Роуз і Доктор стояли на узбіччі траси в наручниках, навіть і пальцем ноги не смикаючи у бік втечі, поки агент ФБР риється в капоті, зрідка поглядаючи на парочку в траві, відганяючи дивне почуття на спині і потилиці.
– Вас не бентежить той факт, що ми могли вже давно втекти? – Запитала Роуз. Вона вже м’ялася деякий час, маючи величезне бажання поставити це питання.
– Заткніться краще та допоможіть притримати шланг.
Лікар підійшов з, на диво, переживаючим обличчям, без натяку на усмішку, а не зі своїм пустотливим настроєм, і в нахабну торкнувся пальцями чола чоловіка, поки той, не розуміючи, що відбувається, намагався відсунутися, але реакція була не дуже гарна. Метакриза сказав “Спи…” і чоловік провалився в сон, підкосивши коліна, впавши в руки прибульця. Він відтягнув його на заднє сидіння машини, поки Роуз, захоплювалася тим, що побачила:
– А я й забула, що ти так вмієш (автор теж забув xd)
– А я й не сподівався, що ще так вмію.
Доктор зачинив за сплячим працівником ФБР двері, відчинив пасажирську спереду і забрав викрутку з бардачка. Кидає Роуз в руки ключі, а сам сідає на те саме місце, що було відкрито:
– Жінки перші, – підморгнувши, замкнув за собою двері.
Тайлер закотила очі, при цьому самовдоволено посміхаючись, адже вкотре усвідомила, що найрозумніший у всесвіті БУМ не вміє водити звичайнісіньку машину з ручною коробкою передачі, а тупа блондинка ма-гьот. Вона сіла за кермо, увімкнула першу передачу і плавно рушила з місця, хитро глянувши на Дока, обрала радіостанцію, на якій грала пісня “Judas” – Леді Гагі, повернула голову в пряме положення і різко подала газу.
***
Кабінет Піта окупували вже як тридцять хвилин. Володар Часу сидить на офісному шкіряному кріслі директора, попиваючи сочок і розкручуючись туди сюди, вбиваючи цифри в рядок на ноутбуці, поки господар приміщення, меблів і техніки, ходить десь по будівлі, вирішуючи проблеми, які влаштували його новостворена донечка і її недороблений хлопець, яким дві сторони парочки відмовляються так рахувати. Його увага постійно відволікає маленький вазон з кактусом, що стоїть поруч із ліктем. Найкраще місце для рослини. Хіба Пітера мама не вчила, що чашку, коли їси, не можна ставити під ліктем на краю столу? Так із рослиною так само! Лікар схопився за мишку і ліктем уколовся об кактус. Подивився на нього косо, почув з туалету шум від Роуз, що переодягалася, продовжив знову друкувати, але аж голова засвербіла, від того, як дратує ця рослина. Він пересунув вазон до монітора, цього разу бачачи його краєм ока, що теж відволікало. Пізно, у Доктора з’явився новий маленький неприємний ворог, якого, відтепер, у спокої залишити не зможе, так і очі мозолитиме. Галіфреєць взявся за мишку і, відразу, знову вколовся об рослину. Він вишкірив зуби і зрушив на колишнє місце вазон. Йому не так було страшно вколотися, як зіштовхнути квітку на підлогу. Він дивився на нього вбивчим поглядом, а потім психанув і розірвав пекельну петлю, зіштовхнув, як кішка скидає нахабно предмети з полиць, нещасний кактус за стіл, від очей подалі, якраз коли виходила вже перевдягнена в робочий одяг Тайлер. Дівчина подивилася на нього так, мовляв “полікуй свої нерви”, а Доктор невинно посміхнувся, ніби нічого не сталося, та й взагалі, кактус сам упав, мікро землетрус вплинув, та й взагалі, у всьому винен Піт.
Оскільки сукня білявки знищилася у парку повністю, їй довелося обходитися тим, що є в інституті, а це місцева форма. Здавалося б, так і повинна одягатися на роботу, але Роуз з деяких причин носила громадянський варіант, незважаючи на те, що її роллю було не в лабораторіях чи майстернях копошитися, де звичайний вуличний одяг цілком підходив, а в основному участь у силових операціях. Це обтягуючий литий костюм з поліестеру, що нагадує за своєю структурою водолазний, але з ременем на стегнах, кобурою, та ще іншими примочками для швидкої зупинки крові на кінцівках, і порожніми кріпленнями для небезпечнішої зброї, ніж пістолет. Комбієз виглядає на ній ідеально, підкреслюючи фігуру.
