Юзуха збиралася довше ніж зазвичай. Дивно було усвідомлювати, що тепер весь дім у їх з Хаккаєм розпорядженні. Що у неї є час зайнятися собою, не боючись кожного шурхоту, не очікуючи кожної миті, що ось зараз, зараз Тайджу ввалиться до її кімнати з новою порцією звинувачень або вимог, з новими побоями, заподіє новий біль. Він забрав свої речі на наступний після Різдва день і залишив їх. Юзуха сподівалася, що назавжди, але цей страх накопичувався у ній роками. Декількох днів було недостатньо для того, щоб вигнати його. З Різдва минуло вже п’ять днів, але Юзуха все ще не могла звикнути до тиші і спокою їхнього дому. Інколи їй здавалося, що самі стіни давлять на неї. Ніби ця тиша була обманом, пасткою, аби змусити її розслабитися і, коли вона стане вразливою, нанести їй удар. Їй поки що надто важко давалася свобода, що несподівано стала частиною їх нового життя.
Новорічний фестиваль вже був у самому розпалі, коли вони з Хаккаєм прийшли туди. Юзуха відчувала себе не на своєму місці, немов земля ось-ось мала вислизнути з-під її ніг. Вона не горіла бажанням бути тут, у цьому людському натовпі. Ще більше нервувала її неминуча необхідність зустрітися обличчям до обличчя з однією, конкретною людиною. Тому Юзуха навмисно дивилася тільки собі під ноги, щоб не дозволити погляду блукати по обличчям у пошуках лавандових очей та сріблясто-бузкового волосся. Вона не розуміла, чому її думки продовжують повертатися до Міцуї Такаші і тому вирішила, що краще за все було б не пересікатися з ним якийсь час. У її душі і так було вкрай багато занепокоєння.
Саме тому вона боягузливо ховалася у своїй кімнаті обидва рази, коли він заходив відвідати їх. Вона виявила, що тепер може торкатися Хаккая, зовсім як раніше, і її тіло більше не тремтить від цих дотиків. Її брат був здивований і зворушений тим, як часто вона обіймала його цими днями, і навіть не здогадувався, що зобов’язаний цим своєму другові. Юзуха і сама не розуміла, чому це сталося. Немов би Міцуя тоді в церкві зруйнував якусь стіну всередині неї. Вона мала б віддячити йому. За це, і за все, що він зробив для неї тією страшною різдвяною ніччю. Бачать боги, він зробив для неї немало. Але вона все ніяк не могла змусити себе зустрітися з ним.
Настрою іти на фестиваль не було. Вона була ще не готова до шумних натовпів людей, що раділи святу. Надто крихким і нестійким поки що було боязке відчуття безпеки та свободи. Але Хаккай чекав на цей новорічний фестиваль, немов мале дитя і, як завжди безсила сказати йому “ні”, Юзуха опинилася зараз саме у цьому радісно галасуючому натовпі, котрого так хотіла уникнути.
— Хаккає! — звідкись збоку в унісон завижчали два дитячих голоси і її брат в одну мить опинився обліпленим двома маленькими почервонілими дівчатками. — А де твої пластирі? Братик свої все ще носить, чому ти вже зняв?!
Упізнавши в дівчатках Луну та Ману, молодших сестричок Міцуї, Юзуха поспішно ковзнула поглядом по натовпу, гарячково намагаючись відшукати лазівку, щоб непомітно зникнути, поки сам Міцуя ще не підійшов. Вона відчувала себе занадто розхлябано після п’яти днів роздумів про те, що тепер робити з їх розвернувшимся на сто вісімдесят градусів життям, які розбавляли недоречні спогади про його руки, голос, запах. Юзуха знала напевно, що в такому стані буде поводитися дивно. Вона зовсім не хотіла зіпсувати свято ані Міцуї, ані брату.
Втім, її так і не сформувавшийся до кінця план втечі провалився на корню.
— Юзу! — радісно пискнула маленька Мана, забувши про Хаккая та кидаючись до дівчини, з ентузіазмом обхоплюючи ручками її коліна. — Ух ти, яка ти гарна! Навіть із пластирем! А він для краси? Можна і мені теж такий?
