Через три години полювання, Кін нарешті досяг п’ятого рівня. Як тільки це сталось він виліз зі схованки на дереві, де я його залишила, і почав шукати шлях аби спуститись до мене.
– Ні-ні-ні! Стоп! Зачекай! Не лізь! – я запанікувала. Він все ще був маленьким і тільки почав самостійно ходити. Я боялась, що він впаде. Але він послухав мене і зупинився.
Кін видав якийсь звук схожий на нявкання та нахилив голову в бік.
– Не злазь! Ти ж впадеш!
Дракончик знову видав щось середнє між нявканням і муркотінням і… стрибнув!
Я, як навіжена, кинулась до нього намагаючись його зловити, але замість того щоб почати падати він просто завис у повітрі.
– Рряу! – явно задоволений та веселий видав він.
– Та-ак, звісно, веселись. Це ж так весело давати мені сердечний напад, чи не так? – пробурмотіла я, собі під ніс.
Я обперлась об дерево і поклала руку на серце. Он воно як. Від монстрів не помру, але оця малеча забезпечить мені серцевий напад. А я ще така молода.
Я зовсім забула, що східні дракони вміють літати без крил. А точніше, я навіть не думала про це.
Кін підлетів і потерся об мене головою.
– Не лякай мене так знову, Кін, – я попестила його по голові.
– Рряу! – він покивав головою.
Ім’я: Кін
Рівень: 5
XP: 3 405 / 22 330
HP: 250 / 250
CP: 408 / 408
Сила: 15
Жвавість: 15
Витривалість: 15
Інтелект: 15
Мудрість: 15
Вільні характеристики: 50
Титули
Фамільяр (Рівень MAX): Ваш найвірніший союзник. Має нерозривний зв’язок з Вами. Ви можете обрати який відсоток досвіду буде отримувати ваш вихованець від вбивства монстрів.
Земляний дракон (Рівень 1): Земляному дракону підкориться будь яка земля. Спорідненість зі стихією землі + 20%.
Хм, я подивилась уважно на Вікно статусу Кіна, але кнопок для розподілення вільних характеристик не було. Системо, як підвищити характеристики фамільяра?
[«Характеристики фамільяра підвищуються за допомогою підняття рівня, вільних очків характеристики, тренувань та артефактів»]
Ну, тобто майже як в мене. Можливо у нього теж є якийсь варіант «Режиму новачка», і через це я не можу розподілити вільні характеристики…
Мене наполегливо штовхали в плече.
– Ти голодний? – Кін знову кивнув. – Зараз, почекай хвилинку.
Я залізла в магазин та купила корм класу F. Діставши пакет з кормом класу F я зрозуміла, що тепер мені ще й миска знадобиться, тому прийшлось купувати її теж.
Кристали: 380 640
О-хо-хо, треба прискорюватись, якщо я хочу щоб в мене було достатньо кристалів.
Я почухала маківку, як же мені пришвидшити пошук монстрів? А! Точно! Є навичка «Сенсорика», яка дозволяє відчувати чужу чакру. Хоча чи спрацює вона з монстрами, це питання. Але зайвою не буде. Коштувала вона 20 очків навичок.
Поки Кін їв, я намагалась розібратись, як відчувати ворогів. Ніякої інструкції мені не дали, тому прийшлось пробувати різні варіанти. Я намагалась медитувати, щоб відчути навколишнє середовище, я намагалась використати чакру, як локатор. Але це були безглузді спроби. А коли я спробувала випустити чакру аби «відчути» навколишнє середовище, я просто випустила навколо себе ударну хвилю з чакри. Це відволікло Кіна від їжі і він подивився на мене, як на дурепу.
– Якщо в тебе є ідеї, як працює сенсорика, тоді ділись. Якщо ні, то їш свій корм і не дивись на мене так.
– Рряу ря рряу! – він почав кружляти у повітрі і голосити, наче намагався мені щось розказати.
– Тобто, ти знаєш як воно працює, але розповісти не можеш, тому що я тебе не розумію? Просто прекрасно…
Він завис в повітрі і про щось замислився. Потім підлетів до мене і спробував підлізти мені під руку.
– Рря! – звучало це дуже наполегливо. Я не дуже розуміла, що він від мене хоче, але поклала на нього долоню і спробувала щось відчути.
Хвилин через 5 я нарешті відчула те, що Кін намагався зробити. Він об’єднувати наші потоки чакри. Повільно але в нього це виходило. Коли він закінчив з цим він подивився мені в очі і дуже серйозно видав:
– Рряу!
Я не знала, що саме це повинно було означати, але на всякий випадок зосередила на ньому всю свою увагу.
