Сюзанна, як би ти бачила нас зараз. Сьогодні мені виповнилось тридцять п’ять. Я лежу в шезлонгу на пляжі попиваючи свій вишневий коктейль. Ми знову кожного літа святкуємо мій день народження у Казінс.
Озираючись назад, я можу сказати, що все, що було в моєму житті мало неабиякий сенс. Кожне рішення, кожна подія наближали мене до цього моменту.
Здається, що всі женуться за щастям, але насправді не уявляють, що воно собою представляє. Для мене щастя, це пазл, який я складаю ось уже тридцять п’ять років, кожна деталь якого уособлює собою певний момент чи подію.
Більшість таких детальок заключають в себе Конрада, мого коханого чоловіка. Він став тим, ким мріяв, доктором медицини, онкологом. Він допомагав людям, і кожне врятоване життя зігрівало його душу. Звісно, були і погані дні, коли він втрачав людей, але більшість були хорошими.
Мої думки перервав дитячий крик.
– Мамо, ти бачила? В мене майже вийшло! – Волав Ендрю, наш дев’ятирічний син. Він вчився ловити хвилі на серфі, як його батько.
– Бачила, синку. В тебе вже майже виходить, молодець!
Задоволений Ендрю побіг назад до океану, де його чекали інші хлопці та інструктор.
– Що я пропустив? – Запитав Конрад, підійшовши до мене, тримаючи на руках нашу трирічну донечку.
– Ендрю зловив хвилю. – Повідомила я.
– Ого, швидко він.
– Так. Як справи у С’юзі? – Коли ми дізнались стать дитини на ультразвуковому дослідженні, то ми обидва відразу назвали ім’я, Сюзанна. Лорел плакала, коли дізналась.
– Добре, ми прокинулись, і тепер готові підкорювати світ, так донечко? – Запитав Конрад у С’юзі намагаючись втримати її на руках.
– Тату, ми побудуємо будиночок? – С’юзі мало цікавив океан, а ось будувати будинки із піску було найулюбленішою її справою на пляжі.
– Так, побудуємо. Ти поки починай будувати, а я зараз підійду, добре? Побалакаю з мамою.
С’юзі довго не чекала, пішла перебирати свої лопатки в піску.
Конрад нахилився наді мною і поцілував в губи, а потім поцілував мій живіт, що вже був занадто великим, як на мене, для сьомого місяця вагітності.
– Як там почувається ще одна моя принцеса? – Лагідно запитав Конрад.
– Якщо ти будеш більше цілувати її мамочку, то чудово. – Відповіла я посміхаючись та поклавши руку на живіт.
– Я обіцяю, що сьогодні мамочка стогнатиме від насолоди вночі. – Пообіцяв Конрад.
– Я вся в очікуванні цього. – Завірила я його, знаючи, що він завжди дотримується свого слова.
Конрад ще раз поцілував мене довго-довго та пішов допомогти С’юзі з будиночком, а трохи далі Ендрю намагався зловити ще хвилю разом з друзями бовтаючись в океані.
Я погладжувала живіт, де штовхалась наша з Конрадом дівчинка і згадувала, як в двадцять шість років стала мамою вперше.
Першу дитину ми з Конрадом не планували наперед, але вирішили, що було б непогано про це подумати. І хто б міг подумати, що нам з першого разу без захисту вдасться завагітніти. Хоч було страшно, проте ми впорались. Народився Ендрю, і наш всесвіт з Конрадом поповнився чудовим малюком, від якого ми обидва були в захваті.
Другу дитину ми планували, довго старались, але чомусь в нас не виходило завагітніти, поки одного разу, під час відпустки у Європі, я не побачила дві смужки на тесті. Конрад був на сьомому небі від щастя, коли дізнався, що буде дівчинка. Він дуже хотів маленьку принцесу. І три роки тому, коли Ендрю було шість, народилась С’юзі. На диво, за характером вона була точною копією свого батька. Татова дочка на всі сто відсотків.
Коли я завагітніла втретє, це був сюрприз для нас обох з Конрадом, оскільки ми використовували захист і зовсім не планували мати більше дітей. Ми не знали, як назвемо нашу дочку, але вже її любили так, як і інших наших дітей.
Я буду мамою трьох чудових дітлахів, я досі звикалась з цією думкою.
Ще кілька тижнів і ми повернемось у Бостон, там в нас був свій будинок, який ми придбали перед народженням Ендрю. Час почати готуватись до пологів, та й потрібно подбати про деякі речі, перед переїздом мами та Вільяма. Конрад попросив Лорел з Вільямом погостювати у нас кілька місяців, поки я народжуватиму та навчусь давати раду трьом дітям одночасно.
В мене задзвонив телефон.
– Привіт, мамо.
