.
– Все є у моєму висновку і звіті. – зазначив хлопець.
– Так, ми знаємо. Але нам потрібно оглянути тіло. Наказ від керівництва. – продовжив Сем.
В процесі розмови між Семом та Френком, Єлена пильно слідкувала за поведінкою братів. Після того як брати оглянули тіло вбитого, Дін запитав: – А де його серце? Воно у Вас?
– Ні, у трупа серце було відсутнє. – зазначив експерт.
Після чого брати неоднозначно переглянулися і попросили надати матеріали справи. Єлена погодилася, запропонувавши пройтися до її кабінету, де були всі матеріали. Що вони і зробили. Прийшовши до кабінету, дівчина запропонувала їм чаю, кави. Вони сказали, що не хочуть витрачати її час, і попросили якнайшвидше надати матеріали.
По дорозі до кабінету Єлени, кожен думав про своє. Сем роздумував над тим як розповісти дівчині, що вона та її сестра в небезпеці, і що в Єлени є надприродні здібності. Дін сподівався, що його брат не розповість дівчині про її здібності, а якщо розповість, то як потім складеться ситуація. І водночас думав про неї. Про її красиві очі, про її пухкі губи. А Єлена намагалася зрозуміти, чому їй здається, що ці двоє чоловіків не агенти ФБР або ж її інтуїція підводить.
Роздумуючи, Єлена вирішила змінити тактику переговорів. Вона спокійно підійшла до свого столу на сперлася на нього і промовила: – от ви які агенти ФБР. Янг і Малькольм. Хм. Давайте так: ви розповідаєте хто ви насправді, а я вже потім вирішу, що з вами робити.
– Як ми вже і казали – ми агенти ФБР. – зі впевненістю сказав Дін і з викликом дивився на Єлену.
– Це не правда. Мені довго ще чекати? Терпіння не мій козир. Тому якщо ви не хочете сісти за грати за вашу «діяльність», раджу почати говорити. – попередила їх дівчина.
– Послухай, Єлена, правильно? – запитав її Сем.
– Так, ти запам’ятав, як мене звати. Це добре, але вас це не врятує. – відповіла вона.
– Те що ми можемо розказати може важко сприйнятися людською психікою. – сказав Дін.
– Я все ще чекаю. – нагадала їм Єлена.
– Добре. Ми…– Сема перервав Дін з докором глянувши на брата і сказав: – Що ти робиш? Ти розумієш, що збираєшся зробити?
– Дін, якщо ми зараз не розкажемо їй, то гірше буде тільки нам. – відповів брату Сем.
Тим часом Єлена спостерігала за тим, як брати сперечаються і гадала, що вони приховують.
– Ми – мисливці на нечисть. Вампірів, перевертнів, відьом і подібних їм істотам. – почав Сем. – Це свого роду сімейна справа. Ми тут, щоб знищити одну з таких істот. – сказав Сем.
Дівчина уважно слухала Сема і намагалася зрозуміти правда це чи ні. Єлена чомусь не була здивована, в неї реакція була ніби це звична справа, нічого дивного.
– Задоволена? – трохи зі злістю запитав Дін, через те що дівчина дізналася правду. Діну чомусь хотілося її захистити від усього. Йому здавалося, якщо Єлена не взнає правди, то це її захистить та врятує.
Але у відповідь була лише тиша. Дівчина замислившись дивилася в одну точку, намагаючись обміркувати почуте. Але її думки перервав Сем запитуючи чи все добре з нею і тоді дівчина відповіла: – Так, у мене все добре. Я просто намагаюся зрозуміти, ви мене дурите чи ні.
– Ви хочете сказати, що вбивця Хенка Рейна, якась надприродна тварюка? – запитала вона.
– На жаль, так. Але про це усім знати не можна. – застеріг її Сем.
– І хто це? Чи що? – поцікавилася дівчина.
– Оу, ні. Краля, ти вже і так знаєш забагато. Побережи свої нерви. – заперечив Дін. Намагаючись відгородити її від усього надприродного.
– Ти хто такий, щоб мені вказувати, що робити, а що ні! І не називай мене так! – гримнула Єлена на Діна. – І до речі, з вас двох, переговори вести він вміє краще. – додала дівчина вказуючи на Сема.
Поки Єлена та Дін сперечалися, Сем вирішив зачекати і переглянути матеріали справи, які були на столі у дівчини. Суперечка затягнулася і Сем вирішив втрутитися.
– Єлено, в тебе є припущення хто з людей міг таке зробити з містером Рейном? В нього були вороги? – запитав Сем.
Після цього запитання Дін і Єлена різко замовкли і з подивом глянули на Сема. А дівчина відповіла: – Як і у всіх людей є вороги, так і він не виняток. Крім того, він місцевий чиновник, тому можу припустити, що це той, кому не сподобалося якесь прийняте ним рішення.
– Дякую. Ми візьмемо це до уваги. І якщо ви закінчили, ми з братом хотіли б піти. – сказав Сем.
– А що ви збираєтеся робити далі? Ви зобов’язані мені повідомити. – сказала дівчина, яка дещо нервово вимірювала кімнату кроками.
– Це тебе не стосується. – заперечив Дін.
– Тепер стосується. Тому вам доведеться перед мною звітувати або брати мене собою на ваше «полювання». – зазначила Єлена.
– А тепер пропоную заспокоїтися і аж тоді обмірковувати подальші кроки. – Сем намагався розрядити обстановку між братом та Єленою.
Із пропозицією Сема Єлена погодилася, а от Дін злісно поглядував на брата, не розуміючи, що той збирається утнути. Збираючись піти, Сем зазначив, що він зв’яжеться із дівчиною, як їм буде щось відомо або в них з’явиться чіткий план дій і попрощялись. Єлена залишилася на самоті зі своїми думками та припущеннями через які в неї виникало все більше і більше запитань.
Додати до улюблених