Перший вечір в Гоґвортсі проходив, як зазвичай, традиційно. Почалося все з перепалки зі слизерином. Голосні крики, нецензурні вирази, яскраві порівняння, мальовничі прокльони та багатообіцяючі погрози. Дякуючи Мерліну, вони не дійшли до непрощених заклять. Після такої, всім вже звичної сцени, у двох великих умів грифіндору вже швидко намалювався план, як краще псувати зеленим життя. Староста школи ще зветься, та хто його призначив на цю посаду? Кому скаргу писати? Але гаразд, можливо на останній рік Джеймс візьметься за розум і перестане аж так жорстоко знущатися з тих слизнів. Так, вони далеко не хороші, але через ці “провчання” страждають всі, хто старанно заробляв бали, в тому числі і, палко кохана Джеймсом, Лілі. Бідна дівчина, за що їй на голову таке прокляття.
Після, звичного для всіх зіткнення факультетів, вони вельми уважно вислухали, хто куди з новеньких піде, радо прийняли усіх, та накінець приступили до вечері.
Ах, як же тут смачно, Ремусу буде не вистачати цього після закінчення школи. Цієї смачної їжі, домашньої, сімейної атмосфери та комфорту. А що чекало перевертня в магічному світі? Які перспективи? Жодних. На жаль. Але про це думати не на часі, сьогодні надто гарний вечір аби міркувати про те, що чекає далі.
Хлопці сміялися, переповідали новини і ледь не давилися стравами. Ремус раз у раз дивився на Сіріуса. Крадькома спостерігав, так наче він коїть злочин, і якщо його розкриють, то він буде жорстоко покараний. Та перший красень школи так і притягував погляд, наче магніт. Він схожий на якесь божество. Світла, майже біла, шкіра, було відчуття , що вона фарфорова, сірі, як небо, десь в середині осені та глибокі, як озеро біля школи, очі, чорне, як темна ніч волосся, яке, до речі, чимало так виросло за літо. Кучеряві локони ледь спадали на плечі, йому дуже пасувала така зачіска. Та чорт би його побрав, Сіріусу Блеку пасувало все. Абсолютно все. Най навіть натягне на себе мішок від картоплі, всеодно пасуватиме. Він був майже ідеальним, тому що ідеальних не буває. З під коміра видно нове тату. Яке це вже за рахунком..? Воно кидалося відразу в очі. Це, як акуратний малюнок чорнилом на білому пергаменті. Цікаво, скільки ще таких малюнків ховається під його дорогим одягом? Хотілося прямо зараз завести друга в якийсь пустий клас, та роздягнути. Зазирнути під ці дорогі шати. Розстібнути кожен ґудзик на сорочці та стягнути її геть. Провести своїми пальцями по кожному татуюванні, роздивитися з усіх ракурсів. Йому це було потрібно. Та наврядчи людина ангельської вроди зможе в ньому розгледіти щось, окрім шрамів, розуму та ліпшого друга. Така правда життя. Не вдалося йому бути нормальним. Кожен з Мародерів знайде собі гарну дівчину, одружиться, матиме чудово роботу та неймовірних дітей, для яких він буде завжди самотнім дядечком Муні з пошрамованим тілом і доброю люблячою відкритою душею. Цей дядечко завжди буде самотнім, але радо гоститиме у Блеків і так само крадькома дивитиметься очима, повними щирого кохання , на главу сімейства.
Всі гучні розмови йшли повз, він просто милувався Блеком. В один момент їх очі перетнулися. Він з такою ніжністю глянув на Люпина, що той ладний на стіну лізти та вити на місяць, навіть попри те, що він зараз не повний. Ладний стати прямо на стіл грифіндору і на весь зал крикнути, що кохає цього студента. Вони тримали зоровий контакт аж поки не почули голос Поттера:
— І довго ви ще будете так сидіти? Я взагалі то тут про великі любовні страждання розповідаю вам! Як не соромно. От піду від вас.— ох, знав би ти, що таке справжні любовні страждання, хлопчику.
— Куди ж ти дінешся, Сохатий?— відвів погляд від блакитних очей Блек і усміхаючись, запитав.— Невже до Еванс побіжиш? Боюся тебе засмутити, вона скоріше за все пошле тебе під три чорти або ще далі.
— А раптом ні?— озвався Пітер. Дивно було чути його, бо станнім часом він майже не брав участі в діалогах, а лише слухав.— А раптом вона погодиться піти на побачення? Джеймс же ж не поганий хлопець.
— А от тут я б вже подумав би,— долучився Римус.