– Привіт, Беллі. Як там мої онуки?
– Чудово. Ендрю плаває, а С’юзі вся в піску з Конрадом.
– Вона точно виросте архітектором, так їй подобається будувати.
– Хто знає, можливо. Як там мої племінники?
Стівен з Люсі також одружились за чотири роки після нас із Конрадом і в них народилось двоє дітей. Шестирічний Дженсен та чотирирічна Розі зараз гостювали у нашої матері з Вільямом, поки Стівен з Люсі подорожували Європою.
– Сплять ще, слава Богу. Не діти, а справжній ураган. – Я засміялась.
– Мої також не подарунок. – Переконувала я.
– Знаю, у всіх дітей якесь шило в дупі. Але я дам їм раду, як і вам давала.
– Не сумніваюсь. Як справи у Метью?
– Чудово. Вони з Сарою нещодавно приїздили, перед тим, як залишити Джастіна у батьків Сари. Майнули на острова кудись.
– Прекрасно.
– Так, ми ж готуємось через чотири тижні переїжджати? – Запитала мама.
– Так, Конрад переконує, що ми повинні бути готові завчасно.
– І він правий. Ще не придумали ім’я?
– Ні, ми вирішили, що спочатку хочемо її побачити.
– Беллі, досі не вірю, що ти станеш мамою вже трьох дітей.
– Я також в шоці, а ти станеш вже в п’яте бабусею.
– Який жах! – З посмішкою в голосі сказала вона.
Ми попрощались і я вирішила перевірити повідомлення. Джеремая надіслав фото крихітки Мії з підписом «Вона така маленька!». Він досі захоплювався новонародженою дочкою. Вони з Анжелікою довго йшли до цього. Вони кілька разів розлучались, а потім сходились знову, аж поки рік тому нарешті не одружились у Лас-Вегасі. Вони відпочивали там з друзями і після однієї з вечірок їм прийшла в голову ідея одружитись в Лас-Вегасі. Хоч нас з Конрадом це не шокувало. Кілька тижнів тому Анжеліка народила маленьку Мію, і Джеремая ходив щасливим і всім і кожному кричав, що він тато.
Ввечері Конрад вклав спати Ендрю і С’юзі і спустився до мене у вітальню.
– Мені довелось тричі перечитувати одну й ту саму казку. – Жалівся Конрад.
– С’юзі вимоглива, як і ти. – Я підійшла до нього та поклала руку йому на груди.
– А може як ти? – Запитав він і пригорнув мене до себе.
– Чому я? Я ж не вимоглива. – Відповіла я поцілувавши його.
– Не вимоглива? А хто вимагає лизати клітор частіше, – він поглибив поцілунок, – чи вбивати в тебе член частіше?
– Ну може трохи і вимоглива. – Врешті погодилась я, коли Конрад перейшов цілувати мою шию.
– То, мамочка хоче отримати задоволення? – Запитав він між поцілунками моєї ключиці.
– Не просто хоче, а вимагає. – Підтвердила я, притискаючи його ближче до себе.
– Беллі, ти вже готова для мене? – Його пальці ковзнули крізь трусики під моїм коротким платтям прямо туди.
Коли він це питав, я вмить ставала мокрою. Все в мені відгукувалось на його слова.
– Мгм… – Лише промугикала я, коли його пальці торкнулись моєї вологи між ніг. Під час вагітності я ставала дуже чутливою, тому будь яка ласка в момент доводила мене до екстазу.
– Зараз спробуємо тебе на смак, – він витягнув пальці з мене і облизнув, дивлячись прямо в мої очі, – дуже смачно.
Він стягнув з мене всю одежу і посадив на стіл. Потім поклав на спину та розвів мої ноги в різні сторони влаштувавшись між ними.
– Така гарна і готова для мене. – Він поцілував мене в губи, а потім спускався все нижче даруючи поцілунки по всьому тілу, в особливості цілуючи живіт.
– Боже, Конрад! – Я відчула його язик на своїх складках і задоволення вдарило в мою голову.
– Беллі, ти така гаряча, ммм. – Він смакував мене і це зводило мене з розуму.
– Конрад, будь ласка… – Я сама не знала, що саме я прошу.
Він вставив кілька пальців в мене і я зойкнула.
– Ось так, кохана.
– Ще, прошу ще. – Молила я.
Він трахав мене своїми пальцями і одночасно пестив язиком.
– Ще трохи! – Замимрила я, намагаюсь дихати.
– Е ні, Беллі. Ти кінчатимеш разом зі мною. – Він дістав пальці і я відчула як він тут же вставив член в мене.
– Боже… – Не могла я ясно мислити.
– Я так обожнюю бути в тобі. – Прошепотів Конрад.
