Цього ранку, Венті ненавидів весь світ. Хоча, звісно, якби його зараз хтось бачив — нізащо б не помітив. Це норма.
Посміхайся.
Венті ненавидів ранкову зарядку. На вулиці холодно, в приміщенні нудно. Але в жодному інтерв’ю він в цьому не зізнається.
Посміхайся.
Венті ненавидів людей. Але ще більше, він ненавидів думку що люди можуть його забути.
Посміхайся!
О шостій ранку у суботу вулиці переважно пусті. Чим раніше вийти на пробіжку, тим менше людей буде заважати. Можна навіть не сильно приховувати особистість, що було б неможливо кількома годинами пізніше.
Місто наче вимерле. Навіть на відстані від центру, Інадзума-сіті — справжнісінькі кам’яні джунглі, тож такий його вигляд справляв постапокаліптичне враження.
Раз – два, раз – два, раз – два…
Вдихнути. Видохнути.
Зупинитись, бо навіть о такій годині не варто ігнорувати світлофори?
Е, ні. Перечепитися і впасти на проїжджу частину лицем уперед.
— Тцк. Дивися куди біжиш. — чиясь рука вхопила його ззаду за кофтину, зупиняючи неменуче падіння на твердий асфальт.
— Ехе. Дякую… — Венті відновив рівновагу, але не поспішав дивитись на людину за спиною. По правді, перспектива впасти з розгону на асфальт здавалася йому набагато привабливішою, ніж фізичний контакт з незнайомцем посеред безлюдної вулиці. Однак, якщо подумати, цей голос був не таким вже й незнайомим…
Рука, що тримала його за кофтину, відпустила одразу як Венті став на ноги.
— Не буду надалі тебе затримувати. — і той пішов, наче нічого й не сталося. Венті видихнув. На щастя, не всі незнайомці виявляються збоченцями.
****
— Доброго ранку. — радше пробурмотів аніж привітався Скарамуча, заходячи до тренувальної зали. У розкладі тренувань, що склав для нього Венті, фізичні навантаження займали суттєву частку, тож вже другий тиждень він щодня починає ранок саме тут.
— Раночку! — Венті завжди привітний, аж лячно. — Кадзуха та Хейдзо ще не прийшли. Ти сьогодні рано!
— Мгм. Не падав більше на світлофорах? — з дещо глузливою інтонацією спитав Скарамуча.
— Га? — здивувався зеленокосий. — Стривай, а ти звідки знаєш?!
— Тобто ти навіть не потивився хто це був. — і як тільки дорослий хлопець може бути настільки безтурботним?
— Ехе… — Венті, здавалося, розгубився. Він швидко підвівся й направився, напевне, до вбиральні. Тепер вже Скарамуча відчув себе розгублено. Він щось не те сказав?
Коли хлопець вирішив спробувати пораду Нагіди і почати говорити з колегами, він не думав що смолток настільки складна річ…
Хоча робити розтяжку аж ніяк не легче. Невже для виступів на сцені дійсно потрібні шпагати? Вони ж не балет там збираються танцювати!
Ще до того, як Венті повернувся з вбиральні чи куди там він побіг, до залу тихо зайшов Кадзуха.
— Доброго ранку. — вітаючись, хлопець як завжди злегка вклонився. Він подобався Скарамучі — ввічливий, не галасливий і не створює проблем — тож займатися поруч з ним було набагато комфортніше, ніж, наприклад, з Венті.
Якийсь часи обидва мовчки робили свої комплекси. Зазвичай так би і продовжувалося б, однак Кадзуха несподівано вирішив заговорити.
— Ти ще не тренував хореографію? — запитав він.
— Мене ще не допускали. — коротко відповів Скарамуча. Послідувало нерішуче мовчання з обох сторін. Діалог не зав’язувався.
— А.. є якісь новини щодо приблизної дати твого дебюту?
— Чесно? Не знаю. Але наврядчи скоро. — у цього хлопця була така спокійна аура, що навіть не хотілись язвити. — Слухай. Можна питання?
— Давай. — Кадзуха навіть перервав свою вправу і сів, дивлячись на співрозмовника з очікуванням.
— Як це пройшло в тебе? Дебют, маю на увазі. — трохи повагавшись, хлопець додав. — Не хочеш то не кажи звісно.
Кадзуха посміхнувся.
— Звісно це було страшно! Не думаю що в такі ситуації взагалі можливо не нервувати. Хоча я ще порівняно добре тримався. — біловолосий трохи задумався. — Але у тебе і ситуація інша — ти дебютуватимеш як доповнення до вже існуючої, до того ж популярної, групи — авдиторія може відреагувати непередбачувано. — хлопець кинув на співрозмовника схвильований погляд. — Але я не хотів сказати, що в тебе не вийде, ні! Це просто означає, що всі мають постаратися, і тоді дебют пройде найкращим чином!
— Я.. нітрохи не хвилююсь, не подумай. — Скарамуча, насправді, трохи зашарівся. Подібні слова він раніше міг почути хіба що від Нагіди, а Кадзуха все ж таки був практично незнайомцем — він не знав, як реагувати.
— Ох, зрозуміло…
На кілька митей знову повисла незручна тиша.
— Доречі, поки не забув! — Кадзуха раптом скочив на ноги. — Я подумав, може тобі варто попрактикувати базові танцювальні рухи перед серьйозним тренуванням хореографії? Так буде простіше потім. Я можу допомогти!
https://pin.it/271CAJW ЗАБУДЬТЕ ЩО БУЛО ПІД МИНУЛОЮ ГЛАВОЮ, СКАРАМУЧА ВИГЛЯДАЄ ЕКЗАКТЛІ ТАК
Додати до улюблених