Почніть писати…
Вступ
Думаю настав час нам з вами познайомитись! Мене звати Кирка, я молодий Вульпера — мисливець, котрий на зараз проживає в Оргріммарі. У проміжках між рятування Азероту, війнами з Альянсом та збором руди для крафту усіляких інженерних цікавинок я у вільний час збираю історії! Так, ви мене правильно зрозуміли — історії, історії від різних незнайомців у тавернах, крамницях, чергах на аукціон та просто на вулиці і зараз я вирішив що вже настав час цими історіями поділитись з вами!
Ці історії різні і в кожній є щось цікаве, в кожній з них є любов і кохання, горе та радість, сміливі вчинки та боягузтва.
Ох… чого тільки я не чув від істот, але я вважаю що серед великої кількості звичайних повсякденних історій є в мене пара дуже цікавих історій котрі вам повинні сподобатись! Що ж, не будемо тягнути вульперу за хвіст та почнемо нашу мандрівку у світ цікавих і незвичайних історій Азероту!
Частина 1
Таверна.
На вулиці була дуже сильна злива через котру мені довелось зайти у таверну що знаходиться неподалік від дому вождів. Таверна була повність заповнена, усі стільці біля барної стійки, усі столики що на першому так і на другому поверсі були зайняті окрім одного стільця на другому поверсі у кутку біля столу за котрим сидів дивний і доволі такі лякливий незнайомець у важкому, чорному плащі та капюшоні. Мені як що чесно не зовсім не хотілось сідати з ним, але вибору не було, або на вулицю під зливу, або до нього…
Я: – Ем… Добрий вечір пане? Можна присісти до вас за столик?
У відповідь тиша.
Я: – Ну… Я тоді присяду як що ви не заперечуєте.
І я сів за той самий столик у кутку з незнайомцем, котрий мене ну прям дуже лякав, бо у цьому плащі не були видно не обличчя, не навіть ніг! Тільки темрява з під капюшона та вбивча тиша…
“На вигляд ця розумна істота не схожа не на Бика бо він не такий великий і не на панду, бо пуза нема… І тим паче на метрового! від них зазвичай пахне не дуже добре…”
Я: – Я взагалі то звичайний мандрівник котрий любить збирати історії!
Н: – …
Я: – Як що вам не подобається моя компанія, то я можу піти…
Н: – …
Я: – Ну, як що ви мовчите, то я мабуть пі…
Н: – Стій.
Сказав немов відрізав
Н: – В мене є одна історія для тебе, маленький песик…
Тихим, хриплим голосом сказав незнайомець, і я чесно дуже злякався почувши його голос, бо це було схоже на голос мерця, або людини котра втратила все у житті, але я вирішив тихо сидіти і чекати поки він розпочне історію.
Н: – Тільки ти сиди, мовчи і слухай, бо я розповім лише один раз і повторювати не буду, переб’єш, то історії кінець…
І після цих слів незнайомець розпочав мені розповідати історію, історію о…
Частина 2.
Ельф на ім’я — Тар’сін Нічнолікий
Молодий ельф на ім’я – Тар’сін Нічнолікий, був з звичайної ельфійської сім’ї в котрій батько був слідопитом котрий помер при битві під стінами столиці кровавих ельфів, а мати була магічкою, але не настільки сильною щоб її помітило вище суспільство.
