— Отже, таким чином чари згуртовуються в сукупність енергетичної матерії, що утворює такий собі згусток магії. Згодом, чаклун може керувати ним та направляти туди, куди йому буде потрібно, підвласнюючи контроль. Зрозуміла?
Сандра втомлено протерла очі, відриваючись від довгого конспекту на кілька сувоїв пергаменту, який вже розпливався перед очима. Нудна теорія — найгірше, що можна проходити на уроках чарів, а така програма продовжується вже кілька важких тижнів. Вона розсіяно кивнула, розминаючи пальці після багатьох годин письма. За вікном майже стемніло, повідомляючи про наближення ночі і проходження чергового складного дня.
— Майже. Тобто, я розумію, що відбувається, але не розумію, як саме. Яким чином можна повністю підвласнювати цей згусток, якщо магія відділяється від тебе — коли ви вже не одне ціле… хіба закляття просто не розчиниться у просторі?
— Це щось на рівні невербальних чарів, якщо тобі так буде простіше зрозуміти: ти всеодно повинна озвучувати закляття, хоч і про себе, контролювати пориви магії. Вона не належить тобі фізично, але ментально —повністю підвласна тобі на підсвідомому рівні, тож це працює майже інтуїтивно, — Вірджінія підбадьорливо посміхнулась, переглядаючи власні записи плану занять, — В наступний четвер вже переходимо до ментальних чар, я думаю, ти до них готова. Спочатку звичайний «Забуттятус», потім — Легіліменцію та Оклюменцію.
— А як же практика? — Сандра відірвалась від розглядання виду за вікном і, суплячись, подивилась на жінку. Під її очима залягли темні тіні, а рука, час від часу, нервово сіпалася, наче вона переймалась далеко не заняттями. Браун зітхнула, нерівномірно похитавши головою.
— Практика, практика.. ви, молоді, так рветесь на війну.
— Але Ви обіцяли! Який сенс всього, що ми проходимо, якщо я не можу це випробувати? — повищений голос просочився роздратованістю і Сандра неоднозначно підняла брови.
— Хіба тобі не вистачає практичних занять із батьком? Мені здавалось, Радаман добряче з тобою возиться.
— Я не розумію, місіс Браун. В чому проблема? Ви — мій викладач із чарів та захисту від темних мистецтв, а не з якої-небудь історії магії, практика — це майже основна частина всього, що ми проходимо.
— Гаразд, наступного четверга проведемо аналітичний дуельний день. По моєму планові це мало б бути пізніше, коли ми перейдемо до захисних чар, але якщо ти наполягаєш… домовишся із батьком на рахунок дуельної зали. Проведемо пробне заняття спочатку там, потім — надворі. Так влаштовує? — її посмішка стала ширшою, коли вона огляділа бібліотечний відділ, який сьогодні для уроку обрала Сандра, хоча раніше віддавала перевагу дальній вітальні. Пальці потягнулись до світлого волосся, поправляючи вкладену зачіску.
— Цілком. Залишитесь на чай?
— Залюбки.
Вже через кілька хвилин солодкий аромат чаю наповнив глибоку бібліотеку і обидві чарівниці задоволено вдихали запашниу м’яту із медом. Шкільні приладдя вже були складені, а неформальна обстановка дозволила Сандрі підібрати ноги під себе, комфортно вмощуючись в кріслі. Вірджінія відкинулась на спинку, спостерігаючи, як дівчина перемішує цукор.
— Як твої успіхи в створені тих косметичних чар? Пам’ятаю, ти про щось таке розповідала.
Вишневецька підняла очі, змушуючи себе вигнути кутики, як завжди покусаних, губ. Вона задумливо смикнула плечима, згадуючи останні спроби працювати над чимось, які закінчувались лише пригніченими невдачами. Признаватись у цьому жінці було чимось на рівні сорому, тому Сандра лише вимушено вдалась до брехні, яка, останнім часом, так легко виривалась з її уст.
— Непогано. Хоча, признаюсь, це досить лінивий проект. В наступний раз буду братись за щось більш складне і глобальне.
— А мені сподобалась задумка, — Вірджінія відпила гарячу суміш, — Це могло б поліпшити життя багатьом людям із неслухняним волоссям. Думаю, в майбутньому, хтось скаже тобі дякую.
— Це не зовсім те, чим я хотіла б займатись, відверто кажучи. Здається, наче косметичні чари — щось занадто…дитяче та несерйозне, розумієте?
