Історія про гріхопадіння ангелів, та про сина Люцифера й Ліліт з іменем Азарій.
Ця розповідь є художнім твором та не претендує на правдивість або істинність. Всі персонажі, події та місця є вигаданими та не пов’язані з реальністю.
Ця історія базується на багатьох міфологіях, але основна – біблійська.
Ця історія починається з давніх-давен… дуже давніх…
У далекому прекрасному місці, на просторах всесвіту, існував Бог та його творіння – ангели, а разом з ними були надзвичайні тварини, яких важко уявити. У цьому місці засвітило неймовірно яскраве світло, яке засліпило кожну живу істоту. Їх охопило дуже приємне відчуття теплоти, ніжності, лагідності та спокою. Кожна рослинка й істота купалась в м’якості та гармонії. Це був найприємніший сон реальності, але його перервав голос, який пролунав на весь всесвіт: “Ти, той, хто несе світло, Ти помазаний Херувим хоронитель, що буде стояти праворуч від мене!”
Так і був створений ангел з іменем Люцифер, що означає “Той, хто несе світло”. Він був надзвичайно сильним і красивим, купався у славі та багатстві . Люциферу було доступно все, окрім влади і місця його творця. Часи йшли, Люцифер втягував всі знання і навички, як губка, він швидко розвивався… занадто швидко. Люцифер проводив багато часу зі своїм Творцем. Бог любив ділитися своїми ідеями і пізнанням зі своїм улюбленим ангелом. Одного разу Бог творив істот, які були подібні ангелам і вирішив це показати Люциферу. Він завітав у місце, де жоден ангел до нього не був. Сам Люцифер вперше бачив такі краєвиди – це був Едем, сад божий. Ангел помітив фігуру, яка швидко наближалась до нього. Він не надав цьому значення ,бо розглядав плоди на дереві. Його увагу прикували фрукти ,які він обожнює . Ці плоди також є у саду у Люцифера , але вони дуже довго дозрівають, тому не часто можна ними поласувати . Ангел зірвав фрукт і тільки-но хотів відкусити, як чує доброзичливий голос, який викрикує до нього:
– Зупинись! Це дерево пізнання добра та зла, з нього не можна їсти!
– Але… це ж прос-… – збентежено промовляє Люцифер, але його перебиває невідома постать.
– Я не знав, що тут є ще хтось окрім нас! Хто ти ?Як тебе звати? – з нетерпінням запитує цей «Невідомий».
– …Я… Люцифер… Ангел з…- Люцифера знову перебивають.
– Так, ти ангел! Ніколи не думав, що колись побачу ще когось з вашого роду, окрім неї… забудь! Ліпше розкажи, чому ти тут? – захоплено запитує «Невідомий».
– Я тут за проха-… Чому ти розмовляєш нашою мовою? І що ти таке?! – з нерозумінням Люцифер викрикує запитання.
– Тобто, чому – я людина! Скоріше за все, перша людина?.. Ім’я моє Адам! – гордо заявив Адам
– Людина… Це щось на подобі фальшивого ангела?
Як тільки Адам хотів відповісти, їх перериває ще одна людина, яка підбігає до них. Люцифер подумав: «Ще одна людина? Але ця відрізняється від першої. Вона більш… тендітна і вишукана? Це, напевно, хурі, а цей з світлим волоссям і грубішою зовнішністю – ангел у їхньому виді…»
– З ким ти розмовляєш, Адаме? Нова людина? Він дуже красивий… – заявляє названа Люцифером хурі.
– Еге ж, ще би йому не бути красивим, він ангел! Хоч і згоден з тобою, що його зовнішність при-ва-блю-є – відповідає Адам.
– Знаєте, можливо ви би хоч чимось прикрились?- з огидою говорить Люцифер, жестами вказуючи на їх геніталії
– А чого нам соромитись?! – викрикує хурі
– Вона моя дружина, а я її чоловік, ми так ходимо скільки себе пам’ятаємо, як Єва сказала нам нічого соромитись – з посмішкою промовляє Адам.
– Дружина…Єва…Чоловік… – з нерозумінням каже Люцифер.
– Я Єва! А чоловік і дружина це…Ну знаєш, коли самець і самка зустрічають того, хто їм симпатизує, то вони…- з надмірною жестикуляцією старається пояснити Єва.
