Ранок. Зараз на вулицях лише починає світлішати. Я йду по безлюдному місту, так мало людей та автівок. Це особлива атмосфера, дивні почуття всередині. На мить я зупинилася, немов застигла. Причиною цього стало відчуття дежавю, що з легкою болю роздається по всьому тілу.
Я все йду в бік свого будинку. Не люблю користуватися транспортом, тому що найкраще для мене це ось так прогулятися з ранку, після роботи, після зміни яка щойно закінчилася. До біса втомлена, я якось йду далі.
Роздивляючись все що навколо мене, приходить розуміння що ранок все ж таки добрий, не дивлячись на втомленість.
Мене звуть Ніколь, мені двадцять років та я сама звичайна людина.
В ночі до ранку я працюю в нічному клубі, якщо бути точніше я бармен.
Окрім цього я письменниця — пишу прози, частіше за все це жанр трилер та психологія. Також я пишу картини…
Краса — її кожен розуміє по своєму.
Натомість я бачу красу в оголених тілах, сексуальності, болі як моральної так й фізичної. Спойлер: ні, я не просто клата збоченка як це розуміють багато інших людей. Є сексуальність, а є звичайна вульгарщина, це різне як на мене.
Мій зріст 177, в мене худа статура, коротка зачіска темно коричневого кольору. Добре виражені вилиці, карі очі, великі губи, невеликий ніс та вуха. Густі чорні вії та трохи світліше за них брови. Окей, я знов трохи розповім вам чим саме я займаюся. Я відкрита лгбт активістка, в розповідях, прозах часто фігурують лгбт пари. Колись я писала картину з двох лесбійок, але таке було лише один раз. Моя кар’єра письменниці та художниці почалася коли мені було п’ятнадцять років. До того часу, я робила те що роблю стільки скільки пам’ятаю себе. Деякої популярності я зазнала коли мені майже виповнилося вісімнадцять років. Тобто це було немов вчора…
Досить базікати, наразі мені необхідно відпочити після тяжкої ночі.
Вже підходячи ближче до будинку, заздалегідь діставши ключи та продумавши свій день наперед, я прямувала до м’якого ліжка в власній квартирі. На сон в мене всього сім годин, приблизно о годині дня мені треба буде вставати та приступити до роботи. До того ж сьогодні до мене прийде дівчина, щоб позувати для картини. Непомітно для себе я вже стояла на порозі квартири. Після того як я зайшла в квартиру, прийнялася роздягатися та пішла в душ. Деякий час після я закінчила, вирішила не витрачати час на їжу, тому одразу пішла спати.
***
Спогади.
Два тижні тому:
По дорозі на роботу, я відчувала сильну втому, тому що майже не спала. Але робота є роботою. Решту дороги я провела за прослуховуванням музики та в своїх думках. Коли дійшла до клубу та зайшла в будівлю, я швидко вдягала форму й прийнялася до роботи. Працюючи тут, кожну ніч я бачу багато гарних людей. Думаю більшість з них не цінують себе на стільки, скільки заслуговують. Мій погляд на себе перевила незнайома мені дівчина. Вона сиділа за стойкою, не так далеко від мене. По її щокам стикали сльози, сама ж дівчина сиділа в телефоні. Її обличчя, тіло… вона до біса гарна! Мила зовнішність, а точніше:
зачіска каре темно русого кольору, кришталеві блакитні великі очі, милий маленький ніс та вуха. Густі брови та вії, а також пухлі губи…
Я вирішила підійти до неї.
– Хей, що сталося? – З посмішкою звернулася до незнайомки Ніколь.
– Ти це мені? Що в біса… Нічого не сталося, займайся своїми справами. – Коротко відрізала та розмову. Голос у дівчини був не тверезий. Вона кинула скороминущий погляд на Ніколь.
Її очі… чарівні. Вона плаче, але… Диявол, це виглядає до біса гарно!
– Не варто одразу грубити. – Так само з посмішкою проговорила Ніколь, після чого відійшла від дівчини, щоб прийняти та виконати замовлення.
***
Дзвінок від будильника розбудив мене.
Знову це… Ця дівчина лишила мені лише спогади. Зацікавила вона мене одразу, з першого погляду, мій тіпаж. Але більше я її не бачила, вона не була постійним клієнтом, я впевнена що бачила її вперше. Та схоже… в останні.
Вона лишилася в моїй голові, думаю про неї майже весь час. Все дійшло до того що я сама того не розуміючи почала малювати її обличчя. Через цю незнайомку я буквально не можу навіть думати про когось іншого, не те щоб бажати когось. Пройшло лише декілька тижнів, а відчувається наче вічність.