Він повільно рухався в мені, однією рукою притримуючи мої стегна, а іншою стиснув мій сосок, чим послав імпульс задоволення прямо в мозок.
– Я зараз… – Намагалась я скласти слова в речення.
– Я теж, Беллі, ще трошки.
– Я не можу, так приємно, – я стогнала, всередині все пульсувало, – я кінчаю!
– Так, Беллі, так! – Я стискувала в спазмах оргазму його член і він також не витримав, і кінчав в мене.
Після Конрад відвів мене в душ, ми мили одне одного та цілувались. Конрад пестив мої груди, стискаючи по черзі мої соски, а потім язиком засмоктував їх в рот, чим знову робив мене мокрою між ніг.
– Я вже не дочекаюсь, коли знову спробую молоко з цих чарівних грудей.
– Конрад, ти такий розбещений. – Прохрипіла я, поки він солодко катував мене.
– Зовсім ні, я просто в захваті від кожної частини цього прекрасного тіла.
Він розвернув мене лицем до стіни і цілував мою спину, а рукою знову знайшов моє лоно.
– Конрад! – Вигукнула я, коли відчула його пальці в мені.
– Я не можу втриматись, коли ти так стогнеш в моїх руках.
Він дістав пальці з мене і я знову відчула його твердий член в мені.
– Я маю взяти все поки можу, – мовив він між повштовхами, – бо потім мені кілька місяців задовольнятись лише твоїм ротом.
– Боже, Конрад, ти говориш такі непристойності. – Хрипіла я відчуваючи наростаючий жар всередині.
– Невже? – Він однією рукою пестив мій сосок. – І це я кажу непристойності, а як же твої крики «Конрад, довби мене, сильніше, прямо в матку, так!». – Передражнював він мене.
– Ти такий розпусний, вульгарний, – перелічувала я, поки він не почав рухатись швидше вбиваючи залишки самоконтролю, – ще, так, так! Я кінчаю!
І в мені вибухнули сотні феєрверків задоволення, а потім він розвернув мене і поцілував.
– Моя розпусниця. – Промовив він, відриваючись від мене.
– Ти мене розбещуєш. – Звинуватила його я.
– Ми розбещуємо одне одного. І вже пізно дивуватись, в нас на підході третя дитина.
– Ти правий. Зараз ти відчуєш те, що й я, коли дразниш мене членом.
Я промовила це погрозливо, а потім опустилась на колені і взяла його твердий член до рота. Через п’ять хвилин вже він благав мене дати йому фінішувати. За ці роки, я майстерно навчилась задовольняти його ротом. Особливо після народження дітей, коли ми ще не могли займатись сексом, але дуже хотілось.
Після душу ми таки дісталися ліжка, у нашій спальні, яка раніше була кімнатою Конрада. Моя і Стівена колишні кімнати тепер були кімнатами С’юзі та Ендрю. Інколи Стівен і Люсі приїздили у Казінс, але не довше ніж на вихідні. Джеремая не бажав сюди їздити, тому Казінс став нашим літнім будиночком. Ми кожного року проводили тут відпустку і святкували моє день народження.
Конрад згріб мене в обійми і погладжував мій живіт. Через мою спину від відчував поштовхи нашої дитини.
– Беллі, я навіть не уявляв, що можу бути настільки щасливим. – Прошепотів він, коли я поклала свою руку на його.
– І будеш ще щасливішим, обіцяю. – Тихо промовила я.
– Ти подарувала мені цілий всесвіт.
– Ми подарували його один одному. Ти і я. Назавжди. Навічно.
Кінець.
Вітаю! Ви дочитали до кінця! Дякую вам, що приділили увагу моєму творінню, оскільки це мій перший фанфік! Взагалі перше, що я написала. Сподіваюсь ви зустріли не багато помилок. Мої думки та уява були попереду моїх рук на клавіатурі, тому пробачте, якщо десь вийшла помилка.
Сподіваюсь вам сподобалось!
А як ви бачите розвиток пари Бонрад? Щоб хотіли додати або змінити? Чи сподобався вам мій варіант розвитку подій?
Дуже хочу почути думку фанів цієї серії книг!
Залишайте свої думки, питання, можна лайки цьому фанфіку)
П.С. Мені наприклад було важко склеїти розірвані кінці, що створила автор між кінцем третьої книги і главою «Кілька років потому». Особливо довго думала, що б міг Конрад написати в своїх листах)
П.С.2. Сподіваюсь вам сподобалась лінія Лорел та додаткові персонажі)
П.С.3. Новонароджену дівчинку Беллі і Конрад назвали Лорі.
П.С.4. Хто не здогадався, то кожна назва глави, то рядок із пісень Dua Lipa та Taylor Swift.
Додати до улюблених