– Я знаю, що таке сім’я і для чого вони створюються! – викрикує Люцифер, перервавши Єву.
– Вибач… – дивлячись в землю, вона тихо промовила.
– У вас там не створюють сім’ї і не спарюються? – з цікавістю запитав Адам.
– Є ангели такі, як ти, а є хурі такі, як Єва, у нас є репродуктивні функції, але нам це не потрібно, та й не всім це цікаво – пояснює Люцифер.
– Ангели… Хурі, чому ви їх просто не називаєте чоловіком і жінкою, як у нас? – з легкою насмішкою запитала Єва.
– Тому що ми не люди, а тим більше не смертні! Бувайте! Мені слід уже йти, можливо, колись ще зустрінемось… смертні – в поспіху прощається Люцифер.
Розвертаючись, ангел окинув поглядом Єву, яка в слід йому кричала «Вибач, я не це мала на увазі!» і швидким кроком покинув це місце.
Йшли ще часи. Бог все більше часу проводив з людьми, почали зароджуватись на Землі інші люди. Формувались перші цивілізації, а разом з ними свавілля людей росло. Їхня гордість ставала все більшою. Люди і до цього вбивали, але як тільки вони почали групуватись і виготовлювати зброю у великій кількості, вбивства ставали звичайною справою. Процвітало рабство і несправедливість, вбивали дітей, ґвалтували жінок, придумували нових богів і поклонялись ідолам. Люди відчували себе царями на тій землі. За цим спостерігав Люцифер, він не розумів людей. З кожним новим днем його ненависть до людей росла. І одного разу коли він в котре спостерігав за тим, як Бог творить і закриває очі на діяння людей, на ґрунті цього проріс перший конфлікт між ідеальним створінням і його творцем. Але на всі викрикування, запитання та стверджування Люцифера у відповідь лунала тиша, яка глибоко засіла у голові Люцифера, він був розбитий, це перший раз коли Бог не відповів на його поклик. В цей момент зайшов ангел Азазель, але його Люцифер не помітив. Азазель зупинився і вирішив підслухати розмову. Люцифер затих, а через мить став на коліна та склонився до землі. З його уст вийшли наступні слова: «Прошу…поміть мене, якщо слова твого улюбленого ангела… твого сина, хоч щось для тебе значать, то зупини це, будь ласка…» у Люцифера пішли сльози, це був перший раз коли він плакав. Після недовгої паузи він знову промовляє: «Я тебе ніколи ні про що не просив, я завжди спостерігав за твоїм творінням… Я з захопленням дивився, як ти це все робиш… Цей світ… Твій світ ідеальний… Я бачив, з яким захопленням ти створював людей. Ти нічого так не творив, як людей. Я був радий за те, що ти отримував таке задоволення від своєї роботи. Я не думав, що таке можливе… Ти навіть ангелам почав приділяти менше часу… мені менше… Будь ласка, визнай, що це було помилкою… Багато ангелів погоджуються зі мною, просто дай наказ, і людей не стане в лічені секунди…Прошу». Але навіть ці слова залишилися без відповіді. Люцифер, стиснувши щелепи підвівся. Його вираз обличчя змінився: піднялось підборіддя, напружились губи, щоки та брови. Зморшки на лобі, суворий погляд. В очах промелькнув золотистий вогонь. Маленька іскра у виді людей запалила вічне, неконтрольоване вогнище в серці Херувима. Він розвернувся та помітив Азазеля, але Люцифер навіть не глянув на нього. В той час, як Азазель проводив поглядом важкі кроки, палаючого ангела. В спину Люцифера прозвучали слова, які явно виголошував не Азазель: «Просто зачекай, дай їм час, вони не відають, що роблять». Але бурхливе полум’я гасити вином занадто пізно. Люцифер грубим голосом тихо сказав: «Часу було достатньо… Вони ж його не використали. Якщо ти хотів покрасити землю в червоний, то в тебе вийшло, тільки от кров стала чорною». В спину Люциферові Азазель викрикує: «Зайди до мене!».