Що ви думаєте про секс? Він грає велику роль у вашому житті? В моєму – так. Він це наче натхнення для мене, тому відсутність його не може не відображатися на написані та малюванні. Я пам’ятаю цей погляд, він був сумний, але чарівним.
Цікаво як виглядає її обличчя коли…
Так, так знову це, столипельку Нік.
Відірвавшись від роздумів та спогадів, я прийнялася за приготування їжі. На кухні я дістала все необхідне для салату, поставила готуватися каву й приступила до нарізки овочів.
Де б я не була, щоб не робила, мої думки завжди були про інше. Я ховалася від цього завжди, раніше я не дуже любила та цінувала свої спогади. Наразі від того що в мене колись було, спогади це єдине що лишилося, єдине що зігріває душу. Змушує посміхатися та єдине що поглинає мене немов вогонь з середини, змушуючи плакати та кричати від болю утрати та ностальгії.
Пройшов якийсь час, я приготувала салат та каву. Дивлячись на врем’я, я зрозуміла що часу до приходу моєї гості не так багато лишилося.
Поспішивши й закінчиі з їжею та кавою, я прийнялася прибирати. В невеликій поспішки це зайняло геть трохи часу.
Заздалегідь я приготувала все що потрібно мені для малювання й переодягнулася в спеціальну одежу, в якій зазвичай виконую цю роботу. Ось й пролунав довгоочікуваний дзвінок домофона. Відкрив двері, я очікувала на порозі на дівчину.
Зараз зрозуміла що зовсім не продумала пози для неї.
Погано.
Пропустивши в квартиру дівчину що щойно прийшла. Я дала пояснення що та як їй робити та приступила до підготовки, а після й до самої роботи.
Її ім’я Мілі, зовнішність цієї дівчини мені одразу сподобалася. Її зріст приблизно 166, в неї зачіска каре й хвилясте руде волосся. Статура тіла повненьке, на обличчі у Мілі були ластовинки, а очі були великі зеленого кольору. Маленький ніс та вуха, до того ж в неї були щічки що для мене дуже мило.
Під час роботи, я не люблю розмовляти, тому майже весь час ми провели мовчки. Коли робота на сьогодні була закінчена, ми визначилися з наступною зустріччю та на цьому попрощалися. Вона проявила до мене зацікавленість, що мене насторожило бо я не змішую роботу з особистим. Маю визнати, якби не робота я б точно залицялася до неї.
Мої роботи це складна але приємна праця. Щоб зрозуміти як саме малювати людину, не достатньо просто побачити її. Треба хочаб трохи дізнатися про людину яку я збираюся малювати. Це складно пояснити, але картини виходять краще коли людина не просто незнайомка. Намагаюсь до роботи хочаб декілька днів поспілкуватися. На цей раз це був тиждень.
Зараз в мене є час на те щоб приділити увагу собі, своїй зовнішності. Хочеться розслабитися щоб на нічній роботі бути зібраної.
На мою думку, більшість дівчатам було б лячно ходити на роботу вночі. Тим паче якщо враховувати що всю дорогу я на самоті й йду пішки.
На щастя, я можу за себе постояти, але в житті забагато неправильних речей. Коли думаю про це мені стає погано.
Минуло декілька годин: в мене почалася зміна. Сьогодні я працюю не одна, а з другим барменам. Так набагато легше, тому що в клубах не буває без “веселощів”.
Кожну зміну, я все шукаю її поглядом.
В мене є розуміння що можливо мені нема на що сподіватися, але…
Я навіть не знаю її ім’я, щось мені підказує що вона навіть не пам’ятає мене. До цього всього можливого її не цікавлять дівчата.
– Якщо я не зустріну її протягом цього тижня, я просто відпущу ці сподівання, обіцяю. – Прошепотіла Ніколь сама собі.
Якщо ні, то доля така – подумала вона собі.
Майже кінець зміни й в мене невелика перерва, яку я проведу з згубною звичкою – паління. Я вийшла на вулицю через чорний вхід, дістала пачку цигарок та запальничку. Дістав з пачки одну, я підпалила її та зробила затяг. Дим поширився всередині мене, це приємне відчуття й з видихом наче розслаблення. Звичайно я знаю що це самонавіювання, але байдуже.
Ось занурюючись в свої думки я почула крик. “Відпусти!” – почула Ніколь. Потушив цигарку, дівчина пішла на звук. Там в темряві вона побачила два силуета.
Цей голос…
Додати до улюблених