– Не йди, – Аарон швидко крокував за Сініненом, – я благаю тебе! Нені!
– Чому?! – молодий вовк виглядав дуже засмученим. – Батько гукає всіх! Чому я маю залишитися? Не послухатися його? Я ж не пішов тоді, коли вони шукали Лінчі! А зараз? Раптом щось сталося?!
– Так, сталося! – Аарон схопив Нені за руку і міцно стиснув. – Я благаю тебе. Нені… будь ласка…
– Якщо ти щось знаєш, то так і кажи! – Сінінен зупинився і сердито подивився на плямистого вовка.
– Я… я не можу… – Аарон знесилено опустив руки і плюхнувся на землю. Дав зрозуміти, що не збирається нікуди йти.
– Добре! – Нені схрестив руки на грудях. – Просто чудово! Тоді я піду сам! А ти тут сиди і обростай мохом!
– Тільки не кажи мені потім, що я тебе не попереджав, – грізно сказав Аарон, піднявся і пішов у протилежну сторону. Нені пирхнув, перекинувся вовком і побіг у сторону своєї рідної печери.
Нещодавно, весь ліс здригнувся від вовчого виття. Усі сім’ї збиралися разом. І серед цього кличу, Сінінен почув виття батька. Він спочатку не хотів йти, але згадуючи про те, що робилося на кордоні резервації, він одразу ж кинувся до рідних. Ось тільки Аарону це дуже не сподобалося. Напевно, вперше за весь час, вони так сильно посварилися.
Біля печери вже зібралися всі його брати, татусь сидів по центру і грався з вовченям. Вовчам? Чиїм? Нені, дуже тихо підійшов до них і став принюхуватися. Раптом, по його вовчій спині вдарила міцна долоня і він приголомшено відсахнувся.
– Досить ховатися, – це був Фархад, який, як раз тягнув чергову тушу оленя.
– Батько, – Нені вже перекинувся людиною.
– Давай, йди. Олівер хоче, щось сказати вам, – Фархад пройшов повз синів, які зібралися, прямо у печеру. Сінінен, все ж таки, вийшов із лісу і зупинився трохи віддалік.
– Нені! – радісно вигукнув Хасан і кинувся до нього. Нені посміхнувся і підхопив омегу. Вони разом вмостилися на землю. Лінчі зневажливо пирхнув. Хасан у відповідь показав йому язика. На обличчі Блаза промайнула посмішка.
– Оскільки усі зібралися, – Олівер піднявся, відпускаючи вже місячне вовченя гратися одразу з чотирма дядьками, – я хочу вам дещо сказати.
Вовча підстрибуючи прибігло до татуся і з цікавістю почало обнюхувати Нені.
– Твій? – прошепотів Сінінен на вухо Хасану.
– Так, – відповів омега і взяв вовченя на руки. Воно почало крутитися у нього на колінах і ніяк не могло заспокоїтися.
– На Рись схожий.
– Усі так кажуть. А чому ти без Аарона? – занепокоєно спитав Хасан.
– Ми… ми посварилися.
– О, – омега неабияк здивувався, – ну, нічого, ще помиритеся.
– Досить базікати! – рикнув Лінчі, згораючи від ревнощів. – Татусь хоче щось сказати.
Олівер ледь посміхнувся і окинув усіх своїх синів сумним поглядом.
– Я не знаю з чого почати, – тихо промовив Олівер. – Я щиро сподіваюся, що після цього ви не будете мене ненавидіти. А якщо і будете, то хоча б трохи менше ніж хотілося б.
Обличчя братів відразу змінилися і похмурніли. Про що таке каже татусь? Як його можна ненавидіти? За що?
Олівер дістав із-за пазухи згорток пожовклого паперу.
– Ви не вмієте читати тому для вас це всього лише шматок паперу. Єдиний, хто зміг би це прочитати, окрім мене, це Аарон, якого тут немає. Я не буду все це перечитувати, тут дуже багато. Скажу лише одне. Я вас продав. Я продав вас людям. Не питайте навіщо і чому. Якщо вас щось не влаштовує, то краще вбийте і покінчимо з цим, – Олівер все це сказав на одному подиху і лише одинока сльоза на його щоці говорила про його справжні почуття.