Я відчула щось дивне. Деякий час я перевіряла нашу об’єднану чакру знову і знову, поки не зрозуміла, що робив Кін. Він змінював нашу чакру. Це було незвичне відчуття. Щось схоже на те, як я змінюю чакру коли використовую стихійні техніки, але водночас інше. Я намагалась запам’ятати це відчуття.
Коли я нарешті розібралась з тим, як повинна відчуватись чакра, я почала допомагати Кіну. Коли процес було завершено, я звернула увагу на оточення і затамувала подих. Я чітко відчувала ще декілька живих створінь на деякій відстані від мене, ближче, ніж мені б хотілось.
Я подивилась на задоволеного дракончика, який від’єднався від моєї чакри і повернувся до їжі.
– Дякую, ти такий розумний – я попестила його. У відповідь він лише фиркнув.
Що ж, тепер, коли я знаю як користуватись Сенсорикою, я можу піти полювати далі.
∞
Полювання йшло значно швидше, ніж спочатку, тим більше, що я стала краще користуватись Сернсорикою. Пройшло не більше 5 годин, а я вже підняла рівень Кіна до 10.
[Сюжетне завдання
Підняти рівень фамільяра до 10. (Виконано)
Заключіть контракт з фамільяром.
Нагорода: 500 000 XP; 150 000 Рьо; 1 000 000 Кристалів.]
[Увага! Неможливо заключити контракт, поки ви знаходитесь в підземеллі.]
Хм… Тобто халявних кристалів та досвіду не буде. Прикро.
[Вітаємо! Ваш фамільяр досяг 10 рівня. Тепер він може битись.
Увага! Ви не можете вибирати навички, які буде вивчати Ваш фамільяр, а також побачити книжку навиків.
Увага! Ви не можете розподіляти вільні характеристики фамільяра.]
Тобто «я не можу»? А як тоді він буде навички собі вибирати? А характеристики розподіляти? Сам? А якщо вивчить щось непотрібне?
[Фамільяри достатньо розумні аби самостійно вивчати навички та піднімати характеристики тренуваннями.
Фамільяр не домашній улюбленець. Фамільяр – це Ваш компаньйон і союзник. Якщо він захоче дізнатись вашу думку про те, які навички йому вивчати і що качати, він Вас запитає.]
Ага. Ну припустимо. Я подивилась на радісно кружляючого у мене над головою Дракончика. Він помітив мій погляд, радісно цвірінькнув, і помахав передніми лапами. Мені було важко зрозуміти, що то був за жест, тому що лапки в нього коротесенькі, і махав він ними швидко, але досить незграбно.
Я так би і сиділа задерши голову, і намагаючись розгадати, що мені просигналив Кін, але я помітила світло збоку. Повернувши голову я помітила що навколо мене був щит. Такий собі звичайний енергетичний щит.
– Вихваляєшся, га?
– Рряу!
Ну от і поговорили. Система казала, що він скаже, якщо захоче. Але як він скаже, якщо я його не розумію?
– Ти можеш зі мною говорити?
Він похитав головою, а потім покивав. Ех… і що це повинно значити? Ну, а якщо так?
– А зможеш коли-небуть?
Він закивав. І знову начаклував щит, а потім злетів вище, і став тицяти лапками вгору.
– Це що?.. Навичка? Але потрібно щоб рівень був вище?
Він радісно замуркотів. Як багато він видає звуків. Моя кішка в минулому житті видавала лише два: шипіння, і нявкання, яке було більше схоже на крякання. А тут стільки звуків…
Я потрусила головою. Я не хотіла згадувати своє минуле життя. Я боялась, що якщо я почну, це може мене зламати. Я глибоко вдихнула і видихнула. Я повинна була зосередитись. У мене попереду багато справ. Треба далі полювати.
– Кін, – він подивився на мене. – Не вступай в бій. Можеш, десь на дереві погратись, або потренуватись. Але в бійку не лізь. Вони занадто сильні для тебе.
Переконавшись, що він мене послухав, я застрибнула на дерево. Я відкрила вікно статусу Кіна і знизила відсоток досвіду який він отримував з 90% до 50%.
Треба прискоритись. Мені хотілось встигнути вбити якомога більше монстрів.
Я забрала шарф, і пострибала в напрямку найближчого монстра.
∞
Перш ніж я дійсно відчула втому пройшло три дні.
На диво полювати на місцевих монстрів було дуже легко. Вони були не надто сильними. Тим паче, я завжди нападала на них зненацька, намагаючись знерухомити їх першим ударом. Складніше було з Оленями. Вони були більшими і швидшими ніж Зайці, Кабани або Вовки, тому і битись з ними було важче, для них мені довелось вибрати іншу тактику.
