Регіс прямував до великого міста, в якому очікував нового і кращого життя. Його багаж був зовсім жалюгідний, що помістився на його старенького коня і в невеличку сумки на поясі. Був сонячний день. Сонце підкреслювало красу місцевості: повсюди було зелено, пташки співали, а люди спокійно займалися своїми справами не знаючи війни. Регіс роздивлявся цю дивовижну красу і продовжував рух. За наступним поворотом його уже чекали: бандити перехоплювали тут своїх жертв і грабували їх не гидуючи вбивством.
– Ей ти! Злазь з коня! – прокричав один бандит.
– Що вам потрібно? – запитав Регіс. – Я можу чимось Вам допомогти?
– Ха-ха! – зареготали бандити. – Це ми тобі хочемо допомогти позбутися твоєї важкої ноші.
– Ні! – закричав Регіс. – Відпустіть мене це мої останні збереження. Прошу Відпустіть.
Не зважаючи на всі благання Регіса скинули з коня, пограбували. Бандити забрали усе, а коли він підвівся, щоб зупинити їх один з бандитів ударив його ножем у живіт. Регіс стікав кров’ю…
Детлафф не вперше бачив як ці дурні вбивають одне одного, грабують і просто кидають трупи посеред цієї краси. Він якраз пролітав поруч, коли Регіса вбивали ці бандити. Детлафф ніколи не вмішувався в сутички людей і лише міг спостерігати за тим, що відбувається, але сьогодні щось пішло не так. Пролітаючи повз Регіса він відчув дивний запах його крові. Такий запах колись дуже давно він уже відчував… Детлафф розвернувся і лише за кілька секунд і з бандитами було покінчено. Він обернувся людиною і постав перед скривавленим Регісом, той уже покидав цей світ… Детлафф не гаючи часу вкусив свою руку і коли потекла кров, то напоїв нею Регіса за прокинувши його голову.
Пройшло кілька днів Регіс ще не прийшов до тями і Детлафф уже почав переживати. “Невже я щось зробив не так?” – запитував він у себе. Він все чекав його пробудження. Проходили дні і ночі, а він все чекав і чекав..
– Де я…? – слабо промовив Регіс, піднімаючись з жорсткого ліжка.
– Ти нарешті прокинувся? – промовив Детлафф в його словах відчувалася радість, яку він уже давно не відчував.
– Хто Ви? Чому я тут? – Регіс оглядав кімнату, яка була завішана темними шторами, крізь які слабо пробивалося світло.
– Ти пам’ятаєш як на тебе напали? Як я тебе врятував?
– Так..мене.. мене пограбували і.. і.. вбили.. – Регіс з недовірою подивився на Детлаффа. – Як..??
– Все в порядку. Заспокойся. Ти живий і це найголовніше. Хіба не так? – Детлафф взяв у свої руки голову Регіса і заглянув йому в очі.
– Я дуже вдячний Вам за порятунок, але мені потрібно іти… – Регіс піднявся з ліжка і направився до виходу.
– Ти не голодний? – запитав Детлафф, навіть не глянувши на Регіса.
Регіс зразу відчув сильний приступ голоду і подивився на Детлаффа, який здався йому чомусь дуже смачним. Він не зрозумів, як так швидко опинився біля Детлаффа і вже намагався його вкусити, але Детлафф швидко розчинився у повітрі і Регіс сильно вдарився об стіну.
– Як.. як? Що зі мною, що з тобою? – не розуміючи запитав Регіс і подивився на Детлаффа, який знову став людиною.
– Ти став таким як і я вампіром. Ми повинні триматися разом, бо ти ще можеш наробити дурниць. Як зараз — констатував Детлафф.
– Вампір?!
– Так і ти будеш таким як і я могутнім якщо захочеш.
Детлафф навчав Регіса як полювати як розчинятися у повітрі як залишатися непомітним.
– Уже краще! Ти швидко навчаєшся! – Детлафф похвалив Регіса.
– Дякую! Ти дуже хороший вчитель. – Регіс посміхнувся.
Детлафф не витримав і поцілував Регіса прямо в губи. Він не розумів своєї тяги до нього, але розумів, що ніколи не хотів би його втратити.
– Що ти робиш? – Регіс дивився прямо в очі Детлаффа.
– Я не знаю… я ніколи такого не відчував.
– Скільки тобі років? – не очікувано запитав Регіс.
– Мені 35.. і уже дуже давно 35.. – з сумом промовив Детлафф. – А тобі? -Виглядаєш не дуже молодим, але мені подобається.
– Дійсно хлопчику мені не 35.. Мені 48 роки, але мені думається ти набагато старший.
– Так і є, але я мушу зробити себе своїм другом і не тільки. – Детлафф ще раз ніжно поцілував Регіса і їх тіла зливалися воєдино сьогодні і цілу вічність їхнього життя.
Додати до улюблених