Після його слів, із-за дерев, то тут, то там, з’явилися солдати. Солдати людської армії. Він привів їх прямо сюди, до своєї домівки. Фархад, який усе чув, вискочив із печери, але його одразу схопили і не дозволили зігнати свою лють на Олівера. Альфа не міг зрозуміти, чому? Усе життя Олівер робив усе, що в його силах, щоб сховатися від людей, не дати своїм дітям відчути на собі їх жорстокість. І що тепер? Він добровільно продав їх? Начебто це не його сини! Так, наче вони взагалі не живі істоти. Як можна було продати своїх власних дітей?! Фархад мовчав і лише вена, яка здулася на лобі, показувала справжні почуття альфи.
– О! – раптом вигукнув Хасан. – Я все зрозумів.
Молодший омега встав із колін Сінінена, віддав вовченя татусю і підійшов до найближчого із солдат.
– Ну, давайте, надягайте на мене кайдани, – зовсім спокійним голосом сказав Хасан. Олівер здивовано на нього подивився, а потім посміхнувся самими куточками губ. Він дійсно все зрозумів. Його любий, маленький омега. Йому не потрібно нічого пояснювати. Він усе зрозумів, як тільки подивився на свого маленького сина. Хасан здогадався, що Олівер обрав найменше зло. Він вибрав хоча б якесь життя, адже якщо вони, дорослі, молоді, сильні вовки, залишаться в резервації, люди рано чи пізно вб’ють їх. А так, продавши їх у рабство, Олівер забезпечив їм краще майбутнє. Він будь-яким способом намагався зберегти своїм синам життя. Це було краще, аніж копати для кожного з них могили.
Усвідомивши це, Хасан раптом різко розвернувся і побіг до татуся. Він кинувся йому на шию і заходився ревіти. Альфи не могли зрозуміти в чому справа. У їхніх душах боролися гнів та розсудливість. Поступово, до Сінінена почав доходити сенс слів Аарона. Виходило, що він знав, але не сказав? Чому не сказав? Тоді, можливо, Нені подумав би над тим чи приходити йому. Хоча не був впевнений, що після того, як Аарон сказав би йому, він не прийшов би на клич батька. Єдине, чого йому хотілося, це ще раз поглянути на Аарона, адже розійшлися вони на огидній ноті.
Лінчі, який був страшенно запальним, дуже важко придушував у собі бажання накинутися на людей, що оточили їх. Скільки вже людських горлянок він перегриз за ці пів року? Не порахувати. Здається, навіть солдати з побоюванням дивилися на нього. Невже про нього вже пішли чутки? Рись окинув їх поглядом і оскалився, як завжди полюбляв. Він не рипався лише через те, що не хотів влаштовувати криваву бійню на очах у Хасана та зовсім ще маленького Хакіма. Вони були його слабкістю і альфа це прекрасно розумів. Але в той же час, він був готовий битися за них до останнього подиху.
Омеги про щось перешіптувалися, потім, Хасан поцілував лоб вовченяти, щось прошепотів йому на вухо , прикрашене китицею, крізь сльози посміхнувся і знову підійшов до солдатів, простягаючи руки вперед. По його щокам текли сльози, але він не видав ні звуку. Тримав усе в собі. Тільки-но татусь сказав йому, що він не побачить свою грудку щастя цілих п’ять років. Сльози текли самі по собі.
Кайдани голосно клацнули, від чого Хасан смикнувся і різко опустив руки, не готовий до такої ваги. Рись не витримав і підскочив. Він не знав, що хотів зробити, тому просто підійшов до Хасана, міцно поцілував, а потім слідом за ним простяг руки, готовий здатися. Солдати довго не наважувалися підійти до Рисі, щоб закріпити на його руках кайдани, але скоро пролунало характерне клацання, і Лінчі з’єднали одним ланцюгом з Хасаном. Альфа подивився на свого омегу і вщипнув його за округлу сідницю. Хасан різко розвернувся і грізно подивився на Рись.