Але, полювання йшло добре. Періодично я зупинялась, аби відновити чакру та здоров’я, а також записати в блокнот згадані моменти із сюжету Наруто. Іноді здавалось, що я могла згадати навіть дрібниці. Це все вина моєї вибіркової пам’яті. Краще б я так формули з алгебри запам’ятовувала. Але зараз ця особливість була в нагоді. Спогади, інколи дуже відірвані один від одного, я записувала в блокнот. Пізніше я розсортирую їх в хронологічному порядку, але зараз записувала як виходило.
Питання в тому, чому в лісі серед монстрів я можу згадати сюжет Наруто, а вдома в безпеці – ні? До цього моменту я просто не думала про це. Можливо вбивство монстрів для мене було не більше ніж звичайним «ґріндом», під час якого не потрібно було багато думати, а лише вбивати монстрів та заробляти досвід. Дома в мене в голові був суцільний безлад, я не могла зосередитись на якійсь одній думці. А тут, в підземеллі, я буквально перенеслась в «Гру». І по суті тут крім монстрів не має нічого, що може мене відволікти. Ні брата, ні набридливих батьків, ні сусідів, ні Селища, ні Хокаґе, ні майбутнього нападу. Тут, для мене, було дуже спокійно.
Але була ще одна проблема. Я знала, що Ооцуцукі грали важливу роль в сюжеті. Але я не знала про самих Ооцуцукі майже нічого. Я не дивилась і не читала Боруто. Все, що я знаю про його сюжет це те, що я побачила в Тік Тоці та Youtube. А це означало, що ці знання були дуже ненадійними.
Врешті-решт я вирішила відкласти це в сторону. Ооцуцукі якщо і з’являться то точно не скоро. Зараз головна проблема, це Акацукі, Зецу, Данзо і Орочімару. Тому я записувала будь-які дрібниці, які могла згадати.
У мене не було якихось дієвих ідей щодо майбутнього. Я навіть не знала, що робити з Обіто. Чи можливо було з ним домовитись? Скоріш за все так. Але в нього на серці стояла печатка. Звільнився він від неї лише після того, як Какаші пробив йому груди Чидорі. Я не знала, як її зняти не вбиваючи носія, тому, і як допомогти йому я теж не знала.
Якби ж я тільки могла змусити його співпрацювати, він був би могутнім союзником.
∞
За ці три дні я підняла рівень собі до 30 і Кіну до 17. Як тільки я отримала тридцятий рівень, я згадала, що скоро дракон отримає двадцятий рівень, а в мене на даний момент, не було бажання витрачати ще більше кристалів на новий корм, тому я зменшила його частку очків досвіду до 10%.
Зараз я сиділа на березі річки і відпочивала. Я вирішила зробити перерву в полюванні і зайнятись ремеслом. За весь цей час я неодноразово натрапляла на різні галявини повні лікарських трав, навіть глибоко в лісі я також знаходила деякі з корисні рослини. Від монстрів теж було багато здобичі. Тому зараз в мене в рюкзаку було повно різних інгредієнтів.
Добре що мені не потрібно було ні їсти, ні спати. Це дало мені багато часу не тільки на полювання, а й на тренування. Тому я також трохи підвищила свої характеристики.
Перш ніж зупинитись на березі я оточила це місце сигнальними пасками, на відстані 30 метрів. Мені не потрібен був раптовий напад. Хоча я і знищила всіх мострів поблизу, і вони не повинні були повернутись ще декілька годин, я вирішила перестрахуватись. Сигнальні пастки були корисні тим, що спрацьовувала коли їх зачіпали, але монстри не вважали їх атакою, тому це був безпечний спосіб повідомити мене про їх наближення.
Я дістала з рюкзака куплений в системному магазині набір для розпалювання багаття. В ньому були сірники, лопатка, відро, а також підставка для каструлі або пательні.
Я обережно вибрала місце, склала на нього сухі гілки і палички які я підібрала в лісі. У відро я набрала води з річки, щоб якщо щось піде не так, загасити полум’я. І обережно підпалила отримане багаття. Використовувала я сірники, як мені не шкода, але видихати полум’я маленького розміру я ще не навчилась. Здавалося б що тут такого? Просто використай менше чакри. Але проблема в тому, що навичка мала обмеження. Оскільки навичка «Вогняна куля» була у мене лише третього рівня, я не могла видихнути полум’я, яке містило об’єм чакри менше ніж 700 CP, з такої кількості чакри виходив шар полум’я діаметром, приблизно, один метр. Більше? Скільки завгодно. Менше? Ні. Система сказала, що я зможу самостійно вибирати який об’єм чакри мені використовувати, коли навичка підніметься до десятого, максимального, рівня. На жаль, до повного контролю над нею ще далеко. Тим паче в лісі я зовсім не хотіла кидатись вогняними кулями. Не вистачало мені тут лісової пожежі.
