Здається, що пройшла ціла вічність з того моменту, як Стіва затягнуло під воду. Першою від шоку отямилася Ненсі.
— Чекайте тут! — Скомандувала вона та стрибнула у воду.
— Ні Ненсі!!!
Робін намагалася зупинити її, проте дівчини вже не було видно.
— ЧОРТ!!!
Едді ходив вперед назад, наскільки це дозволяв простір човна, але повернувшись за мить побачив Робін, яка вже сиділа на краю човна.
— Ні ні ні!! Ти що, вона ж казала чекати.
Едді явно не хотілося залишатися на одинці.
— Так, я чула.
— Вона головна.
— Жартуєш? Це я вигадала.
— Не йди!! Не…
Та було пізно, Робін зникла, як і інші.
— Бляха муха!!! Та щоб вам!! Чорт!!!
Лаючись на все та на всіх одночасно, Мансону не залишалося ні якого вибору, окрім як стрибнути в воду на зустріч новій, не самій доброзичливій пригоді.
Вони встигли якраз вчасно, оскільки Стіва вже почали клювати якісь демо-кажани, чи що вони взагалі таке.
Схоже, виворіт вирішив зжалитися над нашими героями. На місці, де вони опинилися був човен та весла (не найкраща зброя, проте якщо хочеш жити, то і цьому будеш радий).
Як тільки всі демо-кажани лежали замертво, на їхнє місце прийшла нова проблема. Рани на животі Гаррінґтона виглядали страшно та кровоточили. Доки Ненсі оглядала їх, а Робін вже почала свою тираду про сказ, його наслідки та перші прояви небезпечної хвороби, Едді роздивлявся довкола, аж раптом побачив дивну хмару, що летіла в їх напрямку з величезною швидкістю.
— Ем, народ, в нас гості, і не думаю, що вони летять до нас для дружнього привітання.
З такою кількістю кажанів не справитися навіть завдяки вогнепальній зброї, не те, що з двома поламаними веслами, тому втеча до лісу стала найрозумнішим рішенням.
Прихистком їм став кам’яний череп. Лише там вони змогли перепочити та нарешті перев’язати рани Стіва, чим і зайнялася Ненсі.
Робін присіла поруч.
— Добре, хороша новина, я майже впевнена, що слабкість не симптом сказу, та якщо з’являться галюцинації, спазми в м’язах або відчуєш агресію, наприклад захочеш мене вдарити, то дай знати.
— Робін, я вже хочу тебе вдарити.
— Почуття гумору ще є, це хороший знак.
Дівчина видавила з себе посмішку, хоча було видно, що вона просто намагалася відволікти його, та наскільки вона переживає за свого друга.
— Отже, це місце, це Гокінз із висушеними водоймами, без людей, але з цілою купою чудовиськ.— Підсумував Едді стоячи на камені, покритому лозами та дивлячись вглиб лісу.
— Щось типу того, і я тебе прошу, стережися лоз, це все колективний розум.
Ненсі допомогла Стіву встати і тепер всі стояли разом.
— Колективний?
— Так, наступив на лозу, наступив на кажана, наступив на Векну.— пояснив Стів. Він виглядав не дуже, але стояв на ногах і явно не збирався непритомніти.
— Тобто, все з нашого світу, окрім людей тут є, а це означає, що ми можемо піти до поліцейського участку, і взяти все, що нам потрібно, тобто зброю і гранати, підірвемо тих триклятих демо-кажанів-сторожів та пройдемо через портал додому.— На одному подиху протараторила свій план Робін.
— Сумніваюся, що в них є гранати, Робін, проте зброя має бути.— Поправив подругу Стів, одягаючи куртку Едді, яку той кинув йому декілька хвилин тому.
— Ні, нам не потрібно йти в центр, в мене в кімнаті є пістолети.— Заперечила Ненсі.
— В тебе, в Ненсі Вілер є пістолети в кімнаті, в множині?
Мансон явно не очікував такого зізнання, хоча і не сильно здивувався, якщо згадати, що Ненсі і до цього боролася із монстрами, то це звучало досить таки розумно.
— Пістолет Макарова та Револьвер, ходімо швидше, не будемо гаяти часу.
Дорогою їх супроводжували землетруси та крики кажанів, чи ще чогось невідомого, але на щастя вони нікого не зустріли і дійшли до фортеці Вілерів без серйозних перешкод.