Жінка ліниво пирхнула, прокручуючи в руках білу чашку, виготовлену під замовлення кілька років тому, набір яких їм подарували. Дарувати чайні набори було звичним та навіть поважним ділом, чим британські гості користувались, підносячи один одному різноманітні вичурні елементи посуду. Вона провела пальцем по краю глухого матеріалу, ненароком демонструючи важкий перстень темно-зеленого кольору, що виблискував в нічному освітленні теплого підтону свічок. Сандра затримала на ньому гострий погляд лиш на секунду, після того повертаючи погляд до, сидячої навпроти, викладачки.
— Я розумію, чому тобі здається, що це надто мізерні винаходи та результати, але не потрібно знецінювати власну працю, Сандра. Такі заклинання можна вважати справжнім внеском у розвиток певних сфер, чи не так? Я надіюсь ти не будеш про це забувати, — протягнула Браун, смакуючи кожне слово, як задоволена власним життям кішка, — Боюсь запитати, що на твою думку гідний проект?
Дівчина втомлено зітхнула, прищуривши очі. На язику виразно коливалась чітка відповідь, підкреслена зухвалим тоном, але вона стримала свої різкі пориви розпитати таку видатну жінку про Горокракси. За цей проміжок часу вони достатньо зблизились, щоб Сандра як-не-як почала довіряти Вірджінії, але щоб знову так ризикувати, привселюдно проявляючи зацікавленісить до такої магії — невиправдана дурість. Жінка могла б розказати батьку. Хоча з іншого боку, коли ще може з’явитися можливість дізнатись більше такої цінної інформації? Раптом, місіс Браун обізнана в цій темі? Раптом знає спосіб знищити горокракси? Раптом душу Сандри ще можливо врятувати? Раптом…
Ні. Найкращий варіант зараз: це ще більше із нею зблизитись, поступово підводячи до потрібної теми; по крупицях збираючи знання; по секундах розплановуючи всі наступні репліки. Важко, довго, зате дієво.
— Мабуть запальні закляття. Справді цікава тема, не вважаєте? Контролювати як і маленькі спалахи іскор, котрі ледь-ледь нанесуть шкоди, так і величезні вогняні катастрофи, що можуть спалити будь-що на своєму шляху, не розрізняючи: людина то, тварина чи багатоповерховий дім. Справжній хаос.
— Вражаюче. Мала колись честь, — легкий смішок вирвався з її уст, — розгрібати наслідки чар двох юних чарівників, що повіривши у себе, ледь не спалили всю Ґодрикову долину.. цікава тема, безумовно, але дуже-дуже небезпечна. На той час я ще належала до аврорату…
— Справді? А що вони зробили? — відставивши гарячу кружку, Сандра машинально закусила губу, як і десятки разів до цього. Темні очі запалились азартом, який вишкрябував у підсвідомості досить корисливі слова: «Розпитуй її більше про минуле та позакласове життя, це обов’язково допоможе.»
— Скажімо, злегка переоцінили власні можливості та загралися із вогнем. Ці хлопчаки, безперечно, були дуже талановиті та обдаровані для свого віку, але їхня наївність у власних неперевершених вміннях, призвела до невиправних наслідків. Не допусти того ж, дівчинко.
— А що за закляття вони використовували? І які наслідки Ви маєте на увазі? Хтось постраждав?
— Один із них використав «Конфрінґо», що призвело до смерті невинної людини. Загалом, це заклинання варто класифікувати більше як вибухове, аніж запалююче, проте… принцип схожий. Такою магією важко керувати та направляти її, особливо на емоціях. Треба думати головою.
Вишневецька проковтнула бажання ущипливо згрубіянити, а натомість зобразила невинний інтерес. Наступну репліку варто добряче обдумати й обережно сформувати, перш ніж озвучувати, на диво, говіркій викладачці. Коли є можливість розкрити важливі обривки інформації, головне — не впустити нить контакту. Показати людині, що ти справді розумієш її та підтримуєш. Привести приклади із власного життя, щоб підкріпити висловлювання. Підключати міміку та жести.
— У Вас, схоже, досить цікаве та насичене життя, місіс Браун.
А ще лестощі. Хто не любить, коли їх хвалять, навіть якщо за ті якості чи дії, на які вони не могли вплинути? Сандра завмерла, очікуючи позитивної реакції, яка послідувала за мить після цього. Трохи не така, на яку вона розраховувала, правда. Брови Вірджінії насупились, губи піджались, а приємна посмішка перетворилась на легкий оскал. Посерйознівша маска жінки раптом здалась для Вишневецької зовсім чужою, наче вона бачила жінку вперше. Нервовий тик пройшовся по тілу, змушуючи смикнути худими плечима. Жінка абсолютно точно щось приховувала, не бажаючи розкривати козирі карт власної гри.