Так як у нього були короткі вуха, то з нього завжди насміхались, як у дитинстві, так і у дорослому віці, бо у ельфів одним з показників краси у суспільстві були вуха та їх довжина, чим більше вуха — тим ельф гарніший і навпаки, чим коротші тим він вважався менш привабливим, через що, таких як він зазвичай не допускали до балів, високих урядових посад, або на якісь більш менш поважні роботи. Було ще одна відмінність його сім’ї котра йому заважала у житті дуже сильно і це — темна шкіра, котру дуже рідко і майже неможливо було зустріти серед вищих ельфів, а потім вже й у кровавих, ця риса його виділяла з будь якого натовпу і не давала спокою. Багато хто називав його потворою, а хтось казав що він та його сім’я прокляті, але це вже проблеми суспільства…
Цей хлопак став найманцем, котрий виконував роботу за котру навіть найсміливіший мандрівник не брався і він працював з усіх сил, бо це єдине що залишалось йому у житті, до поки не зустрів її…
Ця молода ельфійка була неземної краси, справжня принцеса серед інших, зірка до котрої могли дотягнутись тільки обрані… Довге, золоте волосся, що прикрашувало її макітру, яскраво — золоті очі в котрих можна було побачити ледь не увесь всесвіт, Струнка та підтягнута фігура, була лише частиною її краси котру описати словами було складно і звали її Рінаса… Тар’сін був закоханий у неї як і багато хто з інших ельфів, але була одна перешкода котра заважала усім хто хотів з нею познайомитись… Вона було з давнього та великого роду магів, котрі вже тисячоліттями навчаються таємній магії і почати розмову з такою персоною вже було подвигом, а про запрошення на побачення можна було тільки мріяти…
В один чудовий сонячний день, Тар’сіну прийшло запрошення до палацу вищих магів щодо нового замовлення. Коли Тар’сін зайшов до міста і попрямував до палацу, то з кожного кута, від кожної людини він відчував погляд, погляд зневаги, а когось він навіть лякав… Від деяких людей можна було почути як пошепки один між одним вони його називають потворою, полуєльфом, або проклятим, що дуже засмучувало хлопця, бо він мріяв о звичайному спокійному житті, де він був би звичайним членом суспільства, та мати змогу жити як і усі.
Коли молодий найманець прийшов до палацу, він не міг відірвати очей від краси цієї архітектури, мармурові колони обрамлені золотим узорами, фіолетові полотна які падали на нього зі стелі та дуже велика кількість магічних виробів…
Д: – Пане, вам чимось допомогти?
Т: – Так, я прийшов по ось цьому запрошенню “Показує листа дворецькому “
Д: – Тоді вам сюди пане Тар’сін “Дворецький показує на великий червоний диван біля котрого стоїть маленький столі та крісло такого ж самого кольору”
Хлопець тільки і встигає що всістись на диван як до нього вийшла вона… Та сама, Рінаса, королева краси і мрія багатьох молодих та і не тільки ельфів…
Р: – Ви пане Тар’сін, я правильно зрозуміла?
Т: – Т.. т.. так…, це я пані “різко підіймається і з потом на обличчі робить уклон в її сторону”
Р: – Ой! Чого це ви, підніміть голову… Ми ж не якомусь світському заході щоб ви мені кланялись, сідайте, в мене є до вас завдання.
Т: – Д… дякую… “Хлопець обережно сідає на диван щоб не виказати вже і так видне хвилювання”
Р: – Давай те до справи “Каже Рінаса і сама сідає на крісло”. Мені потрібно щоб ви знайшли одну дуже дорогу для мене річ, це сімейний медальйон, реліквія, котра передається за статком від жінки до жінки у нашій сім’ї і в мене його вкрали, він для мене дуже дорогий і потрібно щоб ви його знайшли і як найшвидше.
Т: – А.. яка винагорода буде мені за те що я знайду для вас цей, як його там… медальйон.
Р: – 100 золотих, бо цей медальйон для мене дуже коштовний… Це реліквія сім’ї і без неї я себе відчуваю беззахисною…
Т: – Добре, але де мені його шукати?
Р: – Як я чуло від людей, цих розбійників бачили біля закинутого особняка Вітрокрилих, там і шукайте, але будьте обережними, кажуть, що біля тих особняків бачили щось не звичайне…
Т: – “Різко піднявшись хлопак сказав” Я нічого не боюсь! Завдання буде виконано вчасно і вам не доведеться більше перейматись за медальйон, бо я його знайду! Заради вас!