Мана душі не чула у Юзусі з тих самих пір, як півроку тому дівчина визвалася допомогти їх працюючій допізна матері, і забирала дівчинку з дитсадку, поки Міцуя з Хаккаєм обидва лежали у лікарні після особливо жорстокої потасовки. Луна ж, що сором’язливо поглядала на Хаккая із надто яскравим сором’язливим рум’янцем на дитячому обличчі, лиш змірила її настороженим поглядом ревнивої молодшої сестри, невдоволеної присутністю дорослої дівчини у житті її коханого брата. Хоча яка там присутність. Вони ж ніколи не були близькі з Міцуєю, не були друзями. Пов’язував їх лише Хаккай. Чи не так? “Ось і не варто забувати про це”, нагадала сама собі Юзуха, м’яко потріпавши по голові дівчинку, що дивилася на неї з таким захопленням.
— Ти й без пластирю красуня, Мана, — з посмішкою відповіла Юзуха дівчинці.
І різко здригнулася від несподівано пролунавшого зовсім поруч тихого сміху.
— Ось як правильно треба казати компліменти, повчися у Юзухи, мишеня, — у голосі Мицуї дзвеніла добра насмішка, але від його звуку серце дівчини саме собою вирішило пропустити удар. Він надто несподівано опинився надто близько, а Юзуха виявилася надто не готовою до його появи, хоч і очікувала її.
Хлопець зупинився поряд із нею, гріючи руки у рукавах свого зимового кімоно. Він посміхався, дивлячись на молодшу сестру, і лише привітно кивнув Юзусі. Ну ось же, Міцуя поводиться як і завжди. То чого ж вона стоїть напружена та застигла, немов статуя! Мана тим часом із несподіваною увагою переводила погляд з її обличчя на обличчя брата. Через мить її кругле личко спалахнуло раптовим осяянням.
— У вас пластирі наклеєні в однакових місцях! — радісно зойкнула вона. — Це означає, що ви парочка?
Юзуха витріщила очі, поперхнувшись повітрям, збоку синхронно з нею здивовано закашлявся Міцуя. Мимоволі їх очі знайшли обличчя один одного і — так, Мана була права: вони обидва мали пластирі прямо над лівою бровою, з точністю до міліметра. І Юзуха раптом із жахом зрозуміла, що, подивившись на нього зараз, вже не може змусити себе відвести погляд. Він просто приклеївся до його обличчя, обмальовуючи тонкі риси, тьмяніючі подряпини на світлій шкірі, чіплявся за вже відцвітаючий синець під його лівим оком, прокреслював напрямок почавшої загоюватись рани на його лобі після удару залізним ломом. Відчувши паніку, дівчина із неймовірним зусиллям змогла зрушити свій незговірливий погляд з його обличчя та перевести його на чорну сережку у його вусі. Ось так. Дивитись сюди було набагато безпечніше.
Мана в очікуванні дивилася на них, а Міцуя дивився на Юзуху і чомусь мовчав, не кваплячись пояснити сестрі, що це всього-навсього співпадіння. Що це цілковито нічого не значить. Юзуху кинуло у жар. Більше того, тепер разом із Маною на них зацікавлено подивлявся і Хаккай. Дурень Міцуя, та чого ж він мовчить? А вона сама, чому ніби води до рота набрала?
Ситуацію врятувала Луна, коли з невдоволеним пирхання схопила Ману за руку і потягла до кіосків із солодощами.
— Може, вони просто подралися й дали одне одному в око, — пробурчала старша дівчинка, уводячи сестру.
Юзуха уривчасто видихнула, тільки зараз зрозумівши, що затримувала подих. Її руки дрібно тремтіли і дівчина поспішно сховала їх у рукава. Ну і жалюгідний же вона має вигляд. Саму від себе нудить.
— Ніііі, хлопчики не б’ють дівчаток, братик ніколи б… — натовп заглушив ображені вигуки Мани і Юзуха сумно посміхнулася її наївним словам. Нажаль, у реальному житті хлопчики ще й як б’ють дівчаток. Хлопчики роблять з дівчатками й куди більш страшні речі…
Напевно, непрохані похмурі думки надто явно відобразилися на її обличчі, тому що Міцуя раптом підійшов ближче до неї.
— Все нормально? — стривожено спитав він приглушеним голосом, щоб почути його могла тільки вона.
Від його близькості Юзуха машинально напружилася і він помітив це, бо одразу ж тактовно зробив крок у сторону, даючи їй простір.
— Порядок, — вичавила із себе дівчина.