По дорозі вони розділилися на дві групи. Едді та Стів йшли ззаду та про щось говорили. Ненсі була попереду, а Робін намагалася не відставати від подруги. Дорогою вони мовчали, думаючи кожна про своє. Перша думала, що їм робити далі, та як звідси вибратися, поки голова другої дівчини ледь не вибухала від думок та питань. Тепер, коли адреналін по трохи пропадав вона тільки і робила, що задавала собі запитання, на які не знала відповіді. Чому я стрибнула туди? Чому стрибнула саме після Ненсі? Чому не після Стіва, він же ш мій найкращий друг, не Ненсі, то чому саме після неї, чому навіть не думаючи про наслідки…
Її роздуми зупинив особливо сильний поштовх землі.
— Друге місце з поміж найменш улюблених речей-землетруси, серйозно…— Схопившись за стовбур, щоб не скотитися з горба крикнула Баклі.
— Ненсі? Ти куди??!!— Повернувшись вона побачила, що подруга побігла прямо.
Робін намагалася її наздогнати, але землетрус явно цього не хотів, тому наздогнати її вдалося майже одночасно з іншими. Вілер дивилася прямо на будинок. Вони дійшли.
Тим часом в звичному Гокінзі, в звичному домі Вілерів Дастін вкотре намагався докричатися хоча б до когось, але спроби марні, ніхто не відповідав.
— Ну що?— Лукас налетів з питаннями ледь Гендерсон встиг зайти до кімнати.
— Нічого, наче у воду провалились.
— А може і правда, ну, тобто може і правда провалилися, і зараз десь у вивороті…
— Не мели дурниць, Лукасе, без нас, без плану, без зброї. Вони не настільки дурні, мабуть просто побачили, що нас пов’язали копи, от і залягли на дно.
— Пов’язали копи? Ти що, думаєш що ти в фільмі про якихось гангстерів?
Еріка підійшла до них спокійно попиваючи сік.
— Розповідайте, в що ви вляпалися на цей раз?
Тиша…
— Гаразд, Лукас, якщо ти зараз же не розповіси у чому річ, я розповім Дастіну, що я знайшла в тебе під ліжком.
Хлопець раптом оживився та з цікавістю дивився то на брата, то на сестру, та не дочекавшись відповіді, вирішив вивідати сам.
— Що вона знайшла?
— Нічого!
— Щось бридке?— Він швидко повернувся до молодшої Сінклер та отримав стверджувальний кивок.
— По шкалі від 1 до 10?
— 100.
— Серійний убивця це чаклун із вивороту, ми шукали його, та щоб знайти його нам потрібно було знайти дорогу до вивороту, ворота, які ми знайшли на озері закоханих, але копи нам все зіпсували, і якщо ти розповіси про це хоча б комусь, то я тобі обіцяю, я придушу тебе подушкою уві сні, зрозуміла?— Випалив Лукас настільки швидко, наскільки міг.
— Лише про частину з подушкою, інше повільніше та детальніше. Невже комуняки знов відчинили ворота?
— Що? Ні, це були не комуняки.
— Тоді вони що, самі відкрилися?
— Не знаю я.
Цей діалог підштовхнув Дастіна на одну дуже важливу думку.
— Якщо це не Од та не комуняки, то хто? Є одна річ, якої ми досі не зрозуміли, чому Векна вбиває людей, навіщо йому здалися ті підлітки?
— До чого ти ведеш?
— Од відкрила ворота зв’язавшись з демогоргоном, це був екстрасенсорний зв’язок, прямо як Векна, коли вбиває своїх жертв, він…
— Створює зв’язок із ними.—Закінчує речення Лукас.
— Бінго! Тобто, теоретично Векна може їх вбивати, щоб відкривати портали.
— Чорт!
— Так, чорт, отже скоріш за все, він відкриває ворота для захоплення нашого світу, а захопити наш світ хоче Мозкожер.
— Тобто…—перебив старший Сінклер,— якщо Мозкожер хоче захопити наш світ, демогоргон це звичайний солдат, то Векна це…
— Генерал із можливістю відкривати ворота.— Закінчив Дастін
— Так, стоп, ви загубили мене на самому початку, поясніть все нормально.
— Гаразд, слухай Еріко…
Ненсі ще ніколи не бачила таким свій будинок, він наче і не її був, незважаючи на архітектурну ідентичність він був чужим. Напевне лози та пліснява цьому дуже посприяли.
— Ходімо,— Ненсі зібрала всю силу волі в кулак,— не хочу тут на довго залишатися.
Вони піднялися по сходам на другий поверх, останнім був Стів, майже піднявшись він щось наче почув, зупинившись на хвильку та прислухавшись Гаррінґтон не вірячи дивився у вітальню.
— Гендерсон…?
— Що за хрінь?
Ненсі не вірила своїм очам, замість пістолета в коробці були її старі туфлі.
— Це не зброя.
Наче без цього коментаря вона не здогадалася б.