Після того як хлопак зрозумів що він сказав, він трохи збентежився і почервонів. Пані піднявшись з заспокійливою та милою усмішкою дивиться на Тар’сіна та промовляє
Р: – Дуже приємно з вами мати справу, сподіваюсь що ми скоро побачимось, а тепер перепрошую, мені потрібно йти. Було приємно з вами познайомитись, Тар’сін
І з цими словами, вона пожала руку хлопчику і пішла на верх. У цей час хлопчик з закоханим виразом обличчя проводжає пані поглядом і каже
Т: – Мені з вами теж було приємно познайомитись…
Д: – Пане, з вами все добре?
Запитує дворецький. Тар’сін від несподіванки навіть підстрибнув.
Т: – Так, зі мною все добре. Мені пора, було дуже приємно! Але мені вже пора!”
І з цими словами молодий найманець відправився на завдання…
Частина 3.
Особняк Вітрокрилих
Виходячи з міста Тар’сін міг думати тільки про неї, про Рінасу, про її красу та неймовірність… Але вдаривши долонями по щоках він трохи очистив свої думки від закоханості і згадав о завданні котре йому дали у особняку, тому повний у думках він вирушив у сторону до особняку Вітрокрилих.
Проходячи поряд з перевернутим візком він запитує чи потрібна допомога ельфу котрий стояв поряд з неї, але він відповів що він вже попросив одного мандрівника сходити за допомогою і стоїть чекає, відходячи вже від місця трагедії він почув від ельфа.
Е: – От би вчитель не дізнався за це, а то буде лихо…
Пройшовши далі Тар’сін побачив іншого ельфа стоячого поряд з мостом і нервово потираючого чоло і щось шепоче собі під ніс.
Т: – “Краще пройду швидше, поки цей ненормальний від мене чогось не захоче…”
І найманець ледь не пробігаючи минає цього ельфа і йде далі по стежинці котра веде до особняку. Підходячи вже до місця, Тар’сін почав відчувати дивний холод, а також відчуття тривоги.
Тар’сін дістав свій лук, натягнув стрілу і обережно почав пробиратись через закинуті маєтки колись поважної та великої сім’ї Вітрокрилих, але єдине поки кого він бачив це були кажани та вовки у лісі і ніяких привидів він і не бачив. Трохи заспокоївшись він опустив лук та зняв стрілу. Проходячись спокійно по закинутим домівках єдине що він чув був вітер зі сторони океану. Він ошукував кожну будівлю що траплялась йому на шляху, але з кожної пройденою будівлею він втрачав надію знайти тут хоч щось, поки не натрапив у передостанній будівлі на зламаний меч перед входом, а коли він заглянув подивитись що ж коїться у будівлі вже піднявши лук, то він не повірив своїм очам, будівля була всередині зруйнована так, немов тут тільки що відбулась бійка на життя, обережно обшукуючи будівлю, Тар’сін помічає ледь помітне світіння з під підлоги й ідучи за світлом він знаходить вхід у підземелля, Обернувшись декілька разів, він вирішив що все ж таки цей підвал треба перевірити і підняв кришку що його закривала.
Спустившись до низу він натрапив на довгий та темний коридор, але на щастя поряд з ним висів факел котрий від підпалив завдяки вогняній руді котра йому дісталась від одного з слабких елементалів яких йому доводилось вбивати на одному з завдань. Їдучи по темному коридорі освічуючи його він не чув жодного звуку, навіть вже й приємного вітерця з океану не було, пройшовши приблизно метрів 100 він натрапив на двері, відкривши їх він побачив страшну картину, на полу лежали розтерзані бандити, у одного відірвана рука та нога у іншого відсутні очі, а у третього вирване серце з грудей… Тар’сін перелякався не на жарт, бо таке він бачить в перше у житті і він вже хотів тікати звідти, як побачив те за чим він прийшов, медальйон, сріблястий з червоним камінцем посередині обрамлений узорами, це те що він шукав і розчарувати Рінасу він не міг, тому переборовши страх, він підійшов до трупа без очей і обережно зняв з нього медальйон, але як тільки він його взяв у руки він почув ззовні дикі, гучні й дуже лякливі, крики сотні умерлих і Тар’сін зрозумів, що треба вшиватись звідти якомога швидше…
Швидко сховавши медальйон у мішечок, Тар’сін взяв лук у руки і побіг до виходу, то як він піднявся по дробині було мабуть найшвидшим його підняттям у житті, підійшовши до краю вихідної арки він озирнувся по сторонам і побачив картину котра його налякали сильніше ніж той крик котрий він почув знизу, бо на вулиці, серед домівок гуляли сотні привидів вбитих ельфів, у когось не було голови, хтось тримав у руці іншу відірвану руку схожу на руку дитини і ці жахи не припинялись з кожним новим привидом котрого він бачив на вулиці.