– Як я тобі?
– Як завжди чудово. – Доктор усміхнувся їй променистою усмішкою і тут же поставив нагальне запитання. – Чому ти його не носиш?
– Щоб не привертати до себе зайвої уваги, – Тайлер на повному серйозі вимовила цю фразу і присіла на край столу, спершись на руку, та так, щоб відкритий воріт відкрив місце хтивим поглядам. Метакриза зрозумів, що до чого, намагався не видавати себе, але очі не слухали розум, підпорядковуючись лише собі. Хто зна, може через нове тіло у Доктора лібідо в голові замість мізків. Доречі можливо, бо це тіло ще ніколи не відчувало плотських втіх:
– Ухти, у когось самовпевненність роздулася до розмірів земної кулі, – Доктор повільно сперся на спинку крісла, схрестивши руки на грудях, і з награною підозрою насміхався.
Для інших, можливо, такий поворот міг би здатися образливим і обурливим, але Роуз завжди розуміла дивний гумор цього хлопця-старпера, тому такі заяви змушували лише істерично сміятися і цей раз не потрапив до списку винятків.
– Що там за прибульцем із капсули? – Вона відійшла від столу і присіла на поруч стоячий диван.
– Поки що все глухо. Я ввів передбачувані критерії пошуку поліцейських частот і супутників, але, чесно кажучи, без поняття, що за істота могла прилетіти. Я таких човників ще не бачив. Він надто маленький для гуманоїда. Та й хто будує свої кораблі у скелі. Хоча ні, Сікоракси та імператриця Ракносс. Але мені більше ніхто не відомий.
– На нашій Землі теж павучиха вилізла з планети?
– Так, мало не помер, поки топив її яйця. А як ви з цим упоралися?
– Приблизно так само. Тільки ми так і не зрозуміли, звідки в ядрі Землі взявся прибулець, – Роуз спокійно відповідала, але паралельно згадалося, як потрапила у Світ Донни, коли Доктор загинув. Вона так і не розуміло, що саме тоді його вбило, що ж, тепер знає. Гіркота на корені язика нагадала про ту біль, хоча і розуміла, що цей світ скоро рухне, а Доктор буде живий, як і раніше, як і завжди.
– Вона прилетіла до Сонячної системи ще до утворення планет. Так уже вийшло, що її корабель став основою цієї планети, – Галіфреєць каже так, ніби розповідає таку повсякденну річ… Його зараз нічого не бере, йому тільки хочеться якнайшвидше зловити невідомого прибульця, зупинити черговий прийдешній кінець світу і нарешті поспати. Очі злипаються
так, ніби на вії гирі повісили, бо вже глибока ніч, а вони над справою пашуть. Ох це людське тіло, одні мінуси. Якби з ним була його рідна ТАРДІС, все було б набагато простіше, а ще, можливо, вкотре нагадав білявці, який він класний. Але ТАРДІС немає, залишився тільки паросток від неї, але і той виростить через нескінченність, а належних умов для прискореного зростання йому не знайти.
Раптом надійшло повідомлення з поліцейського радіо, в якому йдеться, що якийсь психопат зателефонував у 911 з проханням приїхати, мовляв, його склад атакував полтергейст. Партнери в мить переглянулися і Роуз додала:
– Схоже на нашого позаземного друга?
– Можливо.
***
Вийшовши з машини, благополучно залишеної за двісті метрів від місця призначення, щоб прибульця не приваблювати шумом, Доктор і Роуз тихо попрямували до складу, в який треба було так само тихо забратися. За ними йшла ще пара агентів як підкріплення. Розкидаючись мовчазними фразами, використовуючи військову мову жестів, група розформувалася, оточивши будівлю. У приміщенні ніби різко знизилася температура, шкіра вкрилася мурашками, з рота пішла пара, а спиною пробіг струм. Зараз літо, а враження таке, ніби хтось перебавився з кондиціонером. Хоча ні, навіть не так, скоріше, начебто, цей хтось відкрив портал на Аляску. Кожен агент зайняв по своїй точці, почавши просуватися до центру, перевіряючи кімнати, що траплялися на шляху. Джейк тоді потрапив у місце з величезною кількістю ящиків, на яких написано великим шрифтом “На переробку”. Відкривши його, там опинилися браковані плюшеві іграшки. Хто ж так постаратися міг, щоб милі іграшкові звірята виглядали як чортові Цербери, але розміром із Той-Тер’єр? Чи то атмосфера на складі дуже вже пробуджувала дитячі страхи про надприроднє, чи тут справді щось недобре. Хоча, зараз проходить полювання на прибульця, чим це не надприроднуте?