— Вони досить загострені, але я сподівалася на щось більш смертоносне.— Робін намагалася трішки розбавити ситуацію, але дівчині явно було не до цього. Її кімната, вона була якась не така.
— Можливо ти поклала їх в іншу коробку?
— В будинку дитина, я знаю де я сховала зброю, проте… ці туфлі, я викинула їх рік тому, а ці картки на столі, вони були написані три роки тому, і взагалі, ця кімната, вона наче не та, яка в мене зараз, вона застрягла в часі. Виворіт застряг в часі, а саме в 1983, коли зник Віл Баєрс, коли ворота були відкриті вперше…
Настала тиша, яку перервав голос Стіва.
— Дастіне!! Дастіне!!!
— Може в нього дійсно сказ?
Робін та інші спустилися до вітальні та спостерігали за Гаррінґтоном, який метався по всій вітальні викрикуючи ім’я свого друга.
— Ні, це Дастін, він тут, але він не чує нас, схоже, що він в домі, просто в звичайному світі, отже, нам потрібно до нього докричатися. Дастін!!!
— Вілл, він якось спілкувався за допомогою світла, можливо і в нас вийде, шукайте якесь світло, швидше. — Скомандувала Ненсі, і всі розбіглися по кімнаті.
Довго шукати не прийшлось, люстра у вітальні ледь помітно мерехтіла, точніше навіть не вона, а якийсь пил довкола неї, доторкнувшись до якого він починав світитися сильніше.
— Хтось знає азбуку Морзе?
— Лише SOS, підійде?
— Так, дій, Мансоне.
— Ти мене взагалі слухаєш?
Еріка слухала, не все, але слухала аж до того часу, поки люстра не почала блимати, і не просто блимати. Три рази швидко, три довго і знову, і знову.
— Так, просто ви казали, що стежили за Векною завдяки світлу, і схоже, що він тут.
— Що…
Дастін прослідкував за її поглядом та нарешті помітив, що зі світлом щось коїться, підійшовши ближче він повільно промовив.
— С..О..С.. дідько. Пам’ятаєш я казав, що вони не такі дурні? Схоже я помилявся.
— Отже, вони зможуть зв’язатися з нами завдяки іграшці Голі?
Всі троє сиділи в кімнаті старшої Вілер та збирали мозаїку з лампочками, попередньо виміняної в дівчинки на солодощі.
— Зараз побачимо.
Дастін під’єднав останню лампочку та крикнув, що все готово
раптом на виключеному імпровізованому екрані з’явилося слово “привіт”.
— Так!!!
З’ясувавши, що підводні ворота охороняються, і довірившись теорії Дастіна обидві групи схопили велосипеди та чимдуж рушили до трейлеру Едді.
— Що сталося?
Макс допитували копи, тому вона не знала всієї ситуації, проте встигла саме вчасно, щоб втекти з іншими.
— Потім пояснимо, просто їдь в сторону трейлерного парку.
— От чорт…
Мансон дивився на свій дім, весь покритий лозами та на червону пляму на стелі, в тому самому місці.
— На цьому місці померла Крісі… і от чорт, там щось рухається.
Щось, за червоною плямою справді рухалося, наче якась тінь. Раптом плівка розірвалася, а тим щось виявилася звичайна палка. на них зверху дивилися Макс, Лукас, Еріка та Дастін, всі вони посміхалися, теорія була вірна.
Через декілька хвилин на підлозі звичного дому був матрац, а малий геній вже зв’язав імпровізований канат та перекинув його. Фізика явно покинула чат і поступилася фізиці вивороту, канат висів зі стелі та не падав як з одної, так і з другої сторони.
— Що ж, я буду першим, протестую чи все працює і чи це безпечно.
Стів почав підійматися по канату і коли почав проходити крізь портал, то одразу ж впав на матрац зі стелі. Вставши він подивився на гору та кивнув, подаючи знак іншим. Наступним був Едді.
— Що ж Ненс, твоя черга.
Робін стала на коліно, щоб Вілер було легше піднятися.
— Дякую.
та пройшовши через портал Ненсі впала не на матрац, а в пустоту, після якої опинилась в якійсь ямі, наповненій триклятими лозами.
— НЕНС!!!!! НЕНСІ!!!!!!! Прокинься, БЛАГАЮ!!!
Робін трусила подругу зі всієї сили, але її очі закотилися, а тіло не реагувало.
—Що там у вас сталос…
Не встиг Стів підійти ближче, щоб роздивитися чому Робін кричить, як діра в стелі раптом почала затягуватися.
—Векна…Швидше, вилазьте!!!!
Макс закричала якомога швидше та голосніше, проте сумніваюсь, що вони її почули, на стелі не залишилося а ні сліду від порталу.
Додати до улюблених