Величний палац височів над кам’яною площею. Кількість адептів, що прибули сюди на збори орденів, збільшувалася з кожною хвилиною, від того рясні шати в променях цішанського сонця більше походили на зацвілі квіти на сухому ґрунті.
“Прибули адепти ордену Ґусу Лань!”
Із загальної картини різнокольорових шат виділялися заклинателі в білих ханьфу із зображенням блакитних хмар.
Попереду – глава ордену, а слідом за ним його сини – два молоді пани Лань. Але якщо один з них тримався легко і невимушено, то другий, навпаки, напружено стискав пальцями білі піхви меча.
Лань Ціженю ледве виповнилося одинадцять, коли голова ордена вирішив, що молодшому синові буде корисно набратися більше досвіду та познайомитися з іншими спадкоємцями. Так він разом із батьком та старшим братом уперше вирушив за територію Ґусу.
Тоді для Ціженя багато чого було в новинку: і перший політ на мечі, і цішанські пейзажі, що так відрізнялися від Ґусу, і навіть сліпуче сонце над Безнічним містом. З чуток, навіть вночі воно продовжувало яскраво світити в зеніті.
А ще того дня, випадково заблукавши у резиденції, Лань Ціжень вперше зустрів молодого пана Вень Жвоханя. Молодий спадкоємець тоді оглянув його з ніг до голови, і зупинив свій погляд на пов’язаній навколо чола стрічці з вишитими хмарами.
– Чому ти тут, маленький заклинатель? Хіба ти не маєш бути зі своїм братом? – запитав Жвохань. Тоді Ціжень промовчав, опустивши очі, навіть самому собі не хотілося визнавати, що він заблукав.
Жвохань тільки посміхнувся на подібну дитячу впертість, і, не кажучи ні слова, потягнув юного адепта за руку, провівши до кімнат, де молоді пани чекали на закінчення серйозних переговорів у залі зборів.
Того ж вечора під час бенкету було влаштовано розважальний виступ, де молоді учні орденів могли вдосталь похвалитися своїми досягненнями на шляху самовдосконалення.
Колись давно, під час тренування у Хмарних Глибинах, старший брат пояснюючи йому різницю у бойових стилях наводив приклад однієї з технік меча Вень. Це були хаотичні та різкі випади, і Ціженю такий стиль здавався надто не гармонійним.
Але цього разу він не зміг відвести погляду від Вень Жвоханя, що так спритно здобував перемогу над кожним суперником, не роблячи при цьому жодного зайвого кроку.
У юного адепта перехопило подих – він ще ніколи не бачив нічого настільки прекрасного. Подібний до яскравого спалаху і нестримного вітру Жвохань рухався легко й невимушено, але кожен його рух був майстерно відточений.
— Ніхто не зрівняється за талантом з молодим паном Вень! Воістину чудові навички!
— Нашим дітям ще є чого повчитися!
Його беззаперечну перемогу залишок вечора вихваляло все доросле покоління, а глава ордена Вень навіть не намагався приховувати своєї пихатості.
— Можливо, молодий пан Лань теж хоче спробувати? — поцікавився хтось із присутніх, і десятки очей кинулися у бік столиків адептів Лань. — Молоді панове приблизно одного віку та обидва спадкоємці іменитих кланів, ваші стилі меча повністю відрізняються. Було б цікаво подивитись.
Усі підтримали цей замисел.
Старший брат, що сидів за сусіднім столиком, чемно посміхнувся і отримавши схвалення батька попрямував до центру зали.
Ціжень непомітно опустив піхви меча на підлогу.
***
— Чому старший брат стримувався? — запитав Ціжень, коли після закінчення бенкету вони вирушили в дорогу додому. — Якби ти бився у повну силу, то здобув би перемогу.
— Ціжень, — пролунав голос батька над головою, — ти забув правила нашого ордену? Якщо тебе перемагають – не заздри.
Лань Ціжень сором’язливо опустив голову, розглядаючи як під ногами змінюються краєвиди, а територія Цішань залишається далеко позаду. Переміщатися на мечі на такі далекі відстані у хлопчика все ще не вистачало духовної енергії, тому він був змушений летіти разом із батьком.
— Ціжень був не правий.
— Все в порядку. Немає необхідності бути надто серйозним на показовому поєдинку. Молодий пан Вень також не продемонстрував усіх своїх здібностей. Я отримав хороший досвід, надалі тренуватимуся ще старанніше.
— У молодого пана Вень великий потенціал. Якщо не зійде з правильної стежки і не зазнається – для нього всі дороги будуть відкриті. Але як знати, чи буде майбутнє таке саме хороше, як сьогодення.
Тоді глава клану Лань чи не вперше висловив подібну похвалу юному заклинателю з чужого ордену.
Більше подібних слів Ціжень від нього ніколи не чув.
Додати до улюблених