Галіфреєць, йдучи коридорами, натрапив на зачинене приміщення з дверима, як у гаражі. На ній замок, але всі-ж-таки знають, що для Дока такі проблеми не можуть змусити навіть пискнути. Йому досить просто змахнути паличкою і вимовити “Алохомора” і двері відчиняться. А ні, це не з того всесвіту. Скоріше так: йому достатньо направити звукову викрутку на замок, змусивши залізний механізм вібрувати на певній частоті, і воно спаде. Підійшовши до входу, Доктор нахилився, щоб підняти двері, але в ту годину за сталевою перешкодою почулися дивні звуки, схожі на квакання жаби з домішкою муркотінь. Сумнівів не залишилося, там явно знаходиться розшукуваний прибулець.
Роуз Тайлер завжди вважала себе сміливою, вона билася з Далеками, Кіберлюдьми та менш популярними в народі інопланетними расами. Але чомусь саме зараз її охопив первісний жах. Відчуття складалося таке, ніби їй на п’яти хтось не наступає. Куди не глянь, у кожному темному кутку мерехтять дитячі страхи. Наче тебе ззаду чекає примара, а в темряві хоче напасти демон. Вона твердить собі, що полює на позаземну істоту, які до біса духи? Хоча, якщо згадати Різдво в Кардіфі, першу поїздку в минуле, такі думки вже не здаються дивними. Але всеодно! Це зовсім не та ситуація. Вони шукають маленького винуватця переляканих жителів Лондона. Однак увага геть відмовляється зосереджуватися на цьому. Страх і спогад того Різдва разом нагадують їй про Доктора. Вона переживає за нього, хоч не зрозуміє чому. Мов дві особи рвуть на частини, одна запевняє, що заново закохалася, що ось, ти вже закохувалась у нього старого, а потім покохала і нового, так що тобі не подобається зараз? А інша ніби із принципу відмовляється цьому піддаватися. Цікаво, якби сиділи ангел і демон на плечах, хто яку б стверджував думку? Адже, під яким кутом не подивитися, можна прийняти і те й те як за спокусу і правильний вчинок чи пораду до кращого життя і нещастя. До цієї ситуації підійде культова фраза Шекспіра “Бути чи не бути, ось у чому питання…”. Хочеться, щоб хтось із висоти пташиного польоту подивився на ситуацію і сказав, як краще вчинити. Дивно, що думаючи про дурного Володаря Часу, той страх забувся. Навіть не помітила, як відчуття ворожого дихання в спину змінилося почуття теплих обіймів. Його обіймів…
Вийшовши в черговий коридор Роуз став чутись високочастотний монотонний писк, а просуваючись далі, той ставав голоснішим. Повернувши за кут, перед ногами виявився прилад висотою десь по коліна циліндричної форми, а всередині плаває якась рожева рідина, яка чимось нагадує лаволампу. Дівчина торкнулася дисплея в надії розібратися, не повідомивши при цьому інших, адже у когось усі думки були біля дверей з гаражними дверима. Але, чого варто було очікувати, знову щось пішло не так. Прилад просто погас, а потім, через секунд 15, пролунали верески, та такі, що відразу змусять відчувати тебе винним, навіть, якщо ти не винен. Роуз з усіх ніг побігла на звук, залишивши прилад на підлозі, адже підняти його було нереальним.
Відчинивши двері, ТаймЛорду на очі потрапила маленька тваринка, мила і стрімка одночасно. Будь-хто, побачивши це диво, буде готовий присягнутися, що воно схоже на Стіча*. Він сидів спиною до виходу, миючи лапкою за вухами як кішка, але почувши за собою кроки, звірятко в ту годину повернулося і відстрибнуло, сховавшись за барикадою з картону і скотчу. Доктор і радий, і збентежений, і стурбований одночасно. Існування цієї інопланетної тварини вганяє у ступор.
– Хе-е-ей, не бійся. Я тебе не скривджу, – Володар Часу опустився навпочіпки, щоб здаватися менши, менш загрозливим.