Хлопець вирішив не привертати уваги привидів і присівши почав обережно проміж домівок, поза домів та кущів обережно рухатись до виходу з цього поселення. Більшу частину шляху він пройшов без проблем, хоч іноді і привид був від нього у метрах 5ти, але чомусь він його не помітив.
Т: – “Мабуть у них дуже поганий зір” Жартома подумав Тар’сін
Обернувшись щоб запевнитись що на виході з селища за ним ніхто не слідкує хлопець натикається на павутиння котре тут залишив великий павук і від переляку Тар’сін кричить так голосно, що його почуло усе мертве селище, а можливо навіть і половина лісу, зрозумівши що справи погані, хлопак, сховав лук та побіг з такої швидкості, що навіть друїди могли б позаздрити такій швидкості. Привиди не відставали від Тар’сіна до тих пір поки він не перейшов по мосту через річку, але найманець біг ще як мінімум кілометри зі 2, поки не усвідомив що за ним вже немає ніякої погоні.
Т: – Це коштує більше ніж 100 золотих! Втомленим та охриплим голосом сказав хлопець і ледь не впавши вирішив перевести дух під деревом поряд з тропою.
Т: – “За це завдання я точно потребую у Рінаси більше золотих!” Трохи посидівши і заспокоївшись хлопець подумав:
Т: – “Або… може запросити її на побачення?, Ні… з таким як я… та і на побачення, хоча з ким скара не жартує, треба спробувати! Я ж все ж таки знайшов для неї її сімейну реліквію!”
Т: – “Добре, вирішив! Запрошу її на побачення і чим швидше я це зроблю, тим краще!” І піднявшись, молодик вирушив у напрямку міста, а тим часом на вулиці вже майже настала ніч.
Частина 4.
Подія яка змінить життя.
Коли Тар’сін повернувся до міста, то вже була глибока ніч і на вулиці окрім двох стражей, один з них вже заснув, а другий ледь тримався що б не піти у світ сновидінь і вони були єдині хто був у місті у цей час, він не поспішаючи і повний у роздумах того як буде запрошувати Рінасу на побачення вирушив до її особняка. У ночі місто було таким гарним що очей не було можливо відвести від краєвидів що перед хлопцем відкривались, кольори котрі освітлювали вулиці були неймовірними, а архітектура заворожувала молодика так, як у перший раз коли він побачив це все.
Вже підійшовши до особняка він помітив щось дивне, фіолетова штора що слугувала як захист від комах та прикраса, була наполовину обірвана, але усе інше у холі було на місці, зайшовши у середину хлопець спробував окликнути хоч когось у будівлі
Т: – Агов! Є тут хтось?
Але у відповідь була тільки тиша. Вирішивши піднятись на другий поверх та перевірити кімнати він спочатку побачив при відчинену кімнату і заглянувши усередину він побачив перевернуту постіль та увімкнений на тумбочці біля ліжка магічну лампу.
Т: – “Схоже це кімната дворецького, але де він сам?”