Він все ще занепокоєно дивився на неї, лавандові очі з підозрою звужені, а тонкі губи злегка розтулені, ніби він хотів заговорити і ніяк не міг підшукати слова, і Юзуха відчула, як починає повзти по її шиї до обличчя дурний рум’янець.
— Такемучі! — раптом голосно заволав Хаккай і Юзуха підскочила від різкого звуку, подумки чехвостячи брата та його величезні легені.
Але цим Хаккай, сам того не знаючи, розрядив обстановку. Міцуя більше не придивлявся до неї з цим стурбованим виразом на обличчі. Він підізвав сестер і разом з ними й Хаккаєм покрокував до зупинившихся неподалік Такемічі та Хінати, пославши їй невимушену посмішку. Тихенько перевівши дух, Юзуха попленталася слідом за ними, всіма силами намагаючись повернути на обличчя безтурботний вираз. Проблема була лише у тому, що вона не пам’ятала, як має виглядати безтурботність.
Такемічі із притаманною йому безпосередністю одразу ж почав розмову з малечею і Юзуха мимоволі пирхнула, коли дівчатка, зовсім ним не вражені, миттєво переключилися на Хіну. Міцуя беззлобно кепкував над товаришем і, поки він не дивився у її сторону, Юзуха дозволила собі затримати погляд на його обличчі трохи довше. Що ж змінилося? Адже він був таким же, як і завжди, все з тими ж сумними очима і доброю посмішкою, звично спокійний та розсудливий. Вона знала його вже декілька років і раніше ніколи не замислювалася про нього двічі. Що ж сталося із нею там, у церкві? Що він зробив?
Юзуха задумливо дивилася на нього, поки він шуткував із Такемічі, який взявся обурюватися тим, що сестри Міцуї вкрали його дівчину. Просто роздивлялася його обличчя, користуючись тим, що увага хлопця була зосереджена на розпаленому приятелеві, намагаючись прочитати у ньому причину зміни, що у ній відбулася. Вона навіть не помітила, що Хаккай, який щойно підійшов до неї, дивиться на неї так само уважно, як і вона дивиться на Міцую.
— То ось воно як, сестричка, — хитрющим голосом раптом протягнув її брат прямо у неї над вухом. Юзуха дрібно здригнулася, поспішно переводячи погляд на куди більш безпечного Такемічі. А нестерпний Хаккай тим часом продовжив дражливим всезнаючим тоном: — А ти часом не закохалася, га? — По обличчю Юзухи просковзнула тінь. Закохалася? Цьому слову не було місця у її житті. Закоханність була територією невинних школярок, чиї тіла не були опорочені нелюбими грубими руками, чиї серця не були заплямовані рішучістю відняти чуже життя. Їй не було там місця. А Хаккай все дивився на неї уважно і нарешті з погано прихованим захопленням додав: — Ну так, він і справді був дуже крутим у церкві.
Серце Юзухи провалилося кудись у живіт, коли вона із жахом зрозуміла, що Міцуя починає розвертатися у їх бік, а Хаккай вже переводить на нього заінтригований погляд. Ні, ні, ні, вона не може допустити, щоб безглузді незрозумілі почуття, які вона розучилася контролювати, втрутилися зараз у її життя і поставили її під удар. Вона і так не знала, що робити із собою тепер, у їх новій реальності, і їй зовсім не були потрібні нові зміни, нові проблеми. Їх і без того було достатньо. Юзуха боялася і не готова була розбиратися у тому, що за відчуття почав викликати у її душі кращій друг брата. Вона навіть не була впевнена у тому, що вони справжні, ці почуття, а не просто результат її емоційної вразливості та пережитого у церкві стресу. Тому погляд Юзухи зачепився за єдину безпечну лазівку, що дозволила б їй виплутатися з цієї дурноватої ситуації.
Рішення було прийнято у мить ока і в той момент навіть видавалося вірним. Напустивши на обличчя мрійливий вираз, вона спрямувала на Такемічі найзатуманеніший погляд, на який була здатна.
— Ти правий, — томно протягнула Юзуха. — Він і справді був дуже крутим тоді.
— Е? Еее? — спантеличено проблеяв її брат, із подивом переводячи погляд з обличчя Юзухи на Ханагакі. — Такемічі? Зажди, зажди, ти це серйозно, чи що? Такемічі? Але хіба ж… хіба не Таканчик тобі подобається?