Істота висунула голову, а потім і зовсім повністю вийшла з імпровізованого укриття.
– Як ти вижив?
Інопланетянин мурконув, почавши клацати по браслету на своїй лапці, той видавав блимаючі звуки, але нічого виразного так і не подав. Прибулець злегка розлютився і тріснув по зап’ястю з приладом, але той зовсім погас.
– Давай я полагоджу, – Доктор підійшов ближче, простягнувши руку, – це ж перекладач, так? Ти привіз послання?
Іншопланетянин лише моргнув, але склалося почуття, ніби це відповідь “Так”. Рука майже дотяглася, як увага звірка змінилася, він запанікував і побіг до виходу на шести кінцівках, але не встигнув покинути кімнату, як став істерично кричати і битися об стіни. Доктор підстрибнув на місці, почавши злякано розпитувати, що трапилося, але відповіді не дочекався. Використання звукової викрутки теж нічого не дало, тоді настав час мозкового штурму. Двері покриті інеєм, але в приміщенні вже не так вже й холодно. Стоп, чому взагалі має бути холодно, якщо надворі літо, хоч і ніч. Розкинувши звивинами, до нього дійшло, що десь встановлений відтворювач погодних явищ і те, що він зламаний.
– Доктор! Я щось накоїла… – Роуз, прибігши, на адреналіні прокричала.
– О-о-о, та ладно! Швидше покажи, де… – Не встиг Док домовити, як іншопланетянин став виглядати розжареним і димитися, зате з’явилася мова, хоч нікому й не зрозуміла.
– Доктор, що воно говорить?
– Без поняття, я цю мову погано знаю, а як бачиш ТАРДІС у нас немає, щоб перекладала.
– Ти говориш п’ятьма мільярдами мовами, але саме зараз тобі попалася незнайома? – дівчина подумки тріснула себе по лобі десь стільки раз, скільки Док знає мов.
– А ти розумніша, ніж здається.
І вони один одному з глузуванням усміхнулися на фоні звіра, що вже горить.
– А якщо… – і її перебили.
– Тс-с! Загроза… Загроза… Земляни в небезпеці… Вправний князь вже тут… Що це означає? Який вправний князь?
Але відповіді не було, прибулець перетворився на вогненну сферу, а потім вона втиснулася сама в себе, як чорна діра, тільки нічого за собою не залишивши, ніби і не було.
Вже в машині Тайлер запитала:
– Що це за істота була?
– Крондонус** Давно таких не бачив. Мені здавалося, що їх винищили ще до Війни Часу.
– Чого він прилетів сюди? – запитав четвертий агент.
– Швидше зазнав аварії. Але так, він летів сюди, і, щиро кажучи, я без поняття. Їх створили для роботи як посланці у воєнний час. Тож мета зовсім не годиться.
– Створили? – вліз у розмову Джейк.
– Це робот. Який, мабуть, був останнім у своєму роді! – злісно під кінець глянув на Роуз.
– Але ж я випадково! Та й ти зараз сам сказав, що це робот.
– І що, ти теж робот. Ми всі роботи. Чим ми відрізняємось? Різниця лише в тому, що вони виготовлені зі сплаву металів, а ми з вуглецю. Чи вся справа у свідомості? Але ж у тебе рука не підніметься вбити 2-х місячне немовля, якщо вже у нього немає самосвідомості.
І в автомобілі гробове мовчання.
– Хтось повідомить НАСА у підконтрольній ситуації? Дякую! – Роуз видала вказівки працівникам і пройшла за Доктором у зал айтішників.
Галіфреєць вводив дані на комп’ютері на алгоритм збігів, щоб краще розшифрувати слова, сказані прибульцем, оскільки сам Док його не знав, допомогли лише загальні знання, які прямо зовсім трохи допомогли. Але все інше – за технікою!
– Так, я ввів дані і… – Володар Часу ще раз глянув на монітор і з нудьгою продовжив, – через 15 годин отримаємо відповідь. Сподіваюся!
Роуз втомлено зітхнула, але далі, в ту ж мить, підбадьорилася, адже до неї прийшла ідея:
– Тебе підвести? – А ідея полягає в тому, ЩО може йти наслідком цієї пропозиції.
*Стіч (для тих, хто в бункері та склерозних) − персонаж з Діснеєвського мультфільму “Ліло і Стіч”
**Крондонус – навіть не шукайте, я його вигадала
Додати до улюблених