Тар’сін вирішив продовжити пошуки і попрямував до іншої кімнати, котра повинна була бути кімнатою Рінаси. Відкривши двері хлопцю одразу кинулось у очі величезне ліжко котре стояла під дальньою стінкою кімнати з великою кількістю подушок та окутане знову ж м’якою фіолетовою полу прозорою тканиною, також не можна було не помітити як чудово була обставлена кімната, великі квіти котрі були на піку свого цвітіння, чудова, якісна меблі з золотої деревини, а також знову прекрасний дизайн самої кімнати – мальовничі узори котрі зображали іноді чудові пейзажі, а іноді й таке, що навіть і зрозуміти було складно. Вже зайшовши у саму кімнату Тар’сін помічає Рінасу котра лежить на полу балкона, він підлітає до неї та одразу бере її та кладе собі на колені, але вже з першим дотиком він відчув що вона була холодна, холодна як крига, повернувши її обличчям до себе він не зміг повірити свої очам, на обличчі Рінаси був вираз жаху, котрий він сподівався ніколи не побачити на обличчі дівчини, а також коли він трохи опустивши очі вниз він побачив перерізане горло, з котрого навіть вже не текла кров, хлопець обняв дівчину і закричавши від істерики та заридав, таку трагедію він не чекав побачити, а особливо побачити мертвою ту, котру він кохав. Але горе хлопця йшло не довго, бо через хвилин 5ть як він знайшов дівчину, у кімнату забігли 2 стражі і один з них приказним тоном сказав хлопцю:
– Стій! Тебе заарештовано!
Хлопець тільки й встиг що з переляку зістрибнути з балкону та почати бігти, бігти знаючи те, що у це місто він вже ніколи не повернеться, хоч він і не коїв цього злочину, бігти від старого життя, життя звичайного найманця, котрий став по волі долі злочинцем котрий не коїв злочину, бігти з великими муками на серці, тому що та дівчина в котру він був закоханий, була безсердечно вбита кимось і хлопець собі пообіцяв що він знайде того злодія, котрий скоїв злочин проти його кохання та людини котру він кохав.
Частина 5.
Нове життя.
Після того як молодий ельф втік з рідного міста, пройшло десь приблизно 2 роки. За цей час багато чого сталося як у світі, так і взагалі у житті хлопця, побував він багато де, і у столиці Орди – Оргріммар, і у Піратській бухті, а також і у багатьох інших невеликих місцях… Хлопець продовжив бути найманцем, бо це єдине що у нього добре получалось, але він вже не міг бути Тар’сіном Нічноліким, так як під цим ім’ям його знали лише як вбивцю, тому йому довелось дати собі нове ім’я, ім’я притаманне усім найманцям з темним минулим… І назвав він себе іншим ім’ям, ім’ям свого загиблого батька, людини котрої він поважав, хоч і не пам’ятав навіть як він виглядає і ім’я його було — Саркас і тепер це ім’я належить і хлопчику.
В один з днів коли Саркас перебував у Піратській бухті, він вирішив завітати до таверни трохи відпочити після того як декілька днів пробув на кораблі. Молодий, але вже не хлопчик, а чоловік заказав собі келих рому, поклавши колчан з стрілами та лук на стілець поряд – він усівся за стіл, та задумавшись за те, чим йому зайнятись завтра, але його вуха зацікавила розмова двох піратів котрі вже вдосталь напившись обговорювали останні новини Азерота:
П1: – Чуєш, а ти чув за вбивство молодої, красуньки ельфійочкі у місці вухатих?
П2: – Тааак, це було десь 2 роки тому, гарна була така вухаста, їй кожен чолов’яга хто її знав хотів вдути, ха…
П1: – Так, а того хто це зробив спіймали?
П2: – Та там щось не зрозуміле ото було, спочатку звинуватили іншого вухатого, котрого застали на місці вбивства, але він втік, а потім знайшли вже справжнього вбивцю, то був гном, найманий вбивця! Кому тільки була потрібна смерть такої красуні, не зрозуміло…
П1: – Так а що з гномом сталось?