— Мм? Міцуя? — зі всіх сил зображаючи подив та байдужість, проговорила дівчина. І одразу ж внутрішньо стислася від приступу іспанського сорому, дивлячись на те, як об’єкт її “жадання” вирушає слідом за Хіною та дівчатками, на повному серйозі мовлячи, що це він прийшов сюди з парою, а не вони, і якщо хочуть потрапити на побачення, то нехай шукають собі когось іншого. Юзуха подумки підняла очі до неба. О боги, чому на його місці не опинився будь-який інший хлопець… — Міцуя мені як брат. Не приваблює.
Слова ще не покинули її вуста, а жах вже сковав язик, тому що саме у цей момент Міцуя розвернувся до них і його погляд зустрівся з її власним. Чорт. Чорт, чорт, чорт, він її почув. У цьому не було нічого такого і мабуть навіть добре, що він почув, але все ж вона не хотіла, щоб це сталося саме так, щоб він подумав, ніби вона… Ніби вона — що? Їй здалося, чи у його лавандових очах і справді на секунду промайнула вразлива тінь? Але ж йому точно до неї діла нема, чи не так? От і добре, що вона озвучила свою позицію. Адже добре? Вона так відверто вирячилася на Міцую, що брат це помітив, і всі інші могли помітити також, і поруч із ним у ту мить опинився один лише Такемічі. Юзуха мала якось пояснити, чому так уважно дивилася у їх бік, і Такемічі видався їй найбезпечнішим варіантом для відволікання уваги, адже ніхто просто не сприйме це всерйоз, і не буде надавати значення цій її “закоханності”, бо в нього вже і так була дівчина, і він був… ну… Такемічі. Тільки от Юзусі зараз все одно кортіло провалитися крізь землю. Або навіть краще: просто розвернутися і піти додому. Хотілося залишитися самій і спробувати розібратися зі своїми хаотичними думками. Або навіть краще: взагалі ні про що не думати, провалитися у непритомність. Без відволікаючих її лавандових очей, спокійного голосу та запаху пряної м’яти.
Юзуха промовила коротеньку молитву всім богам, коли Міцуя знов відвернувся та вирішив піти до кіоску з ему замість того, щоб приєднатися до них і прокоментувати почуте. Вона наказала собі не думати про те, чому він раптом вирішив розділитися з ними. Не думати про розчароване прийняття, що привидилося їй у його завжди сумного погляді. Їй здалося, тільки й всього. Треба було просто якось витерпіти це нескінченний вечір, і тоді вона опиниться у безпеці своєї кімнати, до зможе заритися глибоко під ковдру и просто існувати, не думати, не прикидатися, не чекати на щось, чого й сама не розуміє.
Хаккай все продовжував зудіти у неї над вухом, обурючись її дурнуватим вибором та кепським смаком. Вона майже не слухала його, крадькома поглядаючи на спину Міцуї Такаші (немов напружену? Чи знов ввижається?), нібито зайнятого табличками ему разом з Такемічі та Хінатою, а всередині неї зростав ком самих протилежних почуттів. Жахаючись самої себе, Юзуха раптом зрозуміла, що готова розридатися. Чорт забирай, що вона витворяє! Що з нею відбувається? Чому раптом так боляче від того, що він почув її фальшиві слова та повірив у них? Він не був їй як брат, аж ніяк. Юзуха не хотіла, щоб він так думав. Але так само вона не хотіла, щоб він думав, ніби вона у ньому зацікавлена. Вона сама не знала, що їй потрібно, і це означало, що їй необіхдно триматися якомога далі від Міцуї Такаші, заради його ж блага. Це якщо припустити, що йому взагалі є хоч якесь діло до неї, поза рамками звічайної ввічливості.
— Повірити не можу, ти закохалася у Такемічі. У Такемічі, та ну як це так, — продовжував позіхати вкрай пригніченний Хаккай.
Юзуха сумно посміхнулася, із зусиллям відводячи погляд від сріблястої потилиці Міцуї. Все сталося саме так, як і мало бути. Так буде краще. Вона була надто зломленою зараз і не хотіла вплутувати Міцую у хаос, з якого складалися зараз її почуття, думки і все життя. Він і так допоміг їй більш ніж достатньо. Але…
— Серцю ж не накажеш, — ледве чутно прошепотіла вона, одночасно відповідаючи і собі, і брату.
Додати до улюблених