– Ти що робиш? – шикнув на нього омега. Лінчі знизав плечами.
– Не плач. Усе владнається, – Рись нахилився до вуха Хасана. – А то я, як тільки бачу, що ти плачеш, у самого сльози на очі навертаються.
– Я навіть не знаю, що потрібно зробити, щоб у тебе сльози на очі навернулися, – трохи заспокоївшись, відповів омега. – Ногу відпиляти? Звернути тобі шию? Чи може яйця відрізати?
– У-у-у! – надувся Лінчі. – Ти надто жорстокий.
Тим часом, до них вже приєднався Жеже, який був трохи пригніченим. Він переживав за Хома, але знав, що люди його не чіпатимуть, адже він не вовк. Жерар поступово розумів вчинок татуся, але, все ж таки, йому було важко усвідомити його дії. І як давно він знав, що люди захоплять резервацію? Невже він спілкувався з людьми назовні?
Після Жеже поставили Блаза, який на відміну від інших, відчував дивне натхнення. Він знав, що має щось статися, але навіть не здогадувався, що саме. І, як не дивно, йому вже давно хотілося подивитися на світ за межами резервації. Ось і шанс.
За Блазом йшов Маріно, який був страшенно мовчазним з тих самих пір, як застав Лінчі з Хасаном у маленькій печерці. Він не вірив у їх дивні відносини до тих пір, поки не побачив на власні очі і це настільки його вразило, що він закричав про це майже не на весь ліс. І до сих пір, навіть з появою дитини, він не міг прийняти той факт, що його рідні брати виявилися істинними.
Лише Сінінен усе ніяк не хотів здаватися. Він крутив головою в різні боки надіючись побачити Аарона хоча б мельком. Кайдани замкнулися на його зап’ястях і Нені відчув справжній тваринний жах. Те, від чого Аарон беріг його, збулося. Ланцюг ще не встигли з’єднати із Маріно, який стояв попереду, як ніс Нені вловив запах свіжої крові. Оскільки ніде крові не було, це означало лиш одне. Сінінен з надією вдивлявся в ліс, але нічого не бачив.
Олівер одразу відчув недобре і віддав вовченя назад розгубленому Хасану. Хакі наостанок почав ссати молоко татуся. У цей час Олівер вихопив із рук найближчого солдата арбалет, майстерно вставив болт і натягнув тятиву. Що вовки, що солдати, зі страхом і деяким захватом дивилися на тендітного чоловіка, який тримав у руках арбалет так, наче той був продовженням його самого. Він зосереджено цілився в гущу лісу.
– Тато? – Сінінен вирвав ланцюг, яким його хотіли прикувати до брата.
– Або ти йдеш, або я тебе вб’ю, – грізно сказав Олівер, незрозуміло кому. – Я тебе попереджав.
Фархад теж відчув його і голосно загарчав. Солдати, які тримали вовка, трохи відсахнулися, що дало можливість Фархаду вирватися. Він одразу обернувся і кинувся у ліс шукати Аарона, який здавалося псував йому усе його життя. Спочатку, він зіпсував йому вовча, потім хотів відібрати омегу, а тепер руйнує все, чого так довго досягав Олівер. Поки солдати тримали Фархада скрученим, він теж все зрозумів. Зрозумів, куди так часто зникав Олівер спочатку, зрозумів, чому так довго хворів і чому так швидко одужав. Йому все стало ясно, як вдень. І тепер, він не збирався дозволити якомусь альфі зруйнувати його сім’ю.
І начхати, що Нені його кохає.
Раптом, Сінінен побачив його. Аарон перекинувся людиною і почав бігти йому назустріч. Позаду нього на усій швидкості летів Фархад. Нені кинувся до Аарона, але шлях йому перегородив Олівер, який цілився з арбалету прямо в серце плямистого вовка.
– Ще крок і я вистрелю, – тихо сказав Олівер, але так, щоб почули усі. Вовки і люди, які зібралися на галявині, одразу заціпеніли.
