– Шерлоку! Шерлоку!!
Місіс Хадсон вискочила зі своєї кухні й спробувала наздогнати свого квартиранта, який стрімко підіймався сходами. Він ніс у руці піджак і важко дихав.
– Доброго ранку, місіс Хадсон. Погода чудова, ваше коліно не болить, чаю я не буду, я маю працювати, не турбуйте мене, будь ласка, – квартирант не зупинявся ні на секунду і майже відкрив двері своєї квартири.
– Так, погода, так… Чекай, Шерлоку! – вона схопилася за коліно. – А тепер коліно болить! Не несися так, я хотіла сказати…
Двері зачинились зі звуком, який змушує закритися всіх. Місіс Хадсон обурено підняла брови і з силою увірвалася в квартиру.
– Шерлоку! Вибач, ти працюєш, але я лише хотіла сказати, що у нас тепер ще одна квартирантка. Вона житиме в тій квартирі на першому поверсі, яку я показувала тобі, коли ти шукав житло, пам’ятаєш?
Та Шерлок був уже десь глибоко в теренах свого розуму і не сприймав інформацію із зовнішнього світу.
***
Життя на Бейкер Стріт плило як завжди: метушливо зранку і ввечері, коли люди відправлялися або поверталися з місць роботи, і спокійно у будь-який інший час. Місіс Хадсон роздратовано пила чай із заспокійливими травами, жбурляючи кружку на стіл щоразу, як її треба було обережно поставити. У такому стані її знайшов Джон, який повернувся після важкого робочого дня.
– Добрий вечір, місіс Хадсон, як ся маєте? – він привітливо посміхнувся хазяйці, застібнув два верхніх ґудзика своєї сорочки і стояв, чекаючи на відповідь. Але відповіді не було.
Джон поклав сумку на стілець поряд і потягнувся собі за чашкою: у всіх день минув не дуже.
– Якщо ви не хочете відповідати, я розумію. У мене в аптечці є гарне заспокійливе…
– До біса заспокійливе, Джоне! – місіс Хадсон слабко махнула рукою, а потім спохватилася: – О боже, вибач мене! Я не хотіла грубити, чесно. Просто цей твій Шерлок…
Вона спинилася і важко видихнула. День і справді всіх показив спекою та новинами.
– Наш Шерлок, місіс Хадсон, – м’яко виправив Джон. – Що він наробив на цей раз?
– Він знову зайшов, не привітався і втік до себе. А я лише хотіла сказати, що у нас нова квартирантка, така мила дівчина, працює лікарем, не має тварин, і навіть спробувала порекомендувати мені кращі ліки для стегна! Правда, мені нічого так не допомагає, як моя трава, але це все одно було дуже мило з її боку.
– Нова квартирантка? – Джон перестав заварювати чай і обернувся. – Чекайте, а де вона житиме?
– Тут, на першому поверсі, є ще одна квартира, оті двері зліва від входу на кухню. Ти не бачив її, але я показувала все Шерлокові, коли він шукав житло. Йому не сподобався запах стін, бо там колись вмер чоловік тієї жіночки, яка продала мені весь цей дім. Уявляєш, він пролежав там добротні два тижні! Цікаво, чому це нікого не турбувало…
Джон уважно слухав розповідь, нахмуривши брови. Його ніколи не цікавили ті двері, бо він був твердо впевнений, що то комірчина або щось типу того, де стоять крупи місіс Хадсон і сушиться трава, про яку Джону не хотілося знати нічого. А тепер там ціла квартира з цілою квартиранткою, новою людиною в їхньому сусідстві.
– Тож… ця дівчина, вона лікар? А де вона працює, вона щось казала про це?
– О, так, вона терапевт у тій державній лікарні обабіч вокзалу Паддингтон. Святої Мері?
– Так, то госпіталь Святої Мері. Державна установа, нічого собі. Їй має бути важко там, бідні люди, які працюють там, – Джон і сам собі згадав, як проходив інтернатуру у державній лікарні і мимоволі здригнувся: не найкращій життєвий досвід. – А як її звати? Вона дуже молода?
– Кіра. Вона така… екзотична, – місіс Хадсон зобразила екзотичність руками, на що Джон підняв брів. – І їй 32.
– Місіс Хадсон, ми не кажемо «екзотична» на людей іншої раси або національності. Ми так і кажемо: вона не британка за національністю, – він присів навпроти хазяйки, зручно влаштовуючись на стільці. – Ну, якщо їй 32 і вона досі у тій Святій Мері… Мабуть, вона дуже віддана нашій справі. Ви розказали їй про мене?
– Оу, тільки те, що ви з Шерлоком живете зверху і дуже милі, але Шерлок не завжди буває справді милим, та він старається. І вона, ця Кіра, перепитала, чи ви ті самі Шерлок і лікар Ватсон, і я відказала, що так, – місіс Хадсон залпом випила залишки вже холодного чаю.
– А Майкрофт… тобто… ну, ця Кіра, вона точно звичайна людина? Їй можна довіряти? Ми ж не зовсім звичайні люди…
– Ох, Джоне! – хазяйка встала прибрати чашку. – Можеш не хвилюватися, вона сказала, що нормально ставиться до нетрадиційних пар.
– Ні, місіс… – Джон стомлено потер очі. Раз у раз одна і та сама розмова. – Місіс Хадсон, ми вже говорили про це: ми з Шерлоком просто друзі! У мене взагалі є дівчина. І я не про це питаю, але вже бог із ним.
Місіс Хадсон поставила мокру чашку на сушарка і подивилася на Джона як на безпорадного маленького хлопчика:
– Джоне, все нормально, тобі не потрібно вигадувати ніяку дівчину. Ми, тобто, я і Майкрофт, сприймаємо вас такими, як ви є.
По кухні пролетіло гудіння лікаря Ватсона. Він занурив долоні у волосся і покачав головою: можливо, варто вже привести Елізабет на знайомство з Хадсон, щоб та побачила, що Елізабет цілком реальна і матеріальна, а не вигадана Джоном, щоб видаватися не тим, ким він є в уявленні господарки дому.
Додати до улюблених