— Можна й так сказати. Принаймні, мені немає із чим зрівняти: життя одне й таке коротке, еге ж? — солодкий голос понизився і Сандра несвідомо примайнула ближче до кінця столу, за яким сиділа співрозмовниця. Дівчина вже готова була довести розмову до кульмінації, задавши котресь із провокаційних питань, як Вірджінія раптово піднялась. Пуста чаша з-під чаю остигала вже кілька хвилин, очікуючи на завершення розмови.
* * *
Важкі кроки глухим ехом лунали позаду, відбиваючи незначний ритм своєю зловіщою аурою. Серце болісно виривалось із грудей в жалюгідних спробах захиститись. Тіло ледь слухалось. Затьмарок розуму швидкісно аналізував ситуацію, але виходу більше не було.
Маєток лякав. Це була холодна, занадто темна та велика будівля — лише копія та психопатьська карикатура на нормальний дім. Несло несвіжістю та морохом на стінах. Спалахи ріжучого болю сковували рухи, а в тіло наче втискали сотні голок. Босі ноги наступали на мілкі уламки скла, розриваючи тонку шкіру на кровоточиві рани. Божевільний біль, від якого паморочилося в голові. Розкидані речі заважали переставляти ноги, заповільнювали темп, наближали до..
Він навіть не прикладав зусиль, аби догнати. Сандра сама плуталась у багаточисельних коридорах, сама надто повільно реагувала, сама тушувалася від кожної тіні, що пробиралась прямо під шкіру. Проникала холодним потом, перебирала нутрощі, спотворювала свідомість. Було важко розрізнити власну ж руку у невидющій пітьмі стін-в’язниць. Виднілись лиш продовговаті багряні сліди крові, що тягнулись по чорних коридорах. Хотілось плакати. Ревіти навзрид до пекучого болю у горлі. Закритись долонями від всього світу. Від нього.
Холодна рука силоміць схопила дівчину за плече, але та вирвалась з обіймів смерті, раз за разом змінюючи свою долю. Вона знала, що згодом там проявиться синець. Голова загуділа і наче сам будинок втиснув її в стіну, перекидаючи кілька перестрічних предметів. Сандра зашипіла, тут же за це поплатившись. Він вчепився їй у горлянку, піднімаючи уздовж дерев’яної оббивки. Довгі пальці стискали тонку шию до білого шуму в голові, перекриваючи повітря. Вона захрипіла. Темний силует випрямився, кидаючи дівчину на підлогу. Чорна мантія колихнулась. Його направлена чарівна паличка майже світилась збудженням магічних викидів, що іскрились пламенем.
Він хотів завершити власний обряд, остаточно довести спотворену душу до абсурдного ідеалу, покінчити із нею. Зламати, довершити, освоїти. Сандра схипнула, припавши додолу. Чортові горокракси, чортовий Том Редл. Чорні очі зверху-вниз прослідкували за її поглядом і він чарівно усміхнувся, більше походячи на маніяка зі стажем. До біса. Наволоч. Схиблений гаспид. Набрід. Вона замахнулась йому кудись в районі паху — і зелений промінь вдарив їй у підсвідомість. Крик.
Сандра підірвалась із ліжка, падаючи на холодну підлогу. Тонкі каплі поту стікали по переляканому обличчі, залишаючи за собою мокрі сліди-струмочки. Широко розплющені очі ще не звикли до темряви, але дівчина осилила впізнати власну кімнату. Рука потягнула до палички, запалюючи Люмус, який мілко тремтів від неспокійних рук. Вона торкнулась власної шиї, проганяючи реалістичне відчуття чужих пальців. Всього лиш сон. Марево. Ілюзія. Але від чого так страшно?
Слизеренець слідував за нею по п’ятам, пробирався в саме ядро отетерілого епіцентру безглуздя. В день її заживо зжирали спогади і думки, в ночі — власні ж фантазійні сни. Це завжди кошмари.
Сандра провела рукою по вологому волоссі біля лоба, що неприємно прилипали до частини обличчя. Безросудний погляд чіплявся за знайомі речі, відмічаючи нові деталі під покровом ночі: над стопкою книг виднівся піднятий шар пилу, який освітлювало паличкове закляття; залишене на провітрювання вікно колихало тонкі штори літнім вітром; на тумбі, біля самої постелі, темною плямою розлилось чорнило, котре забруднило добрячу частину дерев’яної столешниці. Мабуть, звечора погано закрутила, а під час бурного сну, каламар перевернувся. Сандра зітхнула, відкинувши голову на підніжжя ліжка. Холодна підлога її не займала.