– Тато! Ні! Не треба! Татусь, будь ласка! – Нені затремтів усім тілом і витріщився зовсім дитячими очима на Аарона. Плямистий вовк посміхнувся йому. Солдати втратили дар мови і відразу позадкували, адже перед ними був той самий вовк. Той самий вовк, якого відпустили назад у резервацію, адже на арені від вбив усю свою сім’ю. Батьків, братів, дітей і свого омегу… Він вбив їх усіх і на віки вічні пропах їх кров’ю!
– Я б хотів, щоб у мене був такий омега, як ти, – сказав Аарон, звертаючись до Олівера.
– У тебе був омега, – огризнувся Олівер. – Тобі нагадати, що з ним сталося?
Аарон загарчав і хотів підійти ближче, щоб стиснути горло балакучого Олівера, але потім згадав попередження омеги і відступив. Нені зовсім не розумів, що відбувається, але усвідомлення того, що його коханий вовк знаходиться за крок до смерті, не давало йому тверезо мислити.
Тим часом, плямистий вовк оскалився, готуючись до неочікуваного випаду, як почув ззаду тихий грізний голос Фархада.
– Тільки спробуй, негідник, – бурий альфа був готовий у будь-який момент перегризти Аарону горлянку.
– Нені, любий мій, – сказав Олівер, не зводячи очей з Аарона, – заспокойся, візьми себе в руки і, будь ласка, йди за братами.
– Ні! – вигукнув Сінінен, падаючи на коліна. – Як я можу?! Як я можу піти, якщо ви зібралися його вбити?!
– О, мій маленький, його давно хочуть вбити. Це лише питання часу. Я багато чого цікавого знаю, як-небудь розкажу, – відповів Олівер. Він розумів, що зробив помилку, дозволивши своєму синові зв’язатися з Аароном. Але тепер, не було іншого шляху. Або він вб’є Аарона, або відпустить Нені разом з Аароном і тоді вб’ють їх обох. Вибір Олівера був очевидним.
У той день уся вовча сім’я зрозуміла, що ніхто з них не знав Олівера. Ніхто. Навіть Фархад. Хто думав, що він мав зв’язки з усіма кордонами резервації? Мав знайомства в усіх трьох країнах, які оточували резервацію? І знав, якщо не все, то майже все? Ніхто про це не здогадувався. Він був темною конячкою, такий собі, сірий кардинал.
Олівер страшно посміхнувся, так, що навіть Фархад зіщулився від цієї посмішки. Старший омега повільно повернув голову, кивком дав зрозуміти солдатам, щоб забрали Сінінена, який лежав у його ніг і знову подивився на Аарона. Нені борсався у міцних руках солдат. Він був набагато сильнішим за них і в інших обставинах міг спокійно розкидати їх в сторони, навіть у кайданах, але події, що розгорталися у нього на очах, позбавили вовка сил.
Солдати, нарешті, прикували його до Маріно та інших братів, і приготувалися йти.
– Тільки вовча залиште, – кинув Олівер, – Флор про все знає.
– Добре, – відповів хтось із солдат і підійшов до Хасана, щоб забрати Хакіма, але Рись голосно загарчав на людину і та злякано відсахнулася. Олівер посміхнувся і потрусив головою.
– Фархад, забери Хакі, – сказав Олівер, напружуючи усі м’язи, адже це була чудова можливість для Аарона, щоб напасти. І дійсно, тільки-но Фархад відійшов, Аарон зробив випад і одразу впав на землю, зрошуючи її кров’ю.
Звук від спущеної тятиви був занадто голосним. На мить усе навколо затихло. Усі погляди застигли на тілі плямистого вовка, під яким поступово розтікалася калюжа крові. Олівер голосно зітхнув, опустив арбалет і відступив, гидливо морщячись.
Омега простягнув арбалет солдатові, який стояв поряд, мовчки відібрав у Фархада вовча і пішов у печеру. Наостанок сказав:
– Можете йти. А вовка спаліть.
Почувся дзвін ланцюга, але ніхто не рушив з місця. Це впав непритомний Сінінен, який увесь цей час, вирячивши очі, дивився на те, як його власний татусь позбавляє життя його коханого вовка.
Кінець першої частини.
Додати до улюблених