Обшукуючи будинок навколо, бурштиноокий сподівався знайти цього самого невгамовного Вітерця, від якого ще досі ніби лунала мелодія.
Підійдовши до приблизного місця музиканта, коли він виконував свій твір, Сяо знайшов плектр незнацомця.
-Ну що ж, будемо разом шукати твого вітряного власника, – промовив хлопчина, ховаючи медіатр до кишенні своєї кофти.
На жаль, не знайшовши більше нічого окрім безхатька біля смітників і прикинувши, що в любому випадку це не є музикант-незнайомець, Лі піднявся нагору до своєї квартирки.
Хоч і чорнявий почув пісню Вітерця лише раз, але відчув щось не зрозуміле.. Ніби це той самий промінчик сонця поміж смертельних буднів, за який потрібно хапатися та не відпускати аби що відбулось, ніби ковток свіжого повітря мандруючи Сахарою.
Якби не було, щоби не сталося, але Лі вирішив почути знову цей промінчик, цей ковток, цього Вітерця.
Зранку бурштиноокий, на диво, виспався, чого не ставалося вже дуже давно, оскільки не чудилися жахіття.
Ніби ця мелодія Вітерця захищала його від них.. Вона стала його спасінням..?
Так, Сяо справді хоче знайти Вітерця.
***
«Куди хилить вітер, туди й гілля гнеться.»
Так це прислів‘я нікого більше так точно не описує, як таку особу під ім‘ям Венті.
Цього хлопчину часто путають із дитиною через його зріст та зовнішність. Хоча і поведінка в нього не дуже доросла. Зеленоокий, з дурним беретом та звисаючими помальованими косичками, абсолютно поєднується із волею, вітром та музикою.
Так, з музикою. Попри свій не дуже вже і дорослий вік, хлопчина грає на багатьох інструментах, як гітара, ліра, піаніно. Якщо буде мати нахнення, він з легкістю вивчить новий інструмент та зможе грати так вільно, ніби грав все життя тільки на ньому.
Маючи такий талант до інструментів, Венті з легкістю міг би працювати в якійсь опері музикантом, але для нього це не було тим, що би приносило йому задоволення.
Зеленоокий любить розважати людей своєю музикою на вулицях, кафешках, давати їм змогу відпочити хоча би під час його гри, дарувати цей промінчик у вигляді мелодії аби насолодитися життям по справжньму.
Але розважаючи людей, грошей не заробиш, хіба що кілька папірців, яких ледве досить на філіжанку кави.
Саме тому Венті працює офіціантом у сітці кафе-барів «Світанок», які є власністю молодого Ділюка Рагвіндара, або як інакше його кличуть «майстер Ділюк».
Працюючи офіціантом, Венті пробує знайти підхід до кожного клієнта, але це займає досить часу аби це замітив Ділюк і не дав йому смачного підзатильника.
Попри роботи офіціантом, зеленоокий виступає у цій ж кафешці вечером, цим самим підробляючи собі ще більше. Ділюк деколи змилується над музикантом і дає відпочинок на вечір, але це абсолютно не зупиняє Венті, тому він вештається по вулицях та грає на гітарі або лірі.
В один день, а це була річниця смерті близького друга Венті, зеленоокий вирішив пограти на вулиці, але настрою розважати в цей день людей не було, тому він знайшов вуличку на якій, на вигляд, людей не було.
Граючи свою любиму пісню, яка навіювала хлопчину на безтурботні дні коли смерть не розділила Венті з його другом, але приносила чомусь не сумні думки, а, навпаки, навіювала знайти, познайомитись з кимось. З яким би так само буде легко, з ким можна буде створити ще більше хороших та приємних спогадів.
Але пісню перервав різький телефоний дзвінок. На екрані висвітилось ім‘я його друга, одночасно хлопця майстера Ділюка (хоча про це знав напевно тільки Венті). Довго не думуючи музикант підняв трубку.
-Най тебе качка копне, ти де, напівфабрикат?
-Як де? А я десь мав бути?
-Ти здурів? Куди вітер туда і ти. Молись аби вітер приплентав тебе в кафе.
-Я маю виступати в кафе? Хіба ж не завтра?
-Придурок.. Завтра це сьогодні. Або ти зараз приходиш сам або тебе знайде Ділюк, щоб віддати твою душеньку вітру аби той взяв і поніс її до небес.
-Вже лечу.
Поклавши трубку, Венті з нереальною швидкістю зібрався та, як сказав Кейя, помолився вітру аби доставив його в кафе.
Зеленоокий раптом почув наближаючі кроки за кутом будинку, але це вже було не настільки важливо, як добратися до «Світанку».
Додати до улюблених