Перед тим як почати читати фф, раджу підписатись на тгк автора, там про фанфіки і автора, залітай
Назва – Антикварна лавка 📜
Англія. 1650й рік.
Середина лютого. Холодне повітря, сніг і відсутність сонця: ця зима була особливо холодною. Люди, одягнуті в теплий одяг, і дим з димарів будинків. Королівська армія зовсім нещодавно повернулась з походу. Втомлені, але з жаданою перемогою. Лицарі повертались на рідні землі під проводом свого короля. “Добре навчені холоднокровні вбивці”, так їх називали вороги з інших королівств. В походах на різні держави проходили день за днем. Час плинув неймовірно швидко та уже скоро мала початись весна. З кожним тижнем ставало все тепліше, неначе вся природа прокидалась після довгого сну. Початок березня приніс зміни в життя кожного жителя Англії. Король – глава королівства, людина, слово якої рівносильне у всіх куточках держави. На превеликий жаль, після одного особливо тяжкого походу глава королівства смертельно занедужав. Пройшло небагато часу, як він помер, і ніхто не знав: чи помер він через хворобу, чи хтось допоміг йому відійти в інший світ. Швидко на заміну старого короля зʼявився новий. Амбіційний і владний, ангелоподобный правитель зайняв престол. З того часу було проведено багато реформ, здебільшого деструктивних. Спостерігаючи за настроєм селян можна було зрозуміти, що їх не влаштовувала нова влада та порядки, що вона принесла. Зі зміною короля змінився також парламент та наближені до короля герцоги. Була прийнята низка законів, що обмежувала можливості парламента та віддавала майже всю владу до рук самодержавця.
Снігу майже не було. Проходячи тісними вулицями міста, він сподівався залишитись непоміченим. Вечір плавно перетікав в ніч. Діставшись потрібного будинку, чоловік стукає три рази, ніби повідомляючи спеціальний шифр, що показує хто саме прийшов. Після стуку чоловік впевнено заходить до будинку, проходить коридором прямо до невеличкої кімнати. Посеред кімнати стоїть великий круглий стіл, по всій кімнаті розставлені свічки, а за столом сидять три фігури, що очікують на гостя. Три чоловіки, три почесні лицарі Королівської Гвардії. Тиша, що заповнювала кожен куточок кімнати, тиснула все більше. Складалося відчуття, що вона пронизує тебе наскрізь, проникаючи в кожну щілину душі та тіла. Особливо чутливими до такої атмосфери були крила чоловіка, що трохи сильніше аніж треба притулилися до спини, коли він зайшов до кімнати. Все-таки рефлекси можна натренувати, а от нервові закінчення не перевиховаєш. Зайшовши до вітальні, молодий чоловік в темному балахоні сів за стіл та почав говорити:
— Мене звати Чарльз. Я просив зустрічі з Вами, аби обговорити останні події в столиці, — він зупинився на секунду, щоб пробігти поглядом по всіх присутніх. — Я прошу вашої допомоги. Люди, котрі зараз знаходяться при владі, не мають на неї права! Ні король, ні герцоги при ньому! — голосно та впевнено сказав Чарльз.
Присутні гвардійці не були здивовані такою гучною заявою невідомого. Давно уже в державі були неспокійні настрої. До повноцінного бунту ще далеко, але хто знав, які сюрпризи міститиме наступна збірка законів.
Високий кучерявий чоловік підняв голову і запитав незнайомця:
— Чого саме ти хочеш від нас? Допомоги? — в його голосі добре чулися сталеві нотки.
— Саме цього я і хотів попросити. Допомоги в організації та проведенні повстання. Прямо зараз величезну загрозу становить не тільки король, а й парламент. Зокрема герцоги – найближчі люди короля. Я хотів би зайняти пост герцога. Я не можу змиритися з персональною образою зі сторони цих знахабнілих вельмож, — закінчивши свою думку він замовк, чекаючи на відповідь.
Чоловік, що питав в нього про ціль візиту, зараз глибоко задумався. Рука на підборідді, погляд на скатертині столу.
— Я думаю, ми можемо тобі допомогти лише за умови, що протягом всього повстання ти будеш іти з нами пліч-о-пліч, — це були останні слова чоловіка з темним кучерявим волоссям.
— Я обіцяю. Шлях до королівської палати ми пройдемо разом, від початку до кінця, — закінчивши фразу, Чарльз підвівся з-за столу. За спиною зашаруділи крила, коли він, поклонившись, попрямував до виходу.
— Як думаєте, ми вчинили правильно, погодившись допомагати йому? — трохи нижче з’їхавши на стільці питає Женя.
— Я вважаю, що так. Немає міри свавіллю нової влади, незрозуміло що можна очікувати від нових законів, люди обурені підняттям податків. Час припинити це, – промовив Спартак.
— Я теж думаю, що ми зробили правильно, — як завжди коротко закінчив діалог Іванов, після чого і сам поспішив додому. Попрощавшись, вийшов з хати і попрямував темними провулками.
Вони залишись вдвох. Був час щоб поговорити, Спартак до кінця не вірив, що Женя погодиться, і вони навіть заручаться підтримкою інших людей.
— Ти підеш зі мною? Проти всієї влади цього королівства? — Не вірячи в те, що зараз питає, Спартак продовжує говорити, — Треба протидіяти цьому, так не може більше продовжуватись! Спочатку підняття податків, потім закон про вбивства відьом, — Спартак кричав, не стримуючи емоцій. Він міцно тримав Женю за руку, нібито кажучи, що лише з ним зможе вирішитись на якісь дії проти влади.
Брюнет лишень дивився йому у вічі, не вірячи дійсності. Людина, яка ще якихось декілька місяців тому була затятим прибічником королівської ідеології, та зараз являється лицарем гвардії, каже слова про зраду, буквально зчитуючи їх з думок самого брюнета. Якщо чесно, він давно думав про необхідність зміг, але один він не зміг би це організувати.
— Я згоден з тобою, так не може продовжуватися далі. Ми організуємо повстання.
Спартак невіруючими очима дивиться у вічі навпроти, він дещо шокований такою різкою пропозицією. Все це надто добре та складно.
— Я до кінця не міг повірити, що ти погодишся та підтримаєш мене, — з неприхованим здивуванням каже Спартак.
— Я теж не міг повірити в те, що ти запропонуєш мені виконати мою мрію. Знай, Спартачку, я завжди буду з тобою та підтримуватиму тебе, — запевнив Женя.
Вони домовились разом продумати і організувати повстання, бажано до кінця весни. Їм треба було знайти багато місцевих однодумців, щоб вчинити заколот, також знайти союзників з інших країн. Найголовніше це те, що церква з ними на одній стороні. Таким чином вони завжди могли попросити про допомогу або прихисток у святилищі. Розслаблено посміхаючись після розмови, лицарі попрямували спати на другий поверх. Наступним кроком було детальніше розробити план і почати знаходження союзників, але це все вже буде завтра. Хто знав, що покаже наступний день.
Додати до улюблених