П2: – Та кажуть за пару днів то казні, він втік і більше його ніхто не бачив та не чув, тільки от не зрозуміло як… Бо у вухатих магічного захисту у їх тюрмах стільки, що звідти хрен втечеш! Але цей маленький лайнюк якось зміг це зробити і за це йому велика повага, хоч він і шмат лайна…
І після цих слів пірати продовжили у тиші накатувати ром, поки не згадають іншу якусь новину і не почнуть обговорювати вже її. А тим часом Саркас, почувши це ледь не розчавив келих з ромом у руці, почувши що знайшли справжнього вбивцю Рінаси і він вирішив, що тепер його ціль це знайти та вбити цього маленького шматка лайна, котрий вбив його кохання.
На наступний день, у ранці Саркас вирішив вирушити до Сільвермуну, до своєї домівки, до того місця де він народився і прожив не мало років. Натягнувши чорний довгий плащ, та накинувши на голову капюшон він сів на корабель до земель Калімдору. Відпливаючи від Піратської бухти він розумів, що повернутись до старого життя котре в нього було до вбивства він вже не може, тому що він вже не той молодий, наївний та добрий хлопчик котрим він колись був, його загартувало життя і тепер він майже беземоційний найманий вбивця у котрого в житті з’явилась нова ціль і це помста…
Висадившись у Кабестані, та відмахнувшись від гоблинів котрі пропонували усілякі сувеніри, чоловік взяв собі віверну до Оргріммару. Пролітаючи Саркас дивиться у низ і бачить чудові краєвиди: золоті рівнини котрі устилають землю, поодиноко стоячі дерева, котрі дають тінь для тварин які втомились від спекоти, тварин які бігають, радіють та живуть своїм життям, хижаки котрі не дають іншим тваринам розслабитись, природа живе своїм життям і це чудово і коли бачиш таке, то на душі стає спокійніше. Тим часом найманець вже залітає у Огріммар і картина змінюється кардинально, розумні істоти бігають з однієї сторони на іншу, спілкуються, поки торговці продають, молоді воїни тренуються і все це життя великого міста, міста серед скал, кам’яних стін які є собою природним захистом цього неприступного міста. Та як коли Саркас прилетів до Оргріммара, то вже було темно і він вирішив зняти собі кімнату в одному з мотелів і заночувати у столиці. З самого ранку найманець рушив до станції дирижаблей, щоб відправитись до Лордерону. Відлітаючи з платформи, він бачить як молодий орк запиханий добігає до місця посадки, але вже запізно, бо до дирижабля вже не було змоги дістатись, а також перед Саркесом відкрився чудовий краєвид на схід сонця, промені котрого поступово освітлювали потроху прокидающиєся місто Оргріммар.
Зійшовши з дирижабля, найманець вирішив не витрачаючи часу одразу рушити в сторону свого рідного міста, сівши на мертвого коня котрого він орендував у мертвяків, він галопом вирушив до своїх рідних земель.
Пробігаючи поряд з маєтком Вітрокрилих, він згадує завдання котре йому давала Рінаса, останнє завдання котре вона встигла видати. Під’їжджаючи під місто на вулиці вже була далека ніч і ззовні нікого не було, Саркас залишив коня неподалік від входу у місто. Зайшовши у середину він одразу вирушив до найближчої таверни, щоб зняти собі кімнату та трохи відпочити від довгої поїздки, а вже завтра з ранку розпочати запитувати і подальші пошуки вбивці дівчини. Саркас у ночі почув шепотіння під своїми дверима і зрозумівши що щось тут не так, він швидко але тихо що б його не помітили зістрибнув з ліжка, одягнувся та взяв зброю у руки, двері відчиняються і на порозі він бачить знайоме обличчя, так як це був дворецький пані Рінаси. Побачивши вже подорослішого хлопця, дворецький не одразу впізнав в ньому того, кого він шукав, але вже через мить він зрозумів хто перед ним стоїть.
Д: – Пане Тар’сін, я радий вас бачити!
С: – Того ельфа вже не існує, він помер разом з пані Рінасою, того вечора…
Д: – І як до вас тепер звертатись?