Непостійна та бунтівна натура Люцифера в парі з ненавистю до людей росла все сильніше, як сніжний ком, який котиться з гори. Згодом в його голові внутрішній голос ставав все сильнішим, зароджувались думки: “А чому не Я?”, “Чому не моє?”, “Чим Я гірший?». Він вирішив зробити все, щоб Бог помітив, що робиться. Люцифер вирішив знищити людей своїми руками, руками інших чи Бога. Він вирішив знайти підтримки у своїх братів і набрати сили. Першим до кого він завітав був покровитель домашньої худоби:
– Шалом, Баал, як ти тут поживаєш? – запитав з м’яким підсміхуванням Люцифер
– Барух ха-ба, брате, прошу… називай мене Бельзевул, Баал же більше підходить нашому брату. А так я спостерігаю за людьми, які в котрий раз вбивають свою худобу, щоб задобрити мене… – змучено розказував Бельзевул
– Ха-ха-ха, так не треба було лишній раз показуватись перед людьми, особливо перед тими, які не знають нашого… Бога.
– Ти, звісно, правий… як завжди. Але-е-е-е мене переповнюють доволі дивні відчуття після того, як ти промовив своє останнє слово, навіть не уявляю, чому. У мене є передчуття, що ти хотів цим щось сказати.
– Ха, можливо.
– Цікаво, що привело великого і неповторного Херувима до мене. Знаєш, ти не часто заходиш.
– Бел, ти не думав, що наше місце… твоє місце не тут, Ми заслуговуємо значно більшого.
– О-о, я знаю, куди це все іде.
– Послухай же мене, себе послухай! Ми можемо стати царями, ми самі будемо вирішувати долю живих, всі ангели схиляться перед нами.
– Ти ще комусь це говорив?
– Ти, поки що, перший.
– Люц… Я розумію, чому ти з цим прийшов до мене, але я не розумію тебе. У тебе є більше, ніж у кого-небудь іншого з нас, місце Творця важливе, але не настільки, щоб заради нього втрачати все.
– Втратити все або отримати ще більше!
– Кожен день, який ти проводиш з Творцем, дивлячись на Його роботу… Трон, який ти зжираєш своїми ненаситними, голодними очима. Тобі не помішало би поговорити з Урієлом.
– Ти знаєш, що я його не переношу. Він постійно говорить тільки про одне. Він помішаний на ідеї Творця, Урієл ніколи не зрозуміє мене. Тільки ти зможеш відчути і зрозуміти всю мою гіркоту… Ну і ще декілька наших братів.
– Я тебе люблю, Люц…Ти найкращий брат і мій найближчий друг. Я завжди підтримаю тебе у всьому, і ти це знаєш. Але якби сильно я тебе не поважав, я не хотів би іти на вірну гибель . У твоїй владі 1/15 всіх ангелів, які готові за тобою піти, хоч на край світу.
– Але цього не достатньо… Скільки би їх не було, вони не всемогутні.
– Так, і я про це. Я лише звичайний ангел найнижчого рангу, куди мені до таких Херувимів, як ти, а що вже говорити про Серафимів…
– По-перше, Серафимів давно вже ніхто не бачив, навіть Херувими, які володіють достатніми знаннями про них, не чули. А по-друге, ти не просто низькопоставлений ангел, а найсильніший серед них. Твоя сила зрівняється з архангелом. По-третє, твоє ім’я на слуху у простих ангелів, ти знаменитість!
– Ха-ха, раз ти так кажеш… Я прийму твою сторону, але при одній умові, якщо ти знайдеш підтримку серед ангелів.
– Ха, простіше простого, рахуй це вже зроблено.» – викрикнув Люцифер, з посмішкою на всьому обличчі.
– 1/4 всіх ангелів…
– Оу… Це вже важче завдання, але я думаю, я справлюсь і не розчарую тебе. Просто чекай тут!
– Я радий, що ти до цього позитивно відносишся, але будь готовий розчаруватися.
– Шалом! – викрикнув Люцифер і вибіг з дому Бельзевула
– І тобі того ж…
Бельзевул оперся об стінку, подивився вгору на вогонь, який повільно спалював свічку, і тихо промовив «Надіюсь, його це не чекає… Надіюсь, це не помилка».
Надіюсь вам сподобалась ця глава! В планах більше 200 глав.
Це моя перша робота, до цього я ніколи не писав. Буду радий почути любу вашу думку.
Дякую, що читали.
“Aunire”
..
Додати до улюблених