На душі було пусто. Ще кілька хвилин тому буря емоцій переповнювала свідомість дівчини, але теперішня байдужа беземоційність була ковтком свіжого повітря. Вона втомилась. Ось так просто: по-людськи. В пам’яті виник лист з Гоґвортсу, де її вітали із новою посадою Старости школи. Хотілось застогнати від передбачення нової роботи і відповідальності, але все це згодом.
Вишневецька піднялась, допомагаючи собі опорою у вигляді стіни. Нога потерпла, тому дівчина обережно розім’яла її, скорчившись від неприємного відчуття колкості. Холодне освітлення Люмусу почало діяти на нерви, тож вона поспішила запалити лампу, що жовтоватим вогником перекликалась із видом берегу знадвору. Вона любила це місце. Садиба розміщувалась прямо біля океану, холодна Бристольська затока омиває кілька великих міст: Ньюпорт, Кардіфф.. рідний Лланеллі. Мальовничі скалисті гори, заповідники, довгі узбережжя, заходи та сходи сонця… це не зрівняється ні з чим. В дитинстві мати, завжди мила Лінда, часто водила Сандру прогулюватись уздовж смуги дикого пляжу, де вони грались та розмовляли. Їх будинок знаходився поодаль від маґлівського міста, надійно прихований та захищений, проте вся та здичавіла природа, яку вони бачили просто із порогу — була варта уособленого життя наодинці. Вишневецька часто розмірковувала, що не воліла б жити десь там, у центрі магічного світу, як наприклад Гоґсміді, Алеї Діаґон чи інших об’єднаннях чаклунів. Вона ні за що не проміняє бажану свободу та скритність від чужих очей, особливо в такий час. Безперечно, Вишневецькі мали контакт із рідним світом: маєток був підключений до мережі камінів із порошком Флу; вони мали власну совятню, тож в будь-який момент можна було листуватись; більше того — родинний бізнес лавки артефактів «Арканум» був розміщений на Алеї Діаґон, де звичайно з’являлась вся сім’я. В крамниці навіть було декілька спалень на випадок, якщо комусь доведеться там заночувати. А мамина робота в Міністерстві загалом потребувала постійного зв’язку, але.. було щось таке особливе в цьому відокремленню від зовнішнього світу, коли ти виходиш в сад чи до океану, та за багато миль жодного живої душі. Сандра глибоко зітхнула.
Підійшовши до письмового столу, вона зиркнула на жовтоватий лист пергаменту, котрий прибув ще вчора. Він лежав у хаотичному безладі речей, де перемішались і конспекти уроків, і власні записи Сандри, і безліч різноманітних книг, і непотрібні брошури, газети.. все це породжувало справжній хаос на темній столешниці. Зміст листа був прочитаний вже давно, але відповіді досі не знайшлось. Якщо говорити точніше — сили на відповідь. Дівчина підхопила тонкий папір, вкотре вчитуючись у мілкий почерк, підкреслений вичурними завитками. Цю манеру вона впізнала б з тисячі. Життєрадісний тон Єлени був водночас полегшенням і тягарем. Подруга одночасно ділились власними яскравими враженнями про літні канікули, виражала переживання по поводу трагедії на церемонії весілля та кликала Сандру побачитись десь через кілька днів. Вчора ввечері, коли сова Фоулі застала її в досить важкий момент, дівчина не змогла стримати люблячої посмішки від теплого тексту Єни. Невдалі жарти, які, зрештою, всеодно кумедно вписувалися до змісту, милі фото, якими дівчина підкріплювала власні спогади, згадки про запрошення місіс Фоулі та її вишневий пиріг. Вона промайнула поглядом по буквам.
«…Знаю, що ти певне дуже зайнята цього року, пам’ятаю ти казала про мільярд нових додаткових занять, але треба сходити розвіятись. Скажімо, на морозиво до Фортеск’ю. «Ні» не приймається. Чекаю відповідь одразу, а не як в минулі рази…»
Сандра не відповіла подрузі на два останніх листа, але була вдячна за те, що вона досі писала. Хтось пам’ятає про неї.
Підхопивши перо і майже пусту чорнильницю, Вишневецька почала настоячи писати відповідь. Враховуючи останні події, вона не мала права так просто тікати від проблем, перемикаючись на щось інше та буденне, але їй було начхати. В неділю вона зустрінеться з Єленою.
Додати до улюблених