С: – Саркас, моє ім’я. Просто Саркас.
Д: – Добре пане Саркас, у мене є для вас завдання котре вас дуже зацікавить…
Частина 6.
Полювання.
Д: – Пане Сакрас, прошу, сідайте.
Запропонував дворецький сісти за стіл найманця, що й той і зробив.
С: – Так навіщо ви мене позвали?
Д: – Як я казав раніше, то в мене є для вас завдання і я впевнений що ви будете в ньому дуже зацікавленні!
С: – Ну, я слухаю.
Д: – Дивиться, в мене є інформація щодо того паскудника котрий вбив пані Рінасу…
С: – Звідки у вас ця інформація?!
Д: – Як я думаю ви вже знаєте, що замовника знайшли і посадили за грати на довічне ув’язнення, тому я завітав до нього, і де що зміг у нього дізнатись, скажемо так, своїми методами… Так от, перейду одразу до справи, це гном, зі своєю маленькою командою найманців зараз перебувають на кордоні наших земель, та земель Вітрокрилих, вони там поставили табір і пробудуть там десь ще тиждень, тому я прошу знайти цей табір та вбити цього маленького паскудника. Щодо оплати…
С: – Оплата мені не потрібна. Оплатою для мене буде помста за життя Рінаси.
Д: – Ем… добре пане Саркас, як скажете. Ось вам карта з приблизним розташуванням їх тимчасової бази (Передає у руки ельфу карту), ось приблизний малюнок вигляду цього гнома (передає пергамент з намальованим дуже чітко обличчям гнома) ну і здається на цьому все.
С: – Добре, тоді я не буду гаяти час на подальші розмови і розпочну вже зараз.
Ельф встав з стільця і попрямував до дверей.
Д: – Пане Саркас, будьте обережні, бо кажуть що цей гном дуже вправний вбивця, а тим паче він там буде не один.
Саркас зупинившись у проймі дверей на секунду задумавшись, але вже через мить він пішов далі, на зустріч з тим, з ким він хотів зустрітись з того самого моменту.
На вулиці вже був світанок коли найманець все ж таки знайшов заховану у лісі базу гнома. Залишивши коня ще на стежинці, він обережно у присіді, рухаючись від одного дерева до кущів наближався до їх наметного містечка. Наблизившись достатньо близько він побачив 3 істот: нічний ельф – мисливець, дворф – воїн, людська дівчина – маг, але того хто йому був потрібен він не бачив. Підійшовши трохи ближче Саркас відчув дивне випромінювання від табору, щось магічне, але невидиме.
С: – “Мабуть це якийсь магічний бар’єр”
І під час роздумів за бар’єр, Саркас відчув як до нього ззаду хтось підкрадається, встигши тільки обернувшись він помітив його… гнома, в одну мить Саркас відстрибує в іншому напряму, й готується до пострілу, як гном в одну мить зникає перед його очима… Друзі гнома помітила порушника їх спокою і кожен почав готуватись до бою. Ельф вже зрозумів що ховатись нема сенсу і почав швидко рухатись навколо табору. Саркас розумів кого потрібно вбити першим і це був маг, так як він був най небезпечнішим на його думку з усіх, тому як тільки маг з’явився у полі зору ельфа, той одразу випустив залп з 4х стріл з різних сторін, перші 2і стріли були відбиті, 3я пролетіла повз відволікши на себе погляд, а 4а потрапила як раз у ціль, прямісінько у серце, після чого жінка – маг впала бездиханна, у цей момент дворф та нічний ельф зрозумівши що до чого, почали йти у наступ. Дворф вихвативши свою велику сокиру, побіг у напрямку Саркаса, як в цей момент нічник вихватив стрілу з колчану й вже вистрілив нею у сторону нашого найманця, Саркас встигає відстрибнути від стріли, але в цей самий момент дворф хватає ельфа й з усього розгону вбиває його у дерево, лук Саркас випадає з його рук і він відчуває сильний біль у спині, але в одну мить зібравшись з духом, він витаскує кинджал з поясу і встрикає