Я дочекалась поки багаття розгориться та дістала з рюкзака каструлю. Треба було закип’ятити води. Для Алхімії вона знадобиться.
Поки вода кипіла, я розбирала те що було у мене в Рюкзаку. З рослинами деревиною та шкірою було легше, адже я просто відправляла їх на обробку під час полювання, і зараз в Рюкзаку лежали охайні, вже оброблені частини рослин, шкури та бруски дерева. З іншої сторони в мене лежали скляночки з кров’ю, з різними частинами тіла та м’ясо. Я здригнулась. Мені ж тепер зі всім цим возитись. Я проігнорувала бажання знищити це все.
Почала з найменш приємного. З часточок тіла. Всі вони так або інакше використовувались в Алхімії або Виготовленні магічних інструментів. Гидота. Але зробити це треба було.
Я передивилась все, що було. Я переклала очі, язики і кров для Алхімії в одну сторону Рюкзака, а кістки, лапи і кігті для Магічних інструментів – в інший.
Я відкрила вікно Алхімії, і вибрала єдиний, поки що, доступний мені рецепт «Зілля малого зцілення (1)», зняла каструлю з вогню і перенесла її у віконце. Ця одиничка біля назви, як пояснила мені Система, означала якість. Майже всі речі мали схожі позначки позначки. Позначка (1) – це стандарт, але насправді це гірший варіант, у порівнянні з (2) чи (3). Для (2) або (3), покращених варіантів, треба було шукати матеріали і рецепти кращої якості. Крім позначки в назві самого зілля або страви вони мали рамку. Виріб з позначкою (1) мав бронзову рамку, (2) – срібну, (3) – золоту. Але, нажаль, була ще одна якість – сіра. Сіла якість ніяк не позначалась в назві, і рамкою ніяк не виділялась. По суті це були речі – гірше стандарту, які могли виготовити навіть новачки-ремесленики. Майже всі предмети на мені були такої якості.
Залишилось додати інгредієнти. Рецепти для Алхімії тут були не чітко визначені, а скоріш список можливих комбінацій матеріалів для створення певного зілля. Закинув декілька рослин і кров у віконце Алхімії, туди ж я поклала куплені в системному магазині склянки для зілля. Дивлячись на те як вони поступово заповнюються, а рівень ремесла росте, я задалась питанням, як мені це пити коли я знаю з чого я його робила? Я сподіваюсь що мене не вирве, коли я використаю їх в бою.
М’ясо. Вибір в мене був не великий: м’ясо кабана або оленя. Але всього цього було так багато, що я, напевно, могла нагодувати пів клану. Я докоряла собі, що в мене не було ніяких овочей. Добре хоч спеції були.
Кулінарія, як і будь-яке інше ремесло, давала змогу виробляти речі, як у вікні ремесла, так і без нього. Як саме виготовляти – це залежало виключно від бажання Користувача системи, кому як зручніше. Можливо комусь приємно возитись зі всіма цими досить бридкими матеріалами. Особисто мені подобалось готувати, але виключно коли є кухня. Коли під рукою не було інструментів, виробляти у віконці було значно зручніше ніж будь-які інші варіанти.
Я закинула оленину і деякі спеції у віконце. Мене чекає величезна кількість смаженого м’яса. Я натиснула кнопку «Запуск» і закрила вікно.
– Рря! – мені на голову сів дракон.
Я не знала чого він хоче, але в нього був дуже хороший настрій.
Коли Кін взяв 15 рівень, мені прийшло повідомлення:
[Ваш фамільяр вивчив пасивну навичку «Зв’язок душ». Тепер Ви будете відчувати емоції один одного.]
Тож тепер він відчував будь-які зміни в моєму емоційному фоні. Так було навіть зручніше. Він не чіпав мене коли я цього не хотіла і крутився біля мене коли мені було самотньо. Сам він постійно випромінював позитив та цікавість до всього. Я не розуміла, як таке оптимістичне створіння стало моїм фамільяром. Хіба ми не повинні бути схожі?
– Рряу! – мене вдарили лапою по лобі.
Це був натяк, щоб я не думала про дурниці.
Ну не думати, то не думати. Я згасила багаття і лягла на спину. Треба трохи подрімати, тоді і втома пройде.
Додати до улюблених