— Ну Муні! Чому ти вічно на стороні цього пса!
— У нас собача солідарність, оленю!— крикнув Сіріус на, що Ремус лише посміхнувся.
— Та щоб вас. Все, не буду більше з вами говорити. Дістали. Мені ще треба першокурсників до нашої вітальні провести,— підірвався з-за столу Джеймс, зробивши вигляд, що вельми відповідальний.
— Точно, це ж ти більше не житимеш з нами, ти ж староста. — засмучено згадав про цю деталь Петігрю. Всі четверо опустили очі.
— Що ж, Сохатий, надіюсь ти хоч прикривати наші пакощі будеш, чи статус не дозволяє?
— Скоріше не статус, а Лілі,— поправив друга Римус.
Закінчивши вечерю, троє з чотирьох подалися до своєї кімнати. Гоґвортс незмінний і це радує. Повсюди давно знайомі портрети, привиди вже як друзі, а зі сходів вже точно не полетиш до низу, бо засвоїв принцип їх дії. Це вперше так, що одне ліжко буде пустим.
Пітер відразу почав розкладати свої речі охайно на полички, коли в той самий час двоє інших обговорювали те, наскільки сім’я Блеків жахлива. Мати хотіла його змусити долучитися до смертежерів аби лишень той перестав паскудити їхню родину, тожж, щоб вберегти собі життя він просто склав валізу і втік вночі через вікно. І добре, що так, бо якби інакше, то, мабуть, отримав би в слід собі вбивче закляття, хто зна цих темних чаклунів. Цікаво, де він житиме по завершенні школи… Не факт, що Андромеда захоче забезпечувати його вічно, а грошей від Блеків він навряд отримає. Та й самому Ремусу треба було б вже подумати, куди податися після випуску.
— Муні, що з тобою цілий день таке? Лишень на мене і дивишся. Так, за останній тиждень я вчворив таке, що могло б коштувати мені життя, але ж не варто так,— сірі очі, не розуміючи всією ситуації, спостерігали за перевертнем.
— Та все добре, Гультяю, не хвилюйся. Я думав про… — “про те як би класно було б тебе роздягнути” пронеслося в голові,— про…. Ну, про матч зі рейвенклов, який у нас вже на носі! Перший матч року, вам треба буде викладатися на повну.— накінець придумавши відмазку, гукнув він. По брюнету було видно, що він не вірить цьому, але не став випитувати. Захоче— скаже. Ні— його діло.
— Точно! Надіюсь Джеймс нас не закатує там на тренуваннях, що дуже малоймовірно, ти ж його знаєш,— щенячі очі ледве не сльозилися. Ох вже ж ця драма. Він же ж завжди її ненавидів, що трапилося?
— Хлопці, будете цукерки? Ще з дому брав, забув у потязі про них,— хвала Мерліну, Пітер змінив обстановку. Тепер вони просто сиділи дружньо на підлозі, жартували і їли смачні шоколадні цукерки від батьків Петігрю. За вікном було вже темно, а з сусідніх кімнат було чутне голосне святкування приїзду. Хлопці сиділи не довго. Адже не дуже сильно хотілося проспати перший урок у декана факультету в перший же день. Треба знати міру своїм витівкам, плюс тепер їхній голова компанії— староста і не хотілося б його підвести. Хоча б на початку року.
Пітер заснув першим. Як тільки розстелив постіль та вимкнув світло, так і відразу почулося сопіння. Слідом за ним сон забрав і Сіріуса, який геть як собака розлігся на животі. А от Люпин так і не зімкнув ока. Він цілу ніч думав. Думав про все, що відбувається, про все, що їх чекає. Про війну до якої лишився один крок, про сім’ю Сіріуса та й і про нього самого. Найдовше думки трималися за той самий погляд у великому залі. Коли Блек тонув у очах Люпина так так само,як і Римус у його. Між ними точно був якийсь зв’язок. І мова тут точно вже не про собачу солідарність. Хоча… А раптом це все просто здалося? Раптом це випадково? Раптом якщо він дізнається про ці теплі почуття, то віддалиться від свого Муні? Але тоді чому ж він привласнює його собі при всіх? В голові було стільки запитань, якби ж на них можна було б отримати хоча б якусь відповідь. З цими думками він зустрічав світанок, слухаючи як вовтузиться Гультяй і як говорить уві сні щось сам до себе Червохвіст. Не вистачало вигуків Поттера. Хлопець глянув на годинник — скоро на сніданок. І вирішив хоча б трохи подрімати.
Додати до улюблених