його у голову дворфу й дворф через декілька хвилин впав мертвим вантажем під коренями дерева, з болем у спині Саркас знову уклоняється від ще однієї стріли нічного, та відстрибує у сторону лука та хапає його й з швидкістю гепарда котрий біжить за своєю здобиччю, він біжить у сторону лучника, нічник намагається якось відстрибнути у сторону, але відстрибувати було нікуди, так як він знаходився майже ледь не у наметі і єдине що йому залишалось то прийняти бій напряму, відкинувши лук у сторону він дістав шаблю, й встав у бойову стійку приготувавшись прийняти перший удар від ворога, в цей момент Саркас вже дістав свій кинджал й був від ворога у парі шагів, і як тільки з’явилась можливість він наносить удар у шию, від котрого нічник уклоняється, але він не знав що його чекає другий кинджал котрий Саркас ховав за спиною і котрий вже опинився у ельфа під ребром, отримавши смертельний удар, нічник впав на коліна, а потім вже й обличчям до низу. Втомлений герой, вставши перед вбитим ворогом, щоб трохи перевести дух, забув за свого головного ворога, котрий тільки й чекав моменту, що б нанести удар у спину, й цей удар він все ж таки зміг нанести, відчувши як його рука відділяється від тіла, Саркас, взявши цілою рукою кинджал й різким поворотом назад наніс різкий удар який на його думку повинен був потрапити у голову гнома, але за спиною вже нікого не було, а руки вже на місці не було, з місця де була рука, сочилась кров, але ельф не міг поки що звернути уваги на поранення, бо ворог десь ховається у тіні. Відчуваючи сильний біль на тому місці де повинна була бути рука, ельф намагався сконцентруватись щоб відчути присутність ворога, але в нього ніяк не виходило… Він знав що гном був десь неподалік, але він його не бачив й не чув, а мисливське чуття, не допомагало йому в знаходженні, бо через втрату руки, він не міг відчувати навколишнє середовище як раніше, але, Саркас почув як під ногами гнома котрий заходив на ельфа з боку, хруснула гілочка і це стало роковою помилкою для гнома, бо як тільки ельф це почув, він кинув кинджал з такою швидкістю, що гном не зміг відреагувати, і вже з’являючись перед очима Саркаса, гном за-мертво й з кинджалом у голові падає на землю. У цей момент Саркас відчув на душі нотку полегшення, що він помстився, помстився за дівчину котру любив і відчувши після приливу адреналіну палаючу біль, ельф впав без сил та втратив свідомість.
Частина 7
Фінал
К: – Йооой, так, а що відбулось то з Саркасом, він помер, чи шо?
Н: – Ти хотів історію маленький песик? Я тобі їй розповів. Більше мені нічого тобі розповісти.
Вставши зі столу незнайомець у чорному плащі й капюшоні піднявся зі столу, залишивши пару срібних на столі й пішов у сторону виходу.
К: – Нєєє, так не піде, я хочу дізнатись чим закінчилась історія!
Я пішов вслід за незнайомцем і сказав йому
К: – Ну скажи, я можу тобі заплатити, або допомогти виконати якесь завдання як що хочеш! Але я повинен дізнатись кінцівку цієї історії!
Я стрибав навколо нього як мале дитя, але він не звертав на мене увагу зовсім! Я вже думав він сліпий! Коли ми вийшли на вулицю, то на незнайомця чекала дуже приваблива ельфійка і при цьому таке відчуття дуже мені знайома, в неї був шрам на шиї, але виглядала вона дуже навіть живою і дужеее гарною, навіть по стандартам вульперів! А коли незнайомець зняв капюшон і вони поцілувались так страсно що мені навіть стало заздрісно трохи… То тоді я вже і побачивши довгі вуха у нього й я зрозумів, зрозумів що історія котру він мені розповів, закінчилась